Степан Ількович Хмара — український політик, правозахисник, політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України І, II та IV скликань. Герой України.
– Степане Ільковичу, відомо, що при кожній владі є консультанти, помічники. Чому, на Вашу думку, в Україні не створена рада старійшин – людей, які виборювали свободу, пройшовши через тюрми і табори, які мають професійний і життєвий досвід розбудови держави?
– У кожній країні так є. В Америці відомі особистості стають радниками, авторитетними експертами, до них прислухаються і сенатори, і президенти і, відповідно, це впливає на формування громадської і політичної думки. Чому в нас цього не відбувається? Тому що для тих, хто приходить до влади, національні інтереси, доля України, майбутнє через 10, 20 років, – це другорядне…
Тамара МАРКЕЛОВА, Степан ХМАРА під час розмови. Київ, 2015 рік.
Передусім є задоволення своїх владних та фінансових амбіцій. У нас ні Президент, ні Верховна Рада, ні уряд не прислухаються до голосу громадськості. Людей, які мають певний політичний досвід в Україні, небагато, наприклад, це депутати І скликання, які заклали в надзвичайно тяжких умовах запеклої боротьби підвалини незалежності та юридично її проголосили. Це відбувалося за часів радянської імперії, 90-й рік, Декларація про державний суверенітет. І довелося йти на якісь компроміси, а основний фундамент був закладений. Є декілька людей, які живі-здорові, так би мовити, дієздатні. Ми робили такі спроби і зверталися до Прем’єра, і в канцелярію Президента – навіть відповіді не отримали. Я особисто звертався до багатьох нинішніх депутатів, не до тих, що у фракції Порошенка, чи Яценюка, які вже були депутатами. Ці люди зіпсовані, непорядні й від них нічого чекати доброго не можна. Це люди вчорашнього дня і користі Україні не принесуть. Я покладав надії на тих нових, хто прийшов з Майдану. Але вони роблять помилки на старті та йдуть не тим шляхом. І багато чого роблять несвідомо. Не вистачає сили волі у політиці. А за рівнем непрофесіоналізму нинішнє скликання Верховної Ради – одне з найгірших. Бажання вчитися поки що не бачу. І я наголошую, хоч і небагато, але є такі люди в Україні. Не тільки ті, які були у парламенті, але високого рівня фахівці у різних сферах. Я особисто телефонував помічнику Президента три місяці тому і назвав деяких поважних людей, які хочуть зустрітися з ним. Ні повідомлення, ні відповіді, ні зустрічі – нічого. Для мене це приниження. Але наші вищі посадовці не думають про інтереси, розвиток, стратегію країни, а думають про своє. Хай візьме, послухає думку людей з досвідом того ж Хмари, того ж Лук’яненка, Черняка та інших. І ми йому скажемо, що так не можна робити або так бажано робити. Я вважаю, що ми уособлюємо думки частини нашого суспільства, які нас підтримували, якого ми не зрадили, залишилися вірними йому. І маємо певні заслуги перед суспільством.
– Нині Україна в небезпеці. Тому пригадаю слова Авраама Лінкольна «Скажіть людям правду, і країна буде у безпеці». Яку правду повинен знати український народ і хто її має виголосити?
– Правду має виголосити Президент. Це людина, яка повинна показувати приклад, як виконувати Конституцію, як дотримуватись певних етичних норм і правил поведінки. Але коли з ворогом ведуться таємні закулісні перемовини і суспільство про це не знає – це абсолютно неприпустимо. Хоча суспільство знає мету Путіна, бо він її не приховує. Він же давно сказав, що Україна – це не держава, він її не визнає і сфера його впливу там, де є російська мова. А ми повинні виходити зі своїх інтересів і відповідно будувати політику. Та наші лідери йдуть весь час на поступки. Очевидно, для якихось преференцій, підтримки з боку Росії. Жоден з наших лідерів не стояв рівно на своїх власних ногах. Завжди або підігнуті ноги, або на колінах. Путін тільки озвучує вимоги Росії. Від підписання домовленостей з Євросоюзом до неподання заявки про вступ до НАТО. Заявка – це визначеність, що ми готові та обов’язково будемо йти до системи колективної безпеки. Коли ворог тебе хоче знищити, то ти з ним нічого не можеш мати спільного.
Або весь час говорити, що ми можемо вирішити конфлікт на Донбасі. Немає такого вирішення мирним шляхом. Тому що злочинців треба нейтралізувати силовими методами. А там хто воює?
Це всі бандити, якими керують російські військові фахівці, а також частина регулярних російських військ. Ми маємо вести активну роз’яснювальну роботу серед світових лідерів, крім Росії. Давайте навчимося говорити правду, бо тільки правда спасе нас. Може, ми врятуємо і нашого Президента, бо якщо він далі буде так поводитись, то його чекає доля гірша, ніж Януковича. Бо йому не буде де ховатись.
