 Юлія Дрожжина, керівниця експертно-аналітичного центру hh.ua | grc.
Побутує думка, що зараз пошукачі набагато легше змінюють місце роботи, ніж 20-30 років тому. Так, наприклад, дослідження hh.ua | grc (зроблене наприкінці 2017 року) показало, що 44 % респондентів змінюють роботу раз на 2-4 роки, а кожен п’ятий – раз на рік чи частіше.
Читати Чому звільняються українці та як їх можна втримати?
На позачерговому пленарному засіданні 4 березня Верховна Рада України підтримала заяву про відставку прем’єр-міністра Олексія Гончарука, яку він подав напередодні.
За відповідне рішення проголосували 353 депутати.
«Мені не соромно за наш уряд, але усі б ми хотіли ним пишатися. Цей уряд зробив більше, ніж усі попередні разом взяті. Але це скоріше мінус попереднім Кабмінам, а не плюс теперішньому», – сказав перед голосуванням президент Володимир Зеленський.
Місце Гончарука на чолі нового уряду має зайняти львів’янин Денис Шмигаль, кандидатуру якого рекомендував президент.
У позачерговому пленарному засіданні взяв участь Президент України. Володимир Зеленський виступив з емоційною промовою.
 Гончарук подав у відставку, уряд очолить Денис Шмигаль,
ЗМІ опублікували список ймовірних членів нового уряду
Ввечері у вівторок, 3 березня, одразу декілька авторитетних українських ЗМІ повідомили, що віце-прем’єр – міністр громад і територій, львів’янин Денис Шмигаль замінить прем’єр-міністра Олексія Гончарука на чолі Кабінету міністрів України.
Зокрема, за інформацією «Української правди», кандидатуру Дениса Шмигаля запропонував президент України Володимир Зеленський на засіданні фракції «Слуга народу» у парламенті сьогодні ввечері. Як повідомляється, Шмигаля планують призначити не виконуючим обов’язки прем’єра, а повноцінним главою уряду.
Водночас видання LB.ua повідомило про можливий майбутній склад кабміну. Як повідомляється, під час завтрашнього засідання Верховної Ради на Кабінет міністрів України чекають наступні зміни:
Міністром економіки замість Тимофія Милованова стане Роман Жуковський, який очолював профільне управління в Секретаріаті президента Віктора Ющенка наприкінці 2000-х.
Сам Милованов залишиться міністром, але тільки сільського господарства.
Міністром фінансів замість Оксани Маркарової повинен стати Ігор Уманський, який двічі був першим заступником міністра фінансів, а в 2009-2010 роках виконував обов’язки міністра.
Дмитра Дубілета на посаді міністра Кабінету міністрів змінить Олег Демчина.
У Міністерстві розвитку громад і територій Шмигаля можуть замінити Олексій Чернишов або Людмила Бугай.
Колишній соратник Віталія Кличка Олексій Резніков очолить міністерство з реінтеграції. Наразі він представляє Україну в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи. Був секретарем Київради в 2014-2015 роках і заступником голови КМДА в 2016-2018 роках. До приходу в політику Резніков був відомим і авторитетним адвокатом.
Також з’явиться посада віце-прем’єра з питань оборонної промисловості. Її віддадуть Олегу Коростельову, керівнику КБ «Луч».
Зоряну Скалецьку, яка знаходиться на обсервації в Нових Санжарах, може замінити Ілля Ємець. Він уже очолював МОЗ короткий час в 2010-2011 роках.
Олімпійський чемпіон з фехтування і віце-президент Федерації фехтування України Вадим Гутцайт може очолити новостворене Міністерство спорту.
Міноборони замість Андрія Загороднюка очолить Андрій Таран.
Водночас, Арсен Аваков залишиться очільником МВС. Президент Зеленський назвав його одним з найефективніших урядовців.
Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», з посиланням на депутата фракції «Слуга народу» Олександра Качуру, чинний прем’єр-міністр Гончарук вже направив до Верховної Ради свою заяву про відставку.
