Військові священики (капелани) є у більшості армій світу. Законодавчо їхня присутність заборонена тільки в арміях Китаю і Північної Кореї. Навіть у таких державах, де відокремлення Церкви від держави було визначено національною ідеологією, наприклад, у США і Франції, існує інститут військового священства, що перебуває на державному забезпеченні.
Така ситуація є цілком природною, оскільки навіть якщо дивитися на це винятково з прагматичних позицій, релігія є одним із чинників державної безпеки. Релігія забезпечує психологічний комфорт у суспільстві, прищеплює громадянам високі моральні ідеали і, зрештою, визначає характер економічного та політичного розвитку держави.
Історія капеланства
Походження слова “капелан” відносять до IV століття, коли святий Мартин з міста Тура, будучи молодим солдатом, побачив жебрака, який не мав вбрання, щоб прикритися від холоду. Тоді святий розірвав надвоє свою солдатську накидку (“капу”) і одну половину віддав жебракові. Тієї ж ночі цей жебрак явився йому уві сні і сказав, що він – Ісус Христос.
Після цього друга половина капи святого Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали “капелою”, а священика, який служив у цьому храмі, почали називати “капеланус”.
У 742 або 743 році у місті Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) було ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі, проте із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі у бойових діях.
З того часу й донині капелани є у більшості армій світу, а їхній правовий статус був закріплений не тільки у внутрішньодержавних, а й у міжнародних законах. Так, згідно з Женевською конвенцією 1949 році священнослужителі не вважаються особами, які беруть участь у бойових діях, і зберігають свій статус, потрапляючи у полон, – їм має бути надане право продовжувати своє служіння серед полонених.
“Залишаюся вірним Господу Богу і Сполученим Штатам Америки”
Найвідомішим інститутом військових священиків вважається капеланська служба збройних сил США. Пентагон приділяє дуже серйозну увагу релігійній сфері життя військовослужбовців. Текст військової присяги в армії США закінчується словами: “Нехай допоможе мені Бог”. А стаття 6-а “Кодексу поведінки”, ухваленого в 1995 році, гласить: “Ніколи не забуду, що я американський військовослужбовець, відповідальний за свої вчинки і служу принципам, які зробили мою країну вільною. Залишаюся вірним Господу Богу і Сполученим Штатам Америки…”.
Служба капеланів фінансується з військового бюджету, а їхній статус у частині прав і привілеїв прирівнюється до офіцерського. У капеланів є не тільки власне керівництво, але й свої навчальні заклади й засоби масової інформації.
2006 року у ЗС США проходили службу близько 2 500 офіцерів-капеланів, які представляли понад 120 релігійних конфесій, що дозволяє охопити практично весь особовий склад.
Оскільки у ЗС США не існує офіцерів, які займаються виховною роботою, то питання психологічної і виховної роботи з військовослужбовцями покладено на капеланів. До їхніх обов’язків входить також консультування командного складу з питань релігії, культів та звичаїв місцевого населення і встановлення зв’язку з місцевими організаціями, як релігійними, так і добродійними.
Досить різноманітні й форми організації “робочих місць” капеланів у ЗС США. Крім стаціонарних і похідних церков у частинах і на суднах створюються так звані куточки капелана, будинки усамітнення, молитовні притулки тощо.
Королівські капелани Великобританії
Не менша увага приділяється службі капеланів і у збройних силах Великобританії. З метою підтримки високого морального духу особового складу та його стійкості на полі бою функціонує королівська служба капеланів, очолювана головним капеланом збройних сил у званні генерал-майора. Він має декількох заступників, у тому числі з питань діяльності римо-католицьких священиків і зі взаємодії міністерства оборони з керівництвом Церкви.
До складу служби входять понад 350 чоловік, з яких 147 служать у регулярних військах, 109 – у територіальній армії і близько 100 – в кадетському корпусі. У міністерстві оборони постійно проводиться робота з перегляду штату служби залежно від чисельності збройних сил та їх конфесійного складу.
Основним завданням капеланів, окрім духовного наставництва і моральної підтримки військовослужбовців, є запобігання стресовим ситуаціям. Крім того, вони зобов’язані звершувати церковні обряди, брати участь у проведенні військових свят і урочистостей, надавати товаришам по службі допомогу в підборі й вивченні релігійної літератури, організовувати групові та індивідуальні бесіди на релігійні теми, відвідувати госпіталі й гауптвахти з метою втішання стражденних, брати участь у виховній роботі з членами сімей солдатів і офіцерів.
