«Якщо чужий світу той, хто не знає, що в ньому є, не менш чужий той, хто не відає, що в ньому відбувається» Марк Аврелій.
Сьогодні існує проблема, яка стосується усіх людей: багатих і бідних, урядів, націй і держав. Це реальна небезпека самознищення шляхом техногенних та природних катаклізмів.
У Декларації, прийнятій на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку 1992 року у Ріо-де-Жанейро (Саміт Землі), було зроблено висновок про те, що існуюча ринково споживча модель цивілізації через бездумну розробку і споживання природних ресурсів біосфери стрімко веде людство до загибелі.
Замість того, аби консолідувати інтелектуальні зусилля народів та держав для вирішення проблеми, світовим «урядом» пропонується безглузда і «нелюдська» програма скорочення споживання продовольства – програма виживання одних за рахунок інших. Безглузда і «нелюдська» тому, що це не тільки не продовжить агонію, а лише прискорить її. Мова йде про програму під назвою «Золотий мільярд». На думку її авторів, саме стільки «найкращих» людей світу тільки й зможе прогодувати наша планета своїм «виснаженим» ресурсом родючості.
У доповіді сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (ФАО) 2015 року про стан земельних ресурсів світу йшлося про те, що більшість світових ресурсів ґрунту перебуває «не в доброму, а лише в задовільному, поганому або дуже поганому стані». Ерозія знищує від 25 до 40 мільярдів тон верхнього шару ґрунту щорічно, що значно знижує врожайність та здатність ґрунту зберігати вуглець, поживні речовини і воду. Подальша втрата продуктивних ґрунтів може серйозно перешкоджати виробництву харчових продуктів і продовольчої безпеки, штовхнути мільйони людей в безодню голоду і убогості. Знову по світу ходить «привид». Цього разу – «привид» світового голодомору.
Щодо української нації, то згідно із багаточисельними неспростовними науковими і практичними свідченнями на шляху до самознищення вона попереду «всієї планети».
За рахунок коштів, наданих Координатором проектів ОБСЄ в Україні та Агентством США з Міжнародного Розвитку в Інституті агрохімії і ґрунтознавства УААН було проведено аналіз еколого-токсикологічного стану орних земель України на придатність для вирощування екологічно чистої продукції. Виявилось, що вже у 2007 році українська земля знаходилась «не в доброму, а лише в задовільному, поганому або дуже поганому стані».
Започаткований ще В.В. Докучаєвим (1846 – 1903) моніторинг втрат гумусу – ресурсу родючості ґрунтів на території Миколаївської області беззаперечно свідчить, що за період 1985-2002 років рівень гумусності катастрофічно знижувався і до критичної межі, (2 %) може знизитись у 2025 році.
При написанні статті ми не знайшли у державній статистиці відомостей про втрати гумусу – ресурсу родючості ґрунтів на території України. Головне багатство нації не обліковується і відсутнє в системі основних макроекономічних показників, що характеризують ефективність розвитку народного господарства України. Але із відкритих джерел інформації ми довідались про наступне:
- Земельний ресурс України станом на сьогодні складає близько 42 000 000 гектарів.
- При вмісті 30 т гумусу на гектарі землі гумусність ґрунту складає 1 %.
За оцінками спеціалістів і вчених АПК ґрунт із рівнем гумусності нижче критичного (2 %) не забезпечує продуктивність сільгоспвиробництва, бо Земельний ресурс тоді перетворюється лише у просторово операційний базис.
Протягом останніх років в Україні відбувається катастрофічний за масштабами процес незворотної втрати гумусу, який неухильно пришвидшується. За 100 років панування царської Росії та СРСР на території України втрачено 3,406 млрд т гумусу із 8,946 млрд т, або 31 млн. т/рік. За 28 років незалежності України втрачено 1,630 млрд т гумусу, або 62 млн т/рік.
