Оксамит

Рішення про замах на представника СРСР ухвалено 3.06.1933 на спільній конференції Проводу українських націоналістів та членів Крайової екзекутиви ОУН у Берліні під головуванням Є. Коновальця. Атентат планувалось здійснити на консула СРСР у Львові, виконання покладено на щойно призначеного провідника КЕ ОУН Степана Бандеру, безпосередніми розробниками були бойові референти КЕ ОУН Роман Шухевич та Богдан Підгайний. Метою замаху було не саме вбивство, але через його виконання спровокувати широкий інформаційний резонанс про спланований Москвою геноцид українців в УСРР шляхом штучного голодомору. У зв’язку з цим кандидат на виконання замаху повинен був володіти вольовим характером, а також бути інтелігентним та освіченим, оскільки мав не лише здійснити атентат, оборонитись від працівників консульства, але здатись в руки поліції, щоби відтак аргументовано свідчити на судовому процесі.

З-поміж чималого числа добровольців відібрано 19-річного Миколу Лемика (член ОУН з 1932), який на відмінно закінчив Академічну гімназію у Львові та навчався на першому курсі математично-природничого факультету Львівського університету. Лемик походив з бідної селянської родини, тому Організація за 30 золотих придбала йому нові черевики та білизну, щоби в належному вигляді він міг прийти на прийом до консула. Після детального опрацювання та тривалої підготовки акції 21 жовтня близько полудня він попросився на зустріч з консулом у справі нібито переїзду на постійне місце проживання до підрадянської України, зареєструвався під надуманим прізвищем «Дубенко», зайшов до кабінету, де прийом, як виявилося, здійснював не консул але високопоставлений агент радянських спецслужб. Коли Майлов вислухав відвідувача та попросив показати документи, той витягнув з кишені пістолет і зі словами: «Це тобі від Організації українських націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання» двома пострілами в голову та серце вбив його. Коли працівник консульства намагався заблокувати Лемика, той двома пострілами в долоню і плече поранив його. Дочекавшись поліції бойовик ОУН без опору здався. Захищати Лемика зголосилося 8 відомих українських адвокатів і відразу за ними почали стеження агенти польської таємної політичної поліції, а вночі у Степана Федака, Володимира Старосольського і Степана Шухевича вчинено обшуки. 30 жовтня 1933 на засіданні Львівського окружного суду прокурор оскаржив кількість українських захисників, після чого залишено троє оборонців: Степана Шухевича, Володимира Старосольського і Степана Біляка. Ні польська, ні радянська влада не були зацікавлені в тривалому процесі, тому ухвала прийнята впродовж одного дня. Ба більше, незважаючи на свідчення підсудного про мотиви атентату, радянські дипломати в коментарях вину покладали на польську владу, яка нібито організувала це вбивство. Лемика засуджено до смертної кари. Однак, оскільки за польським законодавством особи, що не досягли 20-річного віку не підлягали страті, то смертний вирок замінено довічним ув’язненням. Як і очікувалось, справа викликала широке обговорення у світовій пресі. Чин Лемика підтримали усі українські політичні сили, в тому числі й Церква за винятком українських комуністів. З початком Другої світової війни у вересні 1939 Лемик під час етапування в’язнів, отримавши важке поранення, утік. З початком німецько-радянської війни керівник Середньої похідної групи ОУН. Заарештований і розстріляний ґестапо в Миргороді в жовтні 1941, останніми його словами були: «Я, український революціонер-самостійник, гину за Самостійну Українську Державу». В літературі атентат Лемика отримав назву «Постріл в обороні мільйонів».