Так уже склалося: хтось воює, хтось гине, хтось «збирає каміння»… Всеукраїнська громадська організація «Союз «Народна пам’ять» здійснює унікальну гуманітарну місію в зоні АТО – пошук та ексгумацію для передачі родичам тіл загиблих солдатів. Як не дивно, але серед цих неймовірних сміливців є жінки. І то – жінки-волонтери. Що думають вони? Що почувають? Дивом яким себе перемагають?..
Запитуємо – відповідають…
Так уже склалося: хтось воює, хтось гине, хтось «збирає каміння»… Всеукраїнська громадська організація «Союз «Народна пам’ять» здійснює унікальну гуманітарну місію в зоні АТО – пошук та ексгумацію для передачі родичам тіл загиблих солдатів. Як не дивно, але серед цих неймовірних сміливців є жінки. І то – жінки-волонтери. Що думають вони? Що почувають? Дивом яким себе перемагають?..
Запитуємо – відповідають…
Кажуть у народі, що одним із найважчих відчуттів є чекання. А ще кажуть, що війна закінчиться тільки тоді, коли буде поховано останнього солдата. Важко психологічно. А, тим паче, коли цей процес наповнений невідомістю, коли думки жалять очікуванням чогось безповоротного і небезпечного. Все посилюється в рази, якщо цей процес пов’язаний з людьми, небайдужими тобі, які працюють на території, де все дихає ризиком, загрозою неповернення. У слухавці знайомий голос: «Ми їдемо додому…». Це означає туди, де я, де пахощі свіжих страв, де по-домашньому комфортно і затишно. Серце ледь не вискакує від радості – живі! Повертаються! І тоді відчувається полегкість, хочеться заглянути у дзеркало, посміхнутись і знову радіти життю третій… п’ятий… восьмий… одинадцятий день поспіль.
На порозі зустрічаю рідну групу пошуковців, у складі якої дві жінки. Нам випало працювати на території Донецької області, виконуючи унікальну гуманітарну місію з пошуку, ексгумації та транспортування загиблих героїв АТО на мирну частину України. Нас шестеро і ми є частинкою близько сорока пошуковців-волонтерів ВГО «Союз «Народна пам’ять», які виконують важку моральну і фізичну роботу в непростих умовах.
З початку здійснення місії, 2 вересня 2014 року, ексгумовано близько 170 останків тіл українських військовослужбовців та представників інших військових формувань, загиблих в зоні АТО. Відпрацьовано 15 населених пунктів окупованої території. Проте десятки, якщо не сотні, місць кровопролитних боїв залишаються недослідженими,
доля великої кількості воїнів невідома. І роботи набирають обертів.
Участь жінки була забороненою заперечною до кінця жовтня, адже база та умови перебування навіть чоловіків були екстремальними. Ситуація змінилась з отриманням будинку та його більш-менш комфортним облаштуванням. Ми чекали. Ми – це дві жінки-волонтерки, які знаходячись поряд, будь-що хотіли підтримати моральний стан виконавців місії. Знали, що наша присутність буде позитивом і полегшенням, розрадою і втіхою.
У кожної є своє життя, яке залишилось поза зоною АТО. Інколи про наше дійсне місцезнаходження не знали рідні, адже постала б проблема перебування «там». Чи було страшно? Так. Життя вимірювалось і сприймалось по-особливому, бо навкруги військові, неговіркі місцеві мешканці (хоча не всі), близькість чогось неприємно, загрозливого. Але найбільше випробування – чекання. Із сьомої ранку до сьомої вечора тільки й думок про вже рідних чоловіків, про повернення їх живими і здоровими.
Не секрет – територія їхнього щоденного перебування, підконтрольна ДНР. На кожному кроці розтяжки, заміновано все – поле, дороги, а посеред них взуття посеред них, тіла військових, щось інше, що яке тут у тилу для нас є звичним. і мирне. Тотальний контроль і перевірки групи – психологічне навантаження, яке виходить за рамки нормального.
Та неабияким випробуванням є ексгумація останків українських бійців. Це – нестандартна ситуація для пошуковців, специфікою заняття яких є робота з рештками вояків Першої та Другої світових воєн.
Про все це слухаєш вже за вечерею. А завтра знову проводжатимеш у невідомість, знову чекатимеш, зустрічатимеш і вкотре наповнюватимеш розум і серце тривогою, переживаннями і радістю зустрічі… Тішить можливість бути поруч, розділити тягар роботи, зробити все, щоб непохитною була їх віра у свої сили, у мужність, у щоденний успіх, у благородність справи і результат, на який так очікує чиясь мати, сестра, донька. Очікує Україна…
ОКСАНА ТОЛКАЧОВА,
учасник-волонтер гуманітарної місії з пошуку, ексгумації
та транспортування загиблих солдат української армії
та правоохоронних органів, бійців добровольчих формувань
Leave a Reply