Ексклюзивно для редакції журналу «Оксамит» Віталій Борисович Хлевицький розповів про життя та діяльність свого батька – Бориса Тимофійовича Хлевицькогов органах КДБ УРСР – СБ України.
Ніколи в житті не вважав будь-кого з людей, які мене оточували протягом життя (окрім рідних та друзів), виключними. Хоча до кожної з них як особистості (навіть не завжди приємної) ставився з повагою як до людини. Природа дає кожному з нас при народженні усі ті таланти, яких ми варті, і які можуть бути розкриті протягом нашого життя.
Ексклюзивно для редакції журналу «Оксамит» Віталій Борисович Хлевицький розповів про життя та діяльність свого батька – Бориса Тимофійовича Хлевицькогов органах КДБ УРСР – СБ України.
Ніколи в житті не вважав будь-кого з людей, які мене оточували протягом життя (окрім рідних та друзів), виключними. Хоча до кожної з них як особистості (навіть не завжди приємної) ставився з повагою як до людини. Природа дає кожному з нас при народженні усі ті таланти, яких ми варті, і які можуть бути розкриті протягом нашого життя. Разом із тим, поряд з нами були і є такі люди, які у визначальних для суспільства ситуаціях розкривають свій талант і заслуговують доброї пам’яті та всебічної поваги, проте, як носії високої культури й природньої скромності, не підвищуються над оточуючими, а просто роблять свою справу – патріотично, відповідально, професійно.
У нинішньому вітчизняному соціумі усе частіше відчуваєш різницю між талановитими і скромними особистостями, та, навпаки, вдалими та зухвалими бездарями-пристосуванцями.
Отже, мабуть не вірно, коли в сучасній історії України бракує місця тим її синам, які щиро любили нашу Батьківщину і віддано служили справі її захисту. Вже мало хто пам’ятає та розуміє той період в історії нашої держави, коли сьогоденні події на Донбасі могли виникнути ще раніше, а саме: напередодні та одразу після припинення існування держави під назвою СРСР.
І, дивлячись на поточні події, звертаюсь до читача з екскурсом до історії, яка багатьом не відома, щоб привернути увагу до осіб вищого ступеню гатунку та спроможності до самопожертви заради держави, безпеки людей, забезпечення гідності нації та зміцнення її авторитету, як внутрішнього так і зовнішнього. Один з таких синів України – генерал-лейтенант Хлевицький Борис Тимофійович, мій батько.
Хлевицький Б.Т. народився у 1942 році на Одещині місто Балта, у сім’ї бондаря та домогосподарки. Його батько, а мій дід– Тимофій Петрович прийшов з війни з тяжким пораненням, отриманим під час визволення Донбасу від фашистів. Незважаючи на наслідки поранення він працевлаштувався на Балтський маслосирзавод, де збивав тару для продуктів виробництва вершкового масла. Оскільки в сім’ї було шестеро дітей – три доньки і три сина, яких в умовах післявоєнного голоду необхідно було годувати, дід залучив Борю до свої роботи. Борис з 4-го класу не знав, що таке шкільні канікули і швидко дорослішав. Відчувши на собі, чого вартує «шматок хліба», згодом він став комсомольським ватажком школи. Потім була служба в армії, навчання в Ужгородському державному університеті, робота у статусі командира та комісара студентських будівельних загонів на цілині, паралельно – вивчення новітніх на той час засобів електронної обчислювальної техніки. Він навіть і думки не мав, що з часом його син створюватиме в СБ України підрозділ по боротьбі з кіберзлочинністю.
Активна життєва позиція Б.Т. (як його згодом називали друзі та колеги) стала тим визначальним чинником, який привів його Хлевицького Бориса Тимофійовича до лав працівників радянських спецслужб. Відповідальне ставлення до виконання службових обов’язків, поєднані з вищим ступенем порядності і поважним ставленням до людей, дозволило йому протягом служби «причарувати» низку різних регіонів України – Закарпаття, Полісся, Київщина, Донеччина, Слобожанщина тощо. І де б він не проходив службу чи працював – повсюди у нього залишались друзі, які навіть після його смерті щиро згадують Б.Т. з повагою та дружнім почуттям. Для нього у житті не було принципів вище за повагу до простих людей, щирість та відвертість у спілкуванні з оточуючими, власна об’єктивна, під час достатньо жорстка, позиція, у т.ч. у стосунках із керівництвом, загострене почуття справедливості тощо. Останнє, зокрема, реально яскраво виявлялось у його неприйнятних оцінках сталінських репресій та їх наслідків, що виявилось у практичних діях.
