Обіцяна друга частина аналізу Каховської катастрофи.
Поки я писав другу частину, з’явилась “фахова думка екологів” – точніше стаття, яка розвінчувала “страшилки про знищення тисяч екосистем”, і яку висунули як контраргумент проти мого “явно непрофесійного” аналізу. Тож перш ніж перейти до власне продовження, дозвольте дати кілька пояснень.
По-перше, про “тисячі екосистем” я не говорив ані слова, навпаки, я говорив лише про чотири екосистеми, які знаходяться в безпосередній загрозі (і це дійсно так, в цьому можна пересвідчитись, прочитавши офіційний звіт Міністерства Довкілля – там названі їх конкретні назви, а в інтернеті ви можете прочитати їх детальний опис), і які є ключовими для розуміння, яким насправді був Великий Луг, містичного відновлення якого очікує “добірне товариство”. Збереження цих біомів надзвичайно важливе – бо одна річ, бажати дійсного відновлення Великого Лугу як біосферного явища, а зовсім інша – просто, образно кажучи, навантажити грузовик насінням гірчиці, конюшини та коноплів, та й засіяти “нововідкриті землі”. А після чого заспокоїтись та очікувати, що там якось сама собою закишить дичина і заведеться “а бджоли тієї”, як ото цитують Івана Розсолоду. Самі розумієте, в реальності це не Великий Луг буде, а звичні для зони людського хижацтва… пробачте, господарювання поля, зайняті найбрутальнішим бур’яном із стандартними флорою і фауною…
По-друге, “фахові екологи” заявили, що затоплених екосистем насправді трохи більше десятка. Якщо так – то справа, м’яко кажучи, труба і нам дуже пощастить, якщо не “повний п…”. Справа в тому, що ми наразі не знаємо, які саме екосистеми постраждали. Точно встановлена загроза для лише чотирьох, саме тому я згадав лише їх. А тому давайте спробуємо прикинути найкращий та найгірший варіанти.
В попередній статті я згадував Смарагдову мережу, до якої належать чотири реліктові біоми, чия збережність є ключовою. До цієї мережі в Україні належить 271 екосистема. Якщо ми уже зараз відмінусовуємо 10 екосистем, це всього тільки 3%. Здається, що втрати допустимі. Але ми ж говоримо не про всю Україну, а про зону екоциду – а це в основному Запорізька область (лівий берег Дніпра). В ній екосистем, які входять до Смарагдової мережі і мають загальнонаціональний статус, всього 23. Упс… Замість допустимих 3% ми отримуємо жахливі 43%. Навіть якщо всього 4 “смарагдових” біома постраждали, то і тоді це 17%, майже п’ята частина. Звісно, постраждалими можуть бути і біоми “місцевого значення”, які порівняно легко буде підтримати чи відновити, але дані Міністерства Довкілля залишають мало підстав для подібного оптимізму.
Чому я особливо виділяю біоми Запорізької області? А тому що в жодній іншій країні Смарагдової мережі (а це 26 держав) немає степових біомів – степу як такого, степових подів та крейдяних борів. Зате вони є… правильно, саме на Лівому березі Дніпра, в зоні історичного Великого Лугу.
І це ми аналізуємо тільки кількісну складову, а не якісну. Причому ситуація може бути гірша навіть по цим показникам. Ось візьмемо випадок, який уже потрапив на сторінки Бі-Бі-Сі. Працівники “Тузлинських лиманів” за добу врятували 55 рідкісних червоночеревних тритонів, яких хвилями дніпровської повені винесло далеко в Чорне море. А скільки загинуло, знаєте? 149 особин. Це ті, хто доплив – бо тритони в солоній воді не живуть. Якщо співвідношення аналогічне для решти видів, вижило всього 27% фауни в безпосередній зоні повені. І це буде хорошим варіантом, тому що тритони все-таки водні істоти, а переважна більшість тварин затопленої зони, особливо маленьких (комах, рептилій, ссавців) – далеко не вододишні. Загиблі тварини – частина біосферного комплексу. Для когось вони мали стати харчем, або навпаки, когось самі мали схарчити, а потім залишити після себе потомство. Їх смерть пробиває величезну діру в біосфері в довгостроковій перспективі, знову таки, рахуючи лише кількісний показник, а не якісний (рідкісність тварин, тобто, або ступінь їх важливості для біома). Свого аналізу також очікують і втрати рибного розмаїття – а уже були повідомлення про масовий мор риби. Попри те, що вітчизняна публіцистика вважала Каховське море “мертвим і смердючим”, насправді в Каховському морі водилось 56 видів риби і 180 видів безхребетних тварин. А катастрофічне і різке обмілення величезної водойми із осушенням частини дна для водної фауни не менш смертельне, ніж затоплення суходолу для тварин.
