Пам’яті Миколи Шудрі
Есеїст, поет, прозаїк, літературний критик, дослідник, сценарист і перекладач – це перелік талантів Миколи Шудрі. Борис Олійник творчі здобутки колеги по перу відзначав так: «У всіх цих підрозділах він – не середняк, а в чільній лаві істинних творців». І називав Миколу Шудрю козаком-характерником із Веселого Подолу.
Дійсно Шудря був родом із села Веселий Поділ, що на Полтавщині. Прожив повнокровних 77 земних років (5.01 1935 р. – 27 03. 2012 р.).
Весь творчий доробок Миколи Шудрі складає томів двадцять. Це – нариси, літературознавчі, мистецькі й історичні розвідки, есе, оповідання, вірші, переклади. Микола Шудря зібрав 15 тисяч видань Шевченка і про Шевченка (а всього в його особистій бібліотеці було понад 35 тисяч книжок), знайшов імена 39 лауреатів Нобелівської премії, які своїм корінням переплелися з Україною. Микола Архипович перший в Україні виступив із пропозицією видати Шевченківську енциклопедію. Згодом вона вийшла словником у двох томах. Завдяки Шудрі поновлено і віднайдено вирвані більшовиками-опричниками сторінки творчості Георгія Нарбута, Леся Курбаса, Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Євгена Маланюка, Василя Симоненка, Григорія Тютюнника і ще багатьох світочів нашої культури й науки.
Миколі Архиповичу вдалося опублікувати спогади Нестора Махна задовго до його реабілітації. Саме він першим оприлюднив ім’я Олександра Шаргея, якого називали Юрієм Кондратюком, за проєктом якого американці здійснили висадку першої людини на Місяць. Невтомний дослідник повернув із забуття десятки імен видатних українців.
У перекладах Миколи Шудрі український читач рідною мовою знайомився з творами Жуля Верна, Ярослава Гашека, Василя Бикова, Джакомо Казанови та інших. За сценаріями Миколи Шудрі знято понад 120 документальних та науково-популярних фільмів. Дев’ять фільмів за його сценаріями було заборонено: «Василь Симоненко» (1968‒1971), «Дума – доля» (1969), «Відкрий себе» (1972) та інші.
Микола Шудря мав шість партійних доган і одну комсомольську. Після закінчення факультету журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка часто змінював місце роботи. Однією із причин було те, що не мав постійного житла у столиці. Тому тривалий період життя Шудрі пов’язаний з Ірпенем.
Щоденні поїздки на роботу з Ірпеня до Києва виявилися дуже корисними для журналіста. Шудря згадував: «Після закінчення університету потрапив у дуже добру «аспірантуру» редактора обласної молодіжної газети «Київський комсомолець» Володимира Михайловича Булата. Це була дивовижна людина. Булат ніколи не давав підлеглим вказівок: «Поїдь туди, напиши про те…» Для виконання отаких завдань у редакції були люди, які писали те, що вимагалося. Я ж приїздив на роботу о 12 дня, бо жив в Ірпені, редактор чув, як я запізніло стукав дверима, просив зайти та запитував: «Так, що ти почув нового?» Їздив я звичайним поїздом серед звичайного робочого люду, й чого тільки не наслухаєшся за півтори години дороги. Булат уважно вислухає, за щось зачепиться в моїй розповіді, а тоді: «Ану поїдь, поцікався». Так, наприклад, я потрапив у село, де колись був інститут, в якому вивчалася генетика: з того інституту вийшло 16 селекціонерів – двічі Героїв, лауреатів Ленінської премії. Уславлені творці пшениці – Ремесло, Лук’яненко – звідтіля. Отак Булат навчив мене збирати інформацію з того, про що люди говорять. Це виробило самостійне ставлення до всього, про що писав. Завів картотеку цікавих людей і подій, добирався до них, замучував запитаннями, відповіді на які в газеті не були потрібні, але в майбутньому могли знадобитися. За цією картотекою можна було знайти матеріали на будь-яку тему. Отак і створилося враження, що хоч на яку тему мене попросять виступити в газеті, я знаю, де знайти. Таку науку прищепила «аспірантура» Булата. Але згодом було і навчання у справжній аспірантурі, й мені довелося забиратися в нетрі архівів. Коли побачив, що там сховано і наскільки воно відрізняється від загального, як тоді писалося, я збагнув, скільки в нашому житті неправди й де правду шукати. От і вийшло, що десятиліттями, працюючи в редакціях, я жив не тим, чим газета, а своїм життям. Воно начебто й до газети дотикалося, але й не було характерним для того часу «відображенням соціалістичної дійсності». Я робив свою справу».
Микола Архипович спілкувався з багатьма видатними особистостями. Він приятелював з Іваном Кавалерідзе з 1959 по 1978 рік (до смерті цього талановитого режисера і скульптора). Шудря розповідав: «Це справді геній, причому в різних царинах мистецтва. Він часто телефонував: «Миколо, ти ж прийди сьогодні на шосту вечора». Я приходив. І до себе в Ірпінь повертався о восьмій ранку: стільки сиділи й розмовляли».
Микола Шудря підтримував дружні стосунки з видатним ірпінським шевченкознавцем і колекціонером Володимиром Яцюком. Микола Архипович запрошував багатьох людей на свою дачу в Ірпені. Доктор філософських наук Віктор Жадько звертаючись у спогадах до Миколи Шудрі, відзначав: «Ви любили цей ірпінський куточок раю, написали тут чимало цікавих матеріалів, гостинно зустрічалися з багатьма відомими поетами, письменниками, вченими, друзями».
Після аварії на Чорнобильській АЕС Микола Шудря поїхав у небезпечну зону. Тривалий час журнал «Україна» друкував його репортажі про ліквідацію наслідків катастрофи. За ці публікації М. Шудря був відзначений премією Національної спілки журналістів України «Золоте перо».
За повнометражну кінокартину «Відкрий себе» про Григорія Сковороду (зняту 1972 року й відновлену через 20 років) та фільм «Тарас» про Великого Кобзаря (1989 р.) Миколу Шудрю разом зі співавторами у 1991 році відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка.
Микола Архипович також заслужений діяч мистецтв України, лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, журналістської премії «Незалежність», нагороджений Золотою медаллю української журналістики.
З нагоди 25-ліття Незалежності України в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї експонувалася виставка «Микола Шудря в колі друзів». На ній експонувалися твори образотворчого мистецтва і графіки, світлини, книги з автографами, інші друковані матеріали, які розкривають творчі й дружні взаємини Миколи Архівовича (так його жартома називали за широку ерудицію) з митцями і майстрами слова.
Виставку організувала вдова Миколи Архиповича Євгенія Стефанівна Шудря. Вона згадує: «Микола Архипович вирізнявся щедрістю, доброзичливістю, завжди цікавився інтересами людей, які до нього зверталися. Він допомагав їм порадою й здавалося, що нема теми, на якій би він не розумівся глибоко й досконало. Микола Архипович був для мене і другом, і наставником, і вчителем. Був редактором всіх моїх книжок. Минають роки, але світлий образ чоловіка в моїй пам’яті не згасає».
Анатолій Зборовський,
директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею
