Ніна Головченко
7 лютого 2019 року в Києві, в Національному музеї літератури України Борис Гуменюк презентував нове видання своїх творів − двотомник «Вірші з війни» і «100 новел про війну» (видавництво «ДІПА», Київ, 2018. Художник Михайло Гутман).
Творчий вечір мав свою родзинку − до знайомства з новими книгами додалося знайомство з Гуменюком-художником: поет вперше представив широкій аудиторії свої полотна.
Борис Гуменюк читав вірші, розповідав більше про війну, менше про творчість, подарував музеєві свої «рукописи»: військовий стрій, у якому воював, саперну лопатку, із якою воював, і трофей із Донецького аеропорту.
Модерував вечір Іван Андрусяк, який присмачував розмову доречними жартами та художнім читанням віршів Бориса. Із черговою книгою письменника привітали режисер Володимир Петранюк, голова ОУН Богдан Червак, письменники Сергій Пантюк, Михайло Слабошпицький, видавець Дмитро Вохмянін.
Усі учасники заходу та глядачі (серед них письменники, науковці, артисти журналісти, учасники АТО, волонтери, працівники музею − Сергій Цушко, Лариса Недін, Валерій Корнєєв, Катерина Борисенко, Юлія Зуброва, Ольга Червак, Тетяна Шептицька, Вікторія Блаженко, Раїса Сеннікова, Оксана Твердохліб та ін.) пройнялися атмосферою чесного правдивого Слова про несподівану війну, яка увиразнила прірву між «братськими народами» і змусила українців переосмислити і себе, і свою країну, і своє мистецтво.
Завершилося книжкове дійство автограф- та фотосесією.
…Я вже десь зауважувала про те, що як письменник Борис Гуменюк асоціюється з архетипом Воїна (тоді як, наприклад, автор книг для дітей Іван Андрусяк – з архетипом Батька, а мандрівний поет Сергій Пантюк – із Одіссеєм) саме тому, що від 2014 року і донині демонструє вірність темі війни і маскулінний, жорсткий, відвертий спосіб її зображення.
Попри те, що зміст творів Б. Гуменюка торкається реальності війни, художній стиль його творів є нетрадиційним.
Реалії і бруд війни Борис Гуменюк зображує дуже своєрідно – брутально, жорстко, але не жорстоко і не цинічно. Більше того, його суворі тексти часто пронизані неймовірною ніжністю. (Наприклад, твір «Коли чистиш зброю…»). На перший погляд, це оригінальне і парадоксальне поєднання. Але ті читачі, що добре знають психологію брутальних чоловіків – чи брутальних письменників – сприймають цей оксюморон як органічне явище. Поєднання маскулінності із пронизливою ніжністю є ще одним підтвердженням художньої правди текстів Б. Гуменюка.
Завдяки проникливій ніжності вірші Гуменюка формують своєрідний шлейф відчуттів. Вірш не завершує своє звучання з прикінцевою фразою. Присмак оцієї особливої ніжності звучить у свідомості (чи підсвідомості) читача ще довго і розбурхує асоціативні образи. (Цей асоціативний шлейф виникає, наприклад, і з читанням твору «Вона» зі «100 новел про війну». Текст Гуменюка дуже брутальний. Але його назва асоціюється зі знаменитою піснею Тараса. Чубая/Костя Москальця «Вона». І в порівнянні брутальної та романтико-символічної аур цих творів увиразнюється образ війни. Читач відчуває, як чисте і світле несумісне із місивом жорстокості і бруду).
Так само 100-відсотковим попаданням у правду є інтонація текстів Бориса Гуменюка: у них домінує епічний спокій і журлива елегійність. Кожен текст є своєрідним неквапливим філософським усвідомленням сенсу буття крізь призму війни.
За творами Б. Гуменюка поставлено два спектаклі: «Блокпост Україна» у Театрі української традиції «Дзеркало» (режисер Володимир Петранюк) і «Війни нема…Є» у Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка (режисер Вячеслав Волконський, автор ідеї і виконавець головної ролі Ігор Кирильчатенко). В основу першого спектаклю покладено вірш Гуменюка «Заповіт», другого – вірш прозою «Соняхи». У першій виставі більше українських акцентів, у другому піднімаються загальнолюдські питання. Ці сценічні прочитання творів Гуменюка можна вважати вдалими.
Проте, на моє суб’єктивне враження, інтонація класичного театрального драматичного читання / промовляння текстів Бориса Гуменюка, яка домінує у виставах, не відбиває енергію вірша Гуменюка, отой епічний журливий спокій Воїна, який усе знає про Війну. (Здається, віршам Гуменюка ще треба віднайти свого майстра художнього читання, свою актрису-Ларису…)
Щодо жанру творів Бориса Гуменюка. Спершу йшлося про верлібр («наративний верлібр розмовною мовою», В. Герасим’юк), вірші прозою, а тепер маємо і новелу («100 новел про війну»).
Здається, щодо творів Гуменюка іноді це цілком умовні назви, бо в одному з видань, наприклад, знамениті «Соняхи» вибудовано як поезію у прозі, у цьому двотомнику – як верлібр. Так само, вірш «Коли чистиш зброю…» починається класичною верлібровою строфою:
Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно…
У цілому ж ця поезія звучить як балада – тут є драматична любовна історія, але ритм її ламаний – верлібровий, не силабо-тонічний, бо кохання має чорну мітку війни. Балада навпаки: немає танцювального ритму, але є історія кохання; побачення відбувається, але це не ідилія, бо кохання присмачене війною.
Але завершується текст несподівано:
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?..
Блаженно усміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.
Оцей нелогічний неочікуваний фінал (ВОНА цілувала руки воїна; блаженно заснув у СПАЛЬНИКУ), так само як і незвичайний сюжет та високий рівень психологічної напруги, що проступає і в деталях (сиве волосся у 19-річної дівчини) є жанровою ознакою новели.
Очевидно, жанр творів Бориса Гуменюка часом є поняттям умовним, своєрідним трансформером, що змінює форму і не втрачає суть. Але не жанром-симулякром, бо тексти Гуменюка глибинні, оригінальні і багато в чому первинні – адже наш досвід війни з російськими «братами» й осмислення його є унікальним, неповторним. Але жанром-трансформером))).
(Хоча у збірнику є твори, які чітко вписуються у класичні параметри новели: «Алабай», «Давид», «Дивне відчуття»).
Також поет-воїн Борис Гуменюк намагається розширити свої мистецькі горизонти. Він спробував себе як режисер і сценарист у документальному фільмі «Кіндрат», який присвячений бойовому побратимові, ОУНівцю Василю Кіндрацькому, що загинув під селом Водяне Донецької області у 2015 році. Також Борис Гуменюк опановує малярство, шукає свій стиль. (Але й тут він апелює насамперед до асоціативних відчуттів глядача, заохочує до творчої співпраці, не дає логічно структуровану чітку картинку)…
Leave a Reply