Хто такий Денис Шмигаль?
Денис Шмигаль – 44-річний львів’янин, науковець та громадсько-політичний діяч. Очолював Івано-Франківську обласну державну адміністрацію.
Шмигаль у 2014 році невдало балотувався у народні депутати Верховної Ради по виборчому округу №121 (Львівська область) як самовисуванець. У 2015 році він також балотувався до Львівської облради від партії «Народний контроль».
У січні 2018 року Шмигаль став директором Бурштинської ТЕС (ПАТ ДТЕК «Західенерго»). До цього Шмигаль обіймав посаду голови департаменту економічного розвитку, торгівлі та промисловості Львівської ОДА, був заступником начальника ГУ Міндоходів у Львівській області.
У червні 2019 року Шмигаль був одним з трьох кандидатів на посаду Львівської ОДА. Натомість з 2 серпня 2019 року очолив Івано-Франківську ОДА.
 В Україні зафіксували перший випадок захворювання на коронавірус.
Як розповів на брифінгу 3 березня заступник міністра охорони здоров’я, головний санітарний лікар України Віктор Ляшко, родина з Чернівецької області – чоловік та жінка – приїхали з однієї з країн, де зафіксовано спалах Covid-2019, пише ВВС.
При в’їзді в Україну у них перевірили температуру, після чого вони були вдома на самоізоляції. 29 лютого в одного з них виникли додаткові симптоми, схожі на коронавірус. По людину виїхала спеціальна швидка і доставила її до інфекційної лікарні.
Читати Що потрібно знати про коронавірус в Україні
Вадим Пепа, письменник
Президент РФ В. Путін вкотре вже виступає із агресивною заявою про ідентичність українського й російського народів. Начебто вони з однієї колиски, в якій старша сестра – Росія. І це при тому, що перша згадка про Москву, як про дрібне поселення на березі однойменної болотистої річки з прозвиськом Гнила, датується 1147 роком. Москва вбивалася в колодочки й вивищувалася опісля як столиця в осередді угро-фінських племен. А Київ не лише зі слів видатного французького письменника Оноре де Бальзака рівний Римові як за давністю, так і за значущістю на білому світі, а постає таким і в писемних джерелах найвизначніших римських та візантійських істориків, географів, письменників. Що ж стосується імперського утворення з назвою Росія, то воно введене указом Петра І в 1721 р. за напоумленням від німецьких дорадників. Вони, як сказав пізніше Т. Шевченко, довкруж царського трону «блекотою сіли». Читати Правда проти безпрсвітності: до питання імперського утворення з назвою Росія
КОЛИ ГОРІЛА КОРЮКІВКА… Слідами однієї публікації
1-2 березня 1943 року сталася жахлива подія – Корюківська трагедія – масове вбивство 6700 мирних жителів села Корюківка в Україні, вчинене німецькими нацистами під час Другої світової війни. За кількістю жертв – це найбільший злочин нацистів на території Європи. У 77-му річницю трагедії пропонуємо статтю головного редактора “Оксамиту” Тамари Маркелової
До редакції журналу «Оксамит» надійшов лист. Великоформатний конверт мав значний вміст: газетні публікації, буклет та декілька аркушів написаного гарним розбірливим почерком тексту. Це був відгук на статтю «Наймасштабніша трагедія другої світової війни», що вийшла друком у березневому номері, – про події 1-2 березня 1943 року. Тоді місто Корюківка Чернігівської області було спалено до тла, а близько 7-ми тисяч жителів розстріляно й спалено заживо у будівлях, куди їх загнали фашисти.
Ця публікація відразу привернула увагу читачів, викликала резонанс серед літераторів і журналістів. Як написав Станіслав Бондаренко у статті «Оксамит – виклик буденності» (газета «Літературна Україна», № 5, червень 2014 р.), «навіть для тих, хто багато читає й цікавиться історією, журнал відкриває чимало нового…». І наводить приклад Корюківської трагедії.
