У переддень нового року у героїчній Бородянці відбулася особлива подія: тут презентували книгу Ольги Фещенко «У кожної сльози своя історія», що стала справжнім актом консолідації та патріотичного настрою.
Того дня до міського Палацу культури з’їхалися героїні книги, творча інтелігенція, мешканці Бородянки, Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля, Києва – люди, об’єднані спільним досвідом війни й вірою в Перемогу. Захід, організований у співпраці з Бородянською центральною бібліотекою, був неформальним – він був глибоко людяним, емоційним, живим.
Книга «У кожної сльози своя історія» – уже шоста у волонтерському проєкті Ольги Фещенко «Живі історії війни». Як і попередні п’ять, вона створена не для миттєвого ефекту. Вона написана для дітей і онуків, для прийдешніх поколінь, яким ми маємо передати правду так, як колись передавали кобзарські думи. Це не повчальні тексти та не сухі хроніки. Це живі свідчення: величні у своїй журбі, жіночій сльозі, внутрішній силі.
Авторка ідеї та керівниця проєкту «Живі історії війни», упорядниця книги «У кожної сльози своя історія», відкриваючи захід, сказала слова, які одразу задали глибину розмови: «Історія людини – це ціле життя. І у кожної людини – своя історія. Але ця книга не про жертву і не про сльози. Вона – про незламність. Про героїзм. Про жіночу мудрість. Жінка завжди вміє мобілізуватися і налаштувати всіх на те, щоб вистояти».
Епіграфом до книги стали слова авторки: «Тільки жива душа може плакати». У цій фразі весь нерв нашого часу. Бо плаче не слабкість, а жива, чутлива, незламна душа.
У передмові до книги пані Ольга порівняла жінку з перевеслом – і ця метафора, на мою думку, прозвучала особливо сильно й влучно: «Це не особисто моя історія, – зізнається пані Ольга. – Я згадала момент з дитинства. Мені було років дванадцять, коли я приїхала до бабусі. Вона в жнива жала серпом жито. І коли я почала писати передмову до цієї книги, згадала, як вона мене вчила це робити.
Вона каже: «У тебе гарно виходить».
Я кажу: «Дякую, бабусю. Так приємно пахне це жито, ці колоски…».
Ми разом робили перевесло, щоб зв’язати сніп. І навіть, коли йшов дощ, коли був вітер – це перевесло тримало сніп.
І я порівняла жінку з перевеслом.
Жінка – це те, що тримає сніп.
Вона тримає на собі дуже багато. А тим паче зараз, коли йде війна».
У цих словах – цілий життєвий сценарій, у якому є біль і ніжність, подвиг і смиренність. Ми не завжди це помічаємо. Бо жінка рідко говорить про себе. Вона мовчки тримає дім, дітей, війну, втрати. Тримає, як те перевесло, що з’єднує стебла і не дає розсипатися цілому снопу.
«Я дуже вдячна всім героїням книги – їх п’ятнадцять – за те, що вони довірили свої історії саме мені. І ці історії увійшли в цю книгу», – розповіла пані Ольга.
15 зворушливих історій жінок: медикинь, волонтерок, військових, учительок, журналісток. Різні долі – одна любов: до України, до життя, до рідних. Авторка з вдячністю наголосила на творчому балансі видання – поєднанні жіночих історій і поезії чоловіків, що створює цілісну енергетику книги.
Видання традиційно вийшло у співпраці з видавництвом «Ліра-К». Серед сотворців – редакторка Олександра Жукова (Польща), дизайнерка й упорядниця Ірина Дубовик, співведуча заходу – поетеса й педагогиня Ольга Ходацька. Саме її слова про те, що виховувати дітей треба так, щоб ніколи їх не принижувати, стали моральним камертоном вечора. Зі сцени звучав щирий заклик: поважати одне одного з малечку, цінувати життя, берегти все, що маємо, і любити Україну.
Серед почесних гостей – керівництво громади, військові, письменники, поети, митці, бібліотекарі, освітяни. Онлайн до присутніх звернулася редакторка книги Олександра Жукова з міста-побратима Бородянки в Польщі, назвавши роботу над книгою «внутрішньою подорожжю через біль, втрату і гідність».
Письменник і журналіст Володимир Коскін дуже влучно назвав це видання «книжкою з материнськими очима». І справді, вона дивиться на війну не з позиції ненависті, а з позиції відповідальності за життя.
Проєкт «Живі історії війни» давно вийшов за межі України: книги представлені в бібліотеках Польщі, Італії, Іспанії, Німеччини, Австрії, Чехії, Греції та інших країн. Це – наша правда, донесена світу. Це – документ епохи, який ми зобов’язані зберегти.
Бородянка цього дня стала не лише місцем презентації книги. Вона стала простором єдності, пам’яті й віри. Бо саме так формується єдиний національний порядок денний – через живе слово, через жіночу силу, через історії, які тримають нас разом, як те перевесло, що тримає сніп.
Тамара МАРКЕЛОВА
