«Оксамит» – завжди з Вами! Шостій річниці Революції Гідності присвячується

Тамара Маркелова – головний редактор

Часопис «Оксамит» засновано у вересні 2013 року. За ці роки пройдено багато непростих звивистих стежин. На сторінках та в об’єктиві «Оксамиту» закарбовані миті Революції Гідності, долі родин Небесної сотні, розповіді про героїв – воїнів АТО, які ніколи не повернуться додому, та друзів, яких Бог залишив живими, щоб вони допомагали сім’ям загиблих побратимів… Ми, як увесь український народ, стояли на порозі унікальних можливостей, коли вся країна – від дитячого садочка до великого підприємства, від школяра до пенсіонера допомагала армії, коли вся країна була прибрана жовто-блакитними стягами, уквітчана стрічками, вимальована свіжими жовто-блакитними фарбами, розмовляла вишуканою українською, ділилася хлібом, гривнею, теплими речами, домашнім затишком. Коли волонтери, як мурахи, формували пункти-мурашники і забезпечували  бійців у зоні АТО всім необхідним. Читати «Оксамит» – завжди з Вами! Шостій річниці Революції Гідності присвячується

Як українцям правильно використовувати російську мову: три правила інформаційної війни

Ігор Каганець

Особливість сучасної гібридної війни Росії проти України полягає в неймовірно потужному інформаційному компоненті. Ця війна на 90 % має інформаційний характер, тож де-факто є війною українського і російського колективних інтелектів. Переможе інформаційно сильніший. Але як досягти переваги? Почнімо з очевидного.

Говори українською! Орки не зрозуміють.

Говори українською! Орки не зрозуміють.

Структурування інформаційного впливу

Для початку треба визначитися, з ким і як працюємо. Однозначно, нам необхідно:

1) посилювати український колективний інтелект

2) не посилювати російський колективний інтелект.

Для посилення українського колективного інтелекту йому треба давати корисну інформацію – адекватну, продуктивну, надихаючу. Ця інформація має вказувати ієрархію цілей, пропонувати шляхи їх досягнення, піднімати моральний дух, згуртовувати, посилювати етнічну ідентичність і самобутність. Зокрема, українцям треба давати якісну аналітику. Інформація для українців має формувати позитивне, творче мислення.

Натомість для російського колективного інтелекту треба давати пропаганду, яка послаблює російську агресивність, переконує в невигідності війни з Україною, зосереджує увагу на внутрішніх російських поразках. Така інформація повинна підривати російський бойовий дух. Ми не повинні видавати нічого, що може бути використано для посилення  російського колективного інтелекту.

Мовна дисципліна

Отже, маємо два якісно відмінні інформаційні потоки: перший спрямований на українців, другий – на росіян. Як зробити, щоб кожен з них не розсіювався, а точно знаходив свою «цільову аудиторію»? Діяв вибірково, «таргетовано» (від англ. target – мета).

Головним засобом для вибірковості інформаційного впливу є мова. Це природний, а тому найефективніший інструмент розділення на своїх і чужих. По-суті, йдеться про етнічну ідентифікацію, адже етимологічне значення слова «етнос» – це «група своїх людей».

Українці і росіяни – це два різні етноси, причому з дуже відмінними етнічними характерами – див.: Люди і орки, або Як помиритися з Мордором: розгадка загадкової російської душі.

Українці – це ті, кому комфортніше мислити і говорити українською мовоюРосіяни – це ті, кому комфортніше мислити і говорити російською. Кожна людина прагне до комфорту, відтак вибирає інформацію тією мовою, з якою простіше, з якою менше енергозатрат на переробку інформації. На цьому й будується принцип вибірковості інформаційного впливу: «Українцям українською, росіянам російською». Мова сама знаходить потрібну цільову аудиторію.

