Цього літа, шістнадцятого липня, Україна втратила улюбленця мільйонів, одного з найкращих акторів нашого часу, талановитого, харизматичного, єдиного і неповторного Віталія Лінецького. Не стало, немає, і другого такого не буде. Йому було всього сорок два. Трагічний випадок забрав життя… Але зосталися ролі. Їх виконав понад шість десятків! Зосталися спогади й світло, яким обдаровував при житті і яке зігріватиме тепер щоразу, коли дивитиметься на нас із екранів…
Цього літа, шістнадцятого липня, Україна втратила улюбленця мільйонів, одного з найкращих акторів нашого часу, талановитого, харизматичного, єдиного і неповторного Віталія
Лінецького. Не стало, немає, і другого такого не буде. Йому було всього сорок два. Трагічний випадок забрав життя…
Але зосталися ролі. Їх виконав понад шість десятків! Зосталися спогади й світло, яким обдаровував при житті і яке зігріватиме тепер щоразу, коли дивитиметься на нас із екранів…
«Ті, хто не бачив його в театрі, ті вже не знатимуть, що таке справжній театр і що таке виразний театральний актор, – каже про Віталія Лінецького колега Дмитро Лаленков.
І справді так, адже саме за роботи в столичному Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра Віталій Лінецький двічі нагороджений професійною театральною премією «Київська Пектораль».
У 1998 року – в номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану» за роль Сеньйора Меіса у виставі «Трохи вина… або 70 обертів» за новелами Л. Піранделло. І в 2007 році в номінації «Найкраща чоловіча роль першого плану» за роль Єгора Войницького у виставі «26 кімнат» за п’єсою А. Чехова «Лісовик». Загалом Віталій Лінецький утілив на сцені близько двох десятків яскравих образів, і саме в театрі розкривався повною мірою. Проте з закінченням цьогорічного театрального сезону закінчилося і його життя. А з його смертю – ціла епоха для театру, в якому пропрацював майже двадцять років.
«Так скінчилося літо…» – афіша вистави за романом Ірвіна Шоу «Люсі Краун», в якій Віталій грав одного з персонажів, того дня висіла над дверима театрального вестибюлю. З неї усміхався живий Віталій… А за дверима – він лежав неживий…
ІРМА ВІТОВСЬКА: «ВІТАЛІЙ МІГ ВЗЯТИ «ОСКАР» ДЛЯ УКРАЇНИ»
– Я не знаю… Не можу нічого сказати… У мене навіть жодних відчуттів нема, бо така шокована, – тихо, проте надзвичайно хвилююче каже мені відома актриса Ірма Вітовська.
Вбрана у темне, в чорних окулярах, вона стояла в довжелезній черзі з усіма іншими людьми, які прийшли попрощатися з улюбленим актором, другом, колегою.
– Віталік мій земляк, ми з ним ще з Івано-Франківська знайомі, – продовжила, ковтаючи від переживань слова. – Три дні тому закінчили зніматися у фільмі «Офіцерські дружини», де грали подружжя… Це шок, – повторилася. – Крім цього, ось нещодавно ми мали проекти в одному продакшині й щоразу зустрічалися в кафе… Тиждень тому бучи-
лися… Він і тепер для мене в тому кафе залишився…
Вже скільки днів про це знаю, а не вірю…
Ірма на мить затамувала подих, відтак сумно продовжила:
– Лінецький – дивовижна постать! Якби в нашій країні працювала «розкрутка», то все суспільство могло би знати про нього на рівні Богдана Ступки. Бо він мав такий яскравий талант і розум!
Хоч не був обділений роботою, його знімали й цінували всі режисери, але в Україні кіношна політика така, що нашим акторам не давали карт-бланшів, навіть якби ти був Смоктуновським! А Віталік був артистом не меншого рівня… І це образливо, бо то все – депресії, які виливаються в самотність…
Він знав собі ціну і водночас, мабуть, недооцінював себе… І от ми втрачаємо таких людей, не любимо, не цінуємо їх за життя…
Вітовська цілком упевнено додала:
– Віталій міг взяти «Оскар» для України, а вона його втратила. Хай думають ті, від кого залежить законодавство, кіно і все решта, щоби не втрачати таких геніальних артистів по-глупому…
На запитання, яким був Лінецький поза кадром, актриса відповіла:
– Він був дуже теплим і сонячним. Не зважаючи на те, що іноді був колючим, мав характер, але він був дуже позитивним. Божою людиною він залишався до кінця…
РИММА ЗЮБІНА: «ЗНІМАТИСЯ З ЛІНЕЦЬКИМ –БУЛО ЩАСТЯМ»
Більшість глядачів стали впізнавати Віталія Лінецького на вулицях після ролі геніального програміста у першому українському гостросюжетному серіалі «День народження Буржуя». Потім були стрічки не менш популярні, навіть знані у світі, як от «Вічне повернення» Кіри Муратової, «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, «Дім з башточкою» Єви Нейман… Глядачі досі з цікавістю й захопленням спостерігають за талановитою грою актора у стрічках «Дух землі», «Позаземний», «Абонент тимчасово недоступний»,
«Звичайна справа»… А ще переймаються, що ж буде з відзнятим лише наполовину фільмом «Гніздо горлиці», роллю в якому Лінецький по-особливому
дорожив.
