«Знову преться російська галайстра. Знову роби та й роби, знову дай і дай. Задурно»

Людина епоха, чиї руки вправно з незламною вірою, завзяттям та любов’ю гупали по ковадлу української історії багато років, тримаючи за виріб у роботі – незалежну державу, її живу душу. Вилущуючи її з пилу радянського блюзнірства, псевдоправди, яка в’їлася так сильно, що зникати й не думає. Левко Лук’яненко – політв’язень, дисидент, Герой України, народний депутат, громадський діяч. Насправді, звання та посади настільки ілюзорна та химерна річ, яка не вартує ані шеляга, коли ти носиш у грудях серце, повне любові до власної держави. Не кожен так уміє, що й казати… І, певно, з такою любов’ю можна тільки народитися – вхопити той козацький дух генетично…

Левко Лук’яненко. Сповідь у камері смертників. 1991.

Людина епоха, чиї руки вправно з незламною вірою, завзяттям та любов’ю гупали по ковадлу української історії багато років, тримаючи за виріб у роботі – незалежну державу, її живу душу. Вилущуючи її з пилу радянського блюзнірства, псевдоправди, яка в’їлася так сильно, що зникати й не думає. Левко Лук’яненко – політв’язень, дисидент, Герой України, народний депутат, громадський діяч. Насправді, звання та посади настільки ілюзорна та химерна річ, яка не вартує ані шеляга, коли ти носиш у грудях серце, повне любові до власної держави. Не кожен так уміє, що й казати… І, певно, з такою любов’ю можна тільки народитися – вхопити той козацький дух генетично.

     «Треба подякувати Путіну за те, що розбудив в українців розуміння того, що вони є українцями! Подякувати і знищити»
«… І омочиш руки свої у крови ворогів своїх… »
      Саме це почуття, навіть зараз, коли Левко Григорович уже відійшов від депутатських справ, але тримає активну громадянську позицію, надихає його і надихало завжди. Змалку. «А коли любиш – намагаєшся, аби об’єкту твоєї любові добре жилося, – усміхається Левко Григорович, – аби він почувався щасливим. Менше страждав і міг розвиватися».
       І любов ця, за його словами вимірюється багатьма – маленькими і великими – справами. Якщо найвищою цінністю для нації є національна незалежність, то тоді хай кожен скаже, що і коли за неї віддати не шкода. Хтось зо страху проковтне перед чиновником язика, коли треба розповісти правду. Втратить гідність. Хтось погодиться сісти до в’язниці на три роки, а на півжиття – уже ні. А ті, хто сьогодні їдуть на Схід України, не шкодуючи молодих літ, – справжні сини країни. І градація любові в цій ситуації чітко креслить твоє обличчя, де пориви відрізняються від конкретних справ.
     Історію з давнім материним ворожінням на Псалтирі, яка має пророче значення й у наш час, Левко Григорович пам’ятає досьогодні та згадує із затаєною печаллю в очах. «То на Великдень 1962 року було. Мати запропонувала мені поворожити на Псалтирі. Я загадав сторінку і вона прочитала: «І омочиш руки твої у крові ворогів твоїх…», коли загадав вдруге – там було: «Як не вмреш у 33–34 роки, житимеш 73…», я хотів ще втретє, але матір не дозволила». Протягом багаторічної шаленої боротьби за свободу України отой перший рядок з Псалтиря, який нині набуває особливої цінності, Левкові Григоровичу згадувався не раз. Так воно й сталося. Так воно триває зараз. «Козацька душа – незвідана донині й, певно, нікому її не пізнати. Є кінь, є крихта землі з рідного дому, яку благословляє мати, і є шабля, яку благословляє батько. Ото й усе. Тому у ставленні до жінок завжди дотримувався принципу Наполеона: будь-яка жінка жодним чином не повинна впливати на чоловіка. Україну люблю більше за будь-кого з них», – усміхається Левко Григорович.
      Від матері, яку в селі кликали не інакше як «адвокаткою», бо мала світлий розум, вміла все «чисто» проаналізувати і, за потреби, дати слушну пораду, перейняв гіпертрофоване почуття справедливості та вміння говорити правду.
«Саме завдяки матері я зрозумів, що правда може бути лиш одна, – замислено править громадський діяч. – Або ти говориш правду, або брешеш». А від батька Левко Григорович узяв силу волі та вміння ховати за пазуху будь-який біль. І терпіти!!! Як справжній козак.
Ще одна людина, яка стала для пана Лук’яненка зразком цілеспрямованості, – його дядько. Хоча в житті він ніколи не мав ікон у людській подобі, опріч тих, що висіли на стіні батьківської хати. Професійний, громадський, життєвий шлях торував сам. Лише взяв від дядька запал, впевненість та звитягу, адже будучи звичайним сільським хлопцем, той виключно завдяки власній наполегливості став великою людиною.
Поєдинок двох цивілізацій…
     Каже, що в житті намагається ніколи не тримати образ. Бо образи завжди внутрішньо випалюють та спустошують. Однак велику непереборну образу чи то червонясто-затруєну злість має на російську імперію.   

