Ніна Головченко
20 грудня 2018 року в Києві відбувся концерт, присвячений дню народження добровольця російсько-української війни Василя Сліпака. 20 грудня йому мало б виповнитися 44 роки. 29 червня 2016 року Василь загинув від кулі снайпера під Дебальцево.
Феномен Василя Сліпака
Унікальність Василя Сліпака визначається декількома чинниками. Він мав дар співу, і той талант був своєрідний, «бароковий», бо Василь міг співати і контртенором, і баритоном. Колеги по сцені відзначають не лише фаховість та оригінальність В. Сліпака як співака, а й його артистизм та емоційність.
Походив зі Львова, але останні 19 років жив і працював у Франції. Співав у Паризькій національній опері, мав успішну сольну кар’єру у Європі.
У період Євромайдану та російської агресії на сході України продовжив, започатковану раніше спільно з братом Орестом, волонтерську діяльність. Згодом перервав артистичну кар’єру і добровільно долучився до бойових дій.
Донині рідні, друзі, наставники, колеги, шанувальники таланту Василя Сліпака по-різному оцінюють його жертву в ім’я України. О
дні твердять, що він мав би прислужитися Батьківщині як оперний співак, а не загинути в бою під Дебальцево. Інші кажуть, що такий рівень жертовності найкращих синів України робить незворотнім її шлях до незалежності і самодостатності.
…Василь з дитинства був долучений до високого духовного мистецтва українського і світового рівнів. А отже, і вихований ним. Василь народився у Львові, краї, що у свідомості українців та їхніх ворогів найбільше асоціюється з поняттям «патріот». Відомо також, що у людей, які живуть за межами України, формується своєрідна туга за рідним краєм. Усе, що пов’язано з Україною, вони сприймають віддалік, і ці відчуття не розмазані суто українськими побутовими проблемами, дріб’язковими політичними ігрищами, корумпованим чиновництвом усіх рівнів та усіх відомств, непідйомною «комуналкою» чи хамами на «євробляхах» тощо.
Здалеку Україну видно інакше. Очевидно, Василя до його рішення піти на війну спонукало загострене відчуття знекровленої України, яка потребує підтримки і захисту. Ці відчуття були підсилені емоціями, почуттям дискомфорту через те, що ти, сильний і молодий чоловік, не там, де найскладніше. Очевидно, що його поривання до бою було станом душі, а не прагматичним розрахунком.
Але хіба стають Героями з розрахунку?..
Вечір пам’яті Василя Сліпака
Вечір пам’яті відбувся у Великій залі імені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії України (НМАУ) в м. Києві уже втретє.
Цього року його ініціювали волонтери Громадської спілки «Музичний Батальйон» та Благодійний фонд «The Wassyl Slipak Foundation» за підтримки Міністерства оборони України, Міністерства культури України, НМАУ ім. П.І. Чайковського та Національного Президентського Оркестру.
На заході прозвучали спогади про Василя Співака, його улюблені арії та українська пісня «Місяць на небі» у виконанні оперних співаків у супроводі Національного Президентського Оркестру (диригент − Василь Василенко).
У концерті брали участь солісти Марія Березовська, Руслана Якобінчук, Олександр Гурець, Олександр Дяченко, Андрій Романенко, Микола Сікора, Юрій Шевчук.
У музичну ауру вечора доречно було вкраплено журливий український мелос: композицію Євгена Станковича «Глибокий колодязю» a cappella заспівала заслужена артистка України Руслана Лоцман; лірницький кант виконав народний артист України Василь Нечепа; композиція «Засвіти свічу» прозвучала у виконанні Дівочого хору КССМШ ім. Лисенка (керівник Юлія Пучко-Колесник).
Виступили також переможці Всеукраїнського конкурсу молодих вокалістів ім. Василя Сліпака Анна Твердова та Віктор Янковський і конкурсу юних талантів (11 років) із м. Славутич Давид Баратов, Михайло Гонтар і Ростислав Максименко.
Оперні арії виконувалися у супроводі хору Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва (хормейтер Анжела Масленникова).
На участь у концерті зголосилися і друзі Василя Сліпака: Гійом Дюссо (бас) із Франції та Гоша Ковалінська (мецо-сопрано) з Польщі.
