Зустріч Глухова та Ужгорода у Києві

Глухівський хор Катерина Кобзар та Людмила Гарарук     9 січня у Києві пройшов цікавий захід. УДомі освіти і культури «Майстер Клас» зібралися митці з різних куточків України – для чергового плідного спілкування та втілення ідей культурологічного проекту «Мистецькі експедиції».
   Головною метою проекту є об’єднання митців, меценатів, підприємців, представників міських громад, засобів масової інформації задля створення «комунікативних коридорів» від центру країни до її віддалених куточків. Це повинно призвести до повернення маленьким містам статусу культурних та історичних центрів, відновити творче спілкування між митцями, виявити потенціал різних міст України – культурний та туристичний.
Керівником проекту «Мистецькі експедиції» є директор з розвитку студії дизайну HARARUK Людмила Гарарук.

    Глухівський хор Катерина Кобзар та Людмила Гарарук9 січня у Києві пройшов цікавий захід. УДомі освіти і культури «Майстер Клас» зібралися митці з різних куточків України – для чергового плідного спілкування та втілення ідей культурологічного проекту «Мистецькі експедиції».
   Головною метою проекту є об’єднання митців, меценатів, підприємців, представників міських громад, засобів масової інформації задля створення «комунікативних коридорів» від центру країни до її віддалених куточків. Це повинно призвести до повернення маленьким містам статусу культурних та історичних центрів, відновити творче спілкування між митцями, виявити потенціал різних міст України – культурний та туристичний.
Керівником проекту «Мистецькі експедиції» є директор з розвитку студії дизайну HARARUK Людмила Гарарук.

– Пані Людмило, як Ви вважаєте, в ці тяжкі часи, які переживає сьогодні Україна, який важливий поштовх може дати суспільству проект «Мистецькіекспедиції»?
– Не наважусь оцінювати вплив проекту на все суспільство, але тих, хто долучився до нашого проекту у будь-якій якості – учасника, глядача, партнера – надихає спільна дія, мистецька акція. Власне про такий ефект культури вже давно говорив філософ Сергій Кримський – про те, що під час кризи «культура дозволяє людині робити ті плавальні рухи, які допомагають виплисти з кризи…»
Мені би дуже хотілось, щоб «Мистецькі експедиції» давали новий поштовх для творчості – як київським митцям, так і митцям в тих містечках, які ми відвідали, і в які ще збираємось, щоб між митцями зав’язалися особисті стосунки, щоб «комунікативне мереживо», яке ми плетемо з учасниками проекту, стало основою для подальшого розвитку.

Ірина Олійник, керівник художньої частини «Мистецьких експедицій», розповіла про унікальність заходу у «Майстер-класі»:
– Ця наша зустріч унікальна тим, що тут ми поєднали те, що, може здатися, не поєднується: захід та схід, подорожі до Ужгорода (це був другий етап) та Глухова (перший етап).
З нами сьогодні, як подарунок на різдвяні свята, Глухівський народний камерний хор духовної музики та картини, створені відомими художниками Києва на основі вражень від Ужгорода. Тобто, Глухів приїхав подивитись на Ужгород, і сьогодні серед закарпатських краєвидів будуть звучати божественні голоси цього прекрасного хору.
До речі, представлені картини – лише частина експозиції, взагалі в Ужгородінаписано 19 картин. Картини з Глухівського пленеру нині експонуються у Кабінеті Міністрів України.
Є особлива картина, яку художники створювали спільно, а свої автографи поставили під час зйомок на телебаченні, прямо перед камерами. Це було в програмі «Телеакадемія» на Першому національному.

Мішель Терещенко дає автографи  читачамМішель Терещенко – особливий гість у Києві. Нащадок славного роду меценатів та благодійників, Мішель вже 12 років мешкає у Глухові, де на землях своїх предків займається підприємництвом, а також здійснює цілу низку благодійних проектів. Він приїхав у Київ разом з Глухівським народним камерним хором духовної музики та співробітниками благодійного фонду «Фундація спадщини Терещенків».
Цього вечора Мішель презентував свою книгу «Перший олігарх» –захоплюючу історію життя свого діда, Михайла Івановича, та його предків.
–Мішель, мабуть, в мене буде банальне запитання… Але – чому Ви все церобите?..
– А чому ні? (сміється)
Робити добро – це добра воля будь-якої людини. Глухів – дуже гарне місто, воно майже на кордоні з Росією. На жаль, не всі українці пам’ятають його важливе місце в історії.
У Глухові, до речі, надзвичайно сильна та добра енергія, патріотична енергія. Мешканці цього міста мають велике бажання брати участь у культурному житті України, вони роблять це з радістю, і це дуже природньо.
Я дякую Людмилі Гарарук, яка організувала цю чудову зустріч – зустріч сходу та заходу… Те, що зараз відбувається в країні – дуже трагічно. Треба намагатися зробити життя людей кращим – гарним та процвітаючим.