Богослужіння у британській армії проводяться у військових церквах. Причому в кожному гарнізоні, як правило, є декілька церков різних конфесій.
Військові священики Бундесверу
Серйозна увага капеланській службі приділяється й у бундесвері. Слід зазначити, що капелани в армії Німеччини були практично завжди (крім військ СС у гітлерівській Німеччині й армії колишньої НДР). В армії ФРН були представлені католицька і протестантська (євангелістська) християнські конфесії, якими керують відповідно католицький і протестантський військові єпископи, підпорядковані безпосередньо міністру оборони. Виконавчими органами капеланської служби є Управління католицького військового єпископа у справах бундесверу й Управління Євангелістської Церкви у справах бундесверу.
У капеланській службі ФРН є цікава особливість, що сприяє більшій довірі у стосунках між капеланами і солдатами, – військові священики не є кадровими військовослужбовцями; капелани у ФРН – держслужбовці. Для підняття авторитету капеланів до їхнього складу обирають тільки священиків, які мають вищу теологічну освіту, досвід роботи на парафії не менше трьох років і які пройшли випробувальний термін, під час якого вони навчаються на короткострокових курсах.
Основні форми роботи військового священства у ФРН мало чим відрізняються від тих, які існують в арміях США і Великобританії, проте у порівнянні з жорстко регламентованими обов’язками священика в армії США йому надається значно більша свобода у виборі нестандартних форм.
Капелани в армії ФРН ні на хвилину не залишають свою військову паству, проводячи з нею різні заняття і супроводжуючи її на польові заняття і навчання. Вони проводять серйозну роботу з сім’ями військовослужбовців з метою підтримки професійної діяльності останніх.
Єпархія Збройних Сил Франції
Значення капеланства у французькій армії визначається тим, що інститут військового священства був заснований у Франції едиктом Карла Великого 742 року. До обов’язків капеланів, згідно з цим едиктом, входило служіння мес під час бойових дій і відспівування загиблих воїнів. У 1539 р. король Франциск I заснував службу капеланів в армії і на флоті, а в 1555-му – ордонансом Генріха II військові священики були закріплені за кожним полком і загоном. Людовик XIV наказав будувати церкви у кожній фортеці.
У 1793 р. під час Великої французької революції служба капеланів у французькій армії була скасована, а вже в 1805-му знову відновлена Наполеоном. Навіть після відокремлення Церкви від держави у Франції в 1905 р. основні положення в законодавстві щодо капеланів залишилися без змін.
“Декретом про консисторську конгрегацію” від 26 липня 1952 р. у збройних силах був створений вікаріат, що об’єднував служби головних військових священиків у сухопутних військах, ВПС і ВМС під керівництвом архієпископа Паризького.
У 1967 р. вікаріат у збройних силах був виведений з-під керування архієпископа Паризького, і його очолив перший вікарій збройних сил. Указом Папи Римського від 21 квітня 1986 р. статус служби був підвищений, вікаріат перетворено на єпископат, відповідно були введені найменування “єпархія збройних сил Франції” і “єпископи у збройних силах”.
На сьогодні керують єпархією збройних сил єпископська, церковна, національна пастирська, економічна та фінансова ради. Для підсилення виховного ефекту при єпархії французьких ЗС була створена комісія з виховання, яка надає допомогу єпископській раді у контролі за самовихованням і моральним станом кожного військовослужбовця.
Особливо слід відзначити діяльність французьких капеланів на ниві благодійності. Під їхнім безпосереднім керівництвом була створена Асоціація друзів військового духовенства ЗС Франції, й у 1956 р. при ній виникла благодійна організація, що займається доглядом за хворими, пораненими й інвалідами, названа “Притулок Богоматері”. Ця організація, очолювана єпископом збройних сил, об’єднує як діючих військовослужбовців, так і вже звільнених в запас, а також членів їхніх сімей та інших цивільних осіб.
Загалом слід зазначити, що, як і в бундесвері, основний обов’язок французьких капеланів – діяльність з духовного вдосконалення військовослужбовців; за патріотичне ж виховання відповідають командири.
