«Псевдосвітанок» глобалізації

«І один, і другий – большевизм і фашизм – це два псевдосвітанки; вони провіщають не завтрашній ранок, а ранок якогось архаїчного дня, що його вже не раз прожито; це два примітивізми»(Х. Ортеґа-і-Ґассет «Бунт мас»).
Скільки радянська і теперішня російська пропаганда не протиставляли б ці «псевдосвітанки», багато чого в них залишається тотожним. На щастя, другий назавжди засуджено міжнародною спільнотою, на краю прірви небуття перебуває перший, але їм на зміну приходить сьогодні ще один. Цей «псевдосвітанок» провіщає ранок дня, в який усі люди на Землі прокинуться однаковими. Навіть нацизм так далеко не сягнув – у нього суспільство хоча б поділялося на панів-арійців і рабів. Близьким до цього «псевдосвітанку» може бути лише комуністичний інтернаціоналізм зі своїм мутантом – «радянською людиною». Сьогодні ж на Землю наступає ще один клон – космополіт…

«І один, і другий – большевизм і фашизм – це два псевдосвітанки; вони провіщають не завтрашній ранок, а ранок якогось архаїчного дня, що його вже не раз прожито; це два примітивізми»(Х. Ортеґа-і-Ґассет «Бунт мас»).
Скільки радянська і теперішня російська пропаганда не протиставляли б ці «псевдосвітанки», багато чого в них залишається тотожним. На щастя, другий назавжди засуджено міжнародною спільнотою, на краю прірви небуття перебуває перший, але їм на зміну приходить сьогодні ще один. Цей «псевдосвітанок» провіщає ранок дня, в який усі люди на Землі прокинуться однаковими. Навіть нацизм так далеко не сягнув – у нього суспільство хоча б поділялося на панів-арійців і рабів. Близьким до цього «псевдосвітанку» може бути лише комуністичний інтернаціоналізм зі своїм мутантом – «радянською людиною». Сьогодні ж на Землю наступає ще один клон – космополіт.
Як не дивно, космополітизм і більшовизм теж дуже важко протиставляти. Як одна, так і інша ідеологія повністю нівелює особистість, прикриваючись високими ідеалами. Свобода… Мир… Солідарність… Божі дари, але в певному контексті, у певних суспільствах, за певних прихованих цілей стають порожнім верзінням.
Радянська пропаганда кричала, наскільки людина в СРСР є вільною, але чи так було насправді? Усього проголошувався мир, але плавав він на поверхні моря крові жертв періоду становлення радянської влади, сталінізму і вбитих душманами воїнів-«інтернаціоналістів». Щороку в травні святкували накинуту солідарність трудящих, яка базувалася на химерних псевдоцінностях.
Сьогодні звучать ті самі слова. Але чи відображають вони те, що насправді вклало у них Боже Провидіння? Чи, може, прикривають ниці корисливі цілі вельмож, яким мало якоїсь обмеженої кордонами території – вони прагнуть світового панування?
Свобода – це свобода від гріха, від пристрастей. Але в ліберальному суспільстві її часто плутають зі свавіллям. «Поводьтесь як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі»(1Пт.2,16) – застерігає від такого Апостол Петро. Бо інакше є загроза підпасти під орвеллівське «Воля – це рабство», що в сучасному світі часто спостерігаємо.
Жахлива підміна понять! Віруючих, по-справжньому вільних людей(чи то християн, чи то мусульман) деякі західні видання висміюють як обмежених догмами. Натомість вільним вважається раб гріха – той, який, скажімо, веде безладне статеве життя чи підкорився Мамоні.
Мир – одна з ключових ідей, яка нібито виправдовує космополітизм – якщо не існуватиме відмінностей між народами, то й не буде війни. Самообман – уже в корені проблеми! Не культурні відмінності, а захланність окремих індивідів стає причиною до війни. Культура, якщо вона справжня, а не «поп», навпаки, базуючись на істинних цінностях, здатна примирити. А ще сьогодні, говорячи багато про мир зовнішній – відсутність війни та матеріальне «благоденствіє», забувають про мир внутрішній – присутність Бога в душі, який за тілесністю, споживацтвом, гонками на кар’єрних трасах у пошуках місця під сонцем цілковито втрачається.
