Родини дипломатів покидають Київ? США та Велика Британія відкликають з України представників дипкорпусу на тлі накопичення військ Росії, а також візиту голови ЦРУ. До чого готуватися українцям? Повномасштабне вторгнення в Україну – малоймовірне, але можлива ескалація напруги з окупованих територій Донецької та Луганської областей.
В Україні сьогодні, 29 січня, відзначають 104 річницю історичного бою під Крутами. 1918 року молоді захисники УНР власною кров’ю вписали нову сторінку в історію українського визвольного руху.
Сто чотири роки тому відбулася одна з найтрагічніших подій в історії нашої країни. Майбутнє нації – українські студенти віддали свої молоді життя, аби захистити Київ від наступу більшовиків. Сьогодні складається враження, що історія повторюється. Принаймні так вважає більшість українців. Однак факт залишається фактом, цей бій залишив неабиякий слід у нашій національній пам’яті. Проте кандидат історичних наук Михайло Ковальчук стверджує, що серед науковців й досі немає єдиної думки щодо обставин та деталей події. Засновуючись на спогадах очевидців та офіційних документах, він вважає, що бій відбувся саме 30 січня.Читати Пам’яті героїв Крут присвячується
Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву – Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини – НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!
В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося! Читати 27 січня – День скорботи і пам’яті про Голокост
Ринок праці Києва та області швидко вийшов з новорічно-різдвяних канікул. За даними кадрового порталу grc.ua, роботодавці активно відкривали нові вакансії, пошукачі публікували та оновлювали свої резюме. Проте спеціалісти області були менш активними, ніж столичні фахівці. Це ілюструє показник конкуренції – у Києві на 1 робоче місце претендує в середньому 2 спеціаліста, а в області конкуренція нижча. Це й не дивно – у столиці пропонують вдвічі більшу зарплату, ніж в області.
44 роки тому, 21 січня 1978 року, напередодні 60-ї річниці Соборності України, на знак протесту проти русифікації України на могилі Тараса Шевченка у Каневі самоспалився Олекса Гірник.
Того морозного січневого вечора 66-річний чоловік піднявся на Чернечу гору. Декілька разів обійшов навколо могили Великого Кобзаря. Потім спустився до оглядового майданчика, звідки було видно Дніпро, розкидав близько тисячі листівок, виготовлених власноруч, облив себе бензином, підпалив і вдарив ножем собі у груди…
Окрім того, він залишив передсмертний заклик — записку, у якій — жагучі правдиві слова Українця Олекси Гірника:
«Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! Радянська та не російська.
Україна для українців!
З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. — 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша.
Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!
Панівна мова витискає п’ятно на поневоленій мові. Тільки незалежна держава є запорукою збереження нації та її мови.
Ми навіч бачимо, як сильніша, пануюча нація поглочує й нищить другі нації, а це робиться під гаслом братства комунізму-русофільства.
Багато українців не говорять по-українськи, чи то бояться або заради праці – того животіння. Мішаються в подружжі. Росіяни перетягають їх на своє і так пропадає нарід. Навіть ті, які пишуть по-українськи, то говорять по-російськи.
Словом російська нація як пануюча й сильніша нищить другі народи й то з любові й дружби до їх.
І знов звертаюсь до Шевченка, до його науки, до його жемчужини: «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». Там все знайдеш і до теперішнього застосуєш.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь.
Й свого не цурайтесь.
На жаль так не є, а хто вірить русскому, що все маєш, чого хочеш, то нехай пропадає.
Вже Скрипник повірив і наложив головою й інші.
Слово рідне, скарбе мій,
І в мертвотних напастях рутини
Ти мій єдиний
Ти мій цілющий
Душі підбитої напій (Черкасенко)
А тепер поглянемо на Україну, на її міста. Все по-російськи. Нема ніби закона Валуєва, а Росія далі послідовно нищить Україну — русифікує її.