Далі – більше. Попри деяку подібність української і російської мов, росіяни важко сприймають письмову українську, а розмовну, особливо швидку, на слух майже не розуміють. Ще важче їм генерувати інформацію українською мовою. Відтак росіяни намагаються уникати україномовної інформації, все україномовне їх відштовхує і лякає своєю незрозумілістю.

Українці тут мають перевагу: у своїй масі вони добре розуміють як українську, так російську мови, понад те – відносно легко можуть генерувати інформацію російською мовою.

Звідси просте правило таргетування:

Спрямований на українців інформаційний потік має бути україномовним, натомість спрямований на росіян – російськомовним.

Описане вище – це ази інформаційного впливу, зрозумілі навіть малій дитині. «Українцям українською, росіянам російською» – що може бути простіше? Для будь-якої розумної людини очевидними і самозрозумілими є три наступні правила.

Три правила інформаційної війни та їх застосування

1. Вся інформація перевіряється. Якщо американці кажуть «Богу ми довіряємо» (In God We Trust), то українці додають: «Все інше ми перевіряємо».

2. Адекватна і продуктивна інформація генерується виключно українською мовою. Тому що, повторимо, українська мова легко сприймається українцями, натомість важко сприймається росіянами. Серед іншого, «український код» утруднює роботу російським аналітичним і розвідувальним центрам. Це важливо, адже в сучасному світі 99% розвідувальної інформації здобувається з відкритих джерел.

3. Інформація, яку українці генерують російською мовою, не повинна містити знань і відомостей, які Росія може використати для посилення себе або застосувати проти України. Розумний українець ніколи не дасть ворогу зброю, яка буде використана проти нього.

Ще раз наголосимо, що ці три правила є природними і очевидними навіть для людей з початковим рівнем інтелекту.

– Але ж перевіряти всю інформацію дуже важко…

Щоб полегшити виконання першого правила, необхідно зосередитись на корисних джерелах і відсіяти сумнівні. Одразу ж стане легше.

– Де шукати корисні джерела?

Згідно з другим правилом, корисна для України інформація генерується українською мовою, відтак нашим пріоритетом є україномовні джерела. Найкращими джерелами є автори-українці. Дуже корисними є переклади на українську з правих американських ресурсів – такі переклади легко сприймаються українцями (відтак роблять їх сильнішими) і майже не сприймаються росіянами.

– А що робити з російськомовною інформацією?

Російська мова де-факто є мовою пропаганди – як з російської, так і з української сторони. Російськомовний простір – це простір війни, густо насичений негативом, ненавистю, брехнею, матюками, інформаційним сміттям, комп’ютерними вірусами, пастками і спокусами. Тому від нього краще триматися подалі.

Дуже важливо завжди пам’ятати, що людський мозок є надзвичайно досконалим і адаптивним суперкомп’ютером. Для того, щоб ефективніше обробляти інформацію, він автоматично підлаштовується під отримуваний інформаційний потік. Відтак будь-яка інформація, яку ми сприймаємо і запам’ятовуємо, неминуче нас змінює – хочемо ми цього чи ні. «З ким поведешся, того і наберешся».

Тому з надзвичайною обережністю треба ставитися навіть до відносно нейтральної російськомовної інформації, в тому числі наукової і технічної. Враховуючи, що Росія відстала від США на десятки років, таку інформацію краще брати з актуальних англомовних першоджерел, а не вторинних російськомовних наслідувачів. 

Безпечно працювати з російськомовною інформаційною отрутою можуть тільки спеціалісти з інформаційної війни або, принаймні, добре обізнані користувачі. Щонайменше треба знати структуру цього простору.

Структура російськомовного простору в Україні

1. Агенти. Це ті, які свідомо працюють на Росію, хвалять російське і паплюжать українське, поширюють хаос і тривогу, «зраду» і «всепропало», сум і зневіру. Зазвичай отрута маскується і додається в пропорції 50 на 50, чи навіть 20 на 80. Згадані «агенти» ідентифікують себе з російським етносом, це –  російська етнічна мережа. Генератором усього цього бойового потоку є Москва, а його поширення відбувається через розгалужену мережу телеканалів, сайтів, блогерів, спікерів, коментаторів, тролів, газет, видавництв тощо.

