Десятки людей були поранені внаслідок низки вибухів на сході Афганістану, що сталися в день 100-річчя незалежності країни 19 серпня.
Зокрема, в місті Джалалабаді, центрі провінції Нанґаргар, були поранені принаймні 52 людини внаслідок десяти вибухів, влаштованих у час, коли люди йшли на святкування – такі дані наводять в апараті губернатора провінції. Інші джерела говорять і про 66 потерпілих, – передає Радіо Свобода.
За словами місцевих посадовців, більшість зазнала лише незначних поранень, і після надання допомоги людей відпустили з лікарень.
Відповідальності за вибухи в Джалалабаді ніхто на себе ще не брав. У провінції Нанґаргар активно діють і рух ʺТалібанʺ, і місцевий відділок угруповання ʺІсламська державаʺ.
Крім того, ще принаймні шість людей, учасників святкувань, потерпіли через мінометний обстріл у Мехтарламі, центрі сусідньої провінції Лагман.
Напередодні, ввечері 17 серпня, принаймні 63 людини загинули і близько 200 були поранені внаслідок вибуху на весіллі у столиці Кабулі. За той напад узяв відповідальність місцевий відділок ʺІсламської державиʺ.
Президент Афганістану Ашраф Гані після того нападу заявив, що країна помститься за ʺкожну краплю крові цивільних людейʺ, і пообіцяв знищити всі прихистки ʺІсламської державиʺ. А державний секретар США Майк Помпео у вітальному посланні до 100-річчя незалежності Афганістану від влади Британії назвав напад у Кабулі злочином проти людяності.
За даними ООН, за останній десяток років в Афганістані загинули понад 32 тисячі цивільних.
З 9 по 11 жовтня 2019 року в Чернігові, Ніжині, Корюківці, Бахмачі, Острі (Козелецького району) та Седневі відбудеться ІІІ Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу».
Цей масштабний літературно-мистецький захід проходитиме одночасно на базі багатьох локацій. Сучасні письменники, літературознавці, журналісти України та закордону виступатимуть у школах, університетах, бібліотеках, музеях. Мешканці та гості згаданих населених пунктів Чернігівщини зможуть насолодитися сучасною світовою літературою. Цьогоріч крім класиків та молодих авторів української літератури будуть відомі митці з Польщі, Литви, Хорватії, Білорусі, В’єтнаму, Туреччини, Грузії, Чехії, Румунії, Греції, Великобританії, Сербії. Читати На Чернігівщині втретє пройде масштабний літературний фестиваль «Lуtavrу»
Білорусь – єдина в Європі і на пострадянському просторі держава, в якій діє смертна кара. Продовження
Подорожувати Білоруссю на автомобілі цікаво і безпечно. Головне – дотримуватися правил дорожнього руху, не порушувати правил проїзду платних доріг! Різниця між нами і нашими сусідами відчується відразу, особливо в місті. Як водій, я спостерігала за поведінкою водіїв, пішоходів, як прийнято говорити – учасниками руху. Особисто я не бачила жодного автопорушника, не зустріла пішохода, який переходив би вулицю в недозволеному місці або заглядав на пішохідному переході в телефон чи плівся з ноги на ногу. Відчувається, що за порядком слідкують, за порушення – штраф. Про це нагадує навіть напис на одному з тролейбусів: «Сила закона – в его исполнении». Читати Білорусь – єдина в Європі і на пострадянському просторі держава, в якій діє смертна кара
Скажу відверто: не сподівалася, що подорож Білоруссю змусить мене переглянути усталені стереотипи, викличе хвилю суперечливих почуттів. Можливо моя розповідь буде комусь цікавою, зорієнтує й допоможе у деяких дрібницях при перетині білоруського кордону.
Ще у мирному 2013 році дорогою до Санкт-Петербурга я проїхала автотуристом всю Білорусь. Тоді якісні дороги, чисті узбіччя, затишні придорожні кафе, вигідні ціни, чудова природа справили гарне враження. Тому пропозицію подорожі до Білорусі я прийняла не вагаючись. У передостанній день липня наш екіпаж у складі семи осіб вирушив у дорогу.
На українському пункті пропуску «Нові Яриловичі» ми придбали «Green card» на автомобіль. Наші прикордонники доброзичливі та не прискіпливі. При проходженні кордону ми не заповнювали ні декларацій, ні міграційних карток, віза також не потрібна, тільки внутрішній паспорт громадянина України. У разі, коли ви маєте ID-картку, тоді обов’язково потрібен закордонний паспорт. Перебувати в Білорусі без реєстрації можна 90 діб.
