Ціною життів найкращих ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями, визначати своє майбутнє.
Українська мова – це мова наших батьків і дітей. Мова нашої Перемоги.
Валерій ЗАЛУЖНИЙ
Чи потрібна нам мовна інспекція? Так, потрібна. Та проблема у тому, що статті щодо неї не ввійшли до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який було прийнято 25 квітня 2019 року. Цим нардепи позбавили мовний закон важливих важелів контролю. А введення в дію статті 30 про мову обслуговування було відтерміновано на кілька років. Чи зашкодило це країні? Звісно. Будь-який закон є дієвим, якщо він швидко вступає в дію і має повноту контролю та покарання.
…Ця історія сталася у столиці України. Вона про те, як батьки виганяли дитину з групи тільки тому, що вона розмовляє українською мовою. Ми добре знаємо, що все починається з дитинства. І вже з дитинства у багатьох українських закладах дошкільної освіти виховують неповагу до державної мови. Хто це робить? Самі ж вихователі та завідувачка, які власним прикладом показують ту зневагу, розмовляючи з дітьми та батьками російською. І тому не дивно, що батьки дозволяють собі подібне. А разом з ними – і їхні діти.
Марина Овсієнко, яка написала про це, – мужня молода жінка з Києва, яка не побоялась викликів. Батько однієї дівчинки з дитсадка №809 Фарид Бабаєв у відповідь на написане Мариною у групі для спілкування батьків: «Це Україна і садочок україномовний. Поважайте державу, в якій живете!» – відповів їй: «Я ЖЕ СКАЗАЛ, НЕ НРАВИТСЯ РУССКИЙ ЯЗЫК? ПЕРЕХОДИТЕ В ДРУГУЮ ГРУППУ. ЧЕМОДАН, ВОКЗАЛ, ЛЬВОВ».
Ця історія має дві складові. Перша – безвідповідальність завідувачки дитячого закладу дошкільної освіти та вихователів, які в українському дитсадку розмовляють з дітьми російською мовою і не нагадують батькам про правила перебування там. Саме вихователі і завідувачка мали б так звертатися до батьків, пояснюючи наступне: «Шановні батьки! Ви віддали дитину до закладу дошкільної освіти, де виховний процес відбувається державною мовою. Якщо вас не влаштовує це, то чому не шли до російського дитсадка? Ваша зневага до державної мови не дає вам ніякого права принижувати дітей та батьків, які говорять українською мовою в своїй країні! До дитсадка черга і сотні дітей чекають можливості потрапити саме в український садок. Ви ж отримали місце в українському закладі дошкільної освіти і прагнете нав’язувати тут нам і дітям свої правила і свою мову». Оскільки працівники дитсадка цього не роблять, то батьки російськомовних дітей пишуть мамі дитини, яка говорить українською: «…чемодан, вокзал, Львов», «Вам к психологу надо сходить», «Переводите своего ребенка в другую группу»…
Розумієте, що коїться? Ці російськомовні настільки знахабніли, що вже вони вирішують, кому й що робити. І вже навіть виганяють дитину не тільки з групи, а ще й рекомендують виїжджати до Львова. І це є вже друга складова цієї історії. У тому, як пишуть, що пишуть і з якою агресією та ненавистю роблять це, я приходжу до висновків про небезпеку для україномовних дітей. Сторінку того чоловіка, який ображав Марину і відправляв її з Києва до Львова, попри те, що він ховався за вигаданим ніком Big Boss, ми знайшли у Фейсбуці. Фарид Бабаєв. Як свідчить його сторінка у ФБ, працював він у фірмі Соса Cola. Основну інформацію він приховав зі сторінки, та ми мали скріни. Чи знали про все це у дитсадку? Так, але загальних зборів завідувачка не скликала. Це що: байдужість чи невідповідність займаній посаді? Думаю, що друге, бо пані Марина вже зверталась до завідувачки Цимбаленко Наталії Василівни з проханням хоча б вивісити для батьків інформацію із посиланням на закони України та про правила внутрішнього розпорядку дошкільного закладу освіти у мовному питанні. Та відмовилась це зробити. Виникає резонне питання: чому?
Після цієї історії я звернулася до користувачів ФБ з дописом: «Друзі! Напишіть тут у коментарях: у яких українських дитсадках Києва та України вихователі порушують закон про державну мову, розкажіть про випадки приниження, образ. Повідомте про це тут або мені в приватні повідомлення номер дитсадка та хто конкретно порушував. Якщо є позитивні результати після подібного, теж розкажіть». Відповіді приголомшили: порушень стільки, що тільки перерахування номерів дитсадків, міст та прізвищ займе не менше усіх сторінок журналу.
