Олександр Сич про кредо українського націоналіста

Визнаю Шевченкове трактування нації, як кровно-духовної спільноти мертвих, живих і ненароджених. Вважаю, що моїм обов’язком, а не правом, є бути тою неперервною ланкою, що забезпечить тяглість нації у її мові, культурі, традиції, історії між поколіннями вчорашніми і завтрашніми.

Усвідомлюю, що поряд зі мною на українській землі живуть і під захистом Української держави перебувають представники інших націй. Сприймаю їх членами української громадянської спільноти, якщо і вони сприймають її українські цінності та жодними діями не шкодять Українській державі. Визнаю їхнє право на плекання своєї етнічної ідентичності, якщо вони цим самим не порушують українського традиційного укладу життя і своїми діями не загрожують цілісності і суверенності Української держави.

Держава є моїм політичним ідеалом. Вона є творивом нації і найкращим інструментом її захисту, збереження, розвитку та передачі у спадок наступним поколінням українців.

Держава є вторинною і похідною від нації, а отже не може ототожнюватися з нею у часи, коли державну владу захоплюють чужонаціональні елементи і спрямовують її на шкоду національним інтересам.

Вважаю, що наповнення держави національним змістом у всіх сферах її життя є національною ідеєю на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Визнаю над собою владу Всевишнього і поважаю кожного, хто у свій спосіб трактує Його існування.

Вважаю, що родина і нація є Його творіннями і найдосконалішими формами існування людських спільнот. Вони органічно взаємопов’язані, а тому будь-які спроби руйнування традиційної родини сприймаю як зазіхання на саме існування нації.

Мова є ключовим і формотворчим елементом національної ідентичності. А тому її приниження чи доведення до стану неповноцінності є намаганням принизити мою національну гідність та зруйнувати ідентичність українців.

Сприймаю, що в результаті тривалого перебування України в російському поневоленні її сьогоднішній постколоніальний стан характеризується наявністю значної кількості російськомовного населення. Вважаю це явище тимчасовим і перехідним, а його тривалість залежним від наявності в Української держави національного проводу і системного ведення ним політики захисту українських цінностей та об’єднання на їх основі всього українського суспільства.

Визнаю, що російськомовні громадяни України можуть бути її патріотами, оскільки в силу різних обставин мають підстави любити її як свою батьківщину.

Не визнаю існування російськомовного українського націоналізму, оскільки кожен націоналізм за визначенням покликаний захищати ідентичність своєї нації, а в тому числі і її мову. Оскільки в нинішніх постколоніальних умовах її повноцінному існуванню загрожує російська імперська мова, то дійсний український націоналіст не може надавати перевагу російській мові перед українською.

Протягом останніх декількох століть Російська імперія поневолювала мою націю і завдала їй непоправної шкоди, руйнуючи ідентичність, винищуючи фізично та грабуючи природні ресурси її землі. В її сьогоднішніх планах також є ліквідація Української державності і такі намагання існуватимуть доти, доки існує сама імперія. А тому переконаний, що необхідною умовою існування Української держави є ліквідація Російської імперії і її розчленування на ряд самостійних національних держав.

Українська історія є історією національного родоводу. Своїми звершеннями і героями вона становить те ментальне тло і символіку, які формують суспільну свідомість українців. А тому її фальсифікацію і підміну героїв та символів сприймаю як агресію проти суспільної свідомості українців і як намагання позбавити їх національної пам’яті та ментально поневолити.

Усвідомлюю, що земля поряд із мовою, культурою, історією і релігією є невід’ємним елементом національної ідентичності. Вона своїм неповторним підсонням визначально впливала на формування ментальності української нації протягом її тисячолітньої боротьби за існування. А тому земля для українців має, перш за все, сакральне значення неокупної цінності.

Остерігаюся того, що позбавивши українців інших ознак ідентичності і перетворивши їх у безпам’ятне населення, що, вийшовши з дому, забуло свою національну адресу та попрямувало у безвість, для кожного, хто заздрісно поглядає на привабливу і даровану нам Господом землю, вже справою техніки стане оволодіння нею.

Вважаю помилковим і навіть шкідливим зведення завдань націоналізму лишень до захисту культурно-духовних цінностей нації. Він своїм завданням має захист її інтересів у всіх сферах життя. Без його присутності у сфері політики, а отже державного управління, неможливим буде і захист елементів національної ідентичності, а без організації економічної сфери на засадах економічного націоналізму відсутньою буде основа і для незалежного державного існування, і для культурно-духовного розвитку нації.

Поряд із загрозами національній ідентичності найбільшої актуальності набирає проблема вимирання української нації. А тому разом із захистом української мови, культури, історії та духовності на перший план виходить також завдання соціального захисту українців. З уваги на це сучасний український націоналізм ідентифікую як соціально-консервативний.

Із фактом відновлення Української державності націоналізм також перейшов із визвольного у державницький етап свого розвитку, а його могутній націомобілізуючий потенціал трансформується із революційного, і спрямованого на руйнування держав-колонізаторів, у державницький.

Вірю у конструктивне застосування потенціалу націоналізму на етапі українського державотворення і відкидаю стереотипи совєтської, постсовєтської та сучасної західної ліберальної пропаганди щодо його деструктивного характеру. Вона закономірно випливає із національних інтересів держав-сусідів, які в умовах російської агресії проти України активізують свої неоімперські зазіхання щодо її території.

Називаючи себе націоналістом, ігнорую будь-які історичні звинувачення на адресу українського націоналізму та ідентифікацію із фашизмом і нацизмом. Історично український націоналізм в історії ХХ ст. був ідеологією визволення бездержавної нації. Натомість італійський фашизм та німецький націонал-соціалізм були ідеологіями державних націй, в основу своїх світоглядів ставили відповідно етатизм та расизм і використовували їх для мобілізації своїх народів на зовнішні завоювання.

Зведення націоналізму до одного знаменника з фашизмом та нацизмом було справою рук переможців Другої світової війни, відповідало їхнім ідеологіям та прагматичним національним інтересам. Адже комунізм та лібералізм, якими послуговувалися відповідно Росія-СССР та країни Заходу, однаковою мірою виступали за ліквідацію нації і своїм ворогом вважали націоналізм, що загрожував існуванню їхніх багатонаціональних імперій.

Це мої тверді життєві переконання і я не потребую їхньої апробації чи схвалення політичними опонентами та ворогами української нації і держави. Але потребую широкої підтримки братів і сестер, яких люблю за визначенням вже тільки тому, що ми одного українського роду!

Слава Україні! Героям Слава!