Василь Стус 13 з 47-ми років життя провів в ув’язненні

То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – згадував про нього дисидент Євген Сверстюк.

13 з 47-ми років життя Василь Стус провів в ув’язненні. За що? За те, що любив Україну, писав українською, розмовляв українською, пишався тим, що є українцем…

Згадаймо справжнього українського поета-патріота, поета-лірика, лауреата Національної премії імені Шевченка Василя Стуса, який пішов у небо великим українцем…

“Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції. (Феномен доби (Сходження на голгофу слави): Розвідка.) Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть. Це щастя: мати таку долю, як у мене…Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі. Долі не обирають… Її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас”, — Стус.

Як добре те, що смерті не боюсь я…

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.