Отже, питання системне і маємо порушувати його перед МОН, перед обласними та міськими відділами освіти. Як показало опитування, у кожному другому закладі дошкільної освіти є порушення мовного питання. В історії Марини Овсієнко крапку ставив не закон, а представники однієї діаспори, членом якої я вважала Бабаєва. Як виявилося, він не був з діаспорою і там таких зневажають. Але чоловіки з ним поспілкувалися так, що він більше не знущався з дівчаток і обходив їх десятою дорогою. Знайшли правильні слова…
«У робочий час педагогічні працівники та інший персонал повинні послуговуватись державною мовою, дотримуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти», – наголошує кожен новий міністр освіти. Та виникає питання, чому ніхто з МОН не контролює цього? Чому ми не чуємо про звільнення таких вихователів не тому, що питання порушили батьки чи активісти, а тому, що МОН зініціював це або обласний відділ освіти? В інших країнах система освіти спрямована на те, щоб всі діти, для яких державна мова країни не є рідною, вчили її ще в дитячих садочках на рівні другої рідної і навчалися цією мовою у школах. Всі діти України мають право, щоб їх навчили державної мови у державних та приватних дитячих садочках, школах, вищих навчальних закладах. А для цього вони мають постійно чути державну мову України. А не державну мову сусідньої країни-агресорки.
Україномовних дітей дискримінують в Україні. І навіть зараз, на десятому році війни, батькам важко знайти для своїх дітей гуртки та спортивні секції, де б учителі та тренери говорили українською. Чи може хтось уявити, щоб у Франції було щось подібне? Щоб дітей, які розмовляють французькою, хтось насмілився виганяти з групи чи відправляти в інше місто? Звичайно ж, ні. Бо діє закон Тубона, завдяки якому за найменше приниження державної мови та її носіїв настає відповідальність. Кримінальна. І жоден керівник державного закладу освіти не буде спілкуватися на роботі ніякою іншою мовою, окрім державної. Саме цей сильний і дієвий закон Тубона врятував Францію від англізації. І знаєте чому? Бо миттєво діяли мовні інспектори, штрафи і покарання. А у нас закон прийняли у 2019 році, а штрафи відтермінували аж до 2023 року. І українізацію шкіл розтягли на десятиліття. А мовну інспекцію взагалі не ввели! Тому слабкий закон нівелює всі старання громадськості. Тож і маємо щоденні скандали на мовному підґрунті, а результативність мізерна.
В Україні, на жаль, посадовці не дотримуються законів досить часто. І, якщо держава та колектив не виконують свою роботу щодо наших дітей, то чи маємо ми з цим миритися? НІ! Діяти мусимо! Так, як це робила Марина Овсієнко з Києва. Як Лариса Сапункова, мати чотирьох дітей з Одеської області. Навіть після того, як її промосковськи налаштовані односельці і ненависники української мови спалили машину її родини, вона не припинила відстоювати державну мову. Як робить це Ганна Гарус, вдова Героя-кіборга Сім’янина, мама п’ятьох дітей із Дніпра. Любителька російської мови на просте прохання Ганни говорити українською, накинулася на неї з такою люттю, що вирвала з вуха сережку і тягала її за косу, не даючи вирватися. З часом Ганна навіть мусила відрізати свою розкішну косу, так боліла голова після побиття. Чи зупинила та історія мужню жінку? Ні. Як і раніше, Ганна разом з дітьми захищає і зміцнює позиції державної мови. Я не раз казала, що відстоювати українську в Дніпрі – це вже подвиг.
Ми не маємо права дозволяти, аби українські діти були позбавлені можливості отримувати інформацію під час освітнього процесу, розвивальних і розважальних заходів рідною мовою. В усіх країнах світу є кримінальна відповідальність за зневагу до державної мови. Навіть у Білорусі! І там був прецедент, коли громадянку країни таки посадили за ґрати за публічне приниження білоруської мови, яка є однією з двох державних там. А у Польщі судили за зневагу до української! У нас такого покарання немає. Нарешті почали діяти штрафи за порушення закону. Нещодавно очільник МОН Оксен Лісовий заявив, що викладання та проведення окремих уроків російською мовою в українських школах суперечить законодавству. Він радить не бути лояльними до такого і звертатися до управлінь освіти, до Уповноваженого із захисту державної мови.
У квітні цього року в дніпровській школі №126 спалахнув мовний скандал. Державний контроль підтвердив факт порушення мовного законодавства, оскільки вчителька комунального закладу освіти застосовувала недержавну мову. А яку? Звісно ж, російську – державну мову країни-агресорки. Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь ухвалив рішення накласти адміністративний штраф на вчительку у розмірі 3400 грн. Штраф сплачено. Сподіваюсь, більше нікому не захочеться так зневажати державну мову. Хоча ні, тих, хто зневажає державну мову, серед працюючих в освіті ще багато. Не так давно розпочався навчальний рік, а вже мені повідомляють, що у Дніпрі в ліцеї вчителька зарубіжної літератури провела урок російською. Навіть, знайомлячись із дітьми, на запитання: «Якою мовою називати своє прізвище?» вона відповіла: «Канєшно, на рускам…». І ніхто з батьків не порушив проти неї справу, лишень одна бабуся школярки написала про це класній керівничці. І в залежності від її реакціі, бабуся прийматиме рішення як їй бути далі, бо й сама не хоче конфронтації. І її можна зрозуміти, вона не бажає, аби викладачі відігравалися на її внучці. І таких прикладів у Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Одесі та інших містах чимало, на жаль.
А нещодавно я була вражена розповіддю хлопчика з сільської школи на Черкащині. До класу прийшла російськомовна дівчинка-переселенка. І тут учителька, замість того, аби сказати дітям, щоб допомагали їй вчити українську, щоб спілкувалися з нею державною і їй легше буде влитися у мовне середовище, попросила дітей: «Говоріть з нею російською, бо їй же важко, вона ж не знає української мови». Ви можете це уявити? На догоду одній дівчинці увесь клас має говорити московською і порушувати закон! Дітей з дитинства привчають зневажати закон. І чому ця дівчинка не знає української? Вона прибула з Донецької області, хіба то не Україна? Отже, якщо не знає, то не хотіла вчити її в школі, а російськомовне оточення вдома та в школі виховало з нею манкурта. То що, й далі продовжувати у тому ж дусі? Продовжувати панькатися з москвомовними і догоджати їм? Мільйони українських дітей за кордоном пішли в іспанські, англійські, французькі, німецькі школи…І ніхто там з ними не говорить ні російською, ні українською, а тільки державною мовою країни проживання. І російськомовні батьки, які за все життя не вивчили української в Україні, їхні діти за рік вже заговорили англійською, іспанською, польською, німецькою… Отакі дива бувають, коли хочуть щось зробити.
Отже, в Україні вони просто не хотіли спілкуватися державною мовою, зневажаючи цим і мову, і країну свою. І до цього ж привчали і дітей. Більшість із них уже не повернуться до України. Бо. як написала одна психологиня, яка вдало прилаштувалася в США: «Я нє хачу, чтоб меня заставлялі учіть українській». А в Америці вона нікому не розказувала, що не вчитиме мову країни проживання і що «прітєсняют» її російську, до якої звикла. Чому? Бо там ніхто не буде ні слухати її, ні догоджати, ні панькатися. І так в усіх цивілізованих країнах світу.
… А тепер зазирнемо у світ дорослих. Як там із дотриманням мовного закону? Айтівець Денис Водотієць отримав відмову у прийнятті на роботу від компанії Linkedinі. Йому надіслали таку відповідь: «На жаль, без російської мови не можемо вас розглянути». Київська IT-компанія TechExpace з таким же нахабством відповіла AT-фахівцю Антону Капелюшному: «Вибачте, але, на жаль, якщо ви бажаєте спілкуватися українською, то ми не можемо запропонувати вам цю позицію». Знову від українця вимагали знання російської. І таких прикладів тисячі. Кілька тижнів тому країну сколихнула інформація про побиття військової москвомовним любителем російської попси за вимогу вимкнути московський шансон. Згодом за таке ж зауваження російськомовні підняли руки на волонтерку.
Вже кілька років тягнеться судова тяганина Артема Кравченка проти компанії Нестле Україна, яка порушила його права. Навчальні семінари в Україні для працівників компанії проводилися російською мовою, знання якої не було передбачено умовами трудового договору. Листування теж відбувалося російською. Думаю, нікого не здивує, що й розмовляли там московською і вимагали від усіх знання російської. Нестле – це такий собі солодкий агент змосковщення українців. Достатньо було Артему порушити ці питання, як його звільнили. Суд за судом стають на бік компанії Нестле (і чого б це?), яка порушувала і порушує всі закони України щодо державної мови і прав працівника. Незабаром справа розглядатиметься Апеляційним судом, бо українці не змирилися. Назбирали грошей на юридичну підтримку Артема, сплатили судовий збір. Така поведінка компанії Нестле та українських суддів, на мій погляд, є антиукраїнською. І відбувається це у той час, коли Україна в нерівній і кривавій війні виборює своє право на незалежність та самовизначення. Додам, що компанія Нестле так і не вийшла з російського ринку, і досі підтримує агресора фінансово. Тоді що вона робить в Україні?
Наша мова і є тим маркером, який показує хто є хто. Вона викриває і вказує суспільству, що саме не варто замовчувати, до чого треба привертати увагу. Питання актуальне настільки, що порушувати його потрібно на державному рівні. Історії, про які ми розповіли, є яскравим свідченням того, що нам уже давно треба було створювати мовну поліцію чи інспекцію, як це вже зробили країни Балтії та інші держави Європейського Союзу. Ще не пізно і потрібно нардепам допрацювати чинний закон. А саме: додати статтю про мовну інспекцію з повним спектром повноважень і важелів швидкого реагування.
Тамара Лозова, член Спілки національної спілни журналістів України
