Минають тридцять четверті роковини Чорнобильської трагедії
Аварія на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС трапилася 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с. (за московським часом) у ході випробувань однієї з систем гарантування безпеки. З кожним роком пам’ять про людський героїзм, безпрецедентну самопожертву у мирний час, найцінніші людські якості стирається невблаганним ластиком чиновницької байдужості, нікчемності, елементарної невихованості.
А герої-ліквідатори аварії на ЧАЕС живуть серед нас всупереч соціальній несправедливості, беззаконню, каліцтвам, хворобам… Живуть, щоб розповідати нам про нечуваний героїзм у двобої людини з її смертельним винаходом – атомом.
Сьогодні на сторінках «Оксамиту» своїми спогадами про ліквідацію аварії на ЧАЕС, свій трудовий шлях ділиться голова Вишгородського районного осередку Всеукраїнської громадської організації «Чорнобиль – 86» Ігор Сергійович Магала.
1963 року після закінчення Одеського Гідротехнічного інституту я почав свою трудову діяльність майстром по монтажу металевих конструкцій та обладнання у Київському Управлінні Всесоюзного тресту «Гідромонтаж». Працював на будівництві Київського гідровузла і ГАЕС, Трипільської ГРЕС, Канівської ГЕС, Нурекської ГЕС, Бортницької насосної станції, Кременчуцької ТЕЦ, Боярської компресорної газоперекачуючої станції, Курської і Смоленської атомних станцій, Волзького автомобільного заводу, Воронезького шлюзу та водосховища, ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії (Ленінокан і Спітак), другої черги Курахівської ТЕЦ тощо.
У грудні 1975 року був направлений на будівництво гідровузла у Сирійську Арабську Республіку на монтаж гідротехнічного обладнання. На будівництво Чорнобильської атомної станції був переведений з Київського управління Всесоюзного тресту «Гідромонтаж» у січні 1980 року спочатку заступником головного інженера управління будівництва, а з жовтня 1983-го року начальником будівельно-монтажного комплексу (СМК-1) – заступником начальника управління будівництвом Чорнобильської АЕС (головний корпус: машинний зал, діаераторна етажерка, реакторне відділення, лабораторний корпус). Третього березня 1986-го року був переведений головним технологом тресту «Південатоменергобуд».
Мені довелося передавати IV-й блок в експлуатацію замовнику. Це єдиний блок з трьох попередніх, що був підписаний замовником з оцінкою виконаних робіт «добре». З перших днів аварії на ЧАЕС безпосередньо приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Багато матеріалів по трагедії, яка відбулася на станції були засекречені і тільки зараз стали доступними для громадського обговорення.
Минає тридцять чотири роки після Чорнобильської катастрофи. Ділюся спогадами про те, що саме трапилось 26-го квітня 1986-го року. У ході запланованого експерименту на четвертому енергоблоці експлуатація ЧАЕС мала перевірити, чи зможуть турбіни виробити достатню кількість залишкової енергії для живлення насосів охолодження до того як через 40 – 60 секунд будуть включені аварійні джерела живлення. Дозвіл на проведення експерименту прийшов з Києва тільки о 23.00. Випробування почалися о 01.23. Всупереч очікуванням раптово у багато разів зросла потужність реактора, вже через 36 секунд після початку експерименту керівник зміни натиснув кнопку аварійного захисту, але ланцюгова реакція в реакторі вже вийшла з-під контролю. Стався потужний вибух, через який зірвало з кріплень захисну плиту вагою 1200 тон, що накривала IV-й енергоблок. Другий вибух розвалив IV-й енергоблок.
Схематично можна представити реактор як циліндр вагою 600 тон складений з трьох систем по 200 тон кожна. Після вибуху нижня схема залишалась на проектному місці, середня – стояла вертикально на ребрі, як копійка, а третя при вибуху випарилася та вилетіла в атмосферу.
Вибух реактора став причиною викиду в атмосферу понад 40-ка видів радіоактивних речовин, загальна радіоактивність яких складає мінімум 50 мільйонів кюрі. Вивільнена радіоактивність дорівнювалась зі 10 – 40 атомним бомбам, що були скинуті на Хіросіму. Хмара радіонуклідів спочатку рухалась у бік Скандинавії, пройшла над Польщею, Чехією та Австрією у бік Південної Німеччини і розподілилася по всій північній частині Східної півкулі. Внаслідок опадів окремі країни різною мірою були забруднені. Хмара не звертала уваги ні національні, ні на політичні кордони – вона зробила Чорнобиль глобальною катастрофою.