Авторкою цього листа була Діна Степанівна Корнієвська, жителька Корюківки, свідок отих трагічних подій, про які йшлося у публікації.
Діна Степанівна, зокрема, написала:
«Вельми вдячні Вам за пам’ять про Корюківську трагедію. Ця тема нам, свідкам трагедії 1943 року, болюча й досі. І нас, до слова, залишилося вже небагато…
На жаль, командир партизанського з’єднання О.Ф. Федоров жодним словом не обмовився про жертв Корюківської трагедії у своїх трьох (!) випусках книги «Підпільний обком діє», не зміг своєчасно посприяти будівництву Меморіалу всім спаленим селам України, який планували звести у Корюківці на початку 1980-х років. Навіть було затверджено його проект, але через Чорнобиль так нічого й не відбулося…
А Корюківка підіймалася з попелу важко і довго…»
НЕПРОСТА ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ СВІТЛИНИ
…Одного серпневого сонячного дня я стояла на порозі Корюківського історичного музею. Назустріч вийшла струнка, чепурна жінка. Вмить зауважила її теплий і водночас мудрий погляд. Це була Діна Степанівна Корнієвська, зовсім не схожа на 86-літню бабусю, хіба що ціпок у руці вказував на недугу. Ми обнялися, мов давні знайомі. Затим охоче слухали екскурсію, яку проводили для нас директор музею Людмила Бабич та наукові співробітники.
Вдивлялася у фотографії, розглядала вітрини та експонати. Думала, як же далеко ми зайшли за роки радянської системи та мнимої незалежності у знищенні національної пам’яті. Зусиллями цих людей, їхній відданості справі, ревному служінню рідному місту та його громаді збереглися всі ці спогади, проведено колосальну науково-пошукову роботу. І, що найбільше дивує, тільки протягом останніх років злочин нацистів, який вони вчинили проти людяності, набув розголосу.
В Україні й досі мало знають про те, що сталося на початку весни 1943 року на Чернігівщині, надто довго замовчували цю трагедію. З цього приводу Діна Степанівна розповіла історію, що сталася з її чоловіком Олександром Корнієвським.
– Як почалася війна, Олександр уже був помічником командира взводу управління 3-го дивізіону 49-го червоноармійського полку 19-ї армії. До цього півроку навчався за спеціальністю «Аерофотозйомка-розвідка». У вересні під час бою під Ярцево Олександра було поранено. Але підлікувався у медсанбаті і знову в бій. А матері в Корюківку вже прийшла похоронка…
У жовтні 1941 року на Смоленщині німці оточили 19-армію та взяли в полон десятки тисяч червоноармійців. Серед них був і Олександр.
– Жахливі випробування випали на долю мого майбутнього чоловіка, – продовжує розповідь моя візаві. – Холод, голод, людські смерті… Майже вся війна – в полоні, потім визволення, фільтрація, робота перекладачем при військовій адміністрації у Німеччині, демобілізація…
Навесні 1947 року Олександр Корнієвський повернувся до рідної Корюківки, де на місці тихого поліського містечка побачив згарище, що встигло зарости дикими чагарниками. Куди йти? Матір та бабусю вбили, сестра загинула у блокадному Ленінграді, батька, відомого кобзаря і майстра музичних інструментів Олексадра Самійловича Корнієвського, ще у 1937-му заарештовано «за націоналістичні пісні».
Олександра ноги самі понесли на рідний куток – вулицю Пролетарську. Замість хати – згарище. Поруч – суцільна руїна. Тільки якась хатинка, зліплена нашвидкуруч.
Постукав.
– Хто там? – озвався жіночий голос.
– Шура Корнієвський!
– Живий!?
Сусіди впізнали, відчинили, обняли…
Поселився у їхньому погребі. І взявся фотографувати своє спалене місто: кожен куточок, могили, згарища, руїни. А ще – дивом уцілілих людей біля втрачених домівок, їхні тимчасові житла-курені. Але невдовзі його викликали до НКВС.