Користуючись нагодою поспілкуватися з авторами деяких картин, представлених цього вечора в експозиції, запитую художника Михайла Руденко про наступне:
– Українці сьогодні виборюють право на гідне життя. Чи Ви згодні з тим, що митці за допомогою своєї творчості теж роблять внесоку цю спільну справу?
– Так, митці роблять свій внесок, і це – те, що вони можуть робити краще всього. Кожен зараз повинен проявити себе в тому, в чому має хист та високий професіоналізм.
Митці, як би то пафосно не звучало, несуть красу,світло, надію, єднання. Саме краса, як ми знаємо, спасе світ – тож будемо на це сподіватись…
Якщо націю цікавить мистецтво – це не пропаща нація, вона не деградує, у неї є майбутнє. Особливо, якщо на цьому терені є якісь надбання, (а в Україні дуже багато сучасних мистецьких надбань).
Тож українці активно інтегруються у світову культурну спільноту, ми – єдине ціле з культурним шаром Європи та цілого світу. Це завжди було так: українці –талановита нація. Вона подарувала багато талантів усьому світові.
На превеликий жаль, деякі люди зараз просто забувають своє коріння. Але то вже – справа їх сумління. Тож, треба пам’ятати – звідки ми, хто ми і куди йдемо.

– Мистецтво дійсно очищає та зцілює душу… Чи це означає, що справжній митець не може бути поганою чи корумпованою людиною?
– Звісно, це залежить від сумління людини. Усі ми різні, не можна всіх однією мірою міряти. Хай кожен для себе вибирає, що для нього важливіше: чи алтин на сьогодні, чи можливо щось вічне, нетлінне, на віки.
Але безперечно те, що коли ти займаєшся мистецтвом, брехати не можна. Ну, просто неможливо… Бо брехня, не щирість – вона все одно вилазить, і це відчувають люди, які на твою роботу дивляться. До речі, так у будь-якій творчій професії – хай то буде музикант, або співак, або актор.

Звертаюся до відомого художника Євгена Гули:
– Чи стикається сучасний митець з певним тиском– як саме трактувати ті чи інші події, в якому напрямку творити?

– На щастя, нам сьогодні ніхто не диктує – що ми повинні творити, як трактувати, під яким політичним кутом представляти свою точку зору. У художника є власний погляд, сила свого розуміння та волі. Цю фундаментальну гідність протягомвіків у нас ніхто не міг відібрати, а зараз – і подавно не забере.
Так, були часи, коли був певний тиск: «Так не можна писати!» Але ж тепер – будь ласка, твори, як бажаєш. Зараз ми вільно спілкуємось, вільно вибираємо ту чи іншу форму, кожен з художників по-своєму відображає сутність сучасних явищ.
Напрямків у мистецтві дуже багато, і кожен з нас має право на свій шлях. Але особисто моє побажання – щоб в мистецтві не було негативу. Мистецтво повинно бути позитивним.

Гості з Глухова з київськими друзямиКатерина Кобзар – засновник та керівник Глухівського народного камерного хору духовної музики. З великою любов’ю вона розповідає про непростий творчий шлях хору, що вже 25 років є сенсом її життя:
– Ми живемо на землі, яка народила таких світових геніїв, як Дмитро Бортнянський та Максим Березовський. Саме вони почали створювати духовні хорові концерти, то ж ми просто не маємо права не співати ці твори.
Звісно, в часи комунізму ми не знали своїх духовних коренів. Але ж те коріння нікуди не ділося, просто спало до певного часу…
В мене завжди був потяг до духовної музики. Навіть у часи Радянського Союзу, коли ми не ходили до церкви, коли я не знала, що насправді ця музика є духовною – мене хвилювали, захоплювали твори Моцарта, Баха, Генделя…
Наш хор пройшов важкі часи, коли духовний спів був не цікавий чиновникам, бо це ж не «розважальна програма»… Тому взяти участь в культурних заходах міста нас не запрошували. 10 років ми співали тільки у храмах.
Алеу 2000 роціу Сумському театрі ім. Щепкіна відбувався звіт самодіяльності міста Глухова, і ми взяли участь в цьому заході. Ми підготували концерт Березовського «Не отвержи мене в часи старості». Для комісії в Сумах це було просто дивовижно – звідки узявся цей хор, що заспівав таку складну річ? Після цього нашому хору зразу присвоїли звання народного.
Тепер у рідному місті у нас вже є своя публіка, ми глухівчан перевиховали (сміється). Ми беремо участь в багатьох програмах, подорожуємо.
Наприклад, залюбки співаємо у Глухівському міському краєзнавчому музеї – це приміщення колишнього Дворянського зібрання, і там чудова акустика.
Зараз допомагаємо воїнам в зоні АТО: організовуємо концерти, на яких збираємо кошти, щоб потім закупити речі, необхідні для наших захисників…
До речі, ми унікальні тим, що в хорі не багато людей з музичною освітою. Деякі навіть не знають нотної грамоти… Але кожен – співає серцем, в якому є справжня любов та віра. Я вважаю, що це – найголовніше.

Розмову з митцями вела Ганна Григорович.
Фото – Олександр Авраменко.

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code