2. Трансформагенти. Це ті, які працюють на ворога несвідомо. Росія їх використовує «втемну». Це «корисні ідіоти» – див.: Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни. Їх надзвичайно багато в масових соціальних мережах. З якимось мазохістичним задоволенням вони підхоплюють московську отруту і енергійно розганяють її в доступному ним інформаційному просторі. Цим вони створюють сприятливе тло для діяльності «агентів», хоча вважають, що допомагають Україні.

3. Заробітчани. Поширюють будь-яку інформацію, переважно деструктивну, аби лише це приносило гроші. Це ті, що продають інформаційні помиї. Забруднюючи інформаційний простір, вони також сприяють застосуванню російської інформаційної зброї. Але якщо «трансформагенти» це роблять безплатно, то «заробітчани» на цьому непогано заробляють.

4. Українські патріоти. Займають проукраїнську позицію і використовують російську мову згідно з її цільовим призначенням – для впливу на росіян. Розповідають про українські успіхи і російські поразки, дають проукраїнську інтерпретацію подій, але не опускаються до підтасовок. Це м’яка українська пропаганда. Яскравим прикладом такого інформаційного ресурсу є відеоканал Володимира Бучка.

Перші три сектори російськомовного простору працюють проти України, четвертий – за Україну.

Проте є ще й п’ятий сектор – це проект «російської України», або «іншої Росії». В тактичному плані він є ситуативним союзником України, але в стратегічному – ворогом. Про це – в наступній статті.

Спільнота УКУ практично з перших днів долучилася до подій на Майдані в Києві

Під час Революції Гідності спільнота УКУ практично з перших днів долучилася до подій на Майдані в Києві. Згодом на тому ж Майдані від кулі снайпера загинув наш викладач Богдан Сольчаник – Герой Небесної Сотні, відтак, боротьба за власну гідність стала чимось дуже особистим для нашого університету. Не дивно, що і з початку війни на Сході України УКУ не стоїть осторонь і з року в рік організовує передачу гуманітарної допомогу на потреби армії, пропонує тренінги, стипендії на навчання атовців, юридичну підтримку ветеранам, а також дослідження, які можуть бути корисними для військових потреб.   

Читати Спільнота УКУ практично з перших днів долучилася до подій на Майдані в Києві

Чому керівництво МВС не прийняло рішення щодо евакуації громадян з Китаю гелікоптерами Airbus H225

Як повідомив журналістам “Оксамиту” співголова ГІ “Права Справа”, громадський активіст, воєнний експерт Дмитро Снєгирьов   протягом 2018-19 років в Україну надійшло 4 гелікоптери Airbus H225, з яких три гелікоптери – для аеромедичної евакуації та санітарно-рятувальних операцій ДСНС і ще один – для потреб Нацгвардії.

25 вересня 2018 року, під час робочої поїздки на Чернігівщину міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков повідомив, що у Ніжині буде розташований сервісний центр системи авіаційної безпеки МВС. Крім того він додав, що коли щось трапляється, що потребує концентрації, усі вертолітні сили МВС будуть направлені в одне місце. Так, за словами Авакова, працюють жандармерія і поліцейські підрозділи в усьому світі. Україна у цьому питанні не пасе задніх, а теж переходить у світ нових технологій.