Таким чином, оті всі оптимістичні розповіді про “шкода не така значна” та “екоцида немає”, м’яко кажучи, істині не відповідають.
Російські окупаційні війська реально вчинили натуральний екоцид небачених масштабів, наслідки яких ми іще дуже довго будемо вигрібати і дуже важко відновлювати біосферу Запорізької та Херсонської області. Точка, абзац.
Тепер дозвольте перейти до конкретики екологічних проблем, які необхідно буде вирішувати в рамках реконструкції Півдня. Окремо звертаю вашу увагу, що я ні на що “слизько не натякаю”, а формулюю реалістичну оцінку ситуації та окреслюю коло задач – не більше, але і не менше. Якщо ви знайдете краще рішення (а точніше, комплекс рішень), я буду тільки цьому радий. В будь-якому випадку починати напрацьовувати і моделювати рішення треба уже зараз. Тому, якщо нічого кращого немає, а є лише чисто ідеологічні чи емоційні аргументи (“що він хоче сказати, цей совковий бовдур, що нашого Луга не буде?!” – реальний комент, між іншим)… кгхм…
Паралельно із аналізом загроз і задач у мене склалась наступна часова сітка прийняття рішень:
– зелений період (1 – 3 роки від катастрофи). Це максимально оптимістичний час люфта, коли ми можемо планувати, аналізувати і обмежуватись лише підтримувальною екологічною стратегією. На кінець цього періода необхідно мати і уже почати реалізовувати комплексний інженерно-екологічний проект реконструкції Півдня. Рамки цього періода можуть зменшитись, наприклад, в результаті посухи або непродуманих агротехнічних рішень. Термінове відновлення Каховської дамби дозволить збільшити межу “зеленого періода” до 10 років, але (увага! особлива увага!) це НЕ скасовує необхідності розробки комплексного проекта – він все одно буде потрібен, тому що гребля ще до катастрофи поступово переставала виконувати свою ірригаційну та підтримуючу біосферу роль. Тому навіть за умови її відновлення необхідно буде або шукати спосіб її більш ефективної реконструкції (умовно: проект водосховища із складною топографією), або переходити до контрольованого спускання Каховського моря (умовно: проект Великий Луг).
– жовтий період (4 – 7 років від катастрофи, або 1-4 роки після “зеленого періода”). Якщо станом на кінець “зеленого періода” не було почато реконструкцію Півдня, починають даватись взнаки довгострокові екологічні наслідки. Змінюється гідрографія, починають рухатись межі болотистих, пустельних та солончакових зон, ряд загрожених видів входять в стадію вимирання, деякі біоми стають на межу повного зникнення. Це вимагатиме активного втручання людини в порятунок біосфери, масової реінтродукції тварин і рослин із сусідніх і схожих біомів, зоопарків, розплідників тощо. Відновлення Каховської дамби на цьому етапі може стати безальтернативним, якщо не вдається досягти хоча б стабілізації водного балансу. Але на кінець цього періода незалежно від обраного проекта реконструкції має бути досягнута позитивна динаміка як мінімум в “смарагдових” біомах.
– червоний період (8 – 10 років від катастрофи, або 1-4 роки після жовтого періода). Якщо станом на кінець “жовтого періода” немає ані стабілізації водного балансу, ані позитивної динаміки “смарагдових біомів”, наступає найбільш негативний сценарій – починають зникати цілі екосистеми, а на їх місці встановлюється новий, значно більш бідний екологічний баланс (т. зв. “ефект тундри” – я про нього уже побіжно розповідав). Стають вкрай необхідними відселення цілих поселень (в основному сіл, але може й деякі містечка доведеться закривати) із запровадженням на їх місці “no human zone”, за чорнобильським зразком. Стає необхідним радикальне зменшення господарювання. Відновлення біосфери потребуватиме “екстремального” біотеха і програми на дуже великий термін.
Само собою, це приблизні оцінки, їх можна і треба буде уточнювати після звільнення Півдня.
Тепер дозвольте детальніше розглянути основні загрози і пояснити, чому реалістична сітка реконструкції у мене вийшла саме такою.
Отже, найбільша загроза, яка очікує посткатастрофічний Південь – руйнування водного балансу. Це одночасно дві небезпеки – заболочування і опустелення. Конкретні межі боліт та пустель залежать від того, на якій частині дна Каховського моря залишився мул (включно із зоною затоплення, де вода застоюватиметься – йдеться про поки що невідомий обсяг в низинах узбережжя Дніпра), а на якій його змило в море (включно із змиттям грунтів в зоні затоплення – йдеться про 75 тис. га. за даними Міністерства Довкілля).
В статті, яку я поминав на початку аналізу, “розвінчано небезпеку опустелення Півдня” прикладом Червонооскільського водосховища, яке також було спущено через підрив росіянами дамби. Це якраз той випадок, коли помилка серйозно ставить під сумнів кваліфікацію “фахових екологів”. По-перше, Червонооскільське водосховище знаходиться зовсім в іншій кліматичній зоні – це Харківська область. По-друге, об’єм цього водосховища всього 0,5 куб. км., це майже в 40 разів менше Каховського водосховища (18,2 куб. км.). По-третє, Червонооскільське водосховище не виконувало ані ірригаційної, ані біопідтримувальної ролі – це буфер для наповнення цілковито штучного каналу “Дніпро-Донбас”. Тому оцінювати наслідки спуску Каховського водосховища за наслідками спуску Оскільського, це все одно, що наскрізну рану від розривної кулі порівнювати із маленькою подряпиною. Для еколога це майже ознака непрофпридатності. От саме подібні “фахові аналізи” і примусили мене написати власний “непрофесійний” аналіз, бо мені просто в очі кидались подібні натягування сови на глобус.
Але навіть якщо дійсно взяти за базу наслідки спуску Оскільського водосховища – то на фотографіях чітко видно, що дно там заростає очеретом. А це початок процесу формування не просто болотистого біома, а того, що в англійській мові називається “mire” – торфяне болото. Це особливо сподобається тим, хто мені наводив аргумент, мовляв, Каховське водосховище “смерділо і гнило”. Так ось торфяники не просто смердять, вони СМЕРДЯТЬ (саме так, великими літерами), адже формуються із неповністю розкладених залишків болотяних рослин якраз типу очерету, які повільно загнивають в умовах недостатності кисню. А головна небезпека буде в довгостроковій перспективі. Адже йдеться про посушливий континентальний клімат – отже верхній шар торфяника буде швидко підсихати, формуючи суху корку на поверхні, під якою виникатимуть трясини і драговини. Щоб перетворити подібний біом на Луг – треба надзвичайно великі зусилля. Хоча гумус і запаси торфу колись будуть знатні, да…
Однак на мою думку, все-таки торфяних боліт в тій зоні не буде, оскільки мул на Півдні сильно засмічений, плюс численні витоки отруйних речовин, та й підмивання могильників свою чорну справу зроблять. Це призведе до формування іншого болотяного біома – мохових боліт, англійською “moor”. Вони теж сильно смердять, але крім того, вони є природнім холерно-дизентерійним резервуаром. Щось подібне там, власне, колись уже було – і займало практично все узбережжя Чорного та Азовського морів, аж до нижньої течії Буга (можете перевірити, ВООЗ офіційно визнала цю зону ендемічною для холерних збудників). Тому є всі шанси, що в довгостроковій перспективі замість заплавних лісів “природньо відновиться” саме холерний резервуар.
Що стосується опустелювання, то воно, власне, останніми десятиліттями уже відбувається на Півдні – саме звідси мій висновок, що Каховське водосховище ще до катастрофи не справлялось із своєю ірригаційною та підтримувальною роллю. Наразі неважливо, що до цього спричинилось – хижацьке господарювання на землі, підвищення середньорічної температури (на Херсонщині і Запоріжчині – за словами Раїси Вожегової з Інституту зрошуваного землеробства НААН України, влітку на Півдні температура стала вища на 3,9 градусів із локальним підвищенням на цілих 5 градусів), а чи масова вирубка дерев. Головне, що за останні 10 років на Херсонщині сталось як мінімум дві катастрофічні посухи – в 2011 р. та в 2017 році. Між ними пройшло шість років і саме на цьому терміні базуються рамки мого “жовтого періода” із невеличким “оптимістичним люфтом”. Це означає, що зони, де грунти змило повінню, мають всі шанси остаточно висохнути і перетворитись на пустелю. Як ця зона буде виглядати, можна побачити на прикладі Олешківських Пісків. Крім того, є чудовий матеріал про повзуче опустелення від Центра екологічних ініціатив “Екодія”, опублікований Анною Даниляк в 2020 р., який я кину в коменти.
Однак крім власне пустельної зони ще може виникнути напівпустельна зона, причому саме там, де знаходяться “смарагдові” біоми. Справа в тому, що в умовах спуску Каховського моря вони будуть підживлюватись грунтовими водами та частково водами Дніпровського водосховища. Але рівень грунтових вод буде падати, і не лише тому, що басейн Дніпра сильно звузився, а й тому що аграрії, промисловці та мешканці активно будуть використовувати насоси, піднімаючи воду із скважин. Також активно будуть використовуватись води озер і ставків – їх відповідно 846 та 1174. Проблема в тому, що частина із них живилась від Каховського моря, а частина – знову ж таки з грунтових вод. Отже, про стабільний водний баланс найближчими роками можна забути. При цьому про підземну гідрографію Херсонської і Запорізької областей інформації вкрай мало. Можна навіть сказати, що ми нічерта не знаємо про те, як виглядає підземна карта вод Півдня. Емпірично можна припустити – оскільки на посушливому Півдні дуже довго зберігався плейстоценовий біом, там повинні бути підземні річки – але де вони, наскільки їх можна задіяти для балансування водного балансу, наразі сказати практично неможливо. Таким чином, обсяги напівпустельної зони будуть напряму залежати від продуманої агротехнологічної стратегії і наскільки швидко і грунтовно ми зможемо побудувати гідрогеологічний профіль Півдня.
Але утворення напівпустельної зони – це ще не вся загроза. Справа в тому, що частина “смарагдових” біомів стоїть на так званих лучно-каштанових грунтах. Це основний степовий грунт, і практично весь він на Півдні в тій чи іншій мірі є солонцюватим. Йдеться не про загальний рівень солей (так буває, якщо в грунтових водах багато хлориду сульфата та соди), а про так звані солоди і солонці. Це порівняно невеличкі “плями” грунтів, надзвичайно бідних азотом і фосфором. За їх поширенням, до речі, можна визначити, де колись були мережі бакаїв – бо такі грунти утворюються лише на днищах озер і природніх водосховищ. Головна проблема цих плям в тому, що під час посухи та недостатнього водяного підживлення вони будуть розширюватись, перетворюючись на содові солончаки. А солончак – це смерть для високопродуктивного різнотрав’я, характерного для реліктових біомів. Хоча звісно, рослинність там буде – дуже низенька і слабенька, через критичну недостатність фосфору. Як буде виглядати солончаковий біом на каштановому грунті, можна подивитись по фотографіях острова Джарилгач – там є один такий. Красивий, треба сказати. Але для “країни квітів і звірів” абсолютно не характерний.
Оскільки всі ці задачі – скажімо так, не непідйомні, а надзвичайно складні, а в Україні мало прикладів успішності задач такого рівня – я роблю висновок, що на короткостроковій дистанції буде доцільно в тій чи іншій формі відновити Каховське море, щоб мати більше часу на виконання цих задач. Якщо захочете і буде час, пізніше я розберу альтернативні і можливо, навіть більш ефективні, варіанти таких водосховищ, окрім відновлення Каховської дамби “як було” (матеріали є, просто руки не дійшли). Повторюю, якщо знайдете обгрунтоване альтернативне рішення – я тільки буду цьому радий, та й взагалі, чим більше проектів, тим краще.
І це ми розібрали тільки чисто екологічні задачі. Крім них, ще є проблема розмінування, проблема очистки від уламків, побитої техніки, навіть елементарних трупів. Також постане проблема очистки грунтових вод від численних отруйних речовин, які вивільнились в результаті підтоплення, необхідність переведення чільної частини господарювання на так зване богарне землеробство (це клас технологій господарювання в умовах недостатності води), а також власне проблема зменшення біорізномаїття і елементарного відтворення кількості тварин і рослин… Ми також не розбирали, що станеться з морським біомом узбережжя Чорного Моря – величезна кількість прісної води, яка вивільнилась з Каховського моря, повинна була нанести неслабенький удар по береговій флорі і фауні.
До речі, а ви знаєте, що у нас ще в 1993 році була поставлена задача інвентаризації всього біорізномаїття. Ніяких надтехнологій, треба було просто порахувати все екологічне багатство, яке у нас є. Так от ви не повірите, але процес зрушив тільки в 2014 році, коли була підписана Євроасоціація, де був пункт про приєднання до “Смарагдової мережі” і проведення оцінки екологічних скарбів. Побіжна перевірка показала, що екосистем, які потребують охорони, майже вдвічі більше, ніж у нас національних парків і заповідників, разом узятих. В 2019 році до Смарагдової мережі додалось аж 106 нових територій і саме тоді і виявилось, що в Україні є такі біоми, яких більше ніде в Европі не збереглось. А інвентаризація біорізномаїття на Сході і так йшла дуже повільно через окупацію, а з війною вона і зовсім зупинилась. Так що ми наразі навіть не знаємо, скільки насправді ми втратили через окупацію і скільки нам доведеться відновлювати…
На цьому основну частину аналізу я вважаю закінченою, на мій погляд, вона виглядає достатньо комплексно і цілісно, щоб від цього можна відштовхуватись і працювати далі.
Однак я запланував ще два доповнення, які планую написати в більш вільному часовому проміжку – в одному я спробую описати, як виглядав реальний Великий Луг, і яким його бачу особисто я (я взагалі прихильник масштабного відновлення плейстоценової біосфери і уважно слідкую за спробами це здійснити в інших країнах). А в іншому спробую ознайомити вас із методами “екстремального” біотеху, якими в розвинених країнах намагаються відновити реліктові біоми.
Вячеслав ІЛЬЧЕНКО
