СИНДРОМ АТТІЛИ

Не хтось там сумнівної репутації, а визнаний польський історик Мацей /Матвій, коли по-українському/ Стрийковський повідав із ХУІ ст. для майбутніх поколінь, що за одні угри і як вони опинилися в Європі. Уславлений у себе на батьківщині й відомий у світі вчений епохи Відродження надрукував 1582 р. у місті Кролевці /Крулевці за польською вимовою – В. П./, яке після захоплення його хрестоносцями стало Кенігсбергом, а тепер – Калінінград, головну працю свого життя під назвою, коли перекласти буквально, «Кроніка Польська, Жмудська, Литовська і всієї Русі».

Не хтось там сумнівної репутації, а визнаний польський історик Мацей /Матвій, коли по-українському/ Стрийковський повідав із ХУІ ст. для майбутніх поколінь, що за одні угри і як вони опинилися в Європі. Уславлений у себе на батьківщині й відомий у світі вчений епохи Відродження надрукував 1582 р. у місті Кролевці /Крулевці за польською вимовою – В. П./, яке після захоплення його хрестоносцями стало Кенігсбергом, а тепер – Калінінград, головну працю свого життя під назвою, коли перекласти буквально, «Кроніка Польська, Жмудська, Литовська і всієї Русі».

Отже, свідчення від автора про події, які вжахнули й перекроїли Європу:

«Року Божого 401 повстав Аттіла, званий Бичем Божим, котрий вийшов від ріки Югри… У той час везли з Британії королівну на ім’я Орсула віддавати заміж за сина англійського короля. При цій королівні було 11 тисяч дівчат. Аттіла вбив королівну і всіх тих 11 тисяч дівчат при ній… Потім обійшов Французький та Італійський край і пішов морем до Хорватського краю. Там він вийшов з моря і силою взяв Хорватський край… збудував замок Будзин, і назвався угорським королем… А коли будував Будзин та обводив мур навколо міста, вбив свого третього брата Бледу, а сам королював у всьому Угорському краю та підкорив під свою владу багато держав , загарбавши їх, і як спочатку переслідував християнство, так і осівши в тій державі, в жодній зі справ не змінив свого наміру, а став ще більшим переслідувачем християн…» /Мацей Стрийковський. Літопис Польський, Литовський, Жмудський і всієї Руси. // Львів, 2011. // С. 116-117./

Перед тим у розділі про походження різних народів таке повідомлення:

«…Угри, названі так від ріки Угри , або Югри, що є в Московській державі. І, переправившись через ріку Волгу , вони розгромили готів… Потім… прибули до Панонії /римської провінції – В. П./ … і, вдруге вигнавши готів з Панонії та кілька разів розгромивши дощенту римські й німецькі війська… силою захопили і заселили всю Панонію, яку від своєї батьківщини Югарії, з якої вийшли, або ріки Угри й від свого імени назвали Югарійським й Угорським краєм. І сьогодні москва і русичі звуть їх уграми, поляки – венграми, латиняни – гунгарами, а самі себе називають мадярами, а турки ж іменують їх мадзерами і т. д.» /Там же. – С. 73/.

За дослідженнями сучасних істориків, чисельне об’єднання кочовиків утворилося в ІІ-ІУ віках у Приураллі з тюркомовних хунну й місцевих угрів і сарматів. Масовий рух цього збору на Захід з 70-х років ІУ ст. спричинив так зване Велике переселення народів. Не уявити, перед якою страшною загрозою опинялася Європа – бути ввергнутою в безпросвітну дикість і звіряче варварство. Певно, щоб дохідливіше сказати про жахіття, М. Стрийковський увів у прозовий текст поетичні відображення того, що витворяв Аттіла:

Повернувсь до угрів та вбив Буда, свого брата,

Що Сікамбрію посмів власністю назвати.

Будзином її однак досі іменують,

Де, /ох, угри!/ ось тепер турки владарюють.

Потім до Італії міць мечів направив,

Стирію, Каринтію, Істрію скривавив,

У Далмації міста розорив, твердині,

Жертв і шкоди не злічить – ні тоді, ні нині.