При щорічній втраті гумусу з «досягнутими» в Україні темпами знищення критичного рівня буде досягнуто вже через 22,3 роки. Треба зауважити, що не враховано вплив на скорочення ресурсу родючості явища опустелювання та аридиації у зоні Південного Степу і на території Черкаської, Полтавської і інших областей. Виявляється, що через неуцтво та недолугу соціальну діяльність попередніх держав, на території України, відбулись негативні зміни клімату, які в свою чергу, викликали зміщення кордонів природно-кліматичних зон степу на 100-150 км на північ України. В найближчі 20 років може бути втрачена ще половина площ орних земель України.
Богдан Данилишин, екс-міністр економіки України вражений щорічними втратами ресурсу родючості – гумусу першим серед високопосадовців закликав «вважати збереження української землі головною національною ідеєю XXI століття».
Згідно з визначенням фахівців Світового банку та ОЕСР, природний капітал (гумус) є природною спадщиною країни і може бути репрезентований як капітальний запас нації і всього світу.
Неспростовно і наочно проблема існує. В той же час в Україні трагічна втрата ресурсу родючості та опустелювання землі не усвідомлюється на жодному з рівнів держави та суспільства. Більше того, держава намагається отримати прибуток від продажу суверенітету над територіями ще живої нації разом із землями, що вміщують «залишки» національного ресурсу родючості, генетичного фонду нації, єдиного джерела (альтернативи немає і не може бути) продовольчого забезпечення людини.
Ми чуємо про стратегічний розвиток України. Мета розвитку нації визначена як «добробут», але при цьому про проблему ресурсу родючості, ресурсу продовольчого забезпечення нації, навіть не згадується. Приклад. Серед 10 пріоритетів діючої «Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій України на 2015-2020 роки» про втрати гумусу на сільськогосподарських угіддях і про необхідність захисту української землі також не йдеться. Відбувається стратегічний розвиток України по похилій площині? Продовольча безпека в «стратегії» взагалі не пов’язується із ресурсом родючості, його кількістю та якістю, з минулими, поточними та прогнозними втратами. А саме визначення «Ресурс родючості» в науці і в практиці АПК підміняється визначенням «Земельний ресурс», який насправді відображає лише просторовий базис (у гектарах) і зовсім не відображає масу родючої субстанції гумусу (у тонах). «Комплексна стратегія», що не спирається на ресурс, який навіть не обліковується (і виходить ніколи не обліковувався) – стратегія не сталого розвитку. Закладається подальший дисбаланс між задоволенням сучасних потреб держави і захистом інтересів майбутніх поколінь. Наведені втрати гумусу скорочують чисельність нації у нащадках. Розірвано зв’язок між, ресурсом родючості, як «полюсом росту української нації» та природною метою нації. Саме метою нації, а не метою держави.
Історія вже знає трагедії вимирання окремих цивілізацій, націй і етносів внаслідок втрати родючості землі. У більшості випадків проблеми, що виникали перед ними не були нездоланними. Ускладнення не були помічені вчасно – за культурної сліпоти, відсутності наукових знань або просто через легковажність.
Чи є надія у нас, української нації? Щоб урятуватись, нам не потрібні нові технології, нам потрібно лише політична воля, подивитися в обличчя проблемам.
Для усвідомлення того, що відбувається із українською нацією, треба у світлі новітніх досягнень науки і практики гармонізувати фахову мову спеціалістів, а саме: визначення понять «Ресурс родючості», «Мета біологічного життя», «Нація».
Ресурс родючості. Це поняття у сучасному АПК «чорний ящик». З часів Старого Заповіту вважалось, що продуктивну властивість – родючість має сама земля.
І так землероби вважали тисячі років. Лише 140 років Докучаєв В.В. переконав землеробів в існуванні у землі гумусу, якому саме притаманна продуктивна властивість родючості. Вже тоді стало відомо, що гумус у свою чергу вміщує «специфічну желеподібну органічну речовину» незбагненного складу і властивостей, яку неможливо ідентифікувати чи отримати штучним шляхом.
