Щомісячний журнал „Жінка” в Україні знають, передплачують, читають і люблять. Про це свідчить його багата біографія. Видання було засновано у листопаді 1920 року у Харкові як громадсько-політичний і літературно-художній часопис під назвою „Комунарка України”. Спочатку це був невеличкий наклад – всього 600 примірників, які друкувалися на сірувато-синьому товстому папері, періодичністю двічі на місяць. Але нове видання швидко завойовувало популярність серед авангардного жіноцтва. Як і більшість періодики того часу, журнал перетворився на потужний інструмент пропаганди. Більшовики, утверджуючи своє панування, велику увагу приділяли агітації. Українська жінка – це робоча сила, яка мала працювати на благо партії; у цьому сенс її життя.
1924 року на основі селянського відділу „Комунарки України” на злобу дня створюється окремий журнал – „Селянка України”, який з 1931 по 1941 відомий під назвою „Колгоспниця України”, а потім – „Крестьянка”. На хвилі піднесення важливості преси для робітниць та домогосподарок, популяризації кооперативного руху „Комунарка України” перебирається до Києва, переживає професійний злет: змінюється видавець, тематичне наповнення, технічна естетика, але найголовніше –наклад, що зріс до 25 тисяч примірників.
До 1934 року видання певною мірою уособлювалося з процесами українізації, ініційованими українськими більшовиками Олександром Шумським, Миколою Скрипником, Миколою Хвильовим, Панасом Любченком та іншими. Після жорстокої розправи Йосипа Сталіна над цією небезпечною для Кремля політичною течієюбув закритий у другій половині 1930-х років і часопис „Комунарка України”. Українське жіноцтво після цього залишилося на довгі десять років без власного друкованого органу – слово лякало владу. Для більшовиків авторитетне слово української інтелігенції було більш небезпечним ніж будь-які зовнішні загрози.
У період Другої світової війни журнал також не друкувався. У 1945 р. Комітет радянських жінок за підтримки Всесоюзної центральної ради профспілок на основі „Комунарки України” створює „Радянську жінку”. Журнал виходить щомісяця накладом 15 тис. примірників і набуває популярності. Редакційна колегія журналу складалася з відомих представниць української політики, науки, культури, котрі водночас віддавали багато часу громадській діяльності: Ванда Василевська, Ірина Вільде, Оксана Іваненко, Лідія Кухаренко, Марія Литвиненко-Вольгемут. Журнал почав стрімко розвиватися. Вже у 1973 р. наклад становив 1,7 млн примірників.
Тематику та зміст журналу „Радянська жінка” можна використовувати для вивчення історії України, історії народного господарства, побуту, моди, вплив держави на світогляд жінки. Інформацію про позицію держави відносно тих чи інших питань можна почерпнути з анекдотів і карикатур. Журнал віддзеркалював події, що відбувалися у суспільстві.
Рубіж 80-90 років ХХ століття „Радянська жінка” зустрічає з понад двомільйонними тиражами, шаленою популярністю в Україні та за кордоном. Щоб передплатити „Радянську жінку”, потрібно бути передовиком виробництва. Це стосувалося усіх галузей народного господарства, а також творчих спілок, освітніх та наукових закладів. У роки так званої перебудови перед суспільством постали нові виклики. Перші роки незалежності для „Жінки” були неабияким випробуванням. Через гіперінфляцію „Жінка” втратила чималу частину передплатників, побивши своєрідний рекорд – журнал був водночас найбільш популярним і найбільш збитковим – але навіть з такими труднощами працівники редакції впоралися.
У 1991 році журнал „Радянська жінка” перейменували на журнал „Жінка”, відкинувши рудиментний прикметник. Засновник – видавництво „Преса України” (Київ) та колектив редакції. Виходить українською мовою; наклад 100 тис. прим. Порушує питання соціального і правового захисту жінок, ґендерної рівності у суспільстві, висвітлює діяльність міжнародного жіночого руху, вміщує практичні поради щодо ведення домашнього господарства. Значну увагу приділяє публікаціям на теми моралі, виховання дітей, громадянської активності жінок, поваги до матері, відповідальності батьків перед дітьми й родиною. Пропагує відродження народних традицій, друкує матеріали про незаслужено забутих діячів національної культури, науки, мистецтва. Постійні рубрики: „Світло вічних істин”, „Гість номера”, „Жінка і ринок”, „Кожне містечко – столиця, кожна людина – король”, „На життєвих стежках”, „Ситуація”, „Юридична консультація”, „Смачного”, „Сторінка для дітей”, „Відкритий урок для батьків”, „Домашній лікар”, „Будьте здорові – будьте щасливі”, „Контакт”, „Дивосвіт”, „Садок врожайний біля хати”, „Неповторність вашої садиби”. У кожному числі – безкоштовний додаток „Краса і затишок” (викройки, поради, узори для вишивання, схеми для плетіння, виготовлення іграшок). Розповсюджується в Україні, колишніх республіках СРСР: РФ, Молдові, Білорусі, Казахстані, а також в осередках української діаспори, зокрема в Польщі, Словаччині, Чехії, Румунії, США, Канаді, Швеції, Німеччині. Головними редакторами були: Лідія Мазур (1986-2016), Наталія Кириленко(2016-2022), Тамара Маркелова (з 2022– по теперішній час).
Сьогодні журнал „Жінка” – це унікальне сучасне видання, проукраїнський інтелектуально-інформаційний продукт, де слово не тільки зброя й міць, але й – любов. Піднесення національного духу, внутрішня єдність, формування переможного майбутнього, популяризація національних традицій і звичаїв – пріоритети редакційної політики.
У лютому 2022 року війна, що тривала на сході країни вже вісім років, люто накрила всю Україну повномасштабним вторгненням російських окупантів. Життя змінилося назавжди. Реальність розчахнулася на поняття „до великої війни”, „у час війни”, мрії про Велику Перемогу й оте жадане – „по війні”. Для редакції журналу „Жінка” російсько-українська війна стала викликом подолання особистих і професійних проблем. Ми, як і всі українці, пережили серію трагічних подій, зазнали втрат, руйнувань житла, перебування у підвалах та бомбосховищах, евакуацію, окупацію. Легендарне – найстарше друковане видання в Україні, перший номер якого вийшов друком 20 листопада 1920 року, також потрапило у зону ризику: шість довгих місяців великої війни журнал не видавався. Лише через півроку „Жінка” вийшла друком зі збільшеним числом сторінок (березень-вересень), щоб хоч якось компенсувати прогалини у надходженні інформації нашим передплатникам. Часопис вдалося зберегти, іншим українським друкованим ЗМІ пощастило менше.
Свою роль в умовах війни колектив редакції бачить у першу чергу в об’єктивному висвітленні подій, що відбуваються в Україні. Започатковані нові рубрики: „Переможемо!”, „Волонтерство”, „Героїка війни”, „Азбука виживання”, „Актуально”, „Наші за кордоном”, „Честь нації”, „Наші діти”, „Літературне перо”, „Сторінки історії” тощо. Основними темами публікацій стали інтерв’ю з волонтерами, репортажі та нариси про героїчний опір захисників України, аналітичні статті, історичні матеріали про події та людей, які були незаслужено забуті чи заборонені. Сьогодні працівники редакції продовжують жертовно працювати на видавничому полі, розуміючи, що маємо гідно пережити ці непрості часи.