Капеланство у Польщі
Величезну роль відіграють капелани в житті збройних сил Республіки Польща, де інститут військового священства має дуже давню історію. Закон про офіційний статус священнослужителя в польській армії був прийнятий варшавським сеймом ще у 1690 році. На цьому сеймі було вирішено ввести в ній 36 капеланських ставок з утриманням з королівської казни. З тих давніх пір військові священики стали невід’ємною частиною польської армії. Цікаво відзначити, що капелани-поляки служили навіть в арміях тих держав, які розділили між собою Річ Посполиту наприкінці XVIII ст., оскільки в них служили й поляки-католики. Посада капелана була скасована в польській армії лише за часів соціалістичної Польщі. Але вже у січні 1991 р. папа Іоанн Павло II призначив єпископа для польської армії, і в ній почалося відродження інституту капеланів.
На сьогодні у польських збройних силах служать капелани Римо-Католицької, Православної і Євангелістської Церков. Оскільки переважна більшість населення в країні – католики, серед священиків в армії теж переважають католики (близько 150). Православні – друга за чисельністю група поляків-військовослужбовців. Відповідно на 15000 православних військовослужбовців і членів їхніх сімей припадає 19 православних капеланів. Питаннями духовного опікування православних військовослужбовців займається Православний Ординаріат Війська Польського, що має статус єпархії у складі Польської Православної Церкви.
Польські капелани мають офіцерське звання і постійно перебувають серед солдатів. Вони не лише звершують церковні служби, а й стежать за моральністю солдатів.
Військові мулли в арміях мусульманських держав
Дуже серйозну увагу релігійному чиннику приділяє керівництво мусульманських держав. Зокрема, в Марокко, Алжирі, Лівії, Єгипті, Судані, Сирії, Йорданії, Саудівській Аравії, Кувейті, Катарі, Бахрейні, Об’єднаних Арабських Еміратах й Омані вихованням військовослужбовців займаються органи так званої моральної орієнтації. Вони не тільки розробляють систему повсякденної роботи з військовослужбовцями, а й стежать за суворим виконанням ними обрядів ісламу, а також організовують будівництво нових і розширення старих мечетей. До практичної діяльності залучаються і добре підготовлені в релігійному відношенні військовослужбовці (солдати й унтер-офіцери) або прикомандировані до частин цивільні мулли. Але основні обов’язки покладаються на штатних військових мулл і, дещо менше, на самих офіцерів органів моральної орієнтації.
У вихованні військовослужбовців цих держав особливе місце займають ідеї джихаду (“священної боротьби за віру”) і шахаду (“самопожертви у війні за віру”). У справі такого виховання дуже важливі приклади шахідів (мусульман, загиблих за віру).
У шиїтів в армії Ісламської Республіки Іран військові мулли прирівняні до офіцерів і несуть однакову з ними відповідальність за морально-психологічний стан військовослужбовців. Слід зазначити, що мулли в іранській армії присутні на всіх рівнях – від взводу і вище.
В іранській армії існує спеціальний штаб з керівництва і координації ідеологічної роботи, який займається відбором і призначенням священнослужителів у збройні сили. А ідеологічні напрями цієї діяльності визначаються політико-ідеологічним управлінням при штабі верховного головнокомандуючого і політико-ідеологічним управлінням міністерства оборони, що координує свою діяльність з міністерством ісламської орієнтації та культури.
Природно, що в Ісламській Республіці розпорядок дня військовослужбовців включає всі необхідні для мусульманина елементи, а всі військові органи у своїй діяльності неухильно дотримуються Корану та принципів шаріату.
Військові мулли проводять з військовослужбовцями бесіди на релігійні теми, молебні та проповіді, а також читають лекції релігійної тематики, на які в іранській армії відводиться 8 годин на тиждень.
Дуже важливу роль у вихованні військовослужбовців відіграють “п’ятничні намази”, де виступають високопоставлені представники духовенства. Ці заходи з самого початку носять не стільки духовний, скільки ідеологічний характер, оскільки там основна увага приділяється питанням зовнішньої і внутрішньої політики Ірану.
Слід відзначити і підготовку кадрів для іранської армії. Вони готуються у спеціальних навчальних центрах, створених при всіх теологічних школах. Основними предметами навчання у цих школах є: методика викладання Корану, ісламська моральність, політичний аналіз, історія ісламу, питання шаріату, форми і методи пропагандистського ідеологічного впливу, військова підготовка (на відміну від християнських капеланів, мулли можуть брати участь у бойових діях).