 «Ми мусимо розуміти величезне глобальне значення тієї війни, яка зараз триває у нашій державі, – міркує Левко Лук’яненко, – бо відбувається зіткнення двох цивілізацій: азіатської (московити) та європейської (українці). Наша перемога є неминучою і вона покладе край Московії. За останнє десятиріччя у нас народилося нове покоління, яке в листопаді минулого року голосно крикнуло на весь світ, що не має наміру миритися з правилами колишньої влади, її руйнівними політикою, законами. І хочеться вірити, що це покоління буде почутим. Шлях буде довгим і болісним… Але загибель імперії, як результат, того вартий. Вчені стверджують, що Росії залишилося жити не більше трьох років. Хоча як це буде і коли це буде – знає лише Господь».
      Мобілізація світу на підтримку України та велика дипломатична робота – це те, на що, за словами Левка Лук’яненка, зараз потрібно звернути увагу найперше. Перемовини з Європою щодо санкцій, навіть якщо хтось бачить їх неправильними й неконструктивними, ведуться на належному рівні. Дипломатична мова дуже тонка і не всім зрозуміла.
       «Петро Порошенко та Арсеній Яценюк є хорошими дипломатами. Просто необхідно трішки зачекати. Нам нині потрібен захист НАТО, – каже пан Лук’яненко, – це дасть гарантію того, що Москва більше не зазіхатиме на цілісність України. А щодо Женевських угод? Складне питання. Багато недомовленостей та хитрощів, бо в кожного, навіть у періоди найкривавіших збройних сутичок, свій інтерес. Тому ми маємо розуміти, що подальша доля України лише в наших руках. Ніхто в цій боротьбі нам не допоможе! Але навіть у тому можна знайти маленький плюс: не дорікатимуть, що витягали з прірви. Не матимуть на те жодного права».
     Період роботи на посаді посла України в Канаді Левко Григорович згадує з великою кількістю неоднозначних рефлексій та сумнівів.
    «Я досі не знаю, чи правильно вчинив, що поїхав у Канаду послом, – ділиться Левко Григорович. – Посольство покинув на знак протесту проти того, що Кравчук погодився ділити Чорноморський флот. Це пряме порушення Постанови Верховної Ради України про економічний суверенітет. Тоді флот коштував більше 80-ти мільярдів доларів США. А його віддали за безцінь. Крім того, існує багато неоднозначних питань, на які навіть сьогодні не знаходжу відповідей. Та нехай минуле залишається у минулому, а ми, взявши з нього певні життєві уроки і надбавши досвід, рухаємося вперед».
     Українці та французи подібні ментально.
     Переорієнтація, розвиток та народження нової нації неможливе без усвідомлення того, яка людина веде її за руку. Такої людини Україні не вистачало на порі перших років незалежності, такої людини не було наприкінці листопада 2013 року, коли розпочалася Революція Гідності. Чи маємо таку людину сьогодні?
      «З Петра Порошенка не варто робити месію, на якого всі так чекали і який за два тижні вирішить усі проблеми, – каже пан Лук’яненко. – Україні потрібен не Месія, а хороший адміністратор. І він таким є. Він розумний, здібний, далекоглядний політик з твердим характером. Хотів би, аби він навчився бути чесним. Чесним із собою і людьми. А одна з гарантій чесності – справжня і демократична робота ЗМІ, які контролюватимуть і вказуватимуть на помилки. Вибори президента показали дві речі: люди вірять Петру Порошенку (хоча порівнювати його з кимось з історичних постатей рано) і хочуть в Європу. І найскладнішою в цій ситуації для нього стане чистка «авгієвих стаєнь»: СБУ, МВС від російської агентури, а також дострокові парламентські вибори. Вони є необхідними, бо влада – то не лише Президент, тому цю структуру теж потрібно докорінно очищати, змінювати… Простіше кажучи, розпустити. Процес оновлення державної влади в Україні запущено, але на те, щоб пройти всі етапи і результат був ефективним, потрібен час. А також мудрість, рішучість та виваженість Президента. Очищення влади й припинення вогню можуть стати запорукою того, що через п’ять років українці відчують усі блага незалежності. Наш народ на це заслуговує!».
     Мудрість українців стала неприємним сюрпризом для Кремля, який хотів спровокувати в Україні громадянську війну. Не вдалося, не здійснилося! Путін допоміг зрозуміти українцям, що вони є українцями. У відповідь на чорну занепадницьку силу виросла інша – світла, всеохопна, організована, а тому непереможна. Це той народ, який не боїться прирікати на смерть власних синів, їхньою кров’ю здобуває свободу, а тому завтра він прокинеться великою нацією.
     «Ми різні з росіянами ментально, – розповідає Левко Григорович. – Українці – індивідуалісти, а в росіян колективне мислення. А що відбувається, коли стадо втрачає вождя? Риторичне питання, певно… Українців через вроджений індивідуалізм буває важко організувати. Кажуть, де три українці, там два гетьмани.
     Може, й правда, але це той недолік, який нам можна простити. Бо ми енергійні, творчі, запальні й красиві. Подібними є французи. Якби в нас діяли і довше існували такі ж демократичні принципи в суспільстві, як у них, – ми б сьогодні надбали набагато більше».

Тетяна Землякова