– А чому ми не оголошуємо війну?
– Я до того й підводжу. Перше, треба назвати, що це є не внутрішній конфлікт в Україні, це є нав’язаний Росією збройний конфлікт. Це є неоголошена війна, яка поки що інтенсивно ведеться на частині території України, а іншими методами ведеться по всій України, а також у світі. Це інформаційна, дипломатична, економічна, але це тотальна війна Росії проти України. Росія проти системи правопорядку, її позиції – авторитаризм і тоталітаризм. Друге, нам потрібно забезпечити свій кордон. Як колись нас зомбували на початку 80-х, що Україна не може залишатися зі статусом ядерної держави. Це була не те що стратегічна помилка, це злочин тодішніх наших керівників. Я фанатично намагався відстоювати ядерний статус України. Так само і тепер. Нам кажуть, не можна захищати кордони. Не можна допускати, щоб Росія вільно без будь-якого спротиву вторгалася на нашу територію!
– Як закрити кордони?
– Не тим сміхотворним валом, який запропонував Яценюк, це дурниця, а може й не дурниця, а спроба відмити серйозні гроші. А захистити кордон у нас є достатньо сил і засобів. В Україні стільки артилерійської зброї, що можна всю Європу забезпечити. Нам залишився спадок від Радянського Союзу – далекобійна артилерія, яка може вести вогонь на 50, 30 км. Немає політичної волі Президента, бо він думає про свій бізнес у Росії і зробив Україну заручницею. Це все похідне. Президент як верховний головнокомандувач має бути ідейно-політичним організатором всього цього процесу. Ми, українське суспільство, повинні його змусити, щоб він діяв у рамках національних інтересів, а не своїх власних. А якщо ні, то розпрощатись з ним. У нас була рада Майдану, багато депутатів, я намагався з ними спілкуватися, вони не хочуть проявляти серйозну політичну волю. Вони працюють в якомусь віртуальному, сюрреалістичному світі.
– Москва протягом століть була «взірцем» демагогічної пропаганди, перекручування фактів, спотворення історичної правди. Ми «велися» на її брехню, аж поки вона відкрито не напала на нас. Чому ми досі не розірвали з Росією дипломатичні стосунки? Чого боїться Україна?
– У Конституції написано: Верховна Рада визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики. Треба, щоб Верховна Рада потурбувалася, щоб Президент виконував свої безпосередні функції, а не намагався виконувати ті, які не в його компетенції. Верховна Рада з першого дня повинна була би прийняти Постанову Верховної Ради і визначити, що Росія є агресором, веде неоголошену війну проти України, Україна є жертвою агресії й зобов’язати Президента як верховного головнокомандувача, гаранта суверенітету і територіальної цілісності України виконувати свої безпосередні функції. А це оголошення воєнного стану, створення ставки верховного головнокомандувача. Не було такого в історії, щоб з країною, яка веде війну, ми підтримували дипломатичні відносини. Їх не може бути. Не скасовані досі злочинні так звані закони від 16 вересня про Донбас. Це особливий статус і амністія бандитам. Вони були ганебно прийняті в злочинний спосіб. Ми маємо вимагати виведення російських військ з території України. І не порушувати нашого кордону. А домовленості про особливий статус – це зрада і мирні ініціативи Порошенка – це план Путіна руйнування України.
– Чи немає загрози, що Україна зникне з політичної карти світу?
– Загрози є, але цього не буде. Ми дуже дорогу ціну платимо, а Порошенко торгує кров’ю кращих патріотів. Найбільше його зло – це зовнішня та оборонна політика, яку він абсолютно провалив. Він бреше нагло і цинічно. Це зачіпає честь і людську гідність. Тільки націоналізм може бути тим рушієм, який може збудувати державу. І жодна країна без націоналізму не збудувала державу. Це відданість ідеї і виключення будь-яких матеріальних факторів на свою користь.
– Вчорашні опозиціонери стали правлячою коаліцією в парламенті й навпаки. Але нічого не змінилося. То чи є опозиція у ВР?
– Треба спитати Порошенка. Чому він зробив все для того, щоб ці хлопчики з банди регіонів прийшли до Парламенту? Пам’ятаєте, Путін до виборів сказав, що у нього будуть свої люди у Верховній Раді. Можна було прийняти закон, щоб заборонити їхню політичну діяльність і накласти на всю організацію політичну відповідальність. Персонально Янукович має відповідати, Колєсніков, Бойко, а колективна відповідальність – це політична відповідальність. Але цього хотів Порошенко і дав їм зелене світло. І нині чому не піднімається питання про притягнення до відповідальності того ж Бойка? Тому що Верховна Рада під Порошенка лягла, а Порошенко цього не хоче. Якщо ми будемо такі безпринципні, то ми дійсно маємо шанс втратити державу. Я спокійно не можу за цим спостерігати, бо я вклав все своє життя для того, щоб держава повернула собі незалежність.
