Оксамит

Фото unian.net

Підвищення тарифів – болюче питання для більшості українців.

Про “затягування пасків” говорили багато, майже так само часто, як і про “реформування країни”, “прозорість політики” та “нове життя”.
Однак нові цифри у рахунках вже з’явилися, а принципи їх формування залишаються таємницею за сімома печатями.
Очевидна несправедливість породила іншу проблему – тарифних популістів, що спекулюють на страхах та уявленнях про справедливість пересічних громадян.

Плати наосліп

Енергетика – одна з найбільш проблемних галузей української економіки. Після довгих років панування популізму та реалізації незрозумілої політики вона потребувала рішучих та прозорих дій.
Перше й найнеобхідніше рішення було очевидним: усунення дефіциту НАК “Нафтогаз”. За останні десять років брак коштів газового монополіста за спожитий населенням газ перевищив 14 млрд дол.
Ця “чорна діра” була глобальною проблемою для української економіки. Це один з чинників провалу курсу гривні, який підштовхнув до розмов про загрозу дефолту.
За відновлення фінансової рівноваги газового монополіста взявся новий склад Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – НКРЕКП, створеної указом президента №694.
Рішучості членам комісії вистачило: одна за одною було прийнято постанови, що збільшили вартість енергоресурсів для населення. А от прозорості забракло.
Якщо при підвищенні цін на електроенергію комісіонери ще пояснювали причини, перспективи росту та заходи, на які буде направлено додатково зібрані кошти, то шокове підняття цін на газ, фактично у сім разів, відбулося майже без пояснень.
Ні експертне середовище, ні, тим більше, звичайні громадяни досі в повній мірі не зрозуміли, на основі чого було складено такі тарифи.
Таким чином, навіть попри готовність суспільства прийняти підвищення цін, закритість галузі та абсолютна відсутність діалогу комісії та суспільства спричинили прогнозовану реакцію: обурення та відторгнення.
Згодом, коли “Нафтогаз” та НКРЕКП почали публікувати окремі порції інформації щодо тарифної реформи, стало зрозуміло, що імідж регулятора як неупередженого арбітра, який повинен балансувати інтереси суспільства, держави та постачальника, дискредитовано.
Тарифний “бліцкриг” порушив питання щодо незалежності регулятора, прозорості його діяльності та об’єктивності в процесі прийняття суспільно важливих рішень.

Фото unian.net

Синдром популіста

Скориставшись обуренням суспільства черговими таємними махінаціями влади з рахунками, набирають ваги політичні популісти. На осінь заплановані місцеві вибори, тому за дешевим політичним капіталом ганяється кожен, а спекуляції навколо тарифної теми – одна із запорук успіху.
Використовуючи болючу тему, популісти грають на людських почуттях: бажанні справедливості, звичному для українців патерналізмі та остраху перед змінами.
Гасла “захисників народу” мало чим відрізняються від передвиборних обіцянок попередніх років. Правда, тими самими тезами не гребували свого часу і представники теперішньої влади, коли знаходилися в опозиції.
Критика, яка могла би стати рушієм для якісних змін, зводиться до тези “ця влада погана, прийдемо ми, і ви знову платитимете мізерну ціну за ресурси”.
Натомість варто було би змусити владу розшифрувати, як формувалася нова ціна, загострити увагу на енергозбереженні, просуванні відповідних державних програм, створенні цілісної системи обліку спожитих ресурсів.
Суспільство опинилося між молотом та ковадлом.
З одного боку – влада, що не вважає за потрібне пояснювати громадянам зміни цінової політики та брати до уваги поточний рівень доходів населення. З іншого – популісти, які проповідують шкідливі для майбутнього країни ілюзії. Ті самі ілюзії, за які громадяни, що голосують за них, потім платитимуть із своїх податків.
Довіряй, але перевіряй
Країна багато років неефективно використовувала свої енергоресурси. Інфраструктура і засоби виробництва, що дісталися їй у спадок з радянських часів, мали низьку енергоефективність. За роки незалежності уряди замість модернізації активів передавали найкращі з них у приватні руки.
Вартість енергоресурсів для населення була штучно занижена. Електроенергія дотувалася коштом бізнесу та промисловості, газ – за рахунок бюджету і кредитів.

Фото akcent.org.ua

Обидва джерела покриття дефіциту коштів в кінці ланцюжка приводили до виймання грошей з кишень українців. У першому випадку – за рахунок низької заробітної плати та підвищених цін на українські товари, у другому – за рахунок сплачених податків та зовнішніх позик.
Викривлена цінова політика в галузі енергоресурсів давала споживачам хибні сигнали і на два десятиріччя заморозила в Україні процес енергозбереження.
Іронія долі і в тому, що заручниками ситуації стали самі можновладці: їх маєтки, побудовані на “зарплату державного службовця”, тепер теж треба буде опалювати за повною вартістю. За все треба платити, у тому числі – за власні помилки.
Суспільство повинно перестати сподіватися на добрих чиновників, які будуть захищати його інтереси. Відсутність дієвого суспільного контролю за владою перетворюється на великі і маленькі “межигір’я”, приватні автопарки дорогих авто та світлини у соціальних мережах про розкішне життя чиновницьких дітей.
Реальні стратегічні інтереси суспільства підмінюються приватними, а для імітації турботи населенню пропонують хибні безкоштовні блага, за які в результаті воно сплачує змарнованим часом та розкраденою країною.
Право обирати владу та делегувати їй управління своєю долею народжує обов’язок контролювати роботу обраних. Десятки років наймані робітники в тиші кабінетів приймали рішення про розподіл народних ресурсів і залучення іноземних кредитів, створюючи державні борги, які повертатимуть наступні покоління.

Вийти з темряви

Завдання – не довірятися черговій хвилі популізму, не самозаспокоюватися, вважаючи, що зміна людей у владних кріслах поміняє закони економіки.
Треба міняти не людей у владі, а систему, у якій вони працюють. Треба продовжувати реформування галузі, боротьбу за прозорість, відкритість та професійність усіх процесів, що в ній відбуваються.
У реаліях безальтернативного панування в українській енергетиці великих приватних та державних монополій надія на прозоре та справедливе ціноутворення на ринках газу та електроенергії без функціонування незалежного та прозорого регулятора примарна.
Наразі досвід створення та ліквідації у 2011 році та 2014 році комісій шляхом видання указу президента підтверджує відсутність зазначених якостей у державного органу, що існує у такому правовому полі.

Фото unian.net

На виконання вимог енергетичного співтовариства та угоди про асоціацію з ЄС Кабмін недавно розробив законопроект №2966 “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”.
Мета документа – виправити ситуацію. До розробки було залучено групу визнаних незалежних громадських експертів, які намагалися створити законопроект, що відповідає потребам суспільства, європейським директивам і регламентам.
Однак після його подання у Верховну Раду виявилося, що більша частина норм із забезпечення політичної незалежності та прозорості у законопроекті відсутня.
Беручи до уваги історію з перетягуванням повноважень щодо забезпечення політичної незалежності іншого не менш важливого для країни органу – Національного антикорупційного бюро, можна констатувати, що це питання стане предметом політичних торгів у парламенті.
Основним завданням постає забезпечення прозорості діяльності як самої комісії, так і галузі в цілому. Врешті-решт, не так важливо, хто буде обирати та призначати комісіонерів, якщо всі процеси будуть законодавчо виставлені на публічний огляд. Перелік норм, які потрібно включити у законопроект, може бути таким.
1. Завчасне визначення та оприлюднення методик прийняття рішень та вихідних даних, що використовуються при їх формуванні.
2. Публічність засідань регулятора шляхом відеотрансляції в інтернет у реальному часі, з можливістю подальшого вільного перегляду архіву відеозаписів.
3. Публікація на сайті регулятора всієї публічної інформації у структурованому та доступному для обробки електронними системами вигляді.
Надію на вирішення ситуації дає розуміння важливості цих проблем низкою депутатів, які готові захищати регулятора від посягань на його незалежність.
Є сподівання, що завдяки спільним зусиллям небайдужі українці зможуть замість витрачання часу на перегляд безрезультатних політичних ток-шоу власноруч контролювати процеси прийняття владою доленосних для країни рішень.
Андрій Зінченко, Олександр Карпенко, Олег Гетман, експерти групи з реформи енергетичного сектора громадської ініціативи “Реанімаційний пакет реформ”

Андрій Зінченко, Олександр Карпенко, Олег Гетман
“Економічна правда”
http://www.epravda.com.ua/publications/2015/06/23/547540/