Гійом Дюссо відкрив вечір куплетами Мефістофеля з опери Ш. Гуно «Фауст» − знаковою арією у творчому житті співака Василя Сліпака, що стала приводом для створення його псевдо «Міф» як воїна-добровольця. Також Гюссо виконав арію короля Філіпа з опери «Дон Карлос» Дж. Верді. Шляхетна манера виконання і сценічна культура французького співака у поєднанні з майстерним співом полонила київського глядача.
Яскравою оперною дівою засяяла цього вечора на сцені НМАУ в Києві Гоша Ковалінська, яка продемонструвала не лише чудове виконання класичних оперних арії (Даліли з опери «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса) і дуету (Аїди і Радамеса з опери «Аїда» Дж. Верді спільно з народним артистом України Андрієм Романенком), а й акторську майстерність та неймовірну жіночу чарівність.
Серед глядачів були люди, небайдужі до долі України і долі Василя Сліпака, селебріті і скромні жінки-волонтерки, які роками плетуть маскувальні сітки і «кікімори» для хлопців на війні: Ольга Богомолець, Олександр Мороз, Микола Подрезан, Зоя Тимченко, Ольга Червак, Вікторія Рутковська та ін. Саме отакого глядача організатори концерту долучали до своєрідного перформансу – спільного виконання улюбленої української народної пісні Василя Сліпака «Місяць на небі» та щедрування у супроводі мелодії «Щедрика» для симфонічного оркестру М. Леонтовича-Є. Браги: адже ушановували «Міфа» напередодні різдвяних свят…
На особливу подяку заслуговують не лише організатори, солісти і музиканти, а й творці цього вишуканого духовного і щирого дійства, які надзвичайно витончено і фахово вибудували поліфонію і ритм заходу. Це насамперед − творчий керівник проекту Леся Олійник, режисер Петро Ільченко та їхні помічники.
В антракті усі, хто завітав на захід пам’яті Василя Сліпака, мали змогу споглядати виставку дизайн-проектів майбутнього Арт-Скверу ім. В. Сліпака та ескізів його пам’ятника. (До слова, автор петиції зі створення на Андріївському узвозі Арт-скверу ім. В. Сліпака Євген «Їжак» Романенко ― лідер гурту TaRuta ― був ведучим заходу). Також учасникам вечора-реквієму подарували диски пам’яті Василя Сліпака «Співає Міф»
Довідка. Герой України Василь Сліпак
Народився Василь у місті Львові 20 грудня 1974 року. У 1983 році, коли йому було 9 років, старший брат Орест відвів до Львівської хорової капели «Дударик», де Василь співав до 1994 року. Микола Кацал, керівник капели, став першою знаковою постаттю у творчості Василя Сліпака.
Від 1992 року Василь був студентом Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, класу сольного співу народної артистки України, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка, професора Марії Байко, під керівництвом якої оволодів репертуаром із творів українських і західноєвропейських композиторів.
1994 року старший брат Орест клопотався щодо участі Василя у фестивалі у Франції. Згодом Василеві Сліпаку надійшло запрошення від оргкомітету одного з найбільших музичних фестивалів у м. Клермон-Феррані (Франція), де він здобув Гран-прі та Гран-прі глядацьких симпатій.
Дебют у Клермон-Феррані був справжньою сенсацією. Успішний виступ на конкурсі, прослуховування у відомих фахівців Паризької академії виявилися вирішальними у творчій долі молодого співака і підтвердили унікальність його голосу ― контртенора і баритону.
Із таким бароковим химерним нестандартним голосом бралися працювати не всі викладачі, композитори, театри. Проте Василь Сліпак у 1997 році успішно пройшов конкурсні випробування на вступ до складу Паризької національної опери. З того часу він проживав у Парижі, вів активне творче життя у Європі.
Разом із братом займався волонтерською діяльність, допомагав людям з інвалідністю.
На російсько-українську війну уперше поїхав у травні 2014 року. Пробув там понад місяць. Із псевдо «Міф» воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Добровольцем брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу (ДУК ПС). Повернувся пораненим.
Удруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у с. Водяне під Маріуполем, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.
Улітку 18 червня 2016 року втретє поїхав на Донбас, щоб доправити зібрану допомогу захисникам-добровольцям, і планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року, виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (ДУК ПС), загинув у бою близько 6:00 від ворожої снайперської кулі.
У тому бою Василь Сліпак ціною власного життя врятував побратимів.
Відео. Вечір пам’яті Василя Сліпака. Ч. 1.
Leave a Reply