30 квітня радянський уряд встановив, що рівень радіації в Києві та інших містах перевищує норму в 60- 200 разів. Однак 1-го травня у Києві та всіх інших містах люди вийшли на демонстрації з нагоди дня солідарності трудящих, начебто нічого не відбулося. Багато родин провели на природі. Стояли незвично теплі весняні дні. 
Пожежні впоралися з усіма осередками вогню до 6-ї години, крім пожежі у реакторі. В другій половині дня до Прип’яті прибула комісія з Москви і була зібрана фахова комісія з усього СРСР, яка розробляла програму по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Першочерговим завданням було прибирання на промисловому майданчику викинутих радіоактивних уламків плити та графіту для забезпечення подальших робіт. Основний тягар лягав на Управління будівництва ЧАЕС та підрозділи тресту «Південатоменергобуд» з Вишгородської промислової зони: Автотранспортне підприємство; Управління механізації будівельних робіт та інші монтажні організації. Керуючий трестом «Південатоменергобуд» Яковенко А.Д. з перших днів виконував завдання державної комісії з будівництва майданчика для гелікоптера, організації з доставки необхідних сипучих матеріалів та безпосередньо брав участь у завантаженні матеріалів у гелікоптери. До 7-го травня з гелікоптерів на реактор скинули понад 5000 тон піску, бору, свинцю, доломіту й глини.
У зв’язку із загрозою третього вибуху у першій декаді травня розглядалось питання евакуації населення Києва у випадку, якщо буде пропалене дно реактора. Графіт на IV-му енергоблоці у перших числах травня продовжував горіти. Під дном реактора знаходився двоярусний резервуар локалізації аварії, в якому повинна збиратися охолоджуюча вода з реактора. Про наслідки пароводяного вибуху краще не думати! Він би розніс останні три реактори і масштаби цієї катастрофи було б важко навіть уявити.
Пропонувалося пропалити отвір у резервуар локалізації аварії для з’ясування ситуації. Мені було доручено провести розвідку радіоактивної ситуації під реактором для можливості вибору місця пропалення, доставки потрібного обладнання та підібрати добровольців для виконання цього завдання. Не вагаючись я пішов у розвідку сам з військовим дозиметром. Побачене жахливо вражало: мінусові приміщення кабельних галерей затоплені радіоактивною водою, в транспортному коридорі металеві ворота до центрального залу були зірвані, мостовий кран у центральному залі висів вертикально на колесах з однієї сторони, простріл радіації в цьому місці був 1000 рентген/годину.
Після докладу про результати обстеження державній комісії, я з групою добровольців приступив до виконання завдання. Обладнання та необхідні матеріали переносили вручну. В цілях зменшення отримуваної дози випромінювання прийняли рішення не виходити з під реактора доти, доки не виконаємо завдання, посилаючи двох чоловік (по черзі) кожен день за харчами та питною водою із солдатськими термосами. Для зв’язку протягнули польовий телефон. Працювали, змінюючись через кожні дві години. В кінці кожного дня доповідав по телефону черговому державної комісії про результати пропалення, за вимогою першого голови державної комісії (заступника голови ради міністрів СРСР Сілаєва Івана Степановича, який завершував розмову словами: «бережіть людей») Останні 100 мм дірки пропалював безпосередньо я сам. Перед цим добровольці перейшли у безпечне приміщення. В басейні не було води та розплавленого ядерного палива, радіаційний фон 0.600 мілірентген/годину. За чотири доби безперервної праці пропалили отвір товщиною 2,7 метра важкого з/бетону з металевими окатишами. Після цього питання евакуації населення Києва відпало.
Паралельно було прийнято рішення про влаштування підреакторної плити IV-го енергоблоку з трубопроводом для охолодження плити рідким азотом. Плиту та арматуру виконували шахтарі, трубопровід монтував «Спецатоменергомонтаж» (субпідрядна організація УБ ЧАЕС). Бетон привозили міксерами з Вишгорода. Вкладав бетон по захватках «Гідроспецбуд» (субпідрядна організація тресту «Південатоменергобуд»). Облік пластичної добавки в бетон, її об’єм та час подачі до бочки міксера виконував начальник Вишгородської будівельної лабораторії к.т.н. Пресман І.Г. Унікальна операція по перевезенню бетону на відстань 150 км, без втрати його пластичності, подача суміші по бетоноводу у захватку на відстань до 250 метрів не має аналогів в усьому світі. Керували операцією фахівці Головного виробничого розпоряджувального управління по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке організував Герой соціалістичної праці СРСР Кизима В.Т. у червні 1986 року.
