СИЛА ДЕРЖАВИ – В СИЛІ НАРОДУ

Анатолій Марущак

 19 квітня 1994 року в г. «За Вільну Україну» була надрукована моя стаття «Рускоязичноє насєлєніє», зокрема, з такими словами: «за певних обставин, Москва знає за яких, на сході України із цього «насєлєнія» будуть створені інтернаціональні загони для «отраженія націонал-фашизма і бандеровщіни».

Через 20 років саме так і сталося, що на Донеччині та Луганщині із російськомовних українських громадян були створені сепаратистські загони, які вже 5-й рік затято воюють проти Української держави. Отже, можемо стверджувати, що ця війна була очікуваною, іншими словами давно прогнозованою, оскільки становлення української державності відбувалося на засадах, не сумісних з самою незалежністю України.

Про яку незалежність можна було мріяти, якщо очільником (президентом) формально незалежної України народ в 1991 році обрав вчорашнього члена ЦК Комуністичної партії Совєтського Союзу, яка довела цей союз до банкрутства. Виходить, що сам народ, діди і прадіди якого зазнали трьох голодоморів, масових репресій, агресивного безбожництва, суцільного зросійщення, довірив послідовникам карателів своїх предків очолювати самостійну Україну. Цього драматичного безглуздя могло й не статися, якби провідники національно-визвольного руху до чи після проголошення незалежності України збагнули, що народ, виснажений генетично, психологічно і цивілізаційно совєтською репресивною машиною, не має належного рівня готовності відразу стати творцем сильної соборної України.

Тобто, ще перед проголошенням незалежності на всіх теренах України мала б розпочатися широка світоглядно-просвітницька робота для відродження функціональної готовності нашого народу до прямої участі у державотворенні. На жаль, цього не сталося через занадто спрощену уяву національно-патріотичного активу про шлях, який слід було пройти для утвердження, справді, незалежої України. Тому нині є нагальна потреба докорінно переглянути пройдений шлях, виявити недоліки в державоторенні, розпочати підготовку до реорганізації суспільного життя і саму реорганізацію суспільства. Насамперед, маємо переконати весь політичний актив національно-патріотичного спрямування негайно припинити традиційне політиканство і зосередитись на розробці стратегії розвитку України, пам’ятаючи, що головним її зодчим має бути народ.

Це означає, що спочатку маємо вивести народ із стану байдужості і відродити його довіру до держави, як до надійного щита, за яким можуть впевнено та затишно почуватися сущі й прийдешні покоління. Зрозуміло, що народ у новій якості має бути готовим, обов’язково, брати участь у виборах влади всіх рівнів і контролюввти владу. Ці завдання, хоча і складні, але цілком успішно можуть бути виконаними за умови, якщо всі національні сили погодяться з тим, що слід зробити все, щоб народ збагнув необхідність виконувати повноваження передбачені ст. 5. Конситуції України. Тільки за таких умов в Україні буде подолано корупцію і всі супутні, пов’язані з нею, негативні явища.

Очевидно, що все слід розпочинати з пошуку форм і методів підготовки вмілих ідеологів-пропагандистів, здатних проводити широку роз’яснювальну роботу з громадськістю. Можна, зокрема, скористатись Указом Президента України Про розвиток громадянського суспільства в Україні, а також Розпорядженням Кабінету Мінісрів України Про схвалення розвитку громадянської освіти в Україні та іншими державними актами. До цієї вкрай важливої справи є можливість залучити освітян різних форм навчання, просвітян та інших громадських і партійних активістів, яких по всій Україні є десятки тисяч.

На завешення, стверджую: СИЛА ДЕРЖАВИ – В СИЛІ НАРОДУ.