ЙДЕТЬСЯ ПРО ОДИН ІЗ МІФІВ, проголошених колонізаторами, які посягають на землю, що в межах України. Приклад того, як слово, покладене в основу імперської політики, може стати дієвою силою.
879 р., «помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий». Укріпившись, 882 р., «вирушив Олег у похід, узявши багато своїх воїв-варягів, чудь, словен, мерю, весь кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз по Дніпру і, прийшовши, узяв город Любеч і посадив мужа свого», – з Літопису руського…
|
| Вадим Пепа, журналіст України |
ЙДЕТЬСЯ ПРО ОДИН ІЗ МІФІВ, проголошених колонізаторами, які посягають на землю, що в межах України. Приклад того, як слово, покладене в основу імперської політики, може стати дієвою силою.
879 р., «помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий». Укріпившись, 882 р., «вирушив Олег у похід, узявши багато своїх воїв-варягів, чудь, словен, мерю, весь кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз по Дніпру і, прийшовши, узяв город Любеч і посадив мужа свого», – з Літопису руського.
А далі настала черга для Києва на Дніпрі. Приплив, сховавши у човнах воїв своїх, «послав посла до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми – купці єсмо, ідемо в греки од Олега і од Ігоря княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».
Якого розмаху кривава оргія тоді вчинилася, не повідується. Одне на виду: підступно, по-злодійськи вбили заскочених зненацька київських князів Аскольда і Діра. Певно, так само розправилися з їхніми ближніми.
«І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І от на те примарне нібито право Рюриковичів довічно володіти захопленим спирався царат і досі спирається патріархат Російської православної церкви вкупі зі світською владою. Скільки вже віків вводяться в оману, одурманюються все нові
й нові покоління.
|
Свідомість |
А ЩО Ж НАСПРАВДІ? Сам від себе Олег не міг сказати того, що йому приписано. Він же – з далекої Півночі. Грубої сили завойовник. Де і які науки міг проходити? За всіма ознаками, заявлене – від мудрості Візантійської імперії, яка вийшла з Римської і відділилася від неї. Від ромеїв, в основі мови яких – давньогрецька. А в ній місто – polis. Іменник жіночого роду. Ось чому – «мати». Священнослужителі, які мудрували над «Повістю минулих літ», орієнтувалися на історію Давньої Греції і Риму. А там у грецькому polis розкривався ось який зміст: місто-держава. Форма соціально-економічної і політичної організації тієї чи іншої спільноти. Об’єднання повноправних членів общини, які іменувалися громадянами. Кожен із них мав право на земельну власність і право голосу на зібраннях. Таких прав у полісі були позбавлені раби й ті з них, що були відпущені на волю, а також різного роду пригнічені, ущемлені, неповноцінні й чужинці. Саме на таких засадах у Давній Греції трималися поліси: Спарта, Аргос, Еліда, Фессалія тощо.
Десь 515 р. до н. е. уславлений цар держави Ахеменідів Дарій І захопився розбудовою найвеличнішої столиці у видимому світі. Місто протягом десятиліть піднімалося як символ вищості персів над усіма іншими народами земної кулі. Його довершував та оздоблював уже наступник Дарія – не менш знаменитий, хоч і не такий успішний, Ксеркс. І якою ж назвою увічнив новобудову Дарій?
Відомою у віках – Персеполіс. Або укорочено, узаконеною нині, Персеполь. Подібно до того, як Константинополь, а на північних узбережжях Чорного мора, куди, як відомо, припливали елліни, Севастополь, Сімферополь, Овідіополь, Мелітополь. Це в Україні. А в Молдові, скажімо, Тирасполь.
ЧИ Ж НЕ ЯСНО, З ЧИЙОГО РОЗУМУ
«Київ – мати», а не «батько», як мало би бути з вуст і, відповідно, з-під пера корінних киян, аборигенів, які в «Повісті минулих літ» – поляни?
Вірогідно, вони з давнини називали Київ городом, а не полісом. І те слово предковічне – від слів «городити», «відгороджувати». Певно, про такі філологічні тонкощі природжений войовник Олег не мав ні найменшого поняття. А прийшлі священнослужителі не знали мови автохтонів. Попервах вона й не потрібна їм була. Богослужіння відправлялися за візантійськими приписами й требниками. Не скоро дійшло й до впровадження церковнослов’янської мови.
От із якого дива пішло гуляти віками: «Київ – мати міст руських».
