Якими набоями стріляє інтелектуальна зброя?

Для авторитарної Росії ведення інформаційної війни, зокрема, й через українські медіа вигідне з кількох причин. Перша з них, і це не є сьогодні новиною, збереження правлячого режиму. Відтак інформаційно-психологічна війна спрямовується на те, аби у свідомості російських громадян сформувати чіткий образ зовнішнього ворога…

Аби покерувати словом, Вам неодмінно знадобляться хлист і шпори…
Наполеон

    Для авторитарної Росії ведення інформаційної війни, зокрема, й через українські медіа вигідне з кількох причин. Перша з них, і це не є сьогодні новиною, збереження правлячого режиму. Відтак інформаційно-психологічна війна спрямовується на те, аби у свідомості російських громадян сформувати чіткий образ зовнішнього ворога. Вдалий формат довготривалої інформаційної пропаганди та чіткі тактичні кроки російських медійників зробили свою справу: росіяни знають, що у них є лише один ворог – США, за чиїми плановими розрахунками та фінпідтримкою в Україні відбулася Революція Гідності та нині триває війна на Сході нашої держави. Друга полягає у запровадженні та збереженні тих стандартів, за якими живе їхня держава. І один з подібних репресивних стандартів уже запроваджений на території анексованого Криму, що має вияв у соціальній, кономічній та політичній сферах.
    Кажучи про вдалий формат, або, іншими словами, про засоби забезпечення інформаційного впливу, то їх є чимало: систематичне повторювання певних вербальних кодів, смислів через повідомлення (перекручування інформації, метод 25-го кадру. В одному з випусків російських новин, висвітлюючи події про бої під Слов’янськом, російські журналісти використали кадри вбивств людей під час каральної операції на Північному Кавказі; постійна трансляція відверто неправдивої інформації (інформація про «розіп’ятого хлопчика» українськими військовими у Слов’янську, яка систематично транслювалася на російському телебаченні); повний контроль усіх альтернативних медіаресурсів, джерел інформації; «залучення» широкої мережі агентів впливу в інших країнах світу, аби всі побачили «обличчя ворога» таким, яким воно буде вигідним авторитарній країні; використання шпигунів, завданням яких є пошук та розповсюдження інформації, що зможе дискредитувати на міжнародному рівні країну-ворога; прихований підкуп бізнесових структур та окремих політиків, які через міжнародні медіа можуть поширювати неправдиву інформацію.
     Серед інших засобів можуть бути також подання ненав’язливої інформації з коментарями та заявами офіційних осіб, посиланням на офіційні документи для підсилення патріотичного духу, вміння домовлятися та помірно контролювати альтернативні джерела інформації, залучення фахівців, які зможуть попередити будь-які інформаційні атаки та контролювати кібер-безпеку.
     Чим неймовірніша брехня, тим легше в неї повірять – ці слова Йозефа Геббельса, як ніколи актуально сьогодні котяться луною з уст в уста від українця до українця. Хоча подібну парадоксальну думку не хочеться підхоплювати, в ті слова найменше хочеться вірити. Маємо усвідомити, що Україна програла інформаційну війну Росії й причиною цього є надзвичайно слабкий захист власного інформаційного поля. Результатом цієї невтішної ситуації є анексія Криму в березні цього року, а у ці дні – війна на Сході України. Інформаційне поле країни досі залишається вразливим і зболеним, адже поки увага і зусилля нової влади зосереджені на пошуку можливостей припинення війни, вирішення
багатьох політичних, економічних та соціальних проблем, які дрібним камінням сиплються звідусіль. Інформаційне поле може бути контрольованим і в міру «чистим» лише тоді, коли медіа-простір представлений багатьма альтернативними засобами та джерелами інформації, які не зацікавлені в тому, аби обслуговувати інтереси певних олігархічних кланів. Альтернативними джерелами інформації сьогодні можуть стати недержавні медіа, а віднедавна – суспільне мовлення, соціальні мережі та багато інших джерел у мережі Інтернет.
Межа лихослов’я…
     Дві українські революції 2004 та 2014 років є свідченням того, як ЗМІ можуть допомогти здобути перемогу. У першому випадку телебачення, в іншому – Інтернет. Не є таємницею, що Революція Гідності відбулася завдяки соціальній мережі Фейсбук. У ситуації, яка склалася і з анексією Криму, і зі збройним конфліктом на Сході України, винного знаємо всі. Та доводиться визнати, що «кремлівські медіа-агенти» сповна відпрацювали свої брудні кошти. Для України ж багато часу згаяно. Допущені помилки буде надзвичайно важко виправити, але переможцем у цьому двобої світла й пітьми, беручи до уваги ситуацію загалом, а не лише компонент медіа-маніпуляцій, все одно вийде українська держава. Маленьку поразку варто прийняти, як досвід і рухатися далі.
Є кілька кроків, які варто врахувати в цій ситуації та які можуть стати ефективними методами інформаційної контратаки у протистоянні з Росією.
      Першим з них може стати організована інформаційна робота з населенням Сходу та Півдня України. Ті люди мають відчути, що вони живуть в Україні та, хай навіть будуть за ментальністю та свідомістю чужими нам, мають бути почутими.
      Також на законодавчому рівні забезпечити контроль українського медіа-простору та розробку систематичної програми, за якою медійні організації будуть моніторити та контролювати російські ЗМІ, аналізувати маніпулятивні технології, які вони використовують. Ще одним кроком могла б стати заборона на українських каналах трансляцій російських фільмів з антиукраїнським підтекстом, низькопробних серіалів, через які насаджуються чужі цінності та часто зріє комплекс неповноцінності. Натомість український телеефір варто було б наповнити вітчизняним матеріалом з «патріотичним кодом»: історичними фільмами, документальними короткометражками про історію визвольного руху, УПА або найновіші про Революцію Гідності. Боротьба триває… Час іде… А в цій непростій ситуації він є союзником України. Правда рано чи пізно опиняється на поверхні, а програє той, хто по вуха загруз у брехні. Українці накопичують досвід, українці відкриті світові, тоді як росіяни інформаційно загерметизовані. Подібна герметичність завжди призводить до агресії. А агресія на рівні імперії – прямий шлях до самоспалення. І перші жарини уже впали на російську землю.

Тетяна Землякова