Насправді «специфічна органічна речовина – протоплазма древніх клітин, єдина загальна основа мислячих клітин, жива матерія, жива речовина, матеріальна, енергетична та інформаційна основа клітинного біологічного життя. Носій генетичного коду всього живого на Землі відкрито ще у 1837 році вченим Чехії Яном Пуркине. Ресурс протоплазми створювався протягом перших 3 млрд років геологічної історії Землі древніми вірусами, мікробами, бактеріями. Із початком еволюції (1 млрд років тому) та появою на Землі кисневої атмосфери процес створення древньої протоплазми припинився назавжди. «Єдина субстанція, що ніколи не вмирає – протоплазма, заповнила планету своїми витворами рослинами, тваринами і людьми. Тепер людство користується «залишками» древньої протоплазми після всіх катастроф і катаклізмів та життєдіяльності попередніх цивілізацій. І у тілі кожного із нас рухається згідно матриці генетичного коду та древня протоплазма, архіплазма (тобто, перша клітинка, що з’явилась у космосі), вихідний «полюс росту» всієї органічної еволюції. До речі, у Інституті охорони ґрунтів України «відкрита» наявність ДНК у «гумусі».
Таким чином видається доцільним вважати Національним ресурсом родючості – гумус, що розміщується на суверенній території у земельному ресурсі сільськогосподарського призначення (у сегменті людського існування), фізична кількість якого визначається у тонах за відомими у агротехніці методиками.
Нація. Існуюче визначення Нації частина людства, що історично склалась, об’єднана сталою спільністю мови, території, економічного життя і культури. Але ще у 1840 р. видатний вчений Юстус Лібіх написав: «Причина виникнення та зникнення нації полягає у родючості ґрунту: «підтримка» цієї родючості зумовлює її (нації) життя, багатство та могутність, «розкрадання « родючості ґрунту зумовлює її загибель».
Ще на початку цивілізації люди оселялися вздовж річок, не через чудовий краєвид, а у зв’язку із наявністю тут води і «тіла» ресурсу родючості, древньої протоплазми, гумусу, який наступні тисячі років ставав «спільною матеріальною та генетичною основою, кров’ю та плоттю нації, що обіймала свою територію. Територію як просторову базу. Таким чином правий був Л. Гумильов, коли ще у середині минулого століття наближався до розуміння, що Нація – частина людства, біологічний вид – історично об’єднаний на біохімічному рівні з ресурсом родючості ґрунтів (древньою протоплазмою, гумусом, ресурсом родючості, генетичним фондом нації).
Серед багаточисельних визначень, визначення національної ідеї: – «Моя нація повинна бути і повинна бути завжди успішною, духовною, розумною» найбільш природна, бо кореспондується із метою природи, що прописана у Матриці генетичного коду живого життя.
Практика – критерій істини. Життя свідчить, що наша модель цивілізації не відповідає своєму філософському визначенню. Як соціальна форма руху живої матерії вона не забезпечує стабільність і потенціал для саморозвитку людини «шляхом саморегуляції обміну з оточуючим середовищем», як така, що не піклується про нащадків. Правильніше її називати модель соціуму, а не модель цивілізації.
Нації, етноси приречені на «самознищення», внаслідок хижацького, нецільового «споживання» їх життєдатних ресурсів. Вже оприлюднено сценарій «кінця світу від голоду». Але проблема триєдина. На черзі сценарій «кінця світу» від «спраги» та від доведення життєвого середовища до несумісного з життям стану. Адже за оцінками фахівців ефективність техногенних засобів очищення води і життєвого середовища від техногенних забруднень складають лише 7-11 %, а біля 90 % забруднень нейтралізується гумусом, як ресурсом захисту екології. Знову ж таки «нашим» гумусом, адже загальна площа території України становить 60 млн га, із них 40 млн га земля сільськогосподарського призначення, в якій існує гумус. Збільшення техногенного навантаження із одночасним скороченням загальної маси гумусу призвело до обвалу екології за час існування всього лише одного покоління людей.