– На кого працюєте? – запитував раз по раз енкаведист.
– Ні на кого! – відповідав Корнієвський. – Фотографую для історії. Колись Корюківка відбудується і людям буде цікаво дізнатися, що залишили фашисти після себе на нашій землі…
– Жодних фотографій! Це може погано для вас закінчитися…
Після знищення негативів хтозна-як на одній із плівок зберігся один-єдиний «пейзаж» згарища.
– Через деякий час Олександр зробив світлину, – завершувала дивовижну історію Діна Степанівна. – Згодом цей історичний фотознімок потрапив до музею і його побачив світ. Але імені автора ніхто вже не згадував…
Тепер Діна Степанівна хоче віддати належну шану вже покійному чоловікові, намагається повідати всій Україні, що саме її чоловік зробив і оприлюднив свого часу такий важливий історичний знімок, що мав він енциклопедичні знання, був талановитим гравером, художником, фотографом, столяром, а головне – високоморальним порядним громадянином своєї країни.
ТЕ ЗАРЕВО ПОЖАРИЩА ВИДНІЛОСЯ ЗА ДЕКІЛЬКА ДЕСЯТКІВ КІЛОМЕТРІВ
Полишаємо музей і повним складом нашої невеличкої делегації їдемо на місце, де мав би бути Меморіал жертвам трагедії та усім спаленим селам України. Йдемо дерев’яним місточком до урочища Гай. У 2013 році тут відбулася церемонія перепоховання 16 трун з останками 230 жертв трагедії. Науковий співробітник музею Оксана Толмачова ділиться спогадами про роботу в експедиції, яка працювала протягом двох тижнів над перепохованням останків закатованих жителів Корюківки. На думку приходять слова, які прочитала в аналітичному звіті щодо результатів цих страшних пошуків: «Серед загиблих переважають останки жінок та дітей. Чоловіки представлені переважно людьми похилого віку…»
Символом злочинів нацистської Німеччини на окупованій території СРСР радянська пропаганда обрала білоруську Хатинь, а трагічні події української Корюківки в березні 1943 року не мали права на розголос. А Україна втратила 1377 сіл, спалених разом із жителями. Досі ця незагоєна рана вимагає неупередженої оцінки та увічнення пам’яті невинно убієнних. Зауважу, що у доповідях партизанів до Москви ніде не згадувалося про знищення жителів та спалення Корюківки 1-2 березня та каральну «зачистку» 9 березня 1943 року.
…Стоїмо у центрі міста. Діна Степанівна показує, де саме була аптека, в одній із кімнат якої вони мешкали з мамою, вона працювала провізором, та молодшою сестрою. Поряд – будинок жандармерії, церква, ресторан…
Пізно ввечері у затишній оселі Діни Степанівни ми продовжуємо нашу розмову. Слухаю і переживаю події того далекого минулого разом із оповідачкою.
– 27 лютого 1943 року вночі ми почули стук у вікно. Це були партизани. Як вони потрапили в центр міста непоміченими – не знаю. У вікнах поставили кулемети і почали стріляти. У жандармерії знаходилися гарнізон мадяр, 7 німців та 95 заарештованих. Поки партизани стріляли, ми лежали на підлозі. Коли все стихло, партизани забрали звільнених і відійшли до лісу. А ми побігли на окраїну міста до знайомих. У їхньому будинку вже було близько двох десятків наших односельців. Там переховувалися дві ночі.
Хотілося їсти і мама вирішила піти додому, – згадує Діна Степанівна. – А нам наказала не виходити з будинку. Та ми її не послухалися. Нам теж кортіло додому й ми слідом за нею дійшли аж до центру, не зустрівши дорогою жодної душі. Налякані люди сиділи в льохах, схронах, або ж на околиці міста.
Раптом назустріч виїхала машина і її водій крикнув:
– Мерщій тікайте, зараз будуть палити все!
