«Оксамит» — виклик буденності

Для декого із нас це слово асоціюється, можливо, з вишуканою тканиною, для гурманів це… вино з назвою «Оксамит України» чи, може, незабутні враження «оксамитового сезону», а для мене віднедавна «Оксамит» – це, насамперед, український часопис. Він виходить у нас віднедавна — і що зовсім не часто тепер зустрінеш — українською та англійською мовами. Щойно презентація цього нового видання відбулася у Київському національному академічному театрі оперети.
Основне спрямування нового видання прописано на обкладинці: «Суспільство. Політика. Культура» — тож до розряду гламурних його, слава Богу, не віднесеш, ба більше — серед культурних рубрик і тем помітні в журналі й сути літературні знахідки та відкриття. Невипадково на презентацію прийшло чимало письменників, артистів, дипломатів…

Для декого із нас це слово асоціюється, можливо, з вишуканою тканиною, для гурманів це… вино з назвою «Оксамит України» чи, може, незабутні враження «оксамитового сезону», а для мене віднедавна «Оксамит» – це, насамперед, український часопис. Він виходить у нас віднедавна — і що зовсім не часто тепер зустрінеш — українською та англійською мовами. Щойно презентація цього нового видання відбулася у Київському національному академічному театрі оперети.
Основне спрямування нового видання прописано на обкладинці: «Суспільство. Політика. Культура» — тож до розряду гламурних його, слава Богу, не віднесеш, ба більше — серед культурних рубрик і тем помітні в журналі й сути літературні знахідки та відкриття. Невипадково на презентацію прийшло чимало письменників, артистів, дипломатів.
«Але чому саме «Оксамит», і чому презентація в столичній опереті?» — ці питання не в останню чергу цікавили мене дорогою до театру. Власне, відповідь на запитання про вибір місця презентації я отримав, вдивившись в обкладинку найсвіжішого номера — його обличчям став директор і художній керівник цього прогресуючого столичного театру Богдан Струтинський (інтерв’ю з ним у рубриці «Життя країни» називається «Держава, яка не має культури, — програє…»). А щодо вибору назви самого журналу, я вирішив детальніше дізнатися з перших вуст — від головного редактора видання Тамари Маркелової. Але спершу варто кілька слів сказати про конкретну й помітну особливість часопису. «Оксамит» справді наповнений вишуканим українством — від тенденцій в моді до більш вагомих історичних та сучасних суспільних чинників, таких, скажімо, як «Революція гідності» — саме такий заголовок має живий, трагічний і водночас оптимістичний матеріал про Майдан — з рідкісними кольоровими світлинами.
Навіть для тих, хто багато читає й цікавиться нашою історією, журнал відкриває чимало нового. Взяти хоча б такі деталі: «Найдавніша відома ученим мапа, а також найстаровинніше поселення Ното Варіеш знайдені в Україні, а саме: на Поліссі, у селі Межиріччя Рівненської області. їм близько 14,5— 15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта».
Або про, здавалося б, недавню і в загальних рисах відому історію щодо знищення нацистами української Корюківки читаємо: «Корюківська трагедія — жорстоке масове вбивство 6700 жителів села Корюківка (нині місто в Чернігівській області), скоєне 1—2 березня 1943 року загонами угорської військової жандармерії в ході Другої світової війни.
Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів переважають білоруську Хатинь, у 41 раз — чехословацьке Лідіце, у 12 разів — французький Орадур». До речі, після виходу у світ цього номера до редакції зателефонував житель Миргорода Євген, за його словами, родом з Корюківки. Повідомив, що вражений публікацією. На думку читача, у журналі достовірно описано події, тому що його рідна 75-річна
тітка, яка чудом вижила, є свідком цієї трагедії та досі мешкає у Корюківці. І вони щиро запрошують редактора відвідати їхню родину.
— Чому саме «Оксамит»? — повертається до запитання пані Маркелова, й пояснює: — Коли настав час вибору назви видання і посипались пропозиції з
присмаком чужого, мені пригадалися чудові слова білоруського письменника Якуба Коласа: «Перед тим, як позичити слово з іншої мови, треба дуже пильно, ретельно обнишпорити всі кишені своєї пам’яті й лише після того, як ви переконалися, що в жодній із них нема потрібного слова, звертайтесь до позиченого…» Отже, оксамит асоціюється з дорогим і благородним полотном, гарним статком, успіхом. «Оксамит» — це шляхетність, це виклик буденності, бажання піднятися над щоденним тлумом,
нагадування, щоб ми не розмінювали наше життя на нудний дріб’язок».
— До речі, пані Тамаро, Ваш журнал виходить білінгвою — українська плюс англійська, — що потребує додаткових зусиль і коштів…
— У цьому полягає одне з важливих наших завдань: надати більше знань та інформації про Україну тим, хто живе за кордоном. Журнал вже беруть із собою ті
люди, які летять чи їдуть за рубіж у творчих чи бізнесових справах, його нині можуть читати в Польщі, країнах Балтії, Німеччині, звичайно, в країнах англомовного світу. Ми не ставили собі за мету конкурувати з більш старшими, серйозними вітчизняними часописами, бо головне для нас — бути корисними Україні, розширювати правдиві знання про нашу країну серед співвітчизників і в далекому світі. Ми розповідаємо про людей, для кого чесноти — понад усе, хто віддано працює на благо нації,
вболіває за долю країни. Не секрет, що наше суспільство — це далеко не позитив, для декого безчестя — звична справа, зневага до всього українського, байдужість і обкрадання власного народу — основна ціль, бо він — господар долі. Ми програємо на ідеологічно-інформаційному фронті, потрібно говорити правду. Це є в рубриках «Події», «Сторінки історії», «Погляд», «Державна справа». Сигнали підтримки вже далеко не поодинокі й підтверджують те, що ми — на правильному шляху, — підсумувала пані Маркелова.
Стосовно ж матеріалів на літературні теми, то вони різні — від класики (поезії Тараса Шевченка, Василя Стуса), інформації про вручення престижної премії «Коронація слова» до поезій сучасних авторів або ж промовистого вірша академіка НАН України Павла Кислого під назвою «На независимость Украины» Йосипа Бродського».
Вітаючи гостей, що прибули на презентацію часопису, Богдан Струтинський зокрема зазначив: «Культура — найважливіша складова у розбудові держави. Сіаме культура має бути базисом, фундаментом, а не надбудовою. Забезпечення її присутності у повсякденні має стати пріоритетом для наших політиків. Сьогодні я висловлюю свою підтримку головному редактору «Оксамиту» Тамарі Маркеловій — небайдужій сміливій людині, адже для того, щоб видавати український журнал у наш час, треба мати неабияку мужність. Тому щиро бажаю виданню оксамитової долі».
На заході були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Малазія в Україні Чуа Теонг Бан, секретар НСПУ Сергій Грабар, президент Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів України Олександр Афонін, поетеса Леся Мудрак, професор-філолог Юрій Ковалів, народний артист України Гурбан Абасов, який
очолює Азербайджанський культурний центр в Україні, та інші. Більшість із них не лише вітали появу цього видання, а й по-дружньому аналізували його, додаючи свої поради й побажання. Були тут і дипломати з різних країн (адже «Оксамит» активно співпрацює з діаспорою). А кращі артисти театру голосисто й щиро вітали зібрання аріями з оперет та піснями — й аплодисментів вистачило всім! Тож українського полку серйозних видань прибуло!

Станіслав БОНДАРЕНКО

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code