Щодо захисту водних ресурсів і навколишнього середовища. У існуючій моделі соціуму недостатньо інтелекту для відповідального розуміння необхідності створення в галузях виробництва та споживання виробничих процесів із повним або закінченим технологічнім циклом. Переважає бажання отримання прибутку від «виробництва продукції» без урахування витрат на «нейтралізацію відходів». Наприклад, у директивах ЄС з цього приводу прямо написано: мета та принципи екологічної політики ЄС полягають у відвернені, скороченні, усуненні забруднень, але тільки там, де можливо? Існуюча модель соціуму, як засвідчила практика не вічна, бо недосконала. Вона нежиттєздатна, бо не створила інтелекту для власного захисту від загибелі у створеній самою техногенній катастрофі.
Зупинення процесу обвалу екології в удосконалені концепції поводження з відходами виробництва і споживання. «Чисто не там де прибирають, чисто там, де не смітять». Модель повинна удосконалити поводження із відходами «під» концепцію. Відвернення, скорочення, усунення забруднень, не тільки там, де можливо, а беззаперечно і повсюдно.
Людство, зокрема українська нація мають бути вічними. І тут треба згодитись із переконаністю Джареда Даймонда. Якщо проблеми, що стоять перед людством, повністю створені самим людством, то щоб урятуватись, не потрібні нові технології, потрібно лише політична воля, аби використати існуючі інновації.
Продовольча та сільськогосподарська організація ООН з 1945 року втілює у світову практику індустріальний, неприродний спосіб ведення сільського господарства. Саме неприродне землеробство призвело до руйнації – ерозії родючих ґрунтів, знищує світовий і в тому числі український ресурс родючості.
Головною обов’язковою умовою припинення втрат гумусу індустріальним рослинництвом має бути повернення на поля природного способу землеробства. Другою обов’язковою умовою збереження біологічного життя нації має бути цілісність природно-соціального утворення: ресурс родючості – нація – територія. Із визначень «ресурс родючості» та «нація» випливає, що єдине ціле, неподільне природно-соціальне утворення, належить виключно всім українцям без права всякого привласнення.
До речі, втрачена було перспектива збереження нації може повернутися, якщо впровадити у практику Українську комплексну технологію переробки органічних відходів АПК (анаеробного відновлення гумусу ), яка у 1996 році була удостоєна Державної премії України. Ще і тепер такої системи немає в державах ні ближнього, ні дальнього зарубіжжя. За 28 років, що сплили, комплексна технологія була удосконалена і тепер може стати основою «інтенсивного» способу глобального відновлення і прирощення гумусу на території України, до і вище природного рівня, із запасів лігніну, які передбачливо накопичила природа мільйони років тому.
К. Маркс в останніх рядках четвертого тому «Капіталу» прийшов до висновку: «Реальну основу існування прибутку (додаткової вартості) становить природна родючість землі». В біологічному житті понять відходи і прибуток не існують. У соціумі народне господарство виробляє дві субстанції, корисну продукцію і відходи. У собівартість виробництва корисних продуктів не входить вартість нейтралізації відходів». За рахунок цього створюється приватний прибуток. Таким чином виходить, що за 28 років незалежності України для отримання прибутку безповоротно знищено 1,6 млрд. т продуктивного гумусу із 3,0 млрд. т, який ще залишався після знищення українських чорноземів у царській Росії та СРСР.
Відомо, інвестиції не надаються під проекти, що не приносять додаткової вартості. Виникла не вирішувана колізія. Держава, зацікавлена в отримані прибутку, знищує гумус, а нація платників податків і сама природа повинні опиратися і зберігати національний гумус. При тому, що можливості опору в обох вичерпані. Попереду може бути тільки прірва. В України немає іншого виходу, крім як стати країною «істинної цивілізації». І критичною у цьому процесі є роль патріотично орієнтованих еліт. Тільки відстоювання та проведення політики на усіх рівнях в інтересах українського народу, задля збереження біологічного життя нації врятує Україну від зникнення з лиця Землі.
Леонід ШМОРГУН
Leave a Reply