І вже за мить побачили, як палають будинки на краю міста, звідки ми щойно прийшли, як чуються несамовиті крики…
Ми ж дивом залишилися живі.
Побігли до сусідки, яка розповіла, що бачила німців, котрі зганяли людей у ресторан і там їх убивали. Ми спустилися в льох, стали під стіною, його ляда залишалася відкритою. Нас охопив жах, волосся від страху стало дибки, передати цей стан я і досі не можу, – вражає правдою моя оповідачка. – Так пройшов день першого березня, ніч, день другого березня… Холод нас пронизував льодяний, ми задубіли й вирішили якось рятуватися. У повітрі стояв запах горілого, та ввечері ми вирішили повзти туди, де був вогонь.
Сусідка помітила: «Он будинок догорає, а куток його уцілів – сховаємося там». Перебули ще одну ніч. Найбільше боялися, що місто оточене, і нас помітять гітлерівці…
Третього березня побачили знайому на ім’я Горпина, яка звернулася до нас: «Вилазьте, вже не вбивають. Сідайте на воза, поїдемо у село Сахутівку». Жителі Сахутівки прийняли багатьох біженців, терпіли нас, годували, поїли, співчували. Я досі хворію цими спогадами, – завершує Діна Степанівна.
Згодом стало відомо, що п’ятеро корюківців врятувалося під трупами у ресторані, де карателі розстріляли близько 600 мирних жителів. Коли горіла Корюківка, зарево було видно у Щорсі, Сосниці, – за декілька десятків кілометрів.
Дев’ятого березня загін карателів навідався до Корюківки ще раз, щоб знищити тих, хто повернувся з лісу чи з інших схронів. Помста нацистів жителям Корюківки за дії партизан була безпощадною…
Краєзнавець, генерал-майором запасу МНС, керівник Корюківського відділення товариства «Чернігівське земляцтво» у Києві Василь Євдокимович Устименко видав у 2013 році документально-публіцистичне видання «У кожного своя правда. Істина одна. Корюківка: довічний біль». Це історичне дослідження спрямоване на правдиві відповіді на запитання: чому сталася трагедія і чи можливо було упередити таку кількість закатованих. Невеличкий наклад – 500 примірників, але вклад у справу збереження пам’яті про ті події величезний.
…А Діна Степанівна Корнієвська мріяла про те, щоб про Корюківську трагедію хтось із сучасних романістів написав художній твір, зняли правдиве художнє кіно. Аби переклали його багатьма мовами й ожили її колись по-звірячому закатовані односельці – від немовлят і до літніх людей. Аби пам’ять про них жила вічно.
На жаль, Діна Степанівна Корнієвська вже пішла з земного життя. Нехай спочиває з миром, а память про ті страшні часи не загубиться у хаосі сьогодення.
 Події минулого тижня продемонстрували, що президент Володимир Зеленський ініціює відставку уряду Олексія Гончарука. Водночас, у ЗМІ активно поширюється інформація, що новим прем’єр-міністром може стати Сергій Тігіпко.
Але спочатку давайте проаналізуємо можливість реальної відставки. Згідно зі статтею 87 Конституції України, Верховна Рада за пропозицією президента або не менш як однієї третини народних депутатів, може розглянути питання про відповідальність Кабінету міністрів та ухвалити резолюцію недовіри уряду більшістю від конституційного складу парламенту.
Читати Дмитро Снєгирьов: Зеленський домагається відставки усього Кабміну, а не лише Гончарука
 Заворушення у Нових Санжарах провокували через групу у Viber, в яку масово приєднували місцевих жителів, повідомляє Володимир Пиріг https://zaxid.net/news/
До провокування заворушень у Нових Санжарах Полтавської області проти привезення туди евакуйованих з Китаю на карантин українців та іноземців причетний політик, голова Соціалістичної партії України (СПУ), екс-депутат Полтавської міськради Сергій Чередніченко, а також невідомі люди, які створили групу в месенджері Viber, до якої долучали місцевих жителів без їхньої згоди, йдеться в журналістському розслідуванні видання «Тексти».