Як до Аквілеї вже його рушили обози,

Полководець римський перестрів з військом на дорозі,

Та Аттілова орда смілих постинала.
Тричі й кесаря громив Валентиніана.

Тож венети, рід котрих від троянців, з Трої,

До Адріатичного подалися моря.

Там Венецію на островах славну збудували,

Інші також де могли, там і рятувались.

В Аквілею, щоб узять, двинув силу незліченну,

Розоряв довкруг, палив волості дощенту.

Довго місто облягав, добував твердиню,

Штурмував, вигадував хитрощі предивні.

Виявивсь міцним горіх, був би відступився,

Аж лелека, як віщун, в небі появився.

Голих діточок своїх він виносив з міста,

Бо ж кінець передчував: що ні пить, ні їсти.

Вмить Аттіла зміркував, лави підкріпивши

Та круг мурів вогнища з сідел розпаливши,

Безперервно нападав, кидав свіжі сили.

Тридцять тисяч та ще сім, місто взявши, вбили…

Все в Італії здобув завойовник грізний,

Там «O,Dio!» /О, Боже! – В. П./ лементують слізно…

Вже й на Рим був посягнув, та Лев, світлий папа,

Злий той умисел одвів, зупинив той напад.

Хоч Аттіла й завернув, та вбивав і нищив,

Все ховалось перед ним, як підходив ближче…

/Там же. – С. 121 – 122/.

В назві нинішньої угорської столиці Будапешт – спомин про замордованого Аттілою його рідного брата на ім’я Буда. Замордувати та опанувати всю Європу гунам не вдалося. 451 р. об’єднані сили різних європейських народів на Каталаунських полях у Франції дали достойну відсіч загарбникам. Після наглої смерті Аттіли 453 р. великий союз кочових племен розпався. Пришельці з Приуралля, коли вдатися до літописного вислову, «згинули, як обри». Зачепилися лише там, де нині Угорщина.

Українська земля натерпілася як від орд Аттіли в давнину, так і від їхніх нащадків за пізніших часів. У березні 1939 р. угорські агресори жорстоко задушили проголошену президентом Августином Волошиним Карпатську Україну. Нелюди полювали на юнаків і молодших чоловіків, здатних тримати зброю, мордували, по-звірячому розправлялися. Шістсот схоплених передали на Ворітському /Варецькому/ перевалі полякам, а ті одразу ж, вдосвіта, розстріляли захисників одвічної материзни, оборонців своєї справіку рідної землі.

Знову ж таки в березні, та вже 1943 р., угорські жандарми знищили дощенту Корюківку на Чернігівщині. Стерли з лиця землі союзники Гітлера 1390 будівель. Розстріляли, спалили, знищили понад 7 тисяч місцевих жителів. Це жахіття увійшло в історію як найбільш масова розправа над мирним населенням під час Другої світової війни. Найбільш масове побоїще й найбільш замовчувана трагедія в новітній історії Європи. Це при тому, що за кількістю жертв Корюківка в 45 разів перевищує білоруську Хатинь, в 41 – чеську Лідіце, в 12 – французький Орадур…

І ось у наш час та ж Європа наражається на синдром Аттіли. Знаходяться ті, що не гребують успадковувати «подвиги» «руйнівника Європи». Позирають вовком, щоб урвати щось від правічної української землі. Претензії не лише до України, а й до Словаччини, Румунії. Маніакальні зазіхання перекроїти усталені, утверджені міжнародними угодами кордони.

Якби Аттілі не було дано належної відсічі на Каталаунських полях, то не знати, в якому б чаду задихалися дотепер не тільки Італія, Франція, Хорватія і т. д. Тож так само, як і 451 р., необхідно протистояти посяганням зажерливих диктувати країнам Європейського Союзу, щоб удовольнили забаганки на вигоду загребущого.

Вадим Пепа, письменник

Вул. Ніщинського, 12/2, кв. 41,

м. Київ, 03049

Т. м. 0990336166.

10.12. 2017 р.