– Творча група працює над зміною фіналу фільму, хоче зберегти все зігране Віталієм, зробити так, щоби вийшла стрічка, присвячена Лінецькому, адже це дійсно його остання робота, – повідомляє актриса Римма Зюбіна, яка в цьому фільмі грає головну роль, дружину персонажа Віталія Лінецького. – Бо хто його замінить? – розмірковує актриса.
– Я бачила, наскільки для нього важливою була ця стрічка, – далі згадує Римма. – Він зізнавався, як йому подобається роль, мовляв, тут є що грати.
А коли актор каже: «Тут є що грати», це однозначне визнання матеріалу. Завдяки Віталіку і я ввійшла в свій образ набагато краще і швидше…
Римма розповідає, що грати чоловіка й дружину в кіно непросто. Але вже під час кастингу побачила, як Віталій Лінецький ставився до роботи. Вона на пробах іноді дозволяла собі й пожартувати, тим часом Віталій поводився так зосереджено, ніби не в кастингу брав участь, а в зніманні самого фільму.
– У нього психофізика якась неймовірна була! – згадує партнера по знімальному майданчинку. – Він надзвичайний актор! І йому, дяка Богу, пощастило, бо він грав різні ролі – і гострохарактерні, і драматичні, і комедійні… І в театрі такий різний був…
Це актор, якому всяка роль була підвладна… Те, що я бачила на сцені у його виконанні, взагалі не розуміла, як він це робить?! Це й називається талант.
Це й називається геній. Він настільки неординарний і харизматичний! Неповторний. І не треба цього приховувати й казати, що то перебільшення. Енергетика від нього йшла шалена… І вистави його незабутні. Ті, в яких грав Лінецький, були подіями для театру.
МАРІЙКА БУРМАКА: «ЙОГО ЗНАЛИ Й ЛЮБИЛИ ПРОСТІ ЛЮДИ»
Не варто приховувати, що глядачі ходили до «лівобережки» здебільшого «на Лінецького».
Утім, не зважаючи на популярність та затребуваність, Віталій завжди був скромним і негордовитим.
– Я дуже давно знаю Віталіка, ми з ним сусіди, жили в одному будинку, – розповідає співачка Марійка Бурмака. – Часто бачилися і дружили, каву не раз пили… І скажу, що знаю його з 1996 року і вже тоді побачила наскільки це геніальний актор. А ще – наскільки це людина тонкого таланту й тонкої психічної організації. Мені дуже боляче, бо Віталік був особливо недооцінений. І так рано пішов…
Запитую в Марійки про те, яким запам’ятається їй сусід Віталій Лінецький.
– Таким людям завжди важко в світі, – відповідає на те співачка. – Підозрюю, що в особистому житті з ним було важко. Але, як кажуть в церкві, будьте уважні. Тож будьте уважні до таланту і до тих людей, які поряд… Я бачила його на сцені і в житті, його впізнавали бабусі, давали йому яблука, абрикоси… Його знали і любили прості люди. Він завжди посміхався… А ще я запримітила, як він стрімко сивів. Це теж було боляче бачити…
… Дві години прощання. Останні аплодисменти. Сльози відчаю від великої втрати… Ця жінка сиділа на подвір’ї театру, просто на сходах, і курила. Темні окуляри ховали її очі, але – не сльози.
– Це страшно, що йдуть такі люди, – каже вона, коли підсідаю поруч. – Така безглузда смерть. Він був великий актор. Він був інший. Інопланетний. І запам’ятається живим.
А за мить…
– Ви були там? – раптом запитала вона, вказуючи на вестибюль театру.
– Так, – киваю.
– Теж чули? – мовила незрозуміло.
– Що? – я широко розкрила очі.
– Тишу гробову, – відповіла жінка. – Всі там мовчали, всі-всі мовчали, бо так ніхто й не зрозумів, що відбулося…
Вона поволі загасила недопалка й рушила вслід за похоронною процесією…
В її словах учулося: от би навчитися за життя цінувати безцінних.
Жанна Куява
Leave a Reply