Білоруські митники при в’їзді здійснюють ретельний огляд, тому ми в цілому потратили на проходження білорусько-українського кордону чотири години. Перед нами один український автомобіль заблокували і провели його поглиблений огляд. Але все скінчилося благополучно, і ми вирушили до пункту нашого призначення – місто Вітебськ, а точніше – його передмістя – селище Варони.
По дорозі на Гомель вирішили зупинитися перекусити, звернувши на сто метрів на путівець. Не встигли з’їсти по бутерброду, як до нас під’їхав патрульний автомобіль. Чемно привітавшись, правоохоронці попередили нас не їхати далі від автодороги, тому що там – небезпечно, там – заборонена зона. Після аварії на ЧАЕС 1986 року деякі білоруські райони опинилися в зоні радіоактивного зараження. Залишені оселі позаростали бур,янами, перетворилися у страшні хащі.
У незримій присутності «всевидячого ока» білоруських копів я переконалася не раз.
Як відомо, у Білорусі існують платні автодороги. Про це нам нагадали прикордонники.
За 28 км від кордону, на широкій річці Сож, розмістився древній Гомель – друге місто за кількістю населення в країні. Тут, у сервісному пункті ми зареєстрували авто в системі BеlTоll, внесли заставу (50 євро) та отримали спеціальний бортовий пристрій. Рух платними дорогами без цього пристрою карається значними штрафами. Уникнути – не вдасться. Несплата штрафу на кордоні при поверненні додому може навіть призвести до арешту автомобіля.
Ще ми встигли погуляти містом, поміняти валюту. Важливо знати для кращої орієнтації: 1 білоруський рубль дорівнює нашим 13 грн, 57 коп. Варто звернути увагу на те, що майже вся наочна інформація написана білоруською мовою, хоча більшість білорусів розмовляють російською (понад 90 %).
Таким були перші враження від старту нашої подорожі. Далі буде…
1 серпня в Українському домі відбулась незвичайна акція – «Збери портфель дитині у школу» під керівництвом Тетяни Петракової. Пані Петракова відома авторка та організаторка соціальних та благодійних проектів для дітей. Цю акцію проводить щорічно в свій день народження. Незвичайним у святковому дійстві було те, що іменинниця не отримала в свої руки від гостей жодного подарунка. Саме свято пройшло у форматі благодійного заходу, на який були запрошені понад 100 дітей соціально вразливих категорій, а саме: діти зі Сходу країни, діти з особливими можливостями та діти сироти.
Днями вітчизняне МЗС звернулося до компетентних органів України з проханням дати правову оцінку відвідування Закарпатської області міністром закордонних справ Угорщини Петером Сіярто.
Цей візит Сіярто здійснив на запрошення народного депутата від фракції “Блок Петра Порошенко” Василя Брензовича, який балотується в депутати ВРУ по 73 округу (Закарпатська область) як самовисуванець. Зрозуміло, що мова йде про порушення українського законодавства, згідно з яким забороняється участь у передвиборній агітації іноземцям та особам без громадянства, у тому числі в публічних заходах, що проводяться на підтримку чи за підтримки партії — суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати. Читати Звернення МЗС до компетентних органів України
Незабутній Володимир Івасюк. Сьогодні йому б виповнилося 70 років. Вбитий московськими кагебістами за українську мову і пісню.
Я не буду переказувати його біографію, перераховувати пісні. Мета моєї публікації – повернути столицю України до її місії бути столицею і в питаннях пам’яті видатних українців.
Володимир Івасюк – засновник і класик української естрадної музики, талановитий композитор, автор невмирущих пісень, серед яких «Червона Рута» – ще один Гімн України, неофіційний. Пісенна візитна картка нашої держави. Читати Незабутній Володимир Івасюк
ПРЕЗИДЕНТИ — КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТИ ЧИ ПАРТОКРАТИЧНО-ОЛІГАРХІЧНІ КОЛАБОРАНТИ? АБО ЧИ ПОТРІБНА НАРОДУ НОВА КОНСТИТУЦІЯ?
Олександр Коцюба, заслужений юрист України, народний депутат України XII(I) скликання
Саме таке запитання прозвучало в діалозі після мого виступу на Всенародному Віче представників українського народу. Присутні на Віче науковці інтелігентно мене запитали: «Ви ж у виступі сказали, що у цієї влади не було і немає стратегії, і що не треба приймати нову Конституцію України, а необхідно сьогодні чинний Основний Закон України привести у відповідність з Декларацією про державний суверенітет».