А вже про статистику, то нікому не показують і не вчать. Дайте нам жити так, як поляки, чехи живуть, чи другі слов’янські народи. Дайте нам жити й творити по своїй владарній волі й величній ідеї свої права, свої закони.
Не губіть, не вбивайте меншого брата, як ви називаєте!»
Мертве тіло Олекси Гірника знайшли вранці. Міліція навколо зібрала 970 розкиданих листівок, декілька збереглося у місцевих жителів. Ця справа залишалася б таємницею, але саме через працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України.
У помешканні Гірників був проведений обшук. Дружині сказали, що чоловік загинув в автомобільній аварії. Спочатку родині не хотіли віддавати й тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Попри це, вночі близькі відкрили труну…
Незважаючи на заборону, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Спочатку про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар швидкої допомоги з Канева Михайло Іщенко. Через декілька років, через рідних в Польщі і через зв’язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода», і тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше опублікована в газеті «Літературна Україна». У 1993 р. у Калуші його іменем була названа вулиця і встановлена меморіальна дошка на його будинку.
***
Олекса Гірник (1912 – 1978) народився в родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р. Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Після гімназії батьки хотіли, щоб син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію «Сокіл», де очолював загін пластунів. Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п’яти років в’язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення в Польщу втік із в’язниці.
17 вересня 1939 р. у Станіславі на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків у товарні вагони на висилку. Молодий чоловік кинувся на захист дітей і жінок… Його арештували і засудили на 8 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську та Магадані. На засланні одружився з Кароліною Петраш, яка також була на засланні. 1948 року Гірник повернувся до Калуша Івано-Франківської області. Згодом народилося двоє синів. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Але весь час дуже переймався долею України, її культури, української мови. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка.
Тож цьому мужньому вчинкові передували постійні приниження, переслідування та 11 років ув’язнення. Олекса у листі написав своїй дружині:
«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець.»
«Батько дуже любив творчість Шевченка, напевне, тому й помер у шевченківських місцях. До речі, словами Великого Кобзаря «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» він розпочинав більшість листівок, розкиданих ним на місці самоспалення,» — розповідав в одному з інтерв’ю молодший син Євген Гірник.
Факт про самоспалення Людини в ім’я збереження рідної української мови ретельно приховувався у радянський час. Навіть розповсюджували чутки про те, що спалився якийсь п’яничка чи божевільний. Та й чи шанують нині при владі справжніх Героїв України?..
Сьогодні, на 31 році незалежності, коли ніби й валуєвський указ не діє, продовжується послідовне нищення, русифікація України. Відбувається щось на зразок створення «єдиного радянського народу». Саме проти знищення української культури, на знак протесту тоталітарному режимові, аби показати українцям, що ми не бидло, не затуркана брехнею «маса», що ми — Українська Нація і вчинив акт самоспалення Олекса Гірник. Він прагнув своїм відчайдушним вчинком пробудити людей, дати поштовх до протестів і непокори. Іншого виходу він не бачив. Гірник став своєрідним «смолоскипом» для свого народу, який освітлює шлях до справжньої волі.
Указом Президента України від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім’я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу присвоєно звання Герой України.
18 січня у Києві відбувся урочистий прийом з нагоди тридцятиріччя Китайсько-Українських дипломатичних відносин.
30 років тому, а саме 4 січня 1992 року, Китай та Україна встановили дипломатичні відносини. Китай визнав незалежність України, оголосив про підтримку її суверенітету та територіальної цілісності, ставши, таким чином, однією з перших держав, що встановили дипломатичні відносини з Україною. За 30 років праці китайським дипломатам є про що звітувати, особливо про співпрацю в торговельно-економічній галузі. Культурні та освітні обміни також відіграють значну роль у відносинах двох країн.
Надзвичайний та Повноважний Посол Китайської Народної Республіки в Україні Фань Сяньжун поінформував засоби масової інформації про результати тридцятирічних Китайсько-Українських дипломатичних відносин.