Солідарність на шляху до «псевдосвітанку» глобалізму означає зовсім не те, «як добре і як любо, коли брати живуть укупі»(Пс.133,1), а тотальну ідентичність під прапором англо-американської масової(а не шекспірівської чи драйзерівської) культури. Відмінність передбачається, навіть вітається, але ця відмінність зовнішня. Наприклад, коли йде популяризація різних субкультур. Щоб не закинули, бува, космополітичному суспільству тоталітарної зрівнялівки…
Дивіться, мовляв, скільки нас! Всі вільні, всі виглядають по-різному, носять яскравий одяг, стрижки. Ще й з тілом своїм – Храмом Святого Духа – роблять звірячі експерименти: тату, пірсинг, сексуальні збочення; жертвують ним задля порції адреналіну, займаючись розрекламованими екстремальними видами спорту. Це все – відмінності назовні, а в душі – однакова порожнеча. Слушно навчав Сенека: «В одному лише застерігаю: аби ти, бува, не наслідував тих, хто прагне лише вирізнятись, а не вдосконалюватись, і не робив чогось такого, що впадало б у вічі, чи то в твоєму одязі, чи у способі життя… Будьмо цілком неподібні до інших людей внутрішньо, але зовні не відрізняймося від них».
А таких, які стоять вище за інших внутрішньо, будь-який «псевдосвітанок» боїться. Згадаймо гоніння мислячих людей в нацистській Німеччині і в Радянському Союзі. Тепер, простуючи до глобалізації, фізично людей не знищують, але знищують особистісно. Діє принцип «універсального шантажу», описаний дослідником явища масовості Х. Ортеґою-і-Ґассетом у праці «Бунт мас», «який має дві взаємодоповнюючі форми: шантаж насильства і шантаж висміювання». Ті, хто в різні епохи прагне панування над світом, вдаються то до одного, то до іншого виду, то до їхньої комбінації. Звідси й така велика кількість розважальних шоу, які висміюють і репресивно критикують усе справді цінне, що не допустить нівелювання Людини.
Пригадую свої шкільні роки – період дев’яностих: час подвійної масовості на радянських і неоліберальних стандартах, час, коли серед підлітків цінувалися розкута поведінка, груба фізична сила, агресія, хамство, матеріалізм, підкорення лише власній волі. В найбільшому приниженні тоді були розум, людяність, совість, правда, праця, сім’я. Цього найбільше боялися, це обома взаємодоповнюючими формами «універсального шантажу» намагалися викорінити серед однолітків, які ці цінності сповідували.
Але минув час… Сьогоднішні школярі уже не такі агресивні, зникла у них орієнтація на грубу фізичну силу. Проте істинні цінності не стерлися і стоять непорушно, як багато віків тому. Тепер свої проблеми в молодіжному середовищі: споживацтво, залежність від техніки, орієнтація на матеріальний та соціальний успіх, бажання виділитися(зовнішньо зазвичай). Незмінно йде боротьба з мислячими, чуйними, слухняними батькам і стійкими до зла. Знову і знову вистоюють у ній ті, хто звіряється на справді вартісне. Тимчасове пройде, вічне залишиться.
Зникли бритоголові «братки-рекетири» – еталон дев’яностих. Євромайдан змів з лиця Землі «реальних пациків». Зникнуть сьогоднішні геймери, панки, металісти, матеріалісти, циніки, космополіти – все, що насаджено штучно і ззовні. Залишиться Людина, якій жодні «псевдосвітанки», жодний космополітизм, жодна глобальна масовість не страшні. Згинув Радянський Союз і всі ті, на яких він тримався, «як роса на сонці». Залишилися лише Люди, які не злякалися кинути виклик диявольській машині фізичного й особистісного знищення. Так само буде і з сучасним намаганням підігнати все людство під один стандарт. Нехай бунтують маси і масовість, але завжди залишиться «малесенька щопта»(В. Стус) «добірних людей»(Х. Ортеґа-і-Ґассет)-аристократів, вірних Істині, які зупинять цей бунт і тих, кому він вигідний.

ВАСИЛЬ КАЛИТА