Так, під час його керівництва Управлінням КДБ УРСР – СБ України в Донецькій області ним була налагоджена робота з реабілітації незаконно засуджених у сталінський період громадян. Безпосередні учасники процесу реабілітації знають, скільки чесних імен було відновлено під час цього напруженого, і не завжди прийнятного «зверху» процесу. Але це так. За їх оцінками, за період реабілітаційної діяльності Донецького УКДБ під керівництвом Хлевицького Б.Т. було переглянуто матеріали 44544 архівних кримінальних справ, відновлено чесне ім’я 35888 осіб, у т.ч. більш ніж 10 тисяч осіб, страчених за рішенням т.зв. «трійок» НКВС.
Повертаюсь до суті. Сьогоденні події на Донбасі могли відбутись суттєво раніше. І завдяки рішучим діям таких відповідальних людей, як Хлевицький Б.Т., його однодумців із числа колег по роботі в СБ України, інших органів влади та місцевого самоврядування, шахтарських профспілок – це не відбулось. Високий авторитет органів держбезпеки на той період, в умовах розпаду Радянського Союзу, підтримувався завдяки виключно законним та професійним діям його співробітників, особистій відповідальності їх керівників перед законом, власним народом та совістю. Це стосувалось не тільки Донецької області. Аналогічна ситуація мала місце і в сусідніх Дніпропетровській та Луганській областях. Найбільш драматичні події могли розпочатися у будь-який момент – настільки безмежним був суспільний протест проти тих соціальних злиднів та складнощів, що виникли у цих регіонах. Втім, системно налагоджена оперативна робота, якісний прогнозний аналіз розвитку ситуації, виважені рекомендації по заходах реагування, які відображались у постійних доповідях доЦентрального апарату СБ України з УСБУ в Донецькій області, отримували позитивну оцінку та давали можливість керівництву країни своєчасно реагувати на виклики та загрози того періоду, усувати причини та чинники, що сприяли ескалації соціальної напруги в регіоні. Вже тоді одним з пріоритетів у роботі УСБУ в Донецькій області було виявлення ознак сепаратистської діяльності, закликів до від’єднання Донбасу від України та приєднання до РФ, проводились масштабні заходи з їх запобігання та попередження. Зокрема, були попереджені намагання окремих радикальних елементів захопити адміністративні будівлі органів влади та управління, вуглездобуваючих підприємств, інших об’єктів життєзабезпечення регіону, отримати доступ до складів зброї в м.Артемівськ тощо. Безпосередній позитивний вплив на утримання ситуації під контролем мали контакти керівників правоохоронних структур регіону з активістами протестного руху, шахтарських профспілок.
Головною метою цих дій було створення сприятливих умов для відновлення громадянського мирного діалогу між владними структурами та доведеними до відчаю економічним станом простих мешканців регіону, на уникнення кровопролиття та масового безладдя. Завдяки тим практичним та оперативним заходам, що були вжиті колективами УСБУ в Донецькій області та УМВС України в Донецькій області за всебічної підтримки та участі місцевої й обласної влади, прийнятим політично зваженим рішенням з боку вищого керівництва держави, суспільна напруга в регіоні була суттєво знижена (а згодом взагалі знята), уникнуто масових безладів та кровопролиття, попереджена загибель людей. І якщо бути об’єктив ним – здебільшого заслуга у нормалізації ситуації в регіоні того періоду саме Хлевицького Б.Т., його патріотизму, професійності, й особистому авторитету та довірі з боку керівників органів влади регіону, правоохоронних структур, виробничих об’єднань та підприємств тощо.
Сьогодні ми маємо на Донбасі потужний збройний конфлікт, який був попереджений ще 23 роки тому. Сучасні нащадки з честю, ціною власної крові, захищають нашу землю, і показують приклад відданого служіння Вітчизні та народу України. Вічна пам’ять тим, хто пішов з життя, захищаючи нашу землю у мирний час, дай Боже сил тим, хто живе і воює за Україну.
Віталій Борисович Хлевицький
Leave a Reply