В подальшому ГоловВРУ разом із субпідрядними організаціями виконували фундаменти під «Саркофаг», обробляючи дамби на охолоджуючому ставку, «стіну в ґрунті» навколо головного корпусу, протифільтраційні свердловини, будівництво вахтового селища «Зелений Мис», будівництва м. Славутич та інші комплекси робіт по ліквідації наслідків аварії. Корегував весь комплекс робіт заступник міністра енергетики та електрифікації СРСР по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Корсун Юрій Миколайович.
15-го грудня 1986 року було успішно завершено перший етап ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За мужність, відповідальність за доручену справу, високі моральні якості указом МІНЕНЕРГО СРСР були нагороджені підрозділи ліквідаторів і, в тому числі, Головне ВРУ та трест «Південатоменергобуд».
Аварія на Чорнобильській АЕС – це майже 3,5 мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це близько 10 відсотків території, що зазнала прямого радіоактивного зараження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки та переїхати в інші місця. У зв’язку з високим рівнем забруднення понад 15 Кі/км2 з обігу вилучено 180 тис. гектарів орних земель і 157 тис. гектарів лісів. Забруднення територій і пов’язане з ним виведення із використання природних ресурсів, виробничих потужностей, об’єктів інфраструктури значною мірою вплинуло і на соціально-економічний розвиток Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської та деяких інших областей.
Негативний вплив соціально–економічних та екологічних факторів приводить до погіршення стану здоров’я громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема до зростання чисельності інвалідів Чорнобиля та підвищення рівня смертності серед даної категорії громадян. Кількість громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким встановлено інвалідність, пов’язану з наслідками Чорнобильської катастрофи, щороку зростає.
У ст.16 Конституції України Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу – як обов’язок держави. Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюються без-посередньо Законом України 1991 року “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “, та іншими нормативними актами. Цей Закон визначає основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок аварії, охорони їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності в них, соціального захисту потерпілого населення. Положення Закону спрямовані також на захист громадян, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи та розв’язання пов’язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Законом встановлено чіткий перелік пільг, компенсацій та інших державних соціальних гарантій потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема інвалідам-чорнобильцям, ліквідаторам, евакуйованим із зони відчуження та іншим. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 5 жовтня 2006 року (ст. 71) визначено, що «дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону». Відповідно до ст.14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначаються категорії постраждалих осіб. Визначення категорій осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, дає підстави надання їм відповідних пільг і компенсацій. Компенсації та пільги, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок і вони визначені в 4 розділі Закону, відповідно до встановлених категорій Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначено, що пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися на бажання особи із заробітної плати за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 рр.
В той же час, Зaкoн «Прo стaтус і сoціaльний зaxист громадян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» ствoрив нaбaгaтo більше юридичнoї нeвизнaчeнoсті, а подекуди й бeззaкoння, в пoрівнянні з існуючими нормативними дoкументами до 1991 рoку.
Українські чорнобильці чекають від влади належного реагування на їх законні вимоги вважаючи, що Указ Президента України від 14.12.2015 року № 702 «Про заходи у зв’язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», і постанова Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 793 «Про вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та заходи, пов’язані з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи» залишаються, по суті, порожніми деклараціями. Громадяни, що постраждали внаслідок трагедії закликають можновладців не обмежуватись урочистими промовами та покладанням квітів у пам’ятні дати. Водночас не слід забувати, що чорнобильські пільги – не привілей і у разі, якщо обіцяне посилення соціального захисту сьогодні з ряду об’єктивних причин не є можливим, важливо зберегти хоча б існуючі права постраждалих.
У вересні 1988-го року ГоловВРУ було реорганізовано у Виробниче Будівельно-монтажне об’єднання «Укренергобуд», в якому мені запропонували посаду заступника начальника об’єднання по виробництву. Об’єднання займалось будівництвом енергетичних об’єктів по всій Україні, знаходилось у Києві по вул. Шота Руставелі, 27, де я працював до жовтня 1991 року. У жовтні 1991 року переведений заступником начальника УС ТЕС Ісфаган в Ірані. У листопаді 1993 року по розпорядженню Мінатоменерго переведений керівником групи радянських спеціалістів на реконструкцію атомної станції «Бушератомбуд» в Ісламській республіці Іран.
Після повернення з Ірану у 2002 році вийшов на пенсію. Був депутатом Вишгородської районної ради V- скликання, в квітні 2011 року брав участь в організації Вишгородської районної громадської організації «Чорнобиль-86», а з травня 2012-го року обраний її головою.
Сьогодні від імені членів ГО «Чорнобиль-86», висловлюю щирі слова подяки та засвідчую свою шану за героїзм та самовідданість всім ліквідаторам страшної аварії. Низький уклін всім колегам, хто боровся зі страшною бідою. Священна пам’ять про подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу!
Матеріал підготувала Тамара МАРКЕЛОВА
Leave a Reply