TO BE OR NOT TO BE, АБО УКРАЇНСЬКИЙ ШЕКСПІР

“Оксамит” розповідає про цікаву подію, яка відбулася 18 квітня у райському місці на мапі столиці – Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського. Музей є одним із найбільших за своєю колекцією літературно-меморіальних музеїв України, це дійсно чудове місце для розвитку творчої людини. Теплого весняного дня до музею завітали багато відомих гостей та учасники ювілейного концерту, які виступили з програмою «Сонети Шекспіра у музиці Юрія Бліннікова». Всі вони висловили слова щирої вдячності директору музею-садиби Максима Рильського Вікторії Леонтіївні Колесник за теплий прийом і організацію цього цікавого мистецького заходу.

TO BE OR NOT TO BE, АБО УКРАЇНСЬКИЙ ШЕКСПІР

“Оксамит” розповідає про цікаву подію, яка відбулася 18 квітня у райському місці на мапі столиці – Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського. Музей є одним із найбільших за своєю колекцією літературно-меморіальних музеїв України, це дійсно чудове місце для розвитку творчої людини. Теплого весняного дня до музею завітали багато відомих гостей та учасники ювілейного концерту, які виступили з програмою «Сонети Шекспіра у музиці Юрія Бліннікова». Всі вони висловили слова щирої вдячності директору музею-садиби Максима Рильського Вікторії Леонтіївні Колесник за теплий прийом і організацію цього цікавого мистецького заходу.

TO BE OR NOT TO BE, АБО УКРАЇНСЬКИЙ ШЕКСПІР

«Десь острів є, що осіяв Шекспір…» Ці слова Максима Рильського про Англію пасують заходу, який відбувся 18 квітня у форматі «Голосіївського мануару». Наш Музей відсвяткував 455-річчя з народження Вільяма Шекспіра. Назвою вечора було обрано «To be or not to be, that is the question…». Чи бути, чи не бути – це гамлетівське питання стосувалось і стосується не тільки шекспірівського твору. На гостей чекали виставка шекспірівських видань і три прапори: національний, прапор нашого Музею і – британський, або – Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Захід відкрила директор Київського літературно-меморіального музею Вікторія Колесник. Слухачі дізналися цікаві факти про письменника, який завжди актуальний. Зокрема, є різні гіпотези щодо авторства, хто ховався під псевдонімом «Вільям Шекспір» – якщо припустити, що насправді такої людини не було. Також найбільший словниковий запас англійської мови належить Шекспіру. І саме цього класика вважають творцем сучасної англійської мови!

Далі виступила наша постійна учасниця Олена О’Лір – кандидатка філологічних наук, поетеса, перекладачка, справжній неокласик, лауреатка Літературної Премії Григорія Кочура та інших відзнак. Пані Олена навела цікавий екскурс в українську шекспіріану, наголосивши на тому, що Шекспіра у нас почали перекладати (починаючи від Пантелеймона Куліша), коли Україна ще була колонією. За словами гості: «Шекспір – ознака зрілості національної літератури». Далі пані Олена навела кілька гіпотез, хто писав під псевдонімом Шекспіра. Наприклад, таким може бути граф Ретленд. Гостя докладно висвітлила його біографію, наголосивши, що дворянин у коледжі мав прізвисько… «Shakespeare»! Також він навчався в Падуанському університеті. Падуя – місце дії у комедії «Приборкання норовливої». А в університеті товаришами Ретленда були студенти з Данії, яких звали… Розенкранц і Гільденстерн. Потім пані Олена перейшла до розповіді, як щільно Шекспір пов’язаний з іншими видами мистецтва. Зокрема, гостя поділилася спогадом, як дивилася разом з Лідією Крюковою-Качуровською (перекладачкою, мистецтвознавцем, дружиною нині покійного сьомого неокласика Ігоря Качуровського – літературного учителя Олени О’Лір) в Мюнхені фільм 1934 р. «The Scarlet Pimpernel» («Шарлаховий первоцвіт»). Сюжет присвячено англійському аристократу (у ролі – Леслі Говард), який під час терору Французької революції рятував від гільйотини дворян по інший бік Ла-Маншу. У фільмі є епізод, коли герой задумливо дивиться на океан і промовляє віршований монолог про любов до рідного англійського острова. Глядачок зацікавило, хто автор цих віршів. Виявилося – Шекспір, історична хроніка «Ричард ІІ» (менше відома, на противагу «Ричарду ІІІ», але не менше цікава), монолог вельможі Джона з Ґонту. І Олена О’Лір продекламувала свій чудовий переклад цього монологу – про самоцвіт у срібній оправі моря, майже рай. Далі доповідачка порадувала сюрпризом, прочитавши свого сонета «Лоренс Олів’є» (збірка «Прочанські пісні»). Знаменитий британський актор, який зіграв безліч шекспірівських ролей у театрі та кіно – від Гамлета до Генріха V і Ричарда ІІІ – ожив завдяки розповіді поетеси про його оригінальні знахідки і кар’єру.

