 Тамара Маркелова – головний редактор
Часопис «Оксамит» засновано у вересні 2013 року. За ці роки пройдено багато непростих звивистих стежин. На сторінках та в об’єктиві «Оксамиту» закарбовані миті Революції Гідності, долі родин Небесної сотні, розповіді про героїв – воїнів АТО, які ніколи не повернуться додому, та друзів, яких Бог залишив живими, щоб вони допомагали сім’ям загиблих побратимів… Ми, як увесь український народ, стояли на порозі унікальних можливостей, коли вся країна – від дитячого садочка до великого підприємства, від школяра до пенсіонера допомагала армії, коли вся країна була прибрана жовто-блакитними стягами, уквітчана стрічками, вимальована свіжими жовто-блакитними фарбами, розмовляла вишуканою українською, ділилася хлібом, гривнею, теплими речами, домашнім затишком. Коли волонтери, як мурахи, формували пункти-мурашники і забезпечували бійців у зоні АТО всім необхідним. Читати «Оксамит» – завжди з Вами!
 Я познайомилася з бізнес-коучем та перекладачем шведської мови Олександрою Ластовецькою завдяки проєкту Бізнес інкубатор, організованому The European–Ukrainian Hub у Копенгагені.
Протягом цього проєкту ми мали час не тільки поспілкуватися, а й подружитися, тому хочу розповісти читачам про тендітну милу жінку з добрим серцем та стратегічним мисленням. Мене надихнула її позиція щодо допомоги українцям у розвитку підприємницької діяльності у Швеції та Данії. Невизначеність ситуації для багатьох вимушених переселенців з України дуже пригнічує їх: деяким нема куди повертатися, важко знайти роботу у новій країні. Читати Творча ясність (Creative clarity) від Олександри Ластовецької
 «Учитесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…». Ці мудрі слова великого українського поета Тараса Шевченка прийшли мені на думку, коли я в Копенгагені відвідала освітню конференцію «Успадкована», яка відбулася у грудні 2024 року. Подію ініціювали та провели – Українська організація в Данії «Ластівка» та Українська школа «Родовід» у приміщенні Ukraine House in Denmark за підтримки Посольства України в Королівстві Данія.
На конференції виступили: Андрій Яневський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Данія, Тарас Кремінь – Уповноважений із захисту державної мови, Артур Пройдаков – учитель української мови та літератури, переможець Global Teacher Prize Україна 2021. Читати Проєкт «Успадкована» покликаний зберігати та поширювати українську мову, культуру й традиції навіть за межами Батьківщини
Березнева афіша Національної опери України насичена яскравими подіями. Тут і святкові гала-концерти, і присвяти до знакових дат, і зустріч з улюбленими артистами в шедеврах світового та українського оперного і балетного репертуару. І хоча вистави все ще залишають виключно «денними» (інформація про початок вистави указана в афіші та на сайті театру), а кількість глядачів в залі все ще обмежена, вистави березневої афіші не залишать байдужими найвибагливіших шанувальників класичного мистецтва!
Зустрічайте весну разом з Національною оперою України! Читати Зустрічайте весну разом з Національною оперою України!
 У багатобарвному світі українських візерунків вишивки символи не просто прикрашають тканину: вони служать кодами та символами захисту людей.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, уродженка Києва, вишивальниця – дизайнерка Тетяна Протчева направила свій талант на партизанську художню діяльність. Поєднуючи стародавнє українське народне мистецтво з сучасними технологіями, Тетяна створює вишиті QR-коди, наповнені цифровими ресурсами, які докладно описують українську культуру. «Моя місія – об’їхати весь світ і показати людям Україну через вишивку», – каже вона.
Роботи художниці демонструвалися на міжнародних виставках: «EXPO-2020» у Дубаї, «EXPO-2010» у Шанхаї, «EXPO-2005» в Японії та інших країнах, поширюючи інформацію про багату спадщину України.