Російська Федерація готує диверсійні терористичні акти на сході України з великою кількістю жертв серед цивільного населення і планує використати їх як привід для широкомасштабного вторгнення в Україну з метою «захисту співвітчизників».
Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження українського державного, громадського і церковного діяча, мовознавця, лексикографа, історика і педагога Івана Огієнка. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань. Він чесно і сповна служив українській справі, все життя не полишаючи подвижницької діяльності на ниві відродження нації.
З нагоди ювілею видатного українця нагадаємо про його інтелектуальне протистояння москвинам, щиру віру в значущість української мови, культури,автокефальної церкви, правдивої історичної пам’яті задля збереження й зміцнення ідеї української державності, а також про його внесок у військову справу Української Народної Республіки.
Випускник військово-фельдшерської школи
Найперше варто зауважити, що майбутній державний діяч навчався у Київській військово-фельдшерскій школі, де редагував рукописний місячник «Моя библиотека». Після закінчення у 1900 році повного фельдшерського курсу за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі, у відділенні з психічнохворими. Згодом, закінчивши Київський університет, став шанованим науковцем і освітянином.
Міністр народної освіти
З весни 1917 року, коли було створено Центральну Раду, Іван Огієнко з головою поринув у вир державотворення. Як член ради новоствореного Міністерства освіти УНР виступив із ініціативою про заснування Українського народного університету в Києві.
А 5 січня 1919 року, після приходу до влади Директорії, Огієнка призначено міністром народної освіти УНР, яке він очолював до 9 квітня того ж року. 17 січня, як міністр освіти, ухвалив нові правила українського правопису для шкільного вжитку в усій Україні. 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова (окрім шкіл національних меншин). 7 та 8 лютого у Вінниці видав накази, за якими у школах, що підлягали міністерству, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно українською мовою, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути українськими.
Огієнко і День Соборності
Дослідник і популяризатор спадщини Івана Огієнка, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик доводить, що саме І. Огієнко вніс подання на затвердження Радою міністрів УНР та Директорією УНР закону про запровадження 22 січня державного свята в Україні «на вічні часи».
Ось, що згадував сам Огієнко про перший День Соборності у Києві: «Отож, Софійський майдан 22 січня 1919 року, середа. О 12-й годині все почнеться. Вся Софійська площа усипана людьми, війська – без кінця. Кожна церква йде процесією на площу… Усе йде. Увесь Київ тоне у дзвонах. А день такий сонячний, а трошки сніжок випав, все блищить, все таке гарне… До комісії, яка мала прикрашати площу, я призначив артиста Миколу Садовського. Хто проїде на баскому коні? Садовський убрався в одежу гетьмана і їде на історичне свято. Молебень на площі – шість єпископів на чолі з архієпископом. Урочиста служба. Безконечні хори співають. Директорія спереду. Ось – читання Універсалу. Читає Федір Швець. Перечитали і постанову Галицької Національної Ради, що вона поєднується з Українською Народною Республікою. А дзвони дзвонять, а духовенство співає, а війська – куди око тільки бачить. Учнів – безконечне число. Цей день оголосив я вільним від занять. Три дні дзвонила вся Україна…».
Головноуповноважений УНР на Поділлі і всій вільній Україні
У вересні 1919 року, коли уряд УНР покинув Кам’янець-Подільський, Іван Огієнко залишився Головноуповноваженим УНР на всій вільній Україні. Згідно з Правилами організації управління Головноуповноваженого уряду УНР на тимчасово окупованій польським військом території України, він організував українське військо, шкільництво, пресу, церкву та багато інших інституцій.
Центральний державний архів вищих органів влади України зберіг чудову добірку постанов, наказів, розпоряджень Головноуповноваженого уряду УНР на Поділлі, комісара міста Кам’янця-Подільського про обстеження навчальних закладів, асигнування кредитів видавництвам, а також протоколів засідань Комітету при Головноуповноваженому уряду УНР на Поділлі.
