Сьогодні наша розповідь про відому київську мисткиню, членкиню Національної спілки художників України з 1995 року Галину Бодякову.
Галина народилася на Сумщині у місті Путивль, у сім’ї, де кожен з діда-прадіда мав творчий талант. Батько Галини – професійний художник; її донька Олександра Сидорець продовжує родинні традиції – вона успішний художник-дизайнер.
Про себе розповідає стримано, пригадує навчання у Київському державному художньому інституті на факультеті станкової графіки, спеціалізація «Офорт», складні часи перебудови. «Життя мене огранило, відшліфувало, тому розчиняюся у розміреному спокої, хоча не завжди вдається, не люблю зайвої метушні. Вмію робити все сама: володію багатьма інструментами по дереву і по металу, підготовлюю та витравлюю офортні пластини, які потребують значної уваги. Крім написання картин оформлюю дитячі книги, розпис по дереву, стінах. Останніми роками втілюю в життя свою мрію – займаюся ювелірною справою».
Художниця працює в техніці офорта, пастелі, левкасу, олії, а також книжкової графіки: «Абетка» (Ганна Чубач), «Ежик в тумане» (Сергій Козлов) видавництво «Час майстрів». У її майстерні панує той невловимо тонкий, прозорий, чуттєвий світ від якого перехоплює дух. З першої хвилини розумієш, що душа її незбагненна, висока, ледь помітно напружена, що вона поряд та водночас далеко. Можливо, саме у ці хвилини у її уяві народжується персонаж наступного казкового сюжету.
Галина Бодякова – особа добре відома поціновувачам мистецтва. Її вернісажі збирають широку аудиторію шанувальників – від колекціонерів до звичайних любителів прекрасного. Її картини – інтелектуальні, змістовні, виразні, а філософсько-фантазійні сюжети захоплюють уяву, викликаючи відчуття справжнього дива. Кожна робота пронизана людяністю, щирістю. Складно повірити, що ці картини створює уява дорослої жінки. Різноманітні милі звірята: котики, коники, ведмеді, рибки з розумними веселими чи сумними поглядами, але завжди добрими.
Офорт «Я з тобою»
Майже щороку роботи Галини Бодякової отримують премії, дипломи та нагороди престижних професійних виставок, пленерів на батьківщині та за кордоном. У 2017 році вона представляла свої картини на виставці сучасного мистецтва в Луврі, а офорт «Я з тобою» прийняв у свою колекцію засновник клубу любителів офорта принц Майкл Кентський. Ця робота зараз знаходиться в колекції Букінгемського палацу. Також її роботи зберігаються у музеї Т.Г. Шевченка (м. Пекін, КНР), Ukrainian Museum of Canada (Saskatoon), багатьох приватних колекціях в Україні, Польщі, США, Канаді, Франції, Німеччині тощо.
Як зізнається пані Галина, вона понад двадцять років глибоко в душі мріяла про виготовлення ексклюзивних ювелірних прикрас. Тому останніми роками мисткиня унікального багатогранного таланту поринула у нове, але давно омріяне захоплення – створення ювелірних виробів. Хоча вона не вважає себе ювеліром, а говорить: «Я лише художник, який сам створює свої ескізи. Просто люблю всі свої починання доводити до кінця».
І дійсно, казкові герої – мешканці лісових галявин, домашні улюбленці, рибки наче живі, щойно зійшли з картин і поселилися у срібно-золотих перснях, сережках, кулонах, брошках. «Перестрибнувши» з металевих офортів у прикраси, стали талісманами й оберегами для своїх господарів. «З картиною не походиш, – каже пані Галина, – а з котиками у вушках, які «гуляють самі по собі», чи щукою-мандрівницею на пальці – залюбки. Вони підкреслюють наші чесноти або стають фішкою нашого образу».