Читати Чому керівництво МВС не прийняло рішення щодо евакуації громадян з Китаю гелікоптерами Airbus H225

Мова є сукупністю духовних і матеріальних здобутків нашого народу

Анатолій Марущак

Відзначаючи Міжнародний день рідної мови важливо знати, що в глибоку давнину людські спільноти формувалися під величезним впливом пронизаної духовністю природи. Але, оскільки кожен край різниться неповторним колоритом, то і кожен народ був наділений притаманними тільки йому особливими рисами і ознаками. Мотиви природи того чи іншого краю глибоко пронкали в єство кожної людини і своєрідно впливали на формування генетичного коду всієї спільноти. Це мало також велечезний вплив на формування мови, ментальності і цивілізаційності спільнот. Зрозуміло, що мова рясніла звучанням природи в усіх її проявах. Співіснування українців з рідною квітучою природою споконвіку було осбливо тісним і чуйним.

Читати Мова є сукупністю духовних і матеріальних здобутків нашого народу

20 лютого – День увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні

Людина, розумна людина, завжди сподівається на краще. Це природно, адже ми не станемо заперечувати, що найчастіше обставини, що нас оточують, просто змушують нас це робити. Надія супроводжує нас, напевно всюди, але що ми готові зробити для того, щоб вона не залишилася марною. Далеко не кожній людині випадає така честь, щоб сприяти втіленню кращих сподівань. А сприяння, активне сприяння в цьому – є єдина причина, по якій здійснюється це велике таїнство, дане нам Богом. Адже погодьтеся: не важливо, пливемо ми за течією чи проти, але важливо – на краще або гірше, і важливо, що рухаємося, і рухаємося по милості Божій.

20-е лютого 2014-го року стало якоюсь переломною датою цієї надії на краще для всього українського народу. Відчуваючи глибокі і тривалі приниження та відвертий гніт з боку пострадянської корупційної, кримінально-комуно-кегебістско-олігархічної химери, багатонаціональний український народ пробудився. Він встав перед тираном і не залишився у смертельної байдужості до майбутнього своїх дітей, до теперішнього своєї, даної Богом душі, до гідності та честі свого доброго імені.
На жаль «грабіжники граблять, і грабуючи, граблять грабіжно». Так написано у Святому Письмі. Ця дата з’явилася яскравим доказом тих слів і деспотична система вирішила умертвити цю надію.

Читати 20 лютого – День увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні

Літак авіакомпанії SkyUp, з евакуйованими з китайського міста Ухань українцями та іноземцями, прибув до аеропорту «Бориспіль»

Літак авіакомпанії SkyUp, з евакуйованими з китайського міста Ухань українцями та іноземцями, прибув до аеропорту «Бориспіль». Про це свідчать дані на ресурсі Flightradar.

Варто уточнити, що спочатку, 18 лютого на онлайн-табло авіакомпанії було вказано, що літак має прибути до Львова. Згодом інформація змінилася і на табло вже було вказано, що літак прилетить до Борисполя о 8 ранку 20 лютого. Проте одразу після входження в повітряний простір України, літак взяв напрямок на Харків. Покружлявши майже дві години над Харківською областю, літак направився до Києва.

Читати Літак авіакомпанії SkyUp, з евакуйованими з китайського міста Ухань українцями та іноземцями, прибув до аеропорту «Бориспіль»

21 лютого – Міжнародний день рідної мови

Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову…

Ліна Костенко

21 лютого світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови. У цей день ми згадуємо  історію появи свята, значення рідної мови у житті кожної людини, аналізуємо сучасну мовну ситуацію у нашій державі.

Тема рідної мови є надзвичайно актуальною. Вона була, є і буде злободенною у всі часи.  Рідне слово надзвичайно дороге для кожного з нас, для кожної дитини, дорослої людини. Саме за допомогою рідного слова ми навчаємося усвідомлювати себе, поважати себе як особистість, любити свою культуру, рідний народ, свою історію. Вважаю, що рідна мова також є тим засобом, який найбільшою мірою навчає нас поважати і любити інші народи, інших людей з їхніми різними вподобаннями й особливостями. Тож нагадую, що історія цього свята, його початок був надзвичайно трагічним. Саме 21 лютого 1952 року в Бангладеш влада розстріляла мирну студентську демонстрацію, яка виборювала право на вільне користування рідною мовою. З тих пір цей день вважається днем полеглих за рідну мову. Пройшло достатньо часу, коли у 1999 році на 30-ій сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було визнано цей день як Міжнародний день рідної мови. Починаючи з 2002 року, свято відзначають в Україні.