Як відомо, влада до останнього замовчувала інформацію про те, куди привезуть евакуйованих з Китаю людей. 20 лютого їх привезли у медичний центр Національної гвардії України в Нових Санжарах.
Читати Журналісти встановили хронологію і організаторів заворушень у Нових Санжарах
 У 2020 році одяг з попередніх сезонів помітно перекочував, але в дещо інших варіаціях та фасонах. На стрітстайлах fashion-експерти та знаменитості, як і раніше, з’являються у жакетах з широкими плечима, одягають вбрання виключно з екологічних матеріалів, демонструють увесь можливий спектр брючних костюмів та демонструють нові інтерпретації одягу зі шкіри.
Минулого року на усіх світових Тижнях моди, дизайнери запропонували чимало свіжих та цікавих ідей. Завдяки невпинній індустрії моди, провідні фахівці показують свої колекції за декілька місяців до того, як вони потраплять в магазини, тож ми вже знаємо, які тенденції переважатимуть цього року.
Насамперед, важливо знати, в які кольори забарвлювати свій гардероб. Інститут кольору Pantone склав список актуальної палітри кольорів, яку ви можете використовувати у своїх аутфітах.
Головний колір – класичний синій, який експерти називають вічним та елегантним у своїй простоті.
У 2020 році переважатимуть кольори, які тісно пов’язані з природою, спокоєм і комфортом. На думку спеціалістів інституту кольору, трендовими стануть різні відтінки зеленого та кольори океану. Також популярними будуть відтінки “металік”. Експерти вивели у модні тренди відтінки коралового рожевого, помаранчевого, молочно-білого, бежевого і трав’янисто-болотного.
Екологічні матеріали
Екологічна мода щороку стає дедалі популярнішою. Людство поступово усвідомлює важливість та роль природи. Відчуваючи відповідальність, кожен з нас робить маленькі кроки, які направлені на захист навколишнього середовища.
При створенні колекцій, дизайнери використовують такі матеріали, як льон, бавовна, акрил, віскоза, мікрофібра та інші. Засновницею екомоди є британка Стелла МакКартні, яка з року в рік доводить, що для того, щоб бути модним, не потрібно жертвувати модними нормами.
Віднедавна від тваринних матеріалів відмовилася Вікторія Бекхем. Модний будинок Chanel більше не використовує шкіру. Долучилися до цієї акції такі бренди преміум-класу, як Giorgio Armani, Coach, Versace, Michael Kors, Gucci, Burberry, Tommy Hilfiger, Ralph Lauren і Calvin Klein.
Жилети
В моду повернувся в’язаний жилет, і ми не можемо не радіти, адже таке вбрання не лише красиво виглядає, але й забезпечує тепло та комфорт. Fashion-експерти радять носити жилет поверх однотонних топів, блуз та навіть футболок. До того ж, такі жилети створюють дуже романтичний і жіночний образ.
Жилети представлені у різних стилях, тож є можливість обрати той, який буде вам найбільше до вподоби. Без перебільшень, жилет – це універсальна знахідка, яка зможе надати буденному образу друге життя і заграти цікавими барвами.
Брючний костюм
Брючний костюм для кожної з нас – не новинка. Втім у 2020 році він буде на шаленому піку популярності. Річ у тім, що у цьому році важливо почувати себе в одязі зручно та комфортно, а брючний костюм цьому ідеально сприяє. Ранкові клопоти перед шафою тепер зведуться до мінімуму.
Все, що вам потрібно – обрати фасон костюму, який можна вигуляти в офісі, з друзями, на вечірці, чи навіть на урочистій події. Безсумнівно, в такому одязі ви будете виглядати стильно, дорого, строго та красиво.