Кожна ювелірна робота Галини Бодякової приємно дивує філософським змістом. Це і «шпротинка в банці», і «скибочка лимончика на виделці» – все, як то кажуть, до частування. Можна залягти під ковдрою і чекати на чарівну виделочку, а можна жити повноцінним життям, дихати на повні груди, не зупинятися перед викликами… А ось каблучка «через терни – до зірок» і «відродження в сонячній квітці»…
У 2022 році у творчій біографії мисткині сталася важлива подія: німецький музей ювелірного мистецтва в Пфорцхаймі (Pforzheim) придбав для своєї експозиції перстень – «Озерна цариця» («Щука») з колекції Галини Бодякової. Тепер цю роботу демонструють поміж експонатів видатних французьких ювелірів-дизайнерів Рене Лаліка та Жоржа Фуке. Як бачимо, світ визнає та не перестає дивуватися витонченій красі, духовному багатству та невичерпним талантам української жінки.
До речі, історія народження персня-щуки, яка ганяється за карасем, казкова, майже містична. Це була одна з перших ювелірних робіт. Прикраса вийшла напрочуд привабливою, загадковою, з повноцінним сюжетом… Але на першій же виставці її було вкрадено. Пані Галина не побивалася за «стрибнувшою» з виставкового стенда щукою – нехай мандрує. Боялася тільки, щоб не переплавили, було б дуже шкода.
«Пройшло два місяці, і щука винирнула на поверхню, – розповідає майже детективну історію пані Галина. – Одного разу, коли я була за «зльоті» колекціонерів у Міжнародному виставковому центрі на Лівобережній, помітила двох ошатно вбраних жінок, які уважно вивчали мою невеличку вітрину: пройшли повз раз, другий… Потім підійшли та запитали:
– Чи міг з’явитися у нас перстень-щука дуже схожий на цей? – і показують на мою нову роботу.
– Так, може бути, тому що першу роботу у мене вкрали.
– Ми маємо такий перстень.
– То покажіть.
– Маємо тільки фото. А Ви не заберете у нас перстень?
– Ні, не заберу. Я нарешті полегшено зітхну… Досі було таке враження, ніби твоя дитина кудись поїхала і загубилася… І тут раптом наче листа отримала!
Як з’ясувалося, у пошуках ексклюзивного подарунка на ринку столичної Петрівки серед іншого старовинного скарбу люди побачили мою щуку і придбали її. Клейма не було, тому подумали, що це якась річ з минулого. За таких дивних обставин ця робота опинилася у родині відомого доктора мистецтвознавства Платона Білецького (1922-1998).
А через два місяці мистецтвознавець Валентина Єфремова презентувала мені декілька кристалів раухтопазів як вдячність за ремонт ювелірної прикраси. А ті топази привіз з експедиції ще за життя сам Платон Білецький та подарував чарівні камінці на честь якогось свята Валентині Єфремововій, яка була подругою його доньки. Так ті «топази Білецького» пролежали майже півстоліття, поки не потрапили до автора щуки-мандрівниці. Щука взяла своє…
Насичена творча діяльність Галини Бодякової розкриває той великий духовний потенціал, високоморальні критерії, які виокремлюють її серед інших. Її мистецтво служить добру та примножує добро. Вона бачить навіть найменшу фальш. Сама художниця говорить про це так: «Головне за будь-яких обставин залишатися собою, проживати своє, а не чуже життя – це і є щастя. Я не користуюсь штампами, люблю першоджерела у живописі, літературі, поезії. Коли до мене приходять мої зайчики або принцеси – ні Гоген, ні Рафаель не допоможуть. Тільки я повинна їх написати або виготовити у вигляді прикрас. Мені поталанило: у мене робота – суцільне задоволення. Дуже хочеться встигнути багато зробити, дати усім своїм мріям життя».
Галина любить подорожувати, спостерігати за людьми і навколишнім світом. Вона наче вбирає в себе весь спектр природних кольорів: коли над полем сходить або сідає сонце, коли на морі місяць бузкового або малинового кольору віддзеркалюється місячною доріжкою на поверхні води… Згодом ці враження переростають у якісь неймовірні сюжетні лінії, міфічно-казкових героїв, химерні дерева й фантастичні квіти. «Від природи я отримую енергетичне живлення, – каже наша героїня. – Обожнюю ліс – осінній, зимовий, весняний, літній, коли просто заходиш між дерев і стаєш частиною величного простору».
Тамара МАРКЕЛОВА