Воно б півбіди, якби при цьому розуміти, що «руські» – корінний люд Київської Русі, а не «росіяни», як нав’язується мільйонам необізнаних. В дев’ятому столітті ні про яку Росію ще й гадки не було. Перша чутка про «Московь» як «поместье бояр Кучковичей» з’являється в літописі 1147 року. До хрещення Русі 988 р. у воді річки Почайни, яка впадає в Дніпро в Києві, Москва не має ні найменшого стосунку. Про неї ж тоді ще й помину не було. Понад те, на сотні верст довкола тієї болотистої місцини, де через півтораста років після вікопомного хрещення Русі мало піднятися місто з назвою Москва, про християнську релігію не було ні слуху, ні духу.
|
Москва – |
В УКРАЇНІ ВСІ ЗНАЮТЬ, що таке сарай.
У французькій мові «сераль» – палац із внутрішніми покоями й гаремом. Саме із «сералями» пов’язані фантастичні пригоди Анжеліки з відомого французького фільму. Привертається до цього увага через те, що не на березі Москви-ріки, а в пониззі Волги, там, де тепер Астрахань, зародилася церква, відома тепер як Московський патріархат.
У Сарай-Бату, столиці Золотої Орди, монгольський хан дозволив візантійським місіонерам заснувати єпархію, названу Сарайською. Йшлося про полегшення долі християн, майстрів із багатьох європейських країн. Їх захоплено в полон і звезено для будівництва ординської столиці. Потерпали полонені від каторжної роботи. А полегшували ду
шевні муки, звертаючись перед святими образами в храмі з молитвами до Всевишнього.
У ХІV ст. Саранська єпархія поширила свій вплив на береги Дону. Єпископи стали іменуватися «сарськими й подонськими». А в ХV ст. єпископство переноситься «на Крутици», себто на крутий берег уже Москви-ріки. Затираючи осоружний монгольський слід, церковнослов’янські писемні джерела, наслідуючи апокрифи, в один голос упевняють: Крутицька єпархія утворилася сама по собі, «изначала». Тих, хто вірить у вигадане, незчисленно, як і в посягання Московського патріархату на якусь причетність до хрещення Русі й загалом до започаткувань християнства. Не для ненаситних приказка: ліпше своє вистраждане, ніж чуже крадене.
А ЩО Ж КИЇВ? Коли вже від своїх сумлінних учених привчені відвертатися, то пошлімося на Рейнольда Генденштейна, довіреного секретаря польських королів Стефана і Сигізмунда Вази. Він 1596 р. відвідав Київ і написав: «Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій, як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю. Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю. Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея – невідомо: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, свідчення попередньої величі: стіна кругом міста, а в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння… Величезні
вали і стіни засвідчують, що місто, очевидно, колись було дуже багатолюдним і великим».
А ще в світовому інтелектуальному просторі звеличень Києва і за віком, і за духовною значимістю скільки завгодно.
Знайте всі люди, що Київ на
Чорній Русі значить стільки
Скільки для всіх християн Рим
стародавній колись.
Так проголошено в поемі «Роксоланія» Себастіана Кльоновича, войовничого польського активіста. Написано латинською мовою, панівною книжною на той час у Західній Європі. Видруковано 1584 р. у Кракові. Переклад українською здійснено львівським бакалавром Михайлом Біликом. З другої половини ХVІ ст. Московія звільнилася від принизливої бусурманської залежності 1701 р., коли перестала виплачувати щорічну данину Кримському ханству. І ту Московію за підказкою чужоземних прислужників Петра І перейменовано на Росію 1721 р. Варвари повалили Рим. А Московія загарбала Русь і привласнила її назву.
ОСВІЧЕНІ МАЮТЬ ЗНАТИ, що Москва – ніякий не старший брат Києва, як і Росія – ніяка не старша сестра України. І тут постає запитання. Невже для національно свідомих українців не є осоружним те, що колись бозна-ким було освячено несосвітенне, а нас нагинають бити перед ним поклони, молитися на нього, як на істину в останній інстанції? І невже не буде цьому ні кінця, ні краю? Невже чортзна-ким чортзна-що не з великого розуму придумане дотепер повинно тримати світовий розум за горло мертвою хваткою?
Як зажерливий хижак хапає необачну здобич, так зубами вгризається в істину облудне. У Москві очманілі сповідники «единого русского мира» атакують українське посольство. Закидають будівлю димовими шашками. На підсилення надрукованого в листівках, якими смітять навсібіч, кричать несамовито: «Киев – русский город!» А політологи хитро втовкмачують: «Киев – мать городов российских», себто Калінінграда, Санкт-Петербурга, Якутська, Біробіджана, Комсомольська-на-Амурі, Магадана тощо.
Від яких тільки сатанинських наслань не потерпав і не потерпає світ. Тільки й надії, що на заповіт Лесі Українки, яка в українській свідомості – невмируща дочка Прометея: «Буду жити! Геть думи сумні!»
Leave a Reply