Кожен ювілей початку Революції Гідності в 2013-му році є приводом ставити питання: чи не час нам знову на Майдан.
Давайте подивимось, з чим ми зустрічаємо третій рік від початку Революції Гідності.
1. Реформи зупинено, реформістські спроби на місцях блокуються в центрі, реформістські ініціативи від громади саботуються владою.
2. Люстрація загальмована і її перспективи неясні.
3. Боротьба з корупцією неефективна, почасти фейкова.
4. Війна продовжується, «Мінські домовленості» не працюють.
5. Олігархічний консенсус є основою нинішньої політики центральної влади, плата за кризу перекладається на простих громадян.
Кожен ювілей початку Революції Гідності в 2013-му році є приводом ставити питання: чи не час нам знову на Майдан.
Давайте подивимось, з чим ми зустрічаємо третій рік від початку Революції Гідності.
1. Реформи зупинено, реформістські спроби на місцях блокуються в центрі, реформістські ініціативи від громади саботуються владою.
2. Люстрація загальмована і її перспективи неясні.
3. Боротьба з корупцією неефективна, почасти фейкова.
4. Війна продовжується, «Мінські домовленості» не працюють.
5. Олігархічний консенсус є основою нинішньої політики центральної влади, плата за кризу перекладається на простих громадян.
Не маючи змоги продемонструвати успіхи післяреволюційних змін, влада вдалася до широкомасштабної інформаційної війни проти громади та найбільших антивладних активістів в політиці.
Головна увага ЗМІ в останні місяці перенесена з зупинки реформ, гальмування люстрації, саботажу боротьби з корупцією та провалу мирного процесу на Донбасі на процес народного незадоволення, яке влада заходилася каналізувати негідними засобами.
В публічний простір потрапив план «Шатун», нібито розроблений в Росії для дестабілізації ситуації в Україні.
Фактично п’ять тез, що наведені вище, це і є дія української влади в інтересах Росії, де українська влада виступає провідником її імперських інтересів. Тобто саме ці п’ять тез є реалізований план Путіна, а не сумнівний в своєму походженні план «Шатун».
Можливо план «Шатун» і був розроблений в Росії, але дуже ймовірно, що редагувався він до потрібного українській владі вигляду вже в Україні.
Цей план дозволяє перекласти провину за провали влади на всіх, хто буде критикувати чи протестувати проти владного провалу перетворень в країні.
Отже, нинішня схема інформаційної війни влади проти громади така:
1) революційні перетворення в Україні неможливі, бо у нас тепер вічна війна;
2) громадські протести заборонені, бо це на руку Путіну;
3) якщо хтось критикує владу, то він популіст;
4) якщо хтось протестує, то він агент Путіна.
Головним винуватцем всього цього в дискурсі українських ЗМІ є не Президент і Уряд, а одна з найменших фракцій у Парламенті «Батьківщина» і її керівник – Юлія Тимошенко.
Проти Тимошенко розгорнуто безпрецедентну травлю – в ЗМІ йде безсоромне шельмування її як головного винуватця кризової ситуації в Україні.
Останній приклад – просто виходить за межі будь-якої пристойності.
Мова йде про блог Тетяни Чорновіл «Тимошенко продалася за 100 млн. доларів. Документи». В статті я не знайшов жодного факту і жодного документу, який би підтверджував факт, що винесений в заголовок блогу.
Такі публікації парламентських політиків фактично своєю неврівноваженістю і заангажованістю і збурюють конфлікт в суспільстві.
Невже це та сама Тетяна Чорновіл, яка була на Майдані, яку ми знаємо, як полум’яного борця з режимом Януковича? Я не хочу в це вірити. Це ганебна публікація. І це ганебна позиція депутата від Майдану.
Не можна в запалі політичної боротьби дозволяти собі настільки огульні звинувачення.
Не менш цинічно шельмуються політичні сили, які створені недавно. Зокрема, БПП веде інформаційне знищення Лещенка, Заліщук та Найєма – за їх спробу розбудовувати нову партію «Демальянс» та за продовження ними критики корупційного середовища БПП.
Владні посади в Україні покидають запрошені українською ж владою іноземні професіонали. Ставлення до них українців неоднозначне, але доволі адекватне і зрівноважене. Але українські ЗМІ намагаються схилити суспільну думку до негативу. І тут проглядає щось українське і дуже єхидне: нібито іноземці винуваті в поганих реформах, а не самі українці.
Все частіше режим Порошенка порівнюють з режимом Кривавого Президента. Все частіше оцінки нинішньої влади є гіршими, ніж дореволюційної влади.
Європа та США критикують українську владу дедалі сильніше, і дедалі менше надають їй підтримку. В української влади великі проблеми з лідерами європейських країн та новообраним лідером США. Тобто, нинішня українська влада втратила не тільки внутрішню, але і міжнародну довіру.
Ми маємо посилення політичної кризи в Україні в останній час. Причому ця криза має не тільки внутрішній, але й міжнародний характер.
Ця криза тягнеться вже давно. Але нова хвиля кризи, спровокована інформаційною війною, яку розгорнула влада проти опозиційних політиків, проти критиків влади, проти борців з корупцією.
Зверніть увагу – це не Росія в даному разі стимулює громадянський конфлікт в Україні; це не українська громада створює громадянський конфлікт, навіть отримуючи платіжки з новими тарифами на енергоносії; це влада, зупинивши революційні перетворення в країні і розпочавши інформаційну війну, спричинила громадянський конфлікт.
Найбільш цікаву пропозицію виходу з цієї ситуації запропонувала Марина Ставнійчук в своєму блозі на УП «Як перемогти ”Шатун” або Квиток в один кінець»: «З усіх боків, найкращий вихід для усіх – терміново розпочати те, чого влада всіляко уникає – суспільний діалог заради збереження внутрішнього миру в країні».
Про що міг би бути такий суспільний діалог?
Я неодноразово наполягав саме на мирному способі вирішення цієї економічної і довготривалої політичної кризи – позачергові президентські та парламентські перевибори.
Суспільний діалог задля збереження миру в країні може бути тільки про позачергові перевибори. Якщо влада вже готова про це говорити, то громада давно готова.
Водночас перетворення цього суспільного діалогу у спробу влади переконати громадськість далі терпіти цю владу не має сенсу.
Громада в цьому діалозі з владою має наполягати на таких вимогах:
1) Припинити в ЗМІ владний тероризм проти громадського протесту – сидіть тихо, а то Путін нападе.
2) Припинити називати критику влади популізмом і шельмувати її головних критиків – хто не з владою, той популіст.
3) Припинити парламентський шантаж перевиборів – за наявним законодавством вибори неможливі, і Парламент буде затягувати прийняття виборчого законодавства вічно.
4) Предметом суспільної угоди влади та громади може бути – термін та послідовність проведення дострокових президентських та парламентських перевиборів, громадянська (з повною підтримкою в Парламенті) Конституанта, референдум про долю Донбасу та Криму (як це і вимагає стаття 73-та Конституції України).
Нинішня влада приречена.
Подальше її збереження тільки погіршуватиме ситуацію в країні.
Сергій ДАЦЮК
Leave a Reply