Тоді моя відповідь була короткою. Стратегії не було і немає. Нову Конституцію приймати немає потреби. Я запитала тих, хто звернувся до мене, а що ж об’єднує деяких персонажів, які рвуться до влади? Можливо, хтось з них досліджував чи аналізував не тільки Конституцію України 1996 року, але й Конституцію Української РСР у редакції від 24 жовтня 1990 року? Боже їх спаси! Вони діють не в цій сфері відносин. Конституційна законність їх ще не цікавить.
Редакція дитячого журналу “Барвінок” 24 червня повідомила, що більше його не випускатиме через “неспроможність боротися з впливом віртуального світу на сучасних українців”.
До сторічного ювілею “Барвінок” не дотягнув 10 років. З 1928 видання виховувало покоління дітей і було прихистком для українських письменників і поетів, таких як Всеволод Нестайко, Наталя Забіла, Юрій Мушкетик.
Дитячі історії, загадки та нотатки, які наповнювали кожен випуск “Барвінку”, навчали не тільки наймолодших, а й батьків, розповідаючи про культурне надбання України й спонукаючи всебічно розвиватися. Ось чому багатьох зачепила за живе новина про закриття журналу.
“Дитині достатньо того, який формат ми маємо”
– Пане Василю, офіційна версія закриття “Барвінку” – діти перестали його читати. Тобто це основна і єдина причина такого рішення?
– Україна, на мій погляд, знаходиться у пригніченому культурному стані. Країна у цьому плані деградує, а читання є одним з компонентів культури. Наприклад, у країнах Євросоюзу на душу населення припадає 7-8 книжок, і у більшості країн книжка є в споживчому кошику. У країнах Північної Європи книжок на душу населення припадає 12-13.
Це означає, що там книжка продається. В Україні ж ця цифра зберігається на рівні 1 книжки, а то й 0,8 від неї.
До прикладу, маленький німець має лімітований час на смартфон, ігри й телевізор. Він читає, бо сам цього хоче, і його так привчають. Наша пересічна дитина чує, що їй треба щось прочитати як правило лише на уроках в школі. І то неактивно. Вона хизується тим, що проводить у соцмережах 5-6 годин на день. Те, що ми сходимо з ринку, це є нагода сказати: “Люди добрі, ми деградуємо”. Ми тішимося тим, що їдемо в Європу, маємо біометрику, але їдемо туди заробляти й робити некваліфіковану роботу.
Ситуація з “Барвінком” є маленькою краплинкою в океані загальної невтішної ситуації в країні.
– З огляду на те, які зараз діти, вони не завжди не хочуть читати. Часом їх просто не зацікавлюють, наприклад, інтерактивним варіантом подачі.
– Я знаю далі, що ви скажете.
Люди не знають, що електронна версія “Барвінку” існує вже 4-й рік. Ми маємо покупців в Сінгапурі, Японії, Австралії, є у всіх країнах Євросоюзу, але це поодинокі випадки. Тут є інша проблема, що попри мільйоні маси українців, які виїжджають у західний світ, не так багато є з дітьми – це перше. Друге, як правило, ці родини якомога швидше намагаються інтегрувати свою дитину в середовище країни перебування.
Я перепробував багато чого для розвитку журналу, щоб зацікавити дитину: у 90-х було модно обкладинка із запахом, стерео картини… Однак ми обмежені у засобах. Це не електронна річ.
Ми пропонували розвивати журнал “дочкам” канадського сервісу в Україні SmartPress, однак вони не зовсім повірили в те, що це матиме успіх. В Україні це ще й законодавча база, і загальна культура.
Я виходив з такого: “Чому я маю танцювати гопки навколо дитини?” Я пропоную їй добротний продукт. Я зобов’язаний говорити про те, що болить – що корисно їсти, що треба знати.
– Тобто це було бачення журналу – класична подача задля освітньої місії?
– Так. Я маю дати на невеличкому обсязі, в 32 сторінки, максимально необхідну для життя дитини інформацію.
Я зобов’язаний говорити дитині: “Те, що ти п’єш і те що ти їж, воно не корисне”. Сьогодні цього багато по телевізору є. Але я почав це ще 15 років тому. І ми принципово відмовилися від реклами Coca-Cola саме з цієї позиції.
І тут я на когось потраплю, а хтось не читає художню літературу. Хоча ми друкуємо того ж Андрусяка, ту ж Малик – тобто розкручених. Це дитячі автори першої десятки.
Коли ми друкуємо журнальну версію якоїсь повісті того ж Андрусяка, то у журналі вона обходиться передплатнику, скажімо, 10 – 15 гривень. А у книжковому форматі – 100 гривень.
У журналу є багато інструментів, наприклад, конкурси, але все теми журналу повинні бути корисними для дитячого розвитку. Книжка не має цього.
Головний редактор журналу “Барвінок” Василь Воронович. Фото: УНІАН
– Я не можу сказати, що діти зараз не читають літературу. Навпаки, є тенденція до всього українського. Можливо, саме через це дотримання класичного ви не змогли до них достукатися?
– 30 років – це дуже багато. Це 365 примірників, які я підписав у світ. І тому у різні часи по різному відбувалося. На початку “нульових” ми пробували урізноманітнювати. Я потім від цього відійшов, коли зрозумів, що дитині достатньо того, який формат ми маємо.
Я не згоден, що нам треба урізноманітнювати. Просто люди не пропонують дитині цей журнал чи книжку.
Я переконаний, що в “Барвінку” достатньо того, щоби дитину зацікавити. Питання у іншому. Наприклад, є молодші школярі. Їхні батьки перебували у такому ж молодшому шкільному віці десь на початку 90-х чи в середині. Тобто їх дитинство припало на кризу. Книжок не було взагалі фізично. Всі дивилися латиноамериканські серіали, потім російські. Це покоління, яке значною мірою не було у книжковій культурі. І от росте дитина. Вона не має у дома книжки, у бібліотеку дорогу не знає, книжки їй не цитують, про письменників не говорять.
Пов’язуйте це з цим, а не те, що потрібна нетрадиційна форма подачі.
У мене п’ятеро онуків. Вони виросли у родинах, де звикли читати. Вони не засинають без казки. Діти знають, що таке книжка. Але я не можу, коли настає цей фетиш у вечорі якогось фільму. Хоч стріляй.
Ми, тобто сфера, яка займається читанням, не можемо конкурувати з величезною індустрією розваг. Це не можливо. Я не хотів би скаржитися, але у нас дитячим читанням ніхто не займається.
Всі філософи, соціологи вам підтвердять: ми деградуємо. Це покоління виросло на мас-культурі. Спеціалісти вам підтвердять, що мас-культура не привчає людину до висновків, а привчає до легкого ставлення до своїх дій, до результатів.
“Усіх цікавлять гроші”
– Які цифри тиражу ви можете назвати за останні роки? Існувала тенденція на спад?
– За перше півріччя 2019 року у нас було 3500 передплатників. Це дорівнює кількості тиражу видання, адже воно у роздріб не продавалося. Це замало.
Для деяких видань, які можуть мати додатко віджерела доходу, цього може бути й достатньо. Однак за останні роки кількість видання примірників журналу постійно зменшувалася.
У нашому Статуті, а це наша Біблія, це наш Коран, записано, що в нас немає позиції, що журнал створений заради прибутку. У нас написано, що в разі отримання прибутку, він не розподіляється між засновниками, а засновниками є члени редакції, а йде на розвиток журналу.
Якщо би я наважився вступити у каталог на друге піврічча, я б не зміг виконати своїх зобов’язань перед передплатниками, замість шести, випустив би чотири чи п’ять номерів. Я ризикував би не виконати норми закону по зарплаті мінімальній – 4173 гривні. Папір зараз дорогий. А це не для мене. 30 років ваш покірний слуга не на один день не запізнився з випуском журналу.
– Тобто видання не отримувало жодних дотацій, не підтримувалося меценатами тощо?
– Так. На противагу думок багатьох, “Барвінок” – це недержавний проект. У журналу є власники – члени редакції.
Однак ми не отримували фінансування із жодних інших джерел, окрім доходу самого видання. У нашому Статуті немає позиції, що журнал створений заради прибутку. Усі гроші, які отримує “Барвінок”, йдуть виключно на його розвиток.
Щодо дотацій, то за часів Кравчука як голови Верховної ради наше видання отримувало фінансову допомогу від влади. Однак дійшло до того, що сума дотацій не перевищувала вартості друку видань одного місяця. І спонсорство припинилося.
Розумієте, нікому не цікаво підтримувати проект заради його місії чи культури. Усіх цікавлять гроші.
У нас навіть був випадок за часів Януковича, коли нам подзвонили і запропонували за “щедре фінансування” відродити російськомовну версію “Барвінку”. Але я відмовився і навіть не закінчив розмову.
Щоб ви зрозуміли, що таке “Барвінок” в іншому вимірі. Ви могли бачити чи чути у зв’язку з виборами про поліграфічний комбінат “Україна”. В ті часи, коли будувався цей редакційно-видавничий корпус у 12 тисяч квадратних метрів, його вартість була три з половиною мільйони радянських рублів. “Барвінок” у ті роки, коли він будувався, заробляв таку суму за 2 роки і 8 місяців. “Барвінок” щороку давав понад мільйона рублів, а це вартість стандартного 16-поверхового будинку.