Прозора тканина
Щоб урізноманітнити гардероб, дизайнери вирішили додати пікантності в образи, створивши одяг з прозорих тканин. Щоб не виглядати в таких речах вульгарно, fashion-експерти радять використовувати поверх прозорих топів речі грубої в’язки.
Дуже ніжно та жіночно виглядатимуть блузи з прозорої тканини з чіткими лініями, обрамлені бантом. Якщо все грамотно поєднати, то можна допустити кольорові вставки, аплікації та неяскраві прикраси, адже акцент треба ставити саме на блузу.
Принт polka dots
Принт polka dots, простіше кажучи, – це звичайний горошок на тканині. Назву таку він отримав на честь танцю, який був дуже популярним в США наприкінці XIX століття. Згодом ця назва стала звичною і для тих, хто професійно займався танцями, бо саме з принту в горошок на початку XX століття створювався одяг для танців.
Такі люксові бренди, як Christian Dior, Marc Jacobs, Gucci представили нові колекції з культовим принтом. Такий принт є досить самодостатнім. Щоб його підкреслити, варто лише додати декілька лаконічних та мінімалістичних деталей. У 2020 році шукайте горошок на пальтах, сукнях та спідницях.
Стьобаний одяг
Дизайнери завжди знаходять можливість урізноманітнити верхній одяг цікавими деталями. Практичне і затишне стьобане пальто повертається знову у моду. Fashion-експерти радять робити акцент на талії за допомогою поясу чи ременю. У нових колекціях безліч оригінальних ідей представили Balenciaga, Chanel, Moncler та інші.
Шкіра
Шкіри у 2020 році буде дуже багато. Навіть базова річ гардеробу – тренчкот, який, зазвичай, переважає у світлих відтінках – можемо побачити у шкіряному чорному виконанні. Саме такий тренч на початку весни буде дуже популярним.
Якщо вам здається, що тенденція на шкіру розпочалася ще минулого сезону, і додавати нові шкіряні елементи гардеробу безглуздо, то ви помиляєтеся. Пік на шкіру лише розпочинається. Цей матеріал помітили майже у всіх колекціях іменитих брендів у найрізноманітніших варіаціях.
Щоб додати виразності аутфіту, можете сміливо використовувати різнокольорову шкіру. Однак зверніть увагу на кольори, які мають добре поєднуються між собою.
Сумки oversize
Максимальні сумки розміру XL – справжній мастхев 2020 року, враховуючи, що усі дизайнери, насамперед, при створенні колекцій звертали увагу на зручність та комфорт. А хіба сумка oversize може спричинити хоч якийсь дискомфорт?
Ugly-светр
Так званий “бабусин светр” fashion-експерти називають одним із наймодніших у 2020 році. Стилісти рекомендують його носити з джинсами із завищеною талією, класичними штанами та шовковими спідницями. Такий светрик досить легко знайти у магазинах мас-маркету.
У цих коротких тезах чітко сформульовані три основні загрози інтелектуального розвитку України:
– претензія Москви на «єдиний народ», на спільний цивілізаційний проєкт;
– помилкове прочитання націоналізму;
– низький освітній і моральний рівень населення.
Усі причини надзвичайно пов’язані, тобто походять з одного джерела.
Джерело це – помилкове прочитання історії України, ну і відповідно сприйняття її.
Хибність прочитання укладено у двох принципових помилках:
– читання історії, як історії народу (залишаючи поза увагою еліти);
– читання історії, як історії української етнічної маси (відкидаючи цілі століття історії, як «колоніальні»).
Раз по раз подібне формулювання питання приводило Україну до цивілізаційних поразок, відображених сьогодні символічно у результатах виборів.
Яким же повинно бути вірне прочитання історії?
Потрібно взяти за основу наратив (оповідання) про Русь-Україну, а не теорію “братніх народів”.
Читати Три загрози інтелектуального розвитку України
|
|
Юлія Дрожжина, керівниця експертно-аналітичного центру hh.ua | grc.