Не менша відповідальність лежить на військових муллах в армії Пакистану, де вони спільно з командирами займаються вихованням особового складу і відповідають за його морально-психологічний стан. Керує їхньою діяльністю міністерство оборони через управління військової інформації (пропаганди). Самі військові мулли прирівнюються у пакистанській армії до офіцерів. Свою роботу вони ведуть в основному в мечетях, які є у всіх частинах і з’єднаннях ЗС країни.
Окрім виконання релігійних обрядів і проведення занять з Корану військові мулли зобов’язані допомагати командуванню у вивченні настрою і поведінки військовослужбовців. Як і в усіх мусульманських країнах, мулли в Пакистані відповідають за неухильне дотримання всіма військовослужбовцями релігійних обрядів, а вивчення Корану і шаріату включено у програму бойової підготовки особового складу армії.
Капеланство в Україні
Капеланство в українській армії: нарешті узаконено! 30 листопада 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Службу військового капеланства”. Відповідний законопроєкт 4626 “Про Службу військового капеланства” у другому читанні підтримав 291 народний депутат.
“Цей закон регулює відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України, а також визначає правові та організаційні засади і принципи діяльності Служби військового капеланства”, – йдеться у тексті документа.
Служба військового капеланства утворюється як окрема структура у складі ЗСУ, Нацгвардії, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України, вид якої залежить від обсягу, характеру та складності заходів щодо задоволення духовно-релігійних потреб в їх органі військового управління, з’єднанні, військовій частині, військовому навчальному закладі, установі та організації. У військовій частині на рівні окремого батальйону функції Служби військового капеланства можуть виконуватися одним військовим капеланом.
Відповідні служби військового капеланства підпорядковуються безпосередньо Головнокомандувачу Збройних Сил України, Командувачу Національної гвардії України, керівникам інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Голові Державної прикордонної служби України.
Гранична чисельність Служби військового капеланства не може становити менш як 0,15 % граничної чисельності відповідно ЗСУ, Нацгвардії, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби.
Військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру (управління) відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.
Обов’язковою вимогою для зайняття посади військового капелана є наявність вищої богословської освіти (ця норма починає діяти через 5 років після набрання чинності закону).
Не може бути військовим капеланом особа, якій законом обмежено доступ у з’єднання, військові частини та підрозділи Збройних Сил України, Національної гвардії, до інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної прикордонної служби України.
Інформація про особу, що стала відома військовому капелану під час здійснення військової капеланської діяльності, є конфіденційною.
Військовий капелан має право не відповідати на запитання щодо фактів і обставин, які стали йому відомі під час сповіді.
З метою належної організації задоволення духовно-релігійних потреб особового складу Збройних сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань передбачено запровадження відповідних квот конфесійного представництва.
Передбачається створення як дорадчих органів Міжконфесійних рад з питань військового капеланства при Міністерстві оборони та Міністерстві внутрішніх справ.
Перемагають сильні духом
Звичайно, в інституті капеланства є не тільки позитивні сторони. Так, в арміях, де капелани мають офіцерські звання і підпорядковуються міністерству оборони, рядовий і сержантський склад ставиться до них швидше як до офіцерів, аніж як до душепастирів. Але той позитивний вплив, який вони мають на дух армії, значно переважає поки що наявні негативні моменти. Можна припустити, що з наростанням протиборства в інформаційній сфері роль капеланів у перспективі тільки зростатиме.
Стрімкі зміни військово-політичної ситуації у світі, а також розвиток засобів і способів збройної боротьби, повертають нас до тих часів, коли перемогу визначали в основному духовні й моральні сили військ. Очевидно, що без опори на одвічні християнські цінності вся система духовно-морального виховання військовослужбовців, у тому числі й офіцерських кадрів, може зазнати невдачі.
Сьогодні, як ніколи, актуальні слова генерала П. Краснова: “Держава, яка відмовляється від релігії і від виховання своєї молоді у вірі в Бога, готує собі загибель у матеріалізмі й егоїзмі. Вона матиме несміливих солдатів і нерішучих керівників. У день великої боротьби за своє існування вона буде переможена людьми, які свідомо йдуть на смерть, тому що вірять у Бога і безсмертя своєї душі”.
Ма матеріалами Інтернет-джерел