Читати 21 лютого – Міжнародний день рідної мови

Парламент має ухвалити заяву про Революцію Гідності

Володимир Вятрович, історик, народний депутат України 19 лютого у своєму блозі написав:

“Вчора в цій залі ми вшанували усіх загиблих на Майдані 6 років тому. Завтра відзначатимемо державний День пам’яті героїв Небесної Сотні. Нам важливо пам’ятати про Революцію Гідності, бо ця пам’ять є гарантією незворотності нашого руху шляхом свободи, демократії та інтеграції в Європу.

Саме тому Росія атакує цю пам’ять. Проросійські медіа в Україні розгорнули кампанію з дискредитації Революції Гідності в цілому і героїв Небесної Сотні зокрема. Однією з причин цієї брудною кампанії є позиція керівництва держави. Призначення адвоката Януковича Бабікова заступником голови ДБР. Звільнення з-під варти беркутівців, підозрюваних у масових убивствах, деякі з яких, як і діячі режиму Януковича, демонстративно повернулися з Росії і погрожують судити майданівців. Все це – не лише знущання над родичами загиблих героїв Небесної Сотні, це сприяння розвороту в оцінці Майдану на догоду Росії. Депутат ОпЗЖ вже навіть зареєстрували законопроєкт про “соціальний захист” беркутівців.
Читати Парламент має ухвалити заяву про Революцію Гідності

19 лютого українці відзначають День Державного Герба

Large_coat_of_arms_of_Ukraine_(color)

25 лютого виповниться 102 роки Першому офіційному Державному гербу України. 

19 лютого мине 28 років з дня, коли у 1992-му Верховна Рада затвердила Тризуб як малий герб України, визнавши його головним елементом Великого герба. Проте сам Великий Державний герб України не затверджено й досі!

Чому? Причин багато, про них розповім далі, хоча більшість із них, як мовиться, від лукавого. Ба більше, наприкінці правління Януковича створена ним Конституційна Асамблея навіть пропонувала вилучити із Конституції саму згадку про Великий герб. На щастя, не встигли. 

Головне ж, як на мене, – Воля (одне із тлумачень Тризуба): якщо певен, що за тобою правда, усі страхи і труднощі відступають на задній план. А що це направду так, у далекому 1992-му власним прикладом довів тоді 70-річний колишній сотник УПА Анастасій Козак: сивий дідусь тоді за кілька місяців власноруч створив найбільший в Україні Тризуб, який і донині видно навіть із космосу!

    Державний Герб України – один із трьох її офіційних символів поряд з прапором і гі́мном. А що Україні в її багатостраждальній історії ніколи не бракувало ворогів – як зовнішніх, так і внутрішніх, – затвердження цих трьох принципових для будь-якої держави символів завше викликали численні баталії. От тільки раніше державотворці діяли швидше і рішучіше.

Як це було століття тому

Щойно у 1917-му відродили українську державність, як постало питання про державний герб УНР: вже у листопаді 1917 р. створили геральдично-прапорну комісію, якій невдовзі запропонували на вибір 5 концептуальних проектів, серед яких – і розроблений особисто М.Грушевським проект Великого герба.

Тоді пропонований геральдистами вибір був розмаїтішим: як історичні символи “козака із мушкетом” або ж Архистратига Михаїла, так і запозичення досвіду Франції: на синьому тлі герба розмістити літеру “У” або абревіатуру “УНР”, або аналог емблеми США: на синьому полі герба – золоті зірки, за кількістю земель України (виглядало співзвучно із нинішнім прапором ЄС), або ж літер у слові “Україна”…

На Великому ж гербі один з керівників УНР, академік М.Грушевський пропонував намалювати золотий плуг на синьому полі (як символ творчої мирної праці), а навколо нього державні знаки України – тризуб Володимира Великого, святий Юрій із галицько-волинським левом на щиті, козак Війська Запорозького, київська куша (лук) та львівський лев. Вінчати ж гербовий щит мав голуб із гілкою оливи – вісник національного замирення і спокою…

Роботу комісія так і не завершила – через наступ більшовицьких військ. Попри це, 25 лютого 1918 року в Коростені Центральна Рада прийняла Тризуб за герб УНР. На той час тризуб набув популярності в країні – хоча б тому, що був зображений на запроваджених в обіг у грудні 1917-го карбованцях. А вже 22 березня 1918-го було встановлено малюнки Великого та Малого державних гербів за проектом Василя Кричевського.

З 22 січня 1919-го, після Злуки, Тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він і гербом гетьманської держави П.Скоропадського та Директорії.

Кому муляють українські символи

Відкритий конкурс зі створення проекту Державного герба України, згідно постанови Верховної Ради, оголосили 24 червня 1991-го, ще за існування СРСР. Створили й робочу групу-журі з народних обранців, істориків, мистецтвознавців, музейників.

Вже на початку серпня, ще до проголошення Незалежності, провели наукову конференцію “Історичні традиції української національної символіки”. За її матеріалами парламентська газета “Голос України” надрукувала статтю “Яка символіка традиційна”, за підписом 23 депутатів та вчених, в якій подали наступне тлумачення Тризуба: “Тризуб, родовий знак Рюриковичів, очевидно, символізує триєдність та тривимірність світу, історичний зв’язок трьох поколінь в огляді людського життя, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, є й уособленням для нас соборності українських земель”.

На жаль, згадана конференція стала першою й… останньою досі: за більш ніж 26 років незалежності ні інститути Академії наук України, ані університети Міносвіти не провели ЖОДНОЇ наукової конференції як з питання державного герба, так і значення та походження Тризуба! Тому переважна більшість статей та книг про Тризуб написана дослідниками-аматорами та істориками-ентузіастами, а не дослідниками з інститутів Академії наук.

Зауважу: чим-чим, а відсутністю інтересу до символіки згадане вище ігнорування цієї важливої теми науковцями не поясниш! До прикладу, коли 4 жовтня 1991-го експертна група підбила підсумки конкурсу, для участі в ньому надійшло понад 200(!) робіт. А що нинішній герб – не чиясь кабінетна “вигадка”, свідчить наступне: 192 проекти містили зображення тризуба у різних контекстах!

Утім, як розповідав свого часу історик і громадський діяч, член конкурсної комісії Ярослав Дашкевич, дехто намагався поєднати непоєднуване. До прикладу: серп і молот на тлі соняшника, а над ними невеликий тризуб, або ж тризуб, хрест, п’ятикутна зірка та орел, або сонце з променями, на його тлі серп і молот, над ними – тризуб. Як центральний символ пропонували зображення вишиваного рушника, птаха Фенікса, гілку калини, булавуНатомість, за його словами, представники Криму та Донбасу на засіданні комісії попереджали, що прийняття гербом тризуба може довести до “виходу деяких територій зі складу України.

Переміг у конкурсі проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. На думку Гречила, тризуб у традиції періоду правління Великого князя Володимира був прийнятий не випадково: адже “саме за князя Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі. У 1918 році тризуб також було обрано гербом УНР як символ соборності українських земель. Такий герб має ідею поновлення традиції державності”.

Відтак, 26 років тому, у 1992-му,  Верховна Рада України затвердила Тризуб як Малий герб України, назвавши його “головним елементом великого Державного герба України”. Якого, нагадаю, й досі не затверджено!

