В історії України є багато постатей, про які мало відомо широкому загалу. Журнал «Жінка» продовжує розповідати про талановитих українок, доля яких в силу об’єктивних причин залишається й досі у тіні. Сьогодні наше знайомство з Лесею (Ларисою) Симонівною Петлюрою – українською поетесою, культурологинею, активісткою юнацької організації «ПЛАСТ», єдиною донькою Симона Петлюри – українського державного військового та політичного діяча, борця за незалежність України, нащадка давнього козацького роду, уродженця Полтави.
Свою розповідь ми розпочнемо з того періоду, коли батько Лесі – Симон Петлюра у 1909 році (за іншими свідченнями у 1911-му) оселився в Москві. З матір’ю Лесі Ольгою Більською – полтавкою, студенткою Московського університету – знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року, коли Петлюра ще мешкав та працював у Петербурзі. Перша зустріч молодої пари переросла в роман. Мабуть, це й стало причиною переїзду Симона Петлюри до Москви. З 1910 року молоді жили в цивільному шлюбі, а 1915-го офіційно зареєструвалися.
25 жовтня у 1911 році у подружжя народилася донька Лариса-Леся. Для батьків Леся була втіхою, улюбленою дитиною. Ольга Більська-Петлюра, добра господиня, дружина і мати, присвячувала багато часу вихованню маленької Лесі в українському дусі: водила доньку до українського садочка, читала їй українські книжки, плекала українські традиції. В дитинстві Леся носила переважно український одяг.
Ольга Більська-Петлюра з донькою Лесею
У лютому 1917 року в Росії вибухнула буржуазна демократична революція і сім’я Симона Петлюри переїжджає до Києва. Після поразки УНР на родину чекає еміграція. Восени 1924 року зі своєю родиною Симон Петлюра остаточно оселився в Парижі. Жили бідно, Ольга заробляла вишиванням. Леся Петлюра на еміграції вчилася в чеській та польській школах, закінчила ліцей Фенельйон у Парижі. З 1933 року стала студенткою літературно-наукового факультету університету в Бордо.
Попри чітку біографічну хронологію, постать Лесі Петлюри залишається все ще маловідомою широким колам української громадськості. Саме тому її творчий доробок – вірші, статті, епістолярій, малюнки – заслуговує оприлюднення, оскільки засвідчує патріотизм багатогранної людини, неабияку обдарованість Лесі, яка ніколи не втрачала надії на те, що Україна прийде до незалежності, що буде звільнено народ, до якого вона належала і який так безмежно любила. Всі відомості про її короткий життєвий шлях указують на те, що вона була гідною донькою свого народу й заслуговує на пошану. Лесі довелося пережити страшні часи – підступне вбивство її батька й подальший блюзнірський процес над убивцею, який назавжди залишився ганьбою французької Феміди.
Завдячуючи дослідницькій розвідці київського історика, бібліографа Таїсії Ківшар, до 100-річчя з дня народження Лесі Петлюри видано збірку листів та інших творів «Леся Петлюра. Народе мій, улюблений…» накладом 300 примірників. Звісно, що це мізерний тираж для України та зараз є недоступним для охочих його придбати. Збірка є цікавою не лише з огляду на родинну приналежність її героїні до величної постаті батька. Перед нами постають цікаві подробиці життя Європи минулих років. Головним чином ідеться про Францію та Чехію періоду 1920–1930 рр. У своїх листах та нотатках Леся вмістила спостереження, які стосуються культури, літератури, життя емігрантів, моди й певних деталей повсякденності. Крім того, замолоду авторка належала до пластунів і тому до кінця життя виявляла цікавість до пластунського життя як українців за кордоном, так і інших скаутів-побратимів.