– Тоді як виживають інші дитячі видання в Україні?
– Розумієте, заведено так: є видання. У нього є один, два, три власники. Потім створюється редакція, і їм ставиться завдання – прибуток. Завдяки рекламі, випрошування дотацій у держорганів тощо. Але це не для мене. Ми не так дивилися на наш продукт – ми його не продаємо. Зрозумійте: у культурі багато що робиться інакше, не треба дивитися на неї очима бізнесу.
– Тобто ви не вважаєте, що до прикрої ситуації з “Барвінком” привели й ваші помилки як редактора?
– Ми не можемо боротися із зовнішніми обставинами, світом навколо нас. Ми живемо у суспільстві, у якому все нав’язують і все піддають формі, шаблону. Я вирішив не створювати собі проблем й завчасно зійти з ринку. Звичайно, щось і ми недопрацювали.
Якби довелося все робити від самого початку, я би зберіг напрям журналу, але знайшов компанію, яка б його продавала. Я б пройшов шлях з електронною версією, однак під кабмін з проханнями я би не ходив точно.
– Але багато дитячих видань залишаються на ринку, зокрема й завдяки рекламі й додатковому фінансуванню. Якщо “Барвінок” не йшов цим шляхом, то завдяки чому він був настільки популярний?
– “Барвінок” – це той журнал, який говорить про читання і прославляє книгу. У нас усередньому пишуть про 15 тем, однак центральною завжди була література. Ми друкували не просто кращі твори, а відкривали нові літературні імена.
Нагадаю, що “Незнайка” Носова вперше був надрукований у нашому журналі і вийшов саме українською мовою. Юрій Мушкетик вперше відчув себе письменником саме у “Барвінку”. Майже всі твори Нестайка, окрім “Тореадорів”, теж пройшли через наш журнал. Літературу варто шанувати. А в країні, де культура читання зникає, це робити важко.
Дві важливі цитати
– Останніми днями всі говорять про “Барвінок”, вже жартують – ти набрид. Дзвонить людина, здавалося б, патріот. Прийди візьми “Барвінок”. Школа – “Барвінок”. Патріотична організація – “Барвінок”. Ні-хто ні-чо-го. Чи майже ніхто нічого. Ми, українці, спалахуємо як сірник. Ми готові підтримувати, ми готові те-се. А потім батько вип’є пиво, купить пачку сигерат, яка дорожча від вартості одного примірника “Барвінку”, але “Барвінок” ніхто не передплатить. Треба трошки дивитися на нас самих інакше.
– У соцмережах влаштували аукціон. Десятий номер журналу “Барвінок”, передплатна вартість його була 11 гривень з копійками, продали за 520 гривень. Нам передали гроші. І ще нам назбирали гроші й ми зробили 30 передплат для дітей-сиріт воїнів АТО. Хоча у той же момент ми втратили всі свої гроші у банку, який збанкрутував. Це один зі 100 банків, коли був банкопад.
Після виборів всенародно обраний на посаду президента України Володимир Зеленський, плануючи впровадити народовладдя, має врахувати те, що в минулому наш народ переніс потрясіння, внаслідок яких був виснажений духовно, морально, психологічно, інтелектуально, генетично, мовно, а отже і ментально. Супутньо, значною мірою, був втрачений безцінний життєвий досвід попередніх поколінь, заснований на духовно-моральних чеснотах.
Наслідки – в останніх поколіннях це спотворило ставлення українців до сутності життя, деформувало життєтворчий національний світогляд. Читати СИЛА ДЕРЖАВИ – В СИЛІ НАРОДУ!
З 9 по 11 жовтня 2019 року в Чернігові, Ніжині, Корюківці, Бахмачі, Острі (Козелецького району) та Седневі відбудеться ІІІ Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу».
Днями вітчизняне МЗС звернулося до компетентних органів України з проханням дати правову оцінку відвідування Закарпатської області міністром закордонних справ Угорщини Петером Сіярто.
Незабутній Володимир Івасюк. Сьогодні йому б виповнилося 70 років. Вбитий московськими кагебістами за українську мову і пісню.
ПРЕЗИДЕНТИ — КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТИ ЧИ ПАРТОКРАТИЧНО-ОЛІГАРХІЧНІ КОЛАБОРАНТИ? АБО ЧИ ПОТРІБНА НАРОДУ НОВА КОНСТИТУЦІЯ?
СИЛА ДЕРЖАВИ – В СИЛІ НАРОДУ!