Вікторія Колесник представила гостям унікальні перекладні Шекспірові книги з меморіальної бібліотеки Музею. Зокрема, це Шекспір у перекладі білоруською з дарчим написом Максиму Рильському, класик у перекладі Бориса Пастернака, а також – дореволюційне видання Венгерова, з віньєтками справжніх майстрів (наприклад, Дюрера), яке вважається найкращим. Далі директорка розповіла про українську шекспіріану, наголосивши на тому, що по-справжньому у нас вона розвинулася завдяки студіям і перекладам Івана Франка.

Оксана Чайка, поетеса, журналістка, бардеса, часта гостя нашого Музею, виступила з декламацією вірша Євгена Плужника «Ходить, все ходить…», присвяченого Гамлету. Написаний 1933 р., цей твір заторкував болючі проблеми сучасної поету реальності. Далі на авдиторію чекав сюрприз. Пані Оксана, сказавши: «Шекспір був вельми театральною особистістю» – і перебралася… на блазня, причому і дещо в нашому національному стилі. Під гітару прозвучали куплети блазня з «Трагедії короля Ліра» в перекладі Максима Рильського, покладені на музику Оксаною Чайкою. Блазень – той, хто говорив правду королям. До того ж, вигнаного і безумного короля Ліра саме блазень не покинув у біді. Потім пані Оксана виконала пісню на слова Миколи Зерова. Цей вірш без назви – «О, як мене втомили рядки готичних літер…», – але співачка зазначила, що його можна назвати «Елегією перекладача». Відомо, що Микола Зеров планував перекласти Шекспіра для антології світової поезії, про що писав у листі 1934 р., але не встиг, а невдовзі був репресований. Співачка нагадала, що соратник Максима Рильського народився 26 квітня – дня, коли хрестили Вільяма Шекспіра. Цікавий збіг.

Нові факти із української шекспіріани додала Вікторія Колесник, згадавши, що Шекспіра почали перекладати в ХІХ ст., але по-справжньому про нашу шекспіріану можна казати починаючи з 20-х ХХ ст. Далі виступив перекладач Шекспіра і популяризатор його творчості Олександр Грязнов. Пану Олександру належать переклади 9-ти шекспірівських творів, а також усього циклу сонетів (154 вірші). Гість подарував Музею п’ять книг у своїх перекладах: Шекспіра (трагедії та хроніки), Байрона, Пушкіна (драматичні твори) і збірку власних віршів. Приклад Олександра Грязнова – приклад ентузіазму. Геодезист за фахом (до речі, Київ завдячує будівлями, у тому числі метро, саме нашому гостю), пан Олександр мав потужне хобі – поезію і переклад. І це хобі стало ще однією серйозною діяльністю. У промові гість навів докладний екскурс української шекспіріани ХХ ст. Найбільше класика почали перекладати після Другої Світової війни, але спочатку видавали ті переклади, які були ще довоєнного періоду. Перекладач висловив свою думку про рівень сучасних перекладів Шекспіра – наприклад, специфічність інтерпретації Юрієм Андруховичем «Гамлета», «Ромео і Джульєтти» та ін., де застосовує ненормативну лексику, сленг тощо. Присутні дізнались і про інших сучасних перекладачів Шекспіра, у тому числі сонетів – таку роботу здійснили Марія Габлевич, Класичний приватний університет у Запоріжжі та ін. І, звичайно, у кожного перекладача свій підхід. Із уст Грязнова прозвучали його переклади монологів Гамлета (про актора і гру, а також знамените «Чи бути, чи не бути?») і вибраних сонетів Шекспіра. Рівень цих перекладів свідчив про те, що від ведучих і від гостей постійно лунали прохання прочитати ще сонети. Олександр Грязнов має власний сайт, де викладено його переклади з Шекспіра, і охоче поділився посиланням. Але хотілося б увічнення у друкованому слові і більшої слави перекладам, чию високу вартість відзначили гості вечора. Відтак, перейшли до обговорення проблем сучасного книговидання, піару тощо. На жаль, із профільних журналів, які спеціалізуються саме на художніх перекладах, є лише «Всесвіт».

