|
||
Вони сиділи лицем до лиця, але їх розділяв не лише простий засмальцьований стіл, що був прибитий до підлоги, та промінь ліхтаря, що бив просто в очі одному з них. Їх розділяло почуття повної влади одного та безпорадність другого, хоча якоїсь розгубленості чи страху він не проявляв. Просто саме перебування у цьому кабінеті з цього Читати Михайло Яловий 
Письменник Гордій Брасюк до сьогодні лишається невідомим не лише читачам, але й письменникам та навіть літературознавцям. В “Українській енциклопедії” скупо подано десять рядків не зовсім точної інформації. Ім᾽я автора, який у тридцять років мав у своїй добірці п’ять книжок і кілька кіносценаріїв, товаришував із письменниками, чиї імена навічно лишилися в історії української Читати Гордій Брасюк 
Шістдесяті роки двадцятого століття відомі насамперед назвою дисидентського (спершу просто літературного) руху, якому вони ту назву позичили. А ще кінцем хрущовської відлиги і першим, уже новітнім, покосом української інтелігенції. І мало хто зауважив, що неповне десятиліття – 1962-1970 роки – наповнене тяжкими втратами для України, її культури, літератури, яких не трапилося в жодному з Читати Максим Рильський 
Ім’я видатного українського письменника Валер’яна Петровича Підмогильного стало широко відомим лише на початку 90-х років ХХ століття. Хоча саме Січеслав (нині Дніпропетровськ, але саме так називав письменник рідне місто) першим вітав дебют молодого початківця у 1919 році. А, спокутуючи провину забуття, першим презентував його широкій громадськості наприкінці 1989 року. Валер’ян Підмогильний 
Зухвалий ранок боляче пронизав його своїм крижаним подихом. Ще тільки листопад, а вже така холоднеча. Вдома зараз, певно, тепліше… Підняв комір пальта, опустив на чоло капелюха. Дістав цигарку. Раніше він ніколи не курив, а тут почав. Несподівано для самого себе. Чи то від власної безпорадності. Чи то від туги за усім, Читати Лесь Курбас 
Намагатися “відчитати” автора за текстами, що їх він залишив по собі, та суперечливими спогадами його сучасників — річ невдячна, ризикова і певною мірою самовпевнена, адже навіть поважні літературознавці, які десятиліттями копирсаються у “творчій спадщині” письменника, часом не здатні до пуття збагнути, “що хотів сказати автор” тим чи іншим своїм словом. Особливо ж, якщо йдеться Читати Юрій Яновський 
Серед письменників, які належать до діячів “Розстріляного відродження”, є той, головним підсумком творчості якого вважається не художня, а мовознавча праця. Йдеться про Бориса Антоненка-Давидовича. В його творчому доробку є багато чого, проте книга “Як ми говоримо” затьмарила всі інші його результати й досягнення. Як парость виноградної лози, Читати Борис Антоненко-Давидович 
Двісті п’ятдесят чотири томи судової справи Спілки визволення України, на чолі якої нібито стояв академік С. Єфремов – це, можна сказати, поепізодно зреалізований сценарій тої пекельної вистави з кривавим фіналом, яку сучасники влучно назвали “Опера СВУ на музику ОДПУ”. В ній переплелися любов і ненависть, вірність і зрада, правда і відверта брехня, талант і бездарність. Читати Сергій Єфремов 
Поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець, Мирослав Ірчан, яскравий період літературної творчості якого припав на 1918–1933 роки, поповнив собою когорту українського Розстріляного Відродження цілком закономірно, причому зовсім не через ідеологічні переконання й свідоме служіння Україні чи власний бунтівний характер, а виїмково тому, що митцеві судилося жити у вкрай несприятливих умовах тоталітарної Читати Мирослав Ірчан 
Микола Гурович прокинувся від гучних звуків. Це тупіт охоронських черевиків. Поруч із віконцем ізолятора проходили бійці караульної варти. В цьому місці вони, наче маленькі діти, навмисно гупали сильніше. Їм здавалось що у в’язня ізолятора порівняно із безсонним солдатським, життя надто солодке, бо навіть на прогулянку його ніхто не турбує. У кожного Читати Микола Куліш |
||
|
Powered by WordPress & Atahualpa |
||
