А пані вчителька сказала…

Не перший рік в Україні точаться дискусії стосовно реформування освіти. Риторика щодо дієвості впровадженого та перспектив запланованого досить неоднозначна. Проблеми тільки накопичувалися, а шляхи їхнього розв’язання звужувалися застарілими нормами й обмеженнями.
Початок черговій освітянській реформі поклав експеримент Міністерства освіти і науки України під красивою обнадійливою назвою – Нова українська школа. 2017 року 100 шкіл у різних регіонах України в рамках експерименту перейшли на новий Державний стандарт початкової освіти. З вересня 2018 року новий зміст, нові підходи та методики навчання, відповідно до нового Стандарту, затвердженого 21 лютого Кабінетом Міністрів України, будуть запроваджені в усіх школах держави. Основна його відмінність – орієнтованість на здобуття учнями початкової школи компетентності, а не лише знань.
Чи дійсно Нова українська школа настільки нова, як про це тлумачать? З’ясовуватимемо на прикладі реальної, але не зовсім звичайної української школи, а саме: навчально-виховного закладу «Гелікон» міста Миргород Полтавської області…

Ми позбавляємо дітей майбутнього,
якщо продовжуємо вчити сьогодні так,
як вчили цьому вчора
Д. Дьюї

   Не перший рік в Україні точаться дискусії стосовно реформування освіти. Риторика щодо дієвості впровадженого та перспектив запланованого досить неоднозначна. Проблеми тільки накопичувалися, а шляхи їхнього розв’язання звужувалися застарілими нормами й обмеженнями.
   Початок черговій освітянській реформі поклав експеримент Міністерства освіти і науки України під красивою обнадійливою назвою – Нова українська школа. 2017 року 100 шкіл у різних регіонах України в рамках експерименту перейшли на новий Державний стандарт початкової освіти. З вересня 2018 року новий зміст, нові підходи та методики навчання, відповідно до нового Стандарту, затвердженого 21 лютого Кабінетом Міністрів України, будуть запроваджені в усіх школах держави. Основна його відмінність – орієнтованість на здобуття учнями початкової школи компетентності, а не лише знань.

   Чи дійсно Нова українська школа настільки нова, як про це тлумачать? З’ясовуватимемо на прикладі реальної, але не зовсім звичайної української школи, а саме: навчально-виховного закладу «Гелікон» міста Миргород Полтавської області.

     Як заклад нового типу, «Гелікон» функціонує з 1996 року. Далекоглядності та мудрості тодішнього керівництва та педколективу можна тільки позаздрити. Адже керуючись відомою тезою про те, що немає поганих учнів, майже немає поганих вчителів, є лише застарілі методики, вибір було зроблено на користь системи розвивального навчання Ельконіна-Давидова. І вже понад 20 років геліконівці крок за кроком, використовуючи систему розвивального навчання, піднімаються до вершини знань, адже Гелікон – це гора у Давній Греції, на якій збиралися музи мистецтва і науки. 

  Варто нагадати, що наукові фундаментальні психолого-педагогічні дослідження щодо здійснення ідеї розвивального навчання почалися ще в 60-х роках минулого століття у рамках вітчизняної психологічної школи. У результаті й була розроблена концепція розвивального навчання.
   Ідея концепції Ельконіна-Давидова полягає в тому, що у молодшому шкільному віці через спеціально організоване навчання у дитини формуються здатності до самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання, тобто дитина повинна поступово, за час навчання в молодших класах, набути «вміння навчатись». У традиційній школі таке завдання ніколи не висувалось, основним вважалось «уміння організувати себе і своє робоче місце».

Про власний досвід

Директорка «Гелікону» пані Дар’я Полтавська ділиться зі мною своїми думками: «У мене немає однозначної оцінки, сприйняття чи несприйняття реформ. Концепція Нової української школи мені подобається – це найкраща із усіх, які я знаю. Але все залежить від того, хто і як її реалізовуватиме.
Нова Українська Школа виписана на 90 % із системи розвивального навчання та інших схожих програм. Ми дуже задоволені, що, нарешті, є запит на систему, в якій заклад успішно працює понад 20 років і яку схвально сприйняли учасники освітнього процесу нашої школи.
Є багато застережень із власного досвіду, тому що це не перша реформа, яка розпочинається в освіті. За 15 років роботи пам’ятаю декілька і жодна реформа не доведена до кінця. На жаль, їх результат залежить від політичних сил, які приходять до влади. Чомусь кожна політсила реформує освіту по-своєму.
Ми продовжуємо працювати за програмою розвивального навчання, але не впевнені у тому, що вона залишиться основною програмою у наступному навчальному році. Нині затвердження програм у процесі. Про запровадження та дотримання нових педагогічних технологій, створення комфортних умов перебування дитини у школі, забезпечення її всебічного розвитку постійно дбають педагоги закладу, які є членами Всеукраїнської Асоціації «Розвивальне навчання». Їх усіх об’єднує фаховість, компетентність, креативність, раціональна світоглядна екзистенція, відданість обраній справі».