Як нагадує філософ Сергій Грабовський, “малий Герб виник суто прагматично. Аргументи Кравчука і Плюща при його затвердженні в 1992 році були такими: є держава, потрібен же хоч якийсь герб цієї держави. Давайте затвердимо, бо інакше ані паспортів, ані документів для виїзду за кордон, ані грошей друкувати не зможемо”…

Утім, насправді усе було не так просто, як видається. Затвердження державної символіки затягнулося, – згадує народний депутат п’яти скликань Іван Заєць. – 24 серпня ВР проголосувала за незалежність України, а перший документ щодо символіки вийшов лише 15 січня, коли було затверджено лише музичну версію Державного гімну. 28 січня затверджено Прапор. І лише 19 лютого  Державний герб.

Першою пропозицією на засіданні було затвердити як Державний герб України золотистий тризуб на тлі синього щита. Вона набрала лише 201 голос.

Комуністи вибудували лінію нападу в кількох напрямах. Перший – що тризуб “дискредитований УПА”. Другий – що слід організувати всенародний референдум, хоча всі розуміли: часу на нього немає. Крім того, говорили, що в тризубі “серединний зуб – це меч”, як у символіці ОУН. А депутат Матвєєв iз Миколаєва заявив, що американська ракетно–ядерна система “Трайдент” у перекладі означає “тризуб”, мовляв, навіщо мирній країні зображувати на своєму гербі зброю?

Інша лінія: тризуб потрібно “модернізувати”, обрамити колосками, віночком калини. Також вимагали “альтернативи”. Мещеряков пропонував серп і молот, Чародєєв – козака з мушкетом.

Аж коли нардеп-правозахисник Г.Алтунян зауважив, що серед противників Державного герба немає жодного українця, Народна рада оприлюднила заяву, що в разі неприйняття 19 лютого Державного герба вийде зі складу ВРУ та звернеться до народу і Президента щодо розпуску парламенту.

Розрахунок був правильним: комуністична більшість боялася втратити депутатські мандати, тож почала шукати компромісу. А.Матвієнко подав ідею про “малий герб” і “великий’. Тож помалу всі погодилися, що 19 лютого затвердять «малий», що передбачатиме прийняття колись і великого. За це і проголосував 231 депутат…

Від саботажу – до спроб відміни

Утім, спротив затвердженню повноцінного Великого державного герба на цім не припинився. Із пасивного саботажу у відчайдушний спротив він переріс через 5 років, у 1996-му, під час прийняття Конституції України.

Зауважу: коли у конкурсі на герб України 1991 р. переміг згаданий вище проект Гречила – Турецького, автори пропонували одразу малий та великий герби. У великому додавалися козак та лев-щитотримачі та інші елементи. На розгляд ж Верховної Ради кінцевого проекту подали вже без великого герба – бо, мовляв, за тих обставин він не пройшов би. Тому в лютому 1992 р. винесли лише один “просто” герб. А коли і його “завалили” під час голосування, Л. Кравчук схитрував: мовляв, давайте цей герб затвердимо як “малий”, а десь колись буде й “великий”, на якому кожен намалює те, що заманеться…

У1996 р. Конституційна комісія планувала вписати в остаточний варіант проекту Конституції України лише один герб. Однак у “конституційну ніч” це питання (разом з мовою та статусом Криму) стало предметом головних спекуляцій, і “великий герб” виник знову – у статті 20: “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького… Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)”.  Як бачимо, у самій Конституції, прийнятій 28 червня 1996-го й згодом сотні разів доповнюваній та змінюваній, навіть слово “Тризуб” свідомо не згадується.

Відтак 2 листопада 1996-го створили комісію з підготовки та проведення конкурсу проекту Великого Державного герба. Розглянули 420 (!) робіт, але… жодної не затвердили! У подальші роки проекти закону про затвердження Великого герба кілька разів поверталися на доопрацювання.

