Нехай Захід знає, нехай знає Схід (Насімі)
Тепер вище зазначені поняття Схід і Захід – то східна мудрість і західний раціоналізм й територіально синонімічні, здебільше, «євразійству» і «атлантизму». Їх стосунки і взаємозв’язки у різні часи то жвавішали, наповнюючись в зростаючих об’єднаннях й різноманітних поєднаннях, то згасали.
Початок ХХI століття ознаменувався посиленням процесу переплетінь ще густішою спорідненою сіткою інтересів народонаселення сучасного світу. Разом з таким, час від часу в ній в’язли нерозумні чи слабкі державні утворення й громадські об’єднання. Бувало, що навіть гинули в ній, але не відразу, бо їх суть змінювалася досить повільно і одне покоління, приблизно в 30 років, змін на собі зовсім не відчувало, тому й не хвилювалося. Навіть для багатьох філософів і фахівців, чиї думки й погляди осягають не одне минуле, складне сьогодення, але, буває, й незрозуміле майбутнє, такі зміни проходили в межах природних закономірностей та усталено-звичного міркування, мовляв, виживає найсильніший, або – то такий поступ історії. Що вже говорити про звичайну людину…
Щось подібне відбувалося й зі мною: майже нічого не сприймав за незвичне чи надприродне. Тим більше – за чудо, допоки не розпочав цікавитися світом й тонкими енергіями, не побував у деяких європейських і азійських країнах та не зрозумів, що відбувається досить велика, глибока й довготривала містерія у світі, а в ній – моя невразлива Україна, маючи в усі періоди своєї знаної і незнаної історії величезний усесторонній потенціал, продовжує нести свою сакральну місію між Заходом і Сходом. Таке її Природне призначення. Унікальне її геостратегічне й географічне розташування в планетарній системі держав і майже на «перетині світів», надзвичайно важливе й досить впливове: займаючи центральне місце на Європейському континенті, вона знаходиться на енергетичних потоках руху людських й товарно-сировинних ресурсів між Азією та Європою, але головне в них – підтримує природний поєднуючий Егрегор безмежного континенту Євразії.
У цьому разі вона мало чим змінилася з наддалеких арійських часів та коли по її землях розпочала йти гілка знаменитого Шовкового шляху. Тим не менш, вона неприпустимо опинялася в лещатах невидимих влад, які потаємно втручалися й змінювали її буття, але про них в країні не мали уявлення, тому не відбувалося й реагування. Попри те, що її землі заселив народ не простодушний, йому й понині, мабуть, в голову не приходять думки про інші, ніж мав та має влади, тому й платить повсякчас досить дорого. Проте не в коштах тут справа, бо є ще вищі й могутніші влади коштів і самого народу. А позаяк дійсне управління людським світом в руках не тих, хто проявляється і кого знають, не в «могутніх» орденів за контроль над планетою, то, звісно, й відповідь, що насправді відбувається і в чому ж суть таки людського буття, не в них, ні в цілому великому суспільстві і ні в церкві. Хто вважає, що це не так, або в диктатурі грошей і капіталі вся суть справа (у VI ст. до н.е. піфагорійці вважали суть всього в числах), той сильно перебільшує можливості такого. Дійсно, воно має своє владне буття, наприклад, з коштами можна отримати певну свободу дій, а от щодо свободи волі…
Зрештою, й сфера капіталу була розроблена не без участі магів як відповідна соціальна гра, яка, на мою думку, як розпочалася з коштами, так може ними й закінчитися. Нажаль, все це стосується й держав, механізмів їх утворення та існування, появ «вождів» народів з їх «кодоідеями» та іншого, але у всьому цьому головне – стійка спрямованість століттями людського буття по одній горизонталі (лінійно). Коли початок ходу такого розпочався з далекої давнини й продовжується понині, то людина також здавна перебуває в стані подібного впливу. Тобто, вона була й лишається постійним такого приймачем. Проте відомо, коли є приймач, то є для цього й передавач. Що він може собою являти? Тут ми повертаємося до питання про вищі влади і незримі Сутності в людському Бутті. Хто ці Сутності й чому вони вивищилися та стали могутнішими? Чому негласні й перебувають в майже непрозорому стані? Невже самі прийдешні й