А пані вчителька сказала…

Тільки у «Геліконі» з самого початку було загальноприйняте звертання до вчителів та персоналу «пан», «пані». У місті такої практики немає. Колегам усім подобається, але коли ми пропонуємо їм зробити це у своїх школах, навіть у школах західної України, говорять: «нас не зрозуміють». А ми переконані, що це надзвичайно важливий елемент виховного процесу, – елемент міжособистісного спілкування. Миргородське управління освіти, інститут післядипломної освіти нас підтримали. Дітям набагато легше і простіше запам’ятати таку форму звертання, особливо малюкам. Коли приходять діти з інших шкіл, вони підхоплюють наші правила з перших днів, а ось з батьками складніше, по-різному сприймають наше панство: хтось погоджується, хтось – ні. Дехто із «совковим» скепсисом зазначає, що у нас працюють одні пани.

   Запитую пані Дар’ю про партнерські взаємини із місцевими колегами-освітянами. Чи цікавляться вони досвідом «Гелікону», чи визнають першість запровадження нових методик? «Так традиційно склалося у нашому колективі, що ми не прагнемо визнання, подяк чи лаврів першовідкривачів. Не знаю, чому так. Ми задоволені учнями, які закінчують наш заклад, вони задоволені, що цей період був у їхньому житті. Цим пишаємося. Наші учні, батьки, випускники є носіями всього того передового, що є у системі розвивального навчання. Ми не займаємося піаром.

   Безумовно, наші колеги знають, що ми маємо досвід у цій царині. Шлях пройдений і напрацьований. Можливо, нам потрібно самим виступити ініціаторами проведення освітянських заходів і поділитися багаторічним досвідом, надбаннями, відкинути так звану скромність. Настав час підтримати колег, змінити ставлення самих до себе, підтвердити імідж, статус, авторитет. Без довіри один до одного, без взаємодопомоги, взаєморозуміння, взаємопідтримки не побудуємо нової України».

  Сьогодні є суспільний запит на справжність, а не вдаваність. Усі стомилися від брехні, пустопорожніх обіцянок. Суспільство потерпає від усього несправжнього, нещирого, надуманого, лицемірного, фарисейного, кривощепленого, особливо молодь, діти. Тому продовжую розпитувати пані Дар’ю вже про відносини безпосередньо у колективі.
«Чи не найбільшу увагу у нашому колективі приділяємо побудові саме щирих, відкритих, дружніх, партнерських відносин. Особлива увага надається створенню під час занять атмосфери довірливого спілкування. Довіру втратити легко, а повернути – складно. Розвивальне навчання орієнтоване на дослідницьку діяльність учнів. Його завдання – навчити дітей самостійно міркувати, уміти дискутувати, обстоювати свою думку, ставити запитання, бути ініціативними. Тому розкутість, свобода, довіра і любов до вчителя забезпечує успіх розвивальної методики.

Про зовнішні впливи

    Наша школа стала учасницею програми «Демократична школа», яка фінансується Радою Європи і базується на досвіді Норвегії, який остання успішно реалізувала в Польщі. Сьогодні недарма Польщу вважають однією із тих держав, яка досягла найбільших успіхів у демократизації освіти, у соціальних, економічних та політичних реформах. Мені настільки сподобалася програма, що я стала її тренеркою».
Зараз багато точиться розмов про фінську систему освіти. Фахівці її вважають найефективнішою і найкращою у світі. Але проекція фінської школи жодним чином не накладається на українську, тому що у них немає великих шкіл, там класи по 9–10 учнів. Знову ж таки ми міряємо не по собі шапку. З одного боку, регламентуємо, не дбаючи про реальну перебудову і реальні витрати.
   Це означає, що фактично Міносвіти чує тільки те, що хоче чути. Як результат, – невідповідність задекларованого реалізованому. Наприклад, коли міністр та міністерські чиновники говорять про заробітну плату вчителя у розмірі 10–11 тисяч гривень, це викликає щонайменше подив. Не потрібно видавати бажане за дійсне, варто глянути у мій смс-банкінг. Я розумію, що є середній показник, але це не стосується дошкільної та шкільної ланки. Нас не потрібно порівнювати з викладачами вишів чи працівниками міністерства. Завдяки таким заявам нагнітається суспільна напруга, точаться нездорові дискусії, підривається авторитет вчителя на рівні держави.
Варто відкрити Інтернет чи поспілкуватися з колегами і побачити, скільки спільних проблем ми маємо: недофінансування, застаріла матеріально-технічна база, відсутність сучасного Інтернету, низька заробітна плата тощо. Міносвіти їх не вирішує, а просто переступає. Складається враження, що зверху не знають, що буде завтра, а від людей знизу чекають, щоб ми їм повірили і здійснили реформи сьогодні.

Про мову

    5 вересня 2017 року Верховна Рада України, нарешті, прийняла Закон України № 3491-д «Про освіту», який зчинив неабиякий галас навколо мовного питання. Ось як прокоментувала цей факт очільниця «Гелікону»: «Мені здається, що суспільство має розвивати громадянську компетентність нарівні з мовною, математичною, інформаційною. Громадянська компетентність є наскрізною. Вона повинна стати основною у роботі школи, починаючи з дитячого садочка, червоною ниткою має йти через увесь навчальний процес. Дерусифікація Нової української школи – ключове завдання. Це проблематика великих міст, які, на жаль, досить русифіковані. На щастя, наш заклад не має такої проблеми».