У січні 2001 року до Верховної Ради надійшов законопроект “Про великий Державний герб України”. Але пропонований варіант через “низку помилок і неточностей”, виправлених в останньому варіанті, вкотре не затвердили!

Наступна спроба відбулася вже при президентові Ющенкові: Мінкультури з 23 жовтня 2007-го по 1 вересня 2008 року проводило конкурс проектів Великого герба України. Цього разу, видавалося, все вийде: 15 липня 2009-го  Кабмін навіть затвердив проект Великого Державного Герба. Він включав зображення Малого Герба у центрі, на синьому щиті з тонким золотим обрамленням, який тримають золотий лев із золотою короною Данила Галицького (ліворуч) та козак в золотому мундирі і червлених шароварах, озброєний золотими мушкетом та шаблею (праворуч); знизу – синьо-жовта стрічка, гроно калини й золоте колосся, а зверху – княжа корона Ярослава Мудрого. Проте у проекті знову знайшли “низку помилок і неточностей”, через що так і не внесли на розгляд Верховної Ради!

А п’ять років тому, при Януковичу, заповзялися реалізовувати ідею взагалі відмовитися від Великого герба та вилучити саму згадку про нього з Конституції. Зробити це намагалися руками створеної всупереч законодавству та Конституції Конституційної асамблеї, очоленої Л.Кравчуком. Знаний вмінням маневрувати “поміж краплинами дощу” автор афоризму “маємо те, що маємо”, всередині 2013-го запевняє: “Було б дуже добре ще тоді узаконити Великий герб. Проте цього не сталося, час втрачено”.  На його думку, нинішній малий герб має отримати повноправний статус. “В Конституції ми маємо ввести одне поняття – герб, без малого чи великого. Коли будемо виносити на затвердження асамблеї концепцію змін Конституції, то запропоную такий варіант”.

На щастя, цей сценарій втілити в життя було важко: щоб правити статтю про державний герб (а це перший розділ Конституції), таке рішення слід затверджувати на референдумі… А потім Янукович втік до Росії.

До слова, тоді владі вдалося залучити на свій бік навіть співавтора малого державного герба Андрія Гречила. “Для України великий герб не потрібен”, – запевняв він. Як його вмотивовували, аби змінив думку на протилежну, не знаю. А мотив – залишитися в історії автором єдиного герба, зрозумілий: “Існуюча символіка сприйнята країною й себе виправдала. Час, коли це можна було зробити безболісно, вже минув”. То коли ж був отой “безболісний” час, і чому ним не скористалися, пане Андрію?!

Натомість колишній віце-прем’єр, академік Микола Жулинський, який на початку двотисячних очолював комісію з розробки Великого герба, наголошує його стратегічне призначення: “Передбачалося об’єднати Україну образами галицького лева та запорозького козака. Великий герб має бути символом об’єднаної України”.

* А тим часом: колишня “сестра” по СРСР, крихітна Латвія має аж три державні герби: Великий використовують президент, парламент, прем’єр-міністр і диппредставництва; Малий доповнений – інші держінституції; а Малий друкують на документах. І проблем із ухваленням усіх трьох гербів там не виникало.

Існує близько 30 теорій походження і значення Тризуба. Але це – тема окремої публікації.

Юрій Никорак    

Конкуренція – 2019: в яких професіях найбільше суперників

 Аналіз бази вакансій та резюме показує, що конкуренція на ринку праці невпинно зростає. І не завжди це свідчить про дефіцит робочих місць. Часто збільшення hh-індексу (співвідношення кількості резюме до кількості вакансій) показує, що пошукачі не повною мірою задоволені поточним місцем роботи й готові змінювати роботодавця. Експерти hh.ua | grc дослідили, в яких професіях пошукачам доводилось стикатися з дуже високою конкуренцією.

Читати Конкуренція – 2019: в яких професіях найбільше суперників