2010 року Тетяна Протчева відкрила у Києві музей вишивки GLOW ART, де проводила майстер-класи. Її роботи також зареєстровані у «Книзі Рекордів України». Читати Відкриваючи Україну: вишиті QR-коди як культурні ключі
 Велика й велична українська земля. Куди не їдь, куди не йди – кругом знайдеш неповторні краєвиди, історичні пам’ятки, унікальну архітектуру і людей – щирих, щедрих, невичерпно мудрих, талановитих… Тож цього разу ми помандрували до древнього міста Радомишль, що на Житомирщині на запрошення артистів Народного хорового колективу з поетично-ліричною назвою «Пісні моєї душі». Читати На королівському шляху, що проходить через древній Радомишль, зустрічали «Жінку»
 Ось уже вік стоїть у задумі при одній із древніх вулиць моєї рідної Лохвиці, що на Полтавщині, знаменитий земляк, той, кого ловив увесь світ, але так і не спіймав.
Григорій Сковорода – філософ-ювіляр, містик, поет, масони накидають на нього свою таємничу мантію, та Перворозум знімає її, стверджуючи, що не належить до жодних масонських лож чи орденів. То в чому ж сіль життєвих принципів Савича, яким намагаються слідувати мільйони? Нехай розповість сам ювіляр. Читати «МИ ШУКАЄМО ЩАСТЯ ПО КРАЇНАХ, СТОЛІТТЯХ… А ВОНО БІЛЯ НАС, ШУКАЄ НАС САМИХ»
 У місті на березі моря ходили в той час перекази про бабусю, яка любила сидіти на розі Преображенської вулиці, біля цвинтаря. Вдень вона там гріла на сонечку свої старі кістки, або ховалась від холодного північного вітру, а вечорами приходила в один з будинків на тій вулиці і, зігріта ласкою християнської родини, наче оживала. Нагодована борщиком та чим Бог послав, причастована чаєм, вона напівзгаслими очима, як могла, придивлялась до теплого куточка, що приймав її в гостях. Читати Одеса 1869 року ще говорила українською
 Тетяна Висоцька – ведуча новинної програми «Вікна» на СТБ, нащадний журналіст (її батько – Валерій Долина, багато років був редактором Новотроїцької районної газети «Трудова слава» та директором Херсонської телерадіокомпанії «Скіфія»).
У 2013 році пані Тетяна, згідно з голосуванням глядачів, отримала премію «Телезірка» як улюблена телеведуча новин і ток-шоу. Тоді участь у голосуванні взяли не лише українці, а й жителі Білорусі, Італії, США та Німеччини. Серед багатьох номінантів глядачі обрали саме Тетяну Висоцьку. Тому ця премія – народне визнання, а на Хрещатику є її іменна зірка.
Крім того, вже кілька років поспіль вона – співавтор і ведуча захопливого телешоу «Таємниці ДНК. Але зараз вся увага країни зосереджена саме на новинах, що від початку війни транслюються у форматі Телемарафону, в якому працює і Тетяна Висоцька. Ми припадаємо до екранів телевізорів, аби почути останню інформацію про визволені від російських окупантів міста й села, з нетерпінням чекаємо, коли прозвучить таке бажане й вистраждане: «Ми перемогли! Війна закінчилася».
Як працюється у воєнне лихоліття телемедійникам, з перших вуст – в інтерв’ю з Тетяною Висоцькою – журналістом, волонтером, дружиною захисника України, мамою і просто красивою жінкою.
Читати Тетяна ВИСОЦЬКА: «Щоб не розплакатися, читаю новини пошепки…»
 19 грудня Київський національний академічний театр оперети відзначив 90-річчя від дня свого народження. Всі ці роки театр дбайливо зберігає та примножує унікальні традиції світового та національного театрального мистецтва, є осередком культурного життя столиці, не перестає дивувати, завойовує серця публіки, зміцнює український дух.
Про ювілей театру, його непросту історію, послідовність у збереженні театральних традицій, нові культурно-мистецькі проєкти ми розмовляли з генеральним директором – художнім керівником Національної оперети, народним артистом України Богданом Струтинським. Читати Богдан Струтинський: «Сьогодні український театр проявляє характер, пише нову драматургію»
 Василь Симоненко: Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя. 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився Василь Симоненко, поет, один із найяскравіших представників шістдесятництва. Виростав без батька. Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. Батько пропав невдовзі після народження сина. За словами Олеся Гончара, «його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти – ці найбезневинніші жертви війни». До школи малому приходилося ходити пішки більш як 9 км, але закінчив її з золотою медаллю. Він був обдарованою дитиною, любив читати, мав гарну пам’ять та гострий розум. Читати До 90 річчя з дня народження Василя Симоненка
|
|