Далі від Музею виступила Ольга Смольницька – кандидатка філософських наук, письменниця, перекладачка, старша наукова співробітниця Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, лауреатка поетичного вернісажу «Троянди й виноград-2012» та інших премій. Дослідниця відкрила свій виступ декламацією віршів Максима Рильського на шекспірівські мотиви, а також показала підготовлену презентацію «Українська рецепція Шекспіра: різноликий Бард», побудовану на маловідомих фактах. Зокрема, хоча Шекспір народивсь у центральній Англії (графство Ворікшир), є версія, що його батьківщина – Прикордоння, і сам письменник був наполовину шотландцем. Прізвище Шекспір було поширене на батьківщині класика, а також у ближчих до Ворікширу графствах. А за життя воно вимовлялося, скоріше за все, «Шекспер». Річ ще й у неусталеній орфографії того часу. Наприклад, прізвище іншого претендента на шекспірівський титул – драматурга і поета Крістофера Марло, старшого сучасника і літературного вчителя Шекспіра – писалося на 11 різних ладів, навіть «Морлі». А прізвище Шекспір – дворянське і означає «струшувати списом». Ольга Смольницька розповіла й про різні гіпотези авторства – хто міг бути Шекспіром. Біографія кожного «кандидата у Шекспіри» – від Марло до королеви Єлизавети – заслуговує на блокбастер. Але хто з них – Шекспір? На жаль, стиль їхніх текстів геть інакший, аніж у великого Барда. Окремою темою презентації стали українська шекспіріана і особливості відтворення оригіналу, відповідності образу персонажа і образу перекладача. Наприклад, гамлетівську натуру мав Григорій Кочур – один із перекладачів «Гамлета». Торкнулися й питання театру і кіно – як грали «Макбета» у театрі Леся Курбаса, а також зарубіжні колеги наших геніїв – Лоренс Олів’є і Вів’єн Лі. А ХХ–ХХІ ст. зробили героєм фільмів і самого Шекспіра. Отже, кожне покоління пише свого Шекспіра і його героїв по-своєму. Також дослідниця прочитала в оригіналі уривки з Шекспіра і свої переклади – у тому числі з історичної хроніки «Ричард ІІ», присвяченої падінню останнього Плантагенета і воцарінню першого Ланкастера – Генріха IV. Цікаво, що і Олена О’Лір, і Ольга Смольницька у різний час незалежно одна від одної переклали той самий монолог про Англію з «Ричарда ІІ». Це підтверджує, як різних перекладачів вражає класик своїм генієм. На завершення Ольга прочитала свій переклад епітафії Джона Мільтона «Шекспірові», ідея якої: найкращий пам’ятник автору – це його тексти.

Після інтелектуального спілкування настало музичне. Публіку порадували ірпінські колеги, які неодноразово виступали на концертах у нашому Музеї, з програмою «Сонети Шекспіра у музиці Юрія Бліннікова». Олена Плаксіна (авторка ідеї і координаторка проекту, модератор і організаторка), презентуючи своїх колег, пояснила, що сонети підготовлені у перекладах Дмитра Паламарчука, який – так само як і музиканти – був родом з Ірпеня. Аранжування (на фортепіано) забезпечила Наталія Ткаченко. Ведучою вечора була Світлана Рябчук. Усього як пісні прозвучало шість сонетів. Присутні дізнались і про англійську традицію цього жанру – чи форми. Шекспірові сонети завдяки потужному, темпераментному виконанню прозвучали по-новому і змусили замислитися. Наприклад, сонет 47 у співі Камілли Костенко – тонке змалювання почуттів. А хіба не є сутністю мистецтва рядки: «…твоєї із пісень корони / В тисячоліттях не забуде світ» (сонет 55 у виконанні Еліен Мак)? Чи сонет 91 у співі Вікторії Кашинської: «…не зрівняється ніхто зі мною, / Бо враз я досягнув усіх висот». Після музики почалися подарунки: Вікторія Крамаренко, голова благодійного фонду «Крила Перемоги», презентувала співакам і музикантам книги.

Після виступів на гостей чекав фуршет – англійське чаювання. На шекспірівському заході були присутні всі, хто цікавився Шекспіровою творчістю: письменники, викладачі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, журналісти, музиканти, композитори і багато інших – справжні ентузіасти, друзі нашого Музею (як поет і музикант Сергій Льовін, письменник, журналіст, перекладач Микола Байдюк та ін.). У тому числі був присутній син Дмитра Паламарчука – Володимир Паламарчук, який схвально відгукнувся про наш вечір. Програма була доступна не лише фахівцям із Шекспіра, а й навіть дітям. Може, тому, що класика, ще й у фахових перекладах, близька багатьом? Зала була заповнена. Вечір відвідали представники телевізійних передач і взагалі преси. Відбувалася кінозйомка.

Вечір позначився елітарним і оригінальним добором Шекспірових текстів, а також підтвердив актуальність цього класика для всіх епох і культур. А переклади з Шекспіра, які здійснюються до сьогодні, у тому числі молодою генерацією, демонструють: Шекспір – інваріантний. Є різні версії українського відтворення його творів. Але хотілося б, щоб цей діалог – і з самим автором, і діалог різних поколінь – існував не лише як декламація, спів чи тексти в шухляді – столу чи комп’ютерній «шухляді», але побільше видавався, щоб було відомо якомога більше українських перекладів Шекспіра. Адже вони є. І останнє. Ще не раз спитають: чи справді існував Шекспір – як письменник? Але для нас він – існував, у тому числі в українському перекладі.

Ольга Смольницька