На думку медіаюриста Романа Головенка, суттєвого впливу на медіа внаслідок прийняття цього Закону не передбачається. З урахуванням тих правок, які були внесені між І та ІІ читаннями, можна відзначити кілька речей. Головні питання виникають у зв’язку з нечітким визначенням онлайн-медіа І, і додається робота для для Нацради з питань телерадіомовлення, корпоративних юристів крупних бізнесових груп та топ-чиновників.

Між І й ІІ читаннями у законопроєкті було змінено визначення інтернет-ЗМІ. Зокрема прибрано ремарку, що таким не є сторінки в соцмережах. Зважаючи на те, що це визначення і від початку було нечітким й дозволяло трактувати як ЗМІ будь-який веб-сайт з регулярно оновлюваними новинам (напр., корпоративний сайт компанії), то зараз чіткості стало ще менше.

На думку юристів, малоймовірно, що відразу буде застосовано дуже широке трактування поняття онлайн-медіа. Але в майбутньому, зважаючи на розвиток інтернет-технологій та зростання популярності соцмереж, не виключено, що трактування даного визначення буде розширюватися й може виникнути плутанина й суперечки між держорганами та потенційними олігархами з цього приводу.

На Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення цим Законом покладено обов’язок перевіряти бездоганність репутації покупців медіа, які їх придбавають в олігархів. Це не зовсім компетенція Нацради, якщо виходити з природи даного органу. І зважаючи на вагомість питання і серйозність перевірки інформації, нею мав би займатися більш потужний орган в плані штату й ресурсів. Не виключено, що це питання спробують вирішити шляхом міжвідомчої співпраці Нацради з іншими державними органами.

Новоприйнятий закон передбачає подання олігархами декларацій фактично як державними службовцями. Це додасть роботи їхнім юридичним службам, адже в крупну бізнесову групу можуть входити сотні компаній, корпоративними правами на які володіють олігархи прямо чи опосередковано. Також і високопосадові чиновники повинні будуть звітувати про свої контакти з олігархами та їхніми представниками, а для цього необхідно буде спочатку фіксувати їх хоча б для власного розуміння з ким і про що поспілкувався.

На завершення, можна сказати, що явних загроз свободі слова від даного Закону не вбачається. Влада і до цього завжди мала певні непрямі важелі впливу на медіа олігархів через їхній основний бізнес (що іноді можна помітити з синхронності появи окремих матеріалів на провідних каналах). Закон також не виглядає якимось особливо загрозливим для олігархів, хіба що в частині фінансування ними політсил. Проте, як показує практика, фінансування з боку олігархів можна ретельно приховати, тому реалістичність даних норм Закону під питанням. Не кажучи про “нефінансове” сприяння певним політикам з боку олігархів, як то «теплі ванни» на ефірах багатьох провідних каналів.

Як повідомляв ІМІ, 23 вересня Верховна Рада прийняла в другому читанні та в цілому законопроєкт № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.

3 вересня 2021 року уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова звернулася до спікера парламенту Дмитра Разумкова з офіційним листом, у якому наголосила на невідповідності Конституції України законопроєкту №5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.

За словами Денісової, ухвалення законопроєкту призведе до порушень прав і свобод людини. Документ наділяє президента і РНБО непередбаченими Конституцією України повноваженнями, обмежує права людини залежно від майнового стану, опосередковано вводить цензуру в ЗМІ тощо.

16 вересня 2021 року Венеційська комісія взяла до розгляду запит України на оцінювання законопроєкту № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.