– Складається враження, що на Сході і Півдні України завжди були присутні сепаратистські настрої. Це насправді так?
– Проблеми сепаратизму немає в Україні, це проблема, нав’язана зовні. Сепаратизм може бути тоді, коли є внутрішні проблеми: релігійний етнічний конфлікт. У нас цього не було. Нав’язано це зовні і фінансувалося зовні. Тобто внутрішніх підстав для сепаратизму, створення певного автономного регіону з особливим статусом немає. Просто потрібно наводити правовий порядок і захистити доброчесних людей українців-патріотів. Іде етнічна чистка українців російськими бандами, не сепаратизм, а зачистка в Донбасі українців. Сотні таких жертв. Тому забудьте слово «сепаратизм». В Україні підстав, підґрунтя, причин для сепаратизму немає. Я думаю, що Президент це розуміє, але в нього інші інтереси.
– Чи є надія, що ми повернемо Крим?
– У загальному контексті Крим буде повернуто в склад України. Україна має довести, переконати цивілізований світ, що Росія – це є дика держава, це є агресор, це є кровожерна потвора і застосовувати до неї не тільки економічні важелі, а й повномасштабну ізоляцію: політичну, дипломатичну, фінансову, інформаційну. І хай вариться в своєму соку. Довго витримає? Ні, недовго. Бомбами розмахуватись Путін не буде. Він прекрасно знає, що буде знищений. Тому ядерний конфлікт виключено. Але Росію треба так взяти за горло, щоб нарешті коли «селедки не будет жрать русскому мужику», він перестане волати «Крим наш». У Криму повна блокада з боку України. І це чорна прірва, космічна чорна діра для путінського режиму. І я погоджуюсь зі своїм побратимом, колишнім політичним в’язнем Мустафою Джемілєвим, надзвичайно порядною людиною, який каже: «Ми якось витримаємо». А наш керманич заявляє: «Ні, жодних блокад». Він же діє в інтересах свого бізнесу за домовленістю з Путіним.
– Які події повинні відбутися в Україні, щоб ми нарешті здобули чи повернули собі віру, правду, справжню, а не декларовану незалежність?
– На початку 90-х років, коли я був народним депутатом, проповідував таку формулу для підбору кадрів усіх рівнів – принцип трьох «П»: патріотизм, професіоналізм і порядність. Без відновлення парламентаризму, реального, дієвого, в нас ніколи не буде порядного кандидата на президентський пост. Це неможливо. Він має вирости з політичного середовища. А як це проявити? Буде в нас нормальний парламентаризм – з’являться яскраві особистості. Україна відбудеться як держава. За це треба платити. Щоб це не була найтяжча плата, кожен добропорядний громадянин має взяти частку цієї ноші на себе. Знати і пам’ятати: ми не народ України, а український народ! Україна в стані війни. Чим довше буде затягування з проголошенням того стану і, відповідно, без висновків і дій, то тим більше ми будемо втрачати часу, енергії, ресурсів та поглиблювати загрозу, проливати кров найкращих воїнів. Це втрата для нас. Хотілося, щоб цих втрат було менше, але для цього потрібно більше віри і більше культури.
– Складається враження, що у світі настав активний період денаціоналізації і деморалізації суспільства. Як Ви гадаєте, в чому причина цього ганебного явища?
– У нашому суспільстві великий брак культури і справжньої віри в Бога. Треба пам’ятати про моральні принципи, шанувати витоки, любити рідну землю, як матір свою, берегти традиції, культурні надбання. Національна культура є багатющою в усіх сферах. У нас прекрасна література. З ким ви порівняєте відомі всьому світові твори Лесі Українки? Або такого енциклопедиста і прекрасного письменника, мислителя, філософа, як Іван Франко? Багато знайдете в світовій історії? Такого блискучого історика як Стефаник – письменника, політика, знавця тонкощів людських душ. З цим я виділяю Шевченка. Його треба зачислити одночасно до поетів, письменників, художників – в усіх цих сферах він створив шедеври. Я вважаю Шевченка, насамперед, пророком, прямим посланцем Бога, який розтлумачив Святе Письмо доступною нам мовою і образами.
І у кожного політика мала б на столі лежати Біблія і поряд – «Кобзар». Там є все – як жити і поводитись. Це є віра, це є культура. Деморалізує суспільство невігластво. Історію свою треба добре знати і рідну мову. Хотілося, щоб не залишали Україну наші співвітчизники у пошуках кращої долі – жінки та дівчата народжували вдома, а не на чужині. Якщо будемо пізнавати своє, любити його, шанувати і тоді нам Бог допоможе. І буде все добре.
Розмовляла
Тамара Маркелова
Leave a Reply