 |
| Ігор Луценко |
Скандальна 21 сесія Ірпінської міської ради готувалася і проводилася так, щоб громадяни не змогли бути присутніми і не мали змоги зупинити зухвалих «слуг народу». Спочатку її оголосили на 10 годину, потім на 18, а провели о 16.15. Ці маніпуляції потрібні були для того, щоб гарантовано протягнути рішення про забудову заплави р. Ірпінь від залізничного аж до Романівського мосту. Питання ласого шмату землі, з якого можна витягнути сотні мільйонів гривень для забудовників та ірпінської влади, що працює на них, а вірніше і є тими самими забудовниками, в їхньому розумінні варті того, щоб нехтувати інтересами громадян та порушувати закони. В державі біда – вона «розчиняється», як написав днями відомий блогер Карл Волох. Стається так через тотальну, безпрецедентну корупцію, цинічну імітацію боротьби з нею з боку правоохоронних органів та органів влади всіх рівнів – від сільрад до Адміністрації Президента.
Читати Чергова земельна афера в Ірпені або що наробив Карплюк
Мова — головний інструмент народу, за допомогою якого формується інтелект людини і ментальність нації, здійснюється виховання й освіта, підготовка патріотичних вояків і бізнесменів, спілкування науковців і політиків, комунікація на роботі й під час відпочинку.
Проблема побутових відходів в Україні одна із актуальних, оскільки наша країна виступає європейським лідером за кількістю відходів на душу населення. 
Так послухати, то за наших дідів-прадідів сексу не було. Жінка-берегиня, помолившись, люляла дітей у колисці, завбачливо подавши чоловікові борщ із пампушками. Образ етнографічної селяночки в уявленні людей мало не сакралізований, про інтим у контексті “сивої давнини” взагалі говорити лячно. Сороміцькі пісні та обсценна лексика вперто не помічаються, а обговорювати тодішнє статеве життя взагалі вважається моветоном. Ну, не поєднується у нашій уяві порнографічна гра в притулу на вечорницях із картинним “садком вишневим коло хати”
Цьогорічна урочиста Церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» відбулася 16 червня 2016 року у Київському Академічному театрі оперети. Підводячи підсумки 16-го конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики засновники конкурсу Юрій та Тетяна Логуші не без гордості зазначали, що протягом 16 років «Коронація слова» зберігає свою унікальність і розвиває новітню українську культуру. 
15–17 вересня в Києві в Національному культурно-музейному комплексі «Мистецький арсенал» пройшла тринадцята щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії (YES) «Світ, Європа та Україна: шторми змін».
Відкриття нового театрального сезону в Національній опереті – це зажди яскраве, збуджуюче, інтригуючи дійство. Не став виключенням і цьогорічний 82-й сезон. Під час зустрічі з пресою і глядачами художній керівник театру Богдан Струтинський подякував присутнім за любов, підтримку та увагу до діяльності театру та не без гордості повідомив, що цього літа у театрі вдалося замінити всі тепломережі, систему вентиляції та кондиціонування, а це означає, що артисти, персонал та глядачі як під час репетицій так і під час вистав будуть почуватися затишно й тепло. Крім того, наголосив у своєму слові пан Струтинський, є ще одна чудова новина: відтепер театром можна здійснити віртуальну подорож.
Мистецтво спаса (бойового духу) притаманне не тільки чоловікам. Якщо умовно поділити цю науку на три ступені, то першою і другою більш володіли жінки. У бою і після боя, першу допомогу пораненим робили, звичайно, козаки один одному, але коли посіченого, колотого, стріляного чоловіка, сина, чи онука, ледве живого, привозили додому то до тями його приводили жінки-бабусі, матері, дружини, сестри, наречені. 
УКРАЇНА В СЕРЦІ МОЇМ. Перто Приступов
Бережа або Берегиня – один з найдавніших і найшанованіших символів у наших Предків, його генетичне коріння сягає глибини століть. Це символ життя і родючості, символ Матері-Природи, матері усього сущого, яка дає життя і оберігає (береже) наше родинне вогнище. Виряджаючи чоловіків та синів у нелегкі походи, матері, дружини й кохані дарували їм на пам’ять ці непересічні амулети — рушники з оберегами, аби живими верталися до рідної домівки.