Багато разів Головноуповноваженому за його самовіддану працю загрожували смертю поляки й більшовики. Проте тільки поразка Національно-визвольних змагань українського народу у 1920 році призвела до еміграції Огієнка.
Прохання про Томос українській церкві
Уже в польському Тарнові на початку 1921 року Огієнко склав і віддрукував накладом 300 примірників двома мовами – українською і французькою – листівки із заголовком «До Його Святості, Найсвятішого Патріарха Царгородського, Архієпископа Нового Риму» із проханням надати автокефалію українській православній церкві. За рішенням Міністерства сповідань, листівки були розіслані по всіх краях, де перебувало українське населення для збору підписів на підтримку прохання до патріарха Царгородського. Процес збору підписів під такими листівками тривав досить активно. Різноманітні українські організації, політичні партії, державні, культурні, громадські, церковні установи, окремі парафії, школи, просвіти, військові частини, окремі громадяни сотнями й тисячами ставили свої підписи й надсилали ці листівки або до Царгорода, або до Міністерства сповідань. Разом із цими листівками до Стамбула було надіслано 20 квітня 1921 року і листа до вселенського Патріарха за підписом міністра Огієнка. Проте неспокійна ситуація у Константинополі (у 1920-х роках змінилося сім патріархів) не дозволила тоді довершити цю справу.
Протистояння московській загрозі
Потужний внесок Івана Огієнка чи не в усі галузі освітнього, культурного, духовного життя українства важко переоцінити. Але надзвичайно важливо, що він бачив не тільки джерела зміцнення національного духу, але й споконвічну для нього загрозу. Нею була Московія, незалежно від того, як вона в різний час називалася.
Чого варті фундаментальні праці вченого: «Українсько-російський словник початку ХVІІ віку: із історії культурних впливів України на Московію», «Як Москва взяла під свою владу вільну церкву українську», «Рятування України: На тяжкій службі своєму народові». Огієнко є автором біографічних творів про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Анну Всеволодівну, Іова Почаївського, Паїсія Величковського, Данила Туптала (Димитрія Ростовського), Арсенія Мацієвича, Костянтина Острозького та багатьох інших діячів.
Загальний реєстр його публікацій, як засвідчується у вступній статті до збірника матеріалів Всеукраїнської огієнкознавчої конференції (1997 p., Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Б. Грінченка), налічує 1848 назв.
А головне, що спадщина Івана Огієнка була незаангажованим переосмисленням всього тисячолітнього буття українського народу та проєктувала майбутні державницькі устремління. Саме тому такі особистості, як Огієнко, становили для московитів найбільшу небезпеку, оскільки всякчас нагадували про культурні, духовні й державницькі підвалини українців.
Розкрито кількість затриманих громадян у ході протестів у Казахстані: до органів поліції доставлено понад 4,2 тисячі осіб. Про це у суботу, 8 січня, повідомляє прес-служба МВС республіки.
За попередньою інформацією серед затриманих є іноземці.
Сьогодні, 22 грудня, з початком зимового сонцестояння, починається Сонячне Різдво – народжується Коляда і святкується Різдво Світла Дажбожого.
21 і 22 грудня – найкоротші дні в році, а ніч з 21 на 22 – найдовша.
Цей період вважається початком астрономічної зими і зміною зодіакального сузір`я – Сонце вступає до знаку Козерога і повертає на весну. А з урахуванням закінчення відомого “календаря майя” – починається і нова епоха.
Здавна саме це триденне “завмирання” Сонця і наступне його “народження” святкувалося як Свято народження молодого Сонця (Кола Дара) – або його Різдво. Наші пращури святкували Різдво Коляди – язичницького сонячного божества (звідки і походить назва традиційних святкувань – колядок). Інші народи, які дотримувалися язичницького віросповідання мали свої відповідні божества. День починає зростати, а світло Дажбоже збільшується, зігріваючи Природу, пробуджуючи її від зимового мороку. Разом із Колядою на землю сходять Предки наші та Рідні Боги – бог урожаю Спас та бог господарства Велес.
