Владислав ЛЕОШКО, член правління Донецького обласного союзу журналістів НСЖУ
Журналісти повинні спілкуватися між собою – без цього їхня робота стає начебто «сліпою» і «глухою». Як же інакше, коли саме в живому неофіційному діалозі, дружніх зустрічах із колегами, у дискусіях творчим людям випадає нагода переконатися, чи об’єктивно вони оцінюють усе, що відбувається навколо, чи не відстали часом від життя у сприйнятті тих чи інших процесів, чи залишається зрештою актуальною та затребуваною в суспільстві робота, яку вони виконують щодня. Не останню роль під час святкування професійних дат відіграють (чого вже лукавити) журналістські відзнаки, що зайвий раз нагадують нагородженим колегам: їх праця необхідна людям, вона помітна для багатьох, вона чогось варта. Словом, так тримати…
Журналісти повинні спілкуватися між собою – без цього їхня робота стає начебто «сліпою» і «глухою». Як же інакше, коли саме в живому неофіційному діалозі, дружніх зустрічах із колегами, у дискусіях творчим людям випадає нагода переконатися, чи об’єктивно вони оцінюють усе, що відбувається навколо, чи не відстали часом від життя у сприйнятті тих чи інших процесів, чи залишається зрештою актуальною та затребуваною в суспільстві робота, яку вони виконують щодня. Не останню роль під час святкування професійних дат відіграють (чого вже лукавити) журналістські відзнаки, що зайвий раз нагадують нагородженим колегам: їх праця необхідна людям, вона помітна для багатьох, вона чогось варта. Словом, так тримати…
От і в Донецькій області, де нині мало випадає причин для радощів та безтурботності, а бійці журналістського фронту, як і належить справжнім воїнам його величності Слова, перебувають на своєрідному передньому краї протистояння російській пропаганді, День журналіста увібрав не тільки низку приємних сторінок, але й надав поштовх до роздумів. 6 червня у Краматорську відбулася дискусія за участю представників «четвертої» влади про перспективи розвитку Донецького регіону, під час якої знайшлося місце і для критичних, «незручних» щодо деяких чиновників зауважень.
Іншою ознакою Дня журналіста – 2019 стало те, що в медійному середовищі Сходу України помітно побільшало нових, молодих облич. З одного боку, нібито плюс. Але!.. Не так уже й складно сьогодні назватися «журналістом» для окремо взятих юнака чи дівчини, тим більше якщо вони ще й закінчили інститут (а то й обійшлися без цього), працевлаштувалися в будь-яку редакцію та обзавелися відповідною прес-картою. Та, з іншого боку, мало хто з молодих та ще й ранніх здатен усвідомити, що справжній журналіст – це не лише престижний статус та надавані ним можливості. Це ще й відповідальність: за достовірність висловлених суджень, за оперативність підготовки й здачі матеріалу та за дотримання балансу думок при висвітленні проблеми або спірної ситуації. Зрештою, це – відповідальність за грамотне володіння літературною мовою. І не лише російською, а в першу чергу – державною!
На фоні цих та інших професійних прогалин, що бували різною мірою завжди і всюди, формування справжніх журналістських кадрів мало би спиратися на допомогу з боку «аксакалів» медійної сфери. Втім, саме Донеччина, як жоден інший регіон України, пережила серйозне вимивання досвідчених журналістів із професійної ниви упродовж останніх п’яти років. У тому числі – через те, що чимало колишніх редакційних працівників після 2014 року, ставши вимушеними переселенцями, пов’язали свою подальшу долю з Києвом, Черкасами, Харковом, Вінницею та іншими містами… Значно менше можна зустріти тепер у тому ж Краматорську і навколишніх містах тих колись відомих усій області майстрів, які розпочинали тут відновлення телекомпаній, редакцій, студій в особливо важкі 2014-2015 роки. Причини нових хвиль переїздів банальні: відсутність житла та неконкурентний рівень заробітної плати… Втім, і тепер, вітаючись у святковий день із колегою та обмінюючись побажаннями здоров’я, творчого натхнення та інших гараздів, почув протверезне, як холодний душ: «Зарплати би нам ще достойної, от чого насправді не вистачає!..»
Окремою подією став 29-й Обласний фестиваль преси, що пройшов у прифронтовому Бахмуті саме в дні чергового загострення ситуації на лінії розмежування. Вибухи «важкого» було чутно деколи й у цьому та сусідніх містах, – але ворожі залпи таки не завадили проведенню довгоочікуваного форуму газетярів. 60-річчя утворення Національної Спілки журналістів Україні видалося на Донеччині подвійною віхою: адже започаткуванню в квітні 1959 року тодішньої СЖУ передувало створення чотирма місяцями раніше, у січні, Донецької обласної спілки журналістів. На форумі було презентовано чимало поліграфічної продукції, а то й справжніх друкованих витворів, що їх демонстрували колеги з Бахмута, Костянтинівки, Волновахи, Маріуполя. Учасників могло б бути і більше, але з деяких міст і районів колеги просто не змогли приїхати при всьому їх бажанні – з огляду на багатокілометрові відстані та зростаючі транспортні тарифи…
Фестиваль відкрили завжди бажані на Донеччині гості, які віддали краю левову частку своєї журналістської праці, і серед них – перший заступник голови НСЖУ Ліна Кущ, письменник і журналіст Павло Кущ. Секретар НСЖУ, головний редактор газети «Донбас» Олександр Бриж близько двох десятиліть очолював обласну журналістську організацію. Присутність метрів особливо гармоніювала з новим поповненням нашої творчої спілки. Саме на фестивалі отримала членський білет НСЖУ Вікторія Помазан – редактор газети «Елліни України» з Маріуполя. Виступи гостей, їх щирі та доброзичливі поради колегам, і насамперед майбутнім журналістам – студентам, стали особливо цінними у наші непрості часи.
«Журналісти Донецької області були і є впливовою творчою силою, – зазначає голова Донецького обласного союзу журналістів НСЖУ Микола Токарський. – Агресія з боку Росії, війна, яку вона розпочала у 2014 році, звели до того, що люди Донбасу були поділені лінією розмежування. Обласна спілка понесла втрати, очистивши свої ряди від зайвих людей, популістів, сепаратистів та зрадників. Сьогодні обласна спілка знову є бойовим органом, який служить суспільству».
Відвідання підприємств Бахмута привнесло свій колорит у програму фестивалю. Підприємство «Артемсіль» – саме з тих, що формує обличчя краю від сивої давнини. З ХVII століття веде свою історію Бахмут як найбільший у Європи центр солеваріння. Звідси пролягали старовинні маршрути українських чумаків. А 150 мільйонів років тому в цій місцевості знаходилося море, яке було багатим на відкладення солі. Учасники форуму спустилися на глибину 288 метрів і побували в соляній шахті, доторкнувшись таким чином до самих витоків землі Донецької…
Ми перегорнули ще одну сторінку в історії донецької журналістики. Важливість таких зустрічей підтверджується притаманній ним тією особливою атмосферою, що поєднує водночас і ностальгію, і прагнення до нового. Отже, попереду – нові заходи і нові відкриття, про які учасники святкувань домовилися вже заздалегідь.
Leave a Reply