Про інклюзивну освіту

   На сайті «Гелікону», зокрема, зазначено: «Миргородський навчально-виховний комплекс (дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад) «Гелікон», крім того, що працює за системою розвивального навчання, є ще й базовим щодо впровадження інклюзивної освіти. У ньому радо зустрічають 3-річних малюків, а в доросле самостійне життя з гордістю проводжають юнаків та дівчат». Прошу свою візаві прокоментувати цю інформацію.
   «Ще до того, як почали говорити про інклюзивну освіту, вона в «Геліконі» існувала просто й невимушено. Дітей з особливими потребами, а саме: проблемами опорно-рухового апарату, слуху, зору, мовлення – приймали до закладу без особливих застережень. Перебуваючи у наших стінах, вони не були дітьми з вадами, вони були просто дітьми. Ми переконані – інклюзія на рівні держави не зробить інклюзії на рівні душі й свідомості».
Прощаючись зі мною, пані Дар’я підсумовує: «Усе гармонійно у нашій школі. Авторитет вчителя беззаперечний. Учні почуваються вільно і захищено. Можливо, хотілося б мати кращий зовнішній та внутрішній антураж, але це не основне. Ми відкриті для всіх. Ми готові ділитися досвідом безоцінкового навчання, розвивального, гуманістичного. Ми і є нова українська школа».

Суспільство починає формуватися у наймолодшому віці

    А далі на мене чекала оглядова екскурсія закладом. НУШ – це в першу чергу – початкова школа. Заходимо у клас першачків. Просторий клас, поруч кімната відпочинку з ліжечками та килимом для занять, роздягальня, санвузол. Нас зустрічає привітна вихователька групи продовженого дня пані Леокадія та допитливі погляди малечі, яка з цікавістю спостерігала за нами.
   Якщо педагог поєднує в собі любов до справи і до учнів, він – досконалий педагог. Цю тезу Л.М. Толстого можна перенести як на увесь педагогічний колектив школи, так і на конкретних осіб. У цьому я переконалася, безпосередньо відвідавши заняття вчителя-методиста з 28-ми річним стажем пані Валентини Синельник, яка працює у «Геліконі» з першого дня його заснування.
  Пані Валентина розповідає: «22 роки працюю у системі розвивального навчання Ельконіна-Давидова. Свій авторитет у місті, районі, області школа заробляла великими об’єднаними зусиллями: вчителів, учнів, батьків. Вчителі, не шкодуючи часу, всупереч відвертому, інколи прихованому супротиву, впроваджували ідеї розвивального навчання у навчальний процес.
   У проекті НУШ для нас немає майже нічого нового. Візьмемо хоча б безоцінкове навчання – понад 20 років початкова школа працює без оцінок. Ми розробили систему і при потребі без проблем визначаємо рівень знань у балах та відсотках, виходимо на вимоги Держстандарту, як усі складаємо ЗНО, пишемо у 4-му класі державну підсумкову атестацію. Інтегрований підхід у навчанні забезпечує формування у молодших школярів цілісної картини світу, систематизує та поглиблює знання, сприяє діапазону їх практичного застосування.
   У нас також діють програми «Філософія для дітей», «Логіка». Пригадую, коли я проводила відкритий урок з логіки у другому класі, завдання виконували і учні, і присутні вчителі. Діти з легкістю виконали завдання, бо вони не боялися, не соромилися схибити, висловити думку, яка не збігається з загалом, а вчителі помітно хвилювалися, боячись помилитися.
   У зв’язку з тим, що у структурі НВЗ функціонує садочок, у нас немає загальношкільних традиційних дзвінків на урок чи перерву. Наприклад, коли ми проводимо рухливі ігри на вулиці, щоб закликати учнів до класу, достатньо маленького іграшкового дзвоника. Діти дуже люблять школу і навіть дивно, але не всі радіють канікулам чи вихідним дням.
    Усі навчальні матеріали знаходяться у відкритих шафах без обмеженого доступу для учнів. У класі панує дружня атмосфера, діти психологічно не напружені. Рідко, але трапляється, що діти посварилися чи побилися, тоді намагаємося не шукати винних, а одразу делікатно вичерпати конфлікт, щоб його не ускладнювати».
Ще я дізналася, що «Гелікон» має гарні усталені традиції щодо проведення сімейних свят «Давайте познайомимося!», «100 днів у «Геліконі», «Гелікон» має таланти», «Кольорові ігри» тощо. Цікавою є діяльність шкільних гуртків, зокрема випуск друкованої шкільної щомісячної газети «Гелікон».

   Хоча досвід геліконівців широко не розтиражований, я би радила не байдужим освітянам відвідати миргородських колег, хоча б на деякий час зануритися в атмосферу шляхетності освітянського панства, вже сьогодні відчути дух таких довгоочікуваних гуманістичних змін, які обіцяє усім нам Нова українська школа.

Тамара Маркелова