Що посіємо в дитячі душі, те й пожнемо

Анатолій Марущак

Питання виховання підростаючого покоління стає щодалі гострішим, а тому вимагає особливої уваги і додаткових зусиль для винайдення більш дієвих підходів і методів по його вирішенню. Ще на стадії пошуку  потрібно звернути особливу увагу на те, що нині на підростаюче покоління суттєвий («виховний») вплив мають наростаючі в суспільстві негативні явища.

Прикро те,що безперешкодно виповзають вони не лише з «тіньових» закутків нашого життя, але і з різних ЗМІ,телеканалів, з популярного нині Інтернету. Передумовою розповсюдження аморальних явищ стало навіжене комуністичне безбожництво (атеїзм) та «пролетарська культура», впроваджені в Україні з початку 20-х років минулого століття. Ними впродовж десятиліть плюндрувалися споконвічні звичаї, традиції, наповненні життєдайними чеснотами, які були цементуючою основою між попередніми і наступними поколіннями. Замість цих чеснот і цілих пластів самобутньої національної культури в єство українців цілеспрямовано вживлювалася чужинська космополітична культура, пронизана вульгарними мотивами. Врешті-решт ця псевдо культура значною мірою спотворила поведінку двох останніх, перед проголошенням незалежності України, поколінь.

Позбутися цього впливу неможливо виховними заходами, які  рекомендовані державними установами. Саме тому, очевидно, «Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді» в п. 2. зазначає таке: «існує нагальна потреба вдосконалення національно-патріотичного виховання».

І тут вагомий внесок у виховання може внести громадськість, без залучення якої держава не впорається з наростаючим валом негараздів у суспільстві та державі і в підлітковому та молодіжному середовищах, зокрема.

Всього кілька тижнів тому Кабінет Міністрів України затвердив Розпорядження «Про схвалення Концепції розвитку громадянської освіти в Україні». Можна надіятись, що через певний час під впливом цієї Концепції пожвавиться участь громадськості у справі виховання дітей та молоді. Проте, бажаючі взяти участь у цьому процесі мають пройти належну підготовку. Безперечно, що, насамперед, освітяни мають можливість внести найсуттєвіший внесок у розвиток громадянської освіти, а як наслідок, в реалізацію Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, а також інших заходів національно-патріотичного виховання. Але успіху в цій справі можна буде досягти лише при застосуванні нових наукових досягнень.

Щодо питання застосування нового напряму в патріотичному вихованні молоді

В останні роки філософія, космологія, психологія, квантова генетика та інші науки надають все більше доказів, які свідчать про те, що Всесвіт, його природа і людство становлять цілісну життєтворчу систему. Це означає, що людина повинна володіти належними знаннями для налагодження корисного співіснування з Всесвітом.

Особливо важливо пам’ятати про неприпустимість переступати межу, тобто, втрачати з ним гармонію. Вже є немало наукових праць, які підтверджують, що енерго-інформаційні процеси, які відбуваються в цій системі, є надзвичайно важливими і навіть визначальними для життя. Особлива увага звертається на важливість того, щоб поведінка людини була повністю узгодженою з мотивами рідного краю. Важливо також, щоб кожне наступне покоління опиралося на самобутню культуру попередніх поколінь, зважаючи на те, що вона творилася в первозданній чистоті природного середовища на високих духовно-моральних засадах. Основоположним тут є те, що патріотизм, вживлений природою в генетичний код, а також усвідомлення того, що «без минулого – немає майбутнього». Це означає, що кожне суще покоління має бути цементуючою ланкою між минулими і майбутнім поколіннями.

З цього витікає, що молодій людині конче необхідно мати достатні знання про розвиток минулих поколінь, про навколишню дійсність, про цивілізаційний простір, свій народ, а також про свій внутрішній світ. Вже на основі цих знань маємо формувати  основи національного світогляду.  Все  це дасть можливість максимально повно гармонізувати відносини людини з Всесвітом, що значно поліпшить умови реалізації її творчих можливостей як для особистого розвитку так і для розвитку суспільства і держави.

Отже, патріотичне виховання має здійснюватись на принципово нових підходах до проблеми. Тут вкрай важливо переконати підростаюче покоління у необхідності перебувати з природою Всесвіту в осмислених, а отже, максимально чистих, як сама природа, стосунках. Це означає, що людина має надзвичайно уважно ставитись до своєї морально-етичної поведінки – так, щоб жодним словом, вчинком і навіть думкою не образити природу Всесвіту. Зрозуміло, що це потребує суттєвого підвищення кваліфікації фахівців, причетних до виховного процесу. При цьому вихователі – освітяни та громадські просвітяни мають враховувати, що негативні явища швидко набирають загрозливих ознак для всього суспільства і держави. Потрібно, також, враховувати, що весь тягар виховання лягає саме на них, оскільки правоохоронна система держави ні психологічно, ні морально, ні адміністративно не готова зупинити вал негативних явищ. За таких обставин варто взяти до уваги й те, що українці в останні 70 років перед проголошенням незалежності України  перебували під тиском агресивного атеїзму (безбожництва) та «пролетарської культури». Внаслідок цього були спаплюжені звичні між людські відносини, які в давнину ґрунтувалися на духовно-моральних чеснотах та освячувалися вірою в Бога.

Враховуючи зазначені обставини необхідно:

– надати дітям переконливу інформацію про те, що природа є чистою життєдайною, життєлюбною, життєтворчою системою, яка дзеркально реагує на поведінку людей;

– постійно нагадувати дітям про важливість чутливо будувати свої родинні відносини і відносини в суспільстві з усвідомленням того, «що людина посіє, те й пожне»;

– психологічно та «азбучно» готувати дітей до майбутньої вмілої участі у громадсько-політичному житті держави.