Олександр ПАСТУШЕНКО, громадянин України
Президент України Володимир Зеленський та політична партія «Слуга народу», яка має більшість у Верховній Раді України, анонсували з 01 грудня 2019 року скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, тобто право купівлі-продажу землі в Україні (сільськогосподарської та можливо іншої).
Пропоную розглянути це питання під кутом власності та з урахуванням конституційних норм (прав та свобод людини і громадянина), норм цивільного та земельного законодавства в Україні (особа, речі, правочин, відповідальність).
Україна стала незалежною 16.07.1991 року. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади став Народ України. До 16.07.1996 року діяла Конституція УРСР в редакції 1991 року, де було відсутнє конституційне право приватної власності на землю в Україні, а всі нормативно-правові акти – Декрети та Укази Президента України, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення місцевих органів влади не могли прийматися в порушення Конституції України.
28 червня 1996 року була прийнята нова редакція Конституції України, яка закріпила право власності Українського народу на землю, а також право приватної власності на землю.
В Конституції Української РСР та України є поняття Український народ, але нажаль, до даного часу Український народ так і не став суб’єктом права – не визначені: його поняття та склад, правовий статус, права та обов’язки, відповідальність, правові підстави діяльності, межі повноважень та спосіб їх реалізації, що є грубим порушенням конституційних принципів верховенства права та правового порядку в Україні.
Стаття 5 Конституції України говорить, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Тобто Конституція України визначає «Народ» суб’єктом права в Україні, а не Український народ.
Таким чином мав бути прийнятий конституційний Закон України «Про суверенітет Народу України», який би визначив поняття, правовий статус, права та обов’язки, відповідальність, правові підстави діяльності, межі повноважень та спосіб їх реалізації, суверенітету «Народу України», але нажаль цього не відбулося, бо відбулася узурпація влади в Україні.
Стаття 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 говорить, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Постає логічне питання: – «Якщо Український народ не є суб’єктом права, то як він може бути власником землі в Україні? А якщо Український народ за 28 років не став суб’єктом права і власником землі, то як органи влади можуть від імені не суб’єкта права і не власника здійснювати права власника на землю?»
Якщо я не є суб’єктом, то я не можу бути власником. Якщо я не власник, то я не можу володіти, користуватися і розпоряджатися власністю. Всі такі дії та угоди є нікчемними з моменту їх прийняття та укладення.
Право власності Народу України (Українського народу) на землю мало бути реалізоване в конституційний та законний способи, а саме, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (стаття 21 Конституції України), що передбачає справедливий і неупереджений перерозподіл суспільних багатств, а також землі поміж громадянами України.
Ми знаємо, що до даного часу справедливого та неупередженого розподілу суспільних багатств – землі між усіма людьми і громадянами України в Україні не відбулося.
Частина громадян України отримала від держави Україна Акти на землю (право власності), але чи є такі акти законними?
Частина сільського населення – громадян України отримала право на земельні паї в сільськогосподарських підприємствах, як члени цих трудових колективів, а надалі скористалася правом на приватизацію цих земельних ділянок і отримала їх у власність.
Інша ж і значна частина громадян України була позбавлена державою Україна права на земельні ділянки на землях сільськогосподарського призначення.
Приватизація частини інших земель в Україні (виробничих, в населених пунктах, лісів, водних ресурсів, природних копалин, військових, інших) також відбулася із порушенням прав і свобод людини і громадянина та принципів справедливості та рівності.
Таким чином можна зробити висновок, що земельні відносини в Україні не відбулися в конституційний та законний спосіб і мають відбутися на конституційних та законних правових підставах надалі, можливо із врахуванням попередніх дій щодо землі.
У всіх інших випадках такі дії є незаконними, такими, що порушили права і свободи людини і громадянина на власність і будуть захищатися (в судах, в любий інший спосіб), як це передбачено статтею 55 Конституції України (майдан, націоналізація, нова приватизація, інше).
Чи можна в таких умовах вводити ринок землі в Україні?
Відповідь однозначна, що не можна, бо це призведе до внутрішнього конфлікту та протистояння в Україні (війна, насилля, інше), можливої втрати незалежності, великих людських жертв, гуманітарної та економічної катастрофи.
Світовий історичний досвід свідчить саме про такі факти.
Leave a Reply