Перекладати Шевченка англійською мовою почали ще у 70-80-х роках ХIХ сторіччя. Близько вісімдесяти перекладачів намагалися донести творчість Шевченка до англомовного читача. Вагому роль у цьому процесі відіграла й українська еміграція в Канаді, Сполучених Штатах Америки, Великої Британії та в інших країнах. Залишаючи Україну, українці зберігали спомини про свою рідну землю: на іншомовний грунт вони переносили свою культуру – мову, пісні, вірші, традиції. Тому перекладацький доробок англомовної Шевченкіани досить потужний. Читати Віра Річ «…Шевченко говорить про свободу так, як не говорить ніхто інший»
Краків. Польща. Місто, яке оповите легендами, подіями, які неможливо навіть уявити, легендарними людьми, кожен з яких творив свою неповторну історію. Хочеться говорити про кожного з них, але я сьогодні зупинюся на постаті найвідомішого фармацевта Кракова.
Історія Другої світової війни міцно увійшла в пам’ять кожного жителя міста, особливо єврейського населення краківського гетто. Гетто – це була визначена територія з суворими правилами, де мали перебувати тисячі громадян різної статі й віку єврейського походження.
Серед тисяч трагедій, що сталися у тіні Голокосту, виринають імена тих, хто, ризикуючи власним життям, зберіг людську гідність. Одним із таких людей був Тадеуш Панкевич – польський фармацевт, власник «Аптеки під Орлом» у Кракові. Його історія – це не просто опір системі, це щоденна боротьба за життя інших у самому серці нацистського терору. Читати Тадеуш Панкевич. Праведник Світу і його аптека «Під Орлом»
Ми живемо у час великого випробування. Велика російсько-українська війна, що триває вже одинадцять років, забрала десятки тисяч життів, змусила мільйони людей покинути домівки, перекроїла мапу людських доль. У цей самий час, коли народ чинить героїчний спротив загарбнику, в тилу тривають інші, непомітні, але не менш болючі бої – за справедливість, за гідне життя, за соціальну відповідальність держави перед людиною. І тут багатьох українців охоплює відчуття зради. Бо, попри офіційні заяви, реформи, які проводяться в країні, не полегшують життя більшості – а навпаки, ускладнюють його. Читати Вижити й не зламатися: українці під час війни, реформ і байдужості
До Міжнародного дня музеїв
 Ірина ДРОБОТ
Коли я прийшла працювати до музею у 1988 році, не мріяла про керівництво. Я просто хотіла бути екскурсоводом. Захоплювалася театром, любила мистецтво і прагнула ділитися цим із людьми. Але життя – мудрий сценарист. Воно скерувало мене іншим шляхом. Після 20 років наукової праці мене помітила жінка, яка назавжди залишиться для мене символом мудрості й професіоналізму – Нестеренко Любов Михайлівна. Вона була видатною музейницею, яка створила не один музей, працювала у Міністерстві культури, а згодом на кілька місяців очолила й наш та запропонувала прийняти його у «спадок». Саме вона повірила в мене – не через амбіції, не через кар’єру, а, тому що відчула: я можу вести за собою. Читати Бути жінкою в музеї. Бути жінкою для музею
Це Редич Олександр Володимирович. Його незвичне прізвище, очевидно, має балканське походження, звідки свого часу слов’ян запрошували освоювати південні українські степи. Воно зустрічається й у «Велесовій книзі» – історії прадавніх слов’ян дохристиянської епохи.
А народився Олександр у селі Маркуші Бердичівського району на Житомирщині.
Батько й мати Олександра – вчителі місцевої школи. Праця вчителя на селі – це щоденна високовольтна напруга. Люди старшого віку, які навчалися в школі у минулому столітті, бачили своїх учителів на городі й біля худоби, на польових роботах і в господарстві. Але кожного ранку, у визначений час учнів зустрічали на порозі школи ошатно одягнені, усміхнені, зосереджені працівники школи та вчителі. Читати Два крила Олександра Редича
Україна, переживши три революції, дві війни, десятки «хвиль» реформ і глибоку економічну трансформацію, залишається країною болісного розриву між політичною риторикою та соціальною реальністю. Хоча офіційний дискурс реформ подається як рух до європейських стандартів, прозорості та добробуту, значна частина суспільства сприймає їх як інструмент маргіналізації й відчуження. Чому так сталося? Чи справді українська модель реформ працює в інтересах більшості, чи є лише механізмом збагачення вузького кола «нових власників» держави? Читати Українські реформи та соціальний контракт: між риторикою благополуччя та реальністю соціального відчуження
Травнева афіша Національної опери України задовольнить найвибагливіші смаки своїх шанувальників. Тут і довгоочікуване поновлення балету «Дама з камеліями», і гала-концерти – «Крила дружби – Данія та Україна» та пам’яті видатного балетмейстера Анатолія Шекери. Не забули в театрі і про національний репертуар – опери «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм» завжди збирають аншлаги. І звичайно ж на глядачів чекає зустріч з улюбленими артистами в шедеврах світового та українського оперного і балетного репертуару. І хоча вистави все ще залишають виключно «денними» (інформація про початок вистави указана в афіші та на сайті театру), а кількість глядачів в залі все ще обмежена, вистави травневої афіші нададуть позитиву та наснаги на звершення будь-якої складності!
Читати Травнева афіша Національної опери України
У Відні, у виставковому центрі Aula der Wissenschaften з 2 по 12 травня проходила виставка народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесного академіка Національної Академії мистецтв України Івана Степановича Марчука під назвою «Скажи мені правду».
Масштабна експозиція об’єднала понад 400 робіт митця з різних періодів його творчості. Це наймасштабніший проєкт за всі попередні періоди (раніше він максимально одночасно виставляв 250 робіт). З початку великої війни це десята виставка за межами батьківщини: його геніальні роботи бачили в Чикаго, Мадриді, Ризі, Кракові, Гданську, Ватикані і вже вчетверте, тут, у Відні.
Читати З Києва до Відня – на побачення з Марчуком…
Якось на одній із творчих зустрічей з читачами мене запитали – як я обираю теми для своєї редакторської колонки. Хоча запитання захопило мене зненацька, але відповідь на нього проста. Для мене – це завжди важлива розмова про актуальне: події, що вирують в Україні та світі, історичні дати й паралелі з сьогоденням, проблеми, про які не можна мовчати… На тій зустрічі було прохання у найближчому числі розповісти про таємничу теорію, яка відома під назвою «Вікно Овертона» і яка, нібито, є потужною технологією маніпулювання масами. Якраз сьогодні ми у напівтемряві: все законспіроване, приховане, невідоме. І саме зараз буде доречно поговорити про цю досить неоднозначну теорію. Читати «Вікно Овертона» або тільки й світу, що у вікні?
28 березня у Черкасах зібралися жінки, які прагнуть змінювати громади, бізнес і країну. Попри складні реалії, Український Жіночий Конгрес об’єднав понад 200 учасниць.
Ми обговорили питання фінансової грамотності, механізми залучення донорських грошей для відновлення громад, нові економічні можливості для жінок від держави, нові ролі й функції жінок в умовах війни.
Співзасновниця Конгресу, віцеспікерка Верховної Ради України Олена Кондратюк пояснила, чому так важливо проводити заходи в регіонах: «Нам необхідно говорити про роль жінки не лише на загальнодержавному рівні, а й на регіональному. Ми вже бачимо зміну суспільної парадигми через нові функції й нові ролі жінок, набуті під час війни».
Читати Підсумки Українського Жіночого Конгресу в Черкасах: нові можливості для жінок у розвитку громад та бізнесу
|
|