Наодинці з другом

Така наша дійсність… Такі втрати…. Такі почуття… А в цей час хтось думає тільки про кар’єру, про власну кишеню, про власний добробут і особисте щастя. Не забувай, хто для тебе здобуває можливість працювати, жити, кохати. Новоспечені нардепи вже розказують, що їм щонайменше треба по 100 000 зарплатні щомісяця. Пригадую, що з цього починали і попередники – Гопко плакалась, що мала зарплатня, Найєм скиглив… Чим і як закінчилась їх каденція, всі знаємо. Не з власної зарплатні треба починати нардепам, а з турботи про інших. Про дітей-сиріт загиблого героя, про операції та лікування для тих героїв, що вижили, про вдів, про наповнення бюджету. Щоб потім з того бюджету підвищувати собі зарплатню, спочатку треба попрацювати над його наповненням. На фоні щоденних смертей наших захисників мені огидні виродки, які у перші дні депутатства вже розповідають, що 30 тисяч їм замало, а треба 100 000. Не з того починають. Вічна і світла пам’ять українським героям…

Наодинці з другом

Героя поховали, поклали вінки. Насилу відірвали від могили вбиту горем дружину і маму. Відвезли. Біля могили загиблого бійця залишився лежати живий. Увімкнений плеєр, у вухах – навушники. Рюкзак під голову. Нема сили піти. Тут його друг. Найближча в світі людина. Вони разом воювали. Мріяли, як закінчиться війна, і що далі будуть робити. А тепер один друг в землі, інший – на землі.

У Любашівці на Одещині ховали ” Боцмана” – військовослужбовця батальйону “Донбас-Україна” Вадима Матросова, який в районі Мар’янки загинув внаслідок вибуху міни.

Вадим Матросов був розвідником, сміливо “гуляв” у тил ворога і тролив сепарів. То їм український прапор повісить, то гімн України увімкне. Безстрашний, щирий, скромний. У “Боцмана” залишилася дружина і двійко трирічних дочок-близнючок, мама. Йому було 27 років.

Автор світлини Анастасія Іванова, прес-секретар Любашівської райдержадміністрації. Анастасія каже, що фото вдалося зробити випадково. Через кілька годин після похорону “Боцмана” вони із головою РДА Тетяною Скапровською поїхали покласти на могилку ще один вінок.

Коли приїхали – застигли на місці:  на безлюдному цвинтарі, біля свіжої могили спав хлопець. Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Мороз по шкірі, паморочилось у голові, відчуття клубка в горлі не давало дихати, а через сльози все розпливалось перед очима.

Це був його друг, родом з Донецька, на цій війні втратив батьків, родину і залишився сам – один. З Вадимом вони 120 днів прожили в бліндажі, встигли подружитися.

Коли побачила цього хлопця, в голові запульсувала думка: “Чи я маю такого друга? Чи можу я бути комусь таким другом?”

Анастасія Іванова, прес-секретар Любашівської райдержадміністрації