Таїсією Ківшар з’ясувала нові факти – уточнення місця й дати народження Лесі Петлюри, а також дати її смерті. Про це, зокрема, свідчить віднайдений авторкою-упорядником актовий запис метричної книги церкви Святої Живоначальної Трійці в Троїцькій слободі Троїцького подвір’я Москви за 1912 рік, зроблений 23 вересня (6 жовтня) в день хрещення Лесі Петлюри. Згаданий храм є стародавнім – його засновано у XVII сторіччі, він і досі чинний. Батьки Лесі офіційно оформили свій шлюб більше як через три роки після її народження. Зображення будинку №3 у Другому Волконському провулку в центрі Москви, збудованого архітектором Жеріховим, де мешкала родина Петлюр, теж можна знайти в книзі. Але одним із найпомітніших результатів наукових розвідок Таїсії Ківшар можна вважати те, що відтепер роки життя Лесі стали достеменно відомі всім (1911–1941). Це є дуже важливим, адже остаточно з’ясовані професором Ківшар дані відрізняються від дат, зазначених на могилі Лесі Петлюри на кладовищі Монпарнас у Парижі.
Чим же цікава для нас сьогодні донька легендарного Петлюри? Леся здобула непогану освіту. Прекрасно володіла французькою. Але її життя було затьмарене важкою хворобою легенів. Саме це стало причиною її передчасної смерті у віці 29 років. І 22 з них вона «провела на скитальщині», як зазначалося в одному з некрологів. Леся пішла з життя у містечку Камбо на півдні Франції. Саме там хвороба примушувала її проводити багато часу, адже в Камбо знаходилася лікарня-санаторій для хворих на сухоти… З липня 1941 р. важкохвора Леся майже не виходила на вулицю, але пильно слідкувала за військово-політичними подіями Другої світової війни. Її особливо хвилювала доля сплюндрованої більшовиками й гітлерівцями України, оскільки вона сподівалася пережити війну й повернутися на рідну землю.
Цінністю книги є біографічно забарвлений зріз епохи та змога доторкнутися до нерозкритих досі родинних таємниць Симона Петлюри. Саме під таким кутом зору й варто розглядати цю роботу Ківшар. Основними адресатами листів Лесі Петлюри є її матір Ольга Опанасівна Петлюра, яка набагато пережила свою дочку, та троюрідна сестра Олександра Степанівна Сірополко, що померла в Празі 1996 року у віці 90 років.
Особливу цінність рецензованого видання становлять безліч оригінальних документів та фотографій, уперше відтворених у вигляді репродукцій. Лише професорові Ківшар ми завдячуємо тим, що це видання нарешті побачило світ.
Ця світла дівчина, творча особистість залишила слід на великому шляху українців до Правди і Волі. Ось вірш Лесі Петлюри «Прапор»:
«О, прапор наш, Вкраїни стяг шовковий,
Як сяєш ти в повітрі золотім!
І хто б сказав, скільки страждань і крові
Блищать слізьми у полиску твоїм!
А скільки щастя в полиску яскравім!
Скільки в нім віри, сонця і змагань!
До правди й сили, до міцної волі
Скільки посвят й великих поривань!
Як маєш ти! У лопоті шовковім
Палкі, таємні шелести вогню,
Й шумлять в тобі козачі корогови,
Що в бій несли Пречисту Покрову.
В твоїх складках двобарвної тканини
Є дух боїв і гостре сяйво лез,
А разом – мир і правда України,
Простори нив і моря синій плес.
О, стягу наш, освячений стражданням,
О, гасло чину й хвилі забуття!
В майбутнім хай тобі буде надбанням –
І наші вчинки, й розум наш, і завзяття!»
У листах Леся подала цікаві подробиці життя Європи минулих років, зокрема Франції та Чехії періоду 1920–1930. У нотатках оприлюднила спостереження і міркування про культуру, літературу, життя емігрантів, моди й певні деталі повсякденності.
Леся показана в українському повнометражному художньому фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри». Доньку Голови Директорії УНР і головного отамана військ УНР зіграла Вікторія Янчук.
Також вірші Лесі Петлюри вміщені до книги «Симон Петлюра і його родина. Документи і матеріали», яку у 2018 році видало і передало до бібліотечних фондів Полтавщини обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Видання стало можливим завдяки підтримці родини п. Віри і п. Богдана Боднаруків, очільників і фундаторів товариства української мови в Чикаго, яке вже 30 років фінансово допомагає обласним «Просвітам».
Тамара МАРКЕЛОВА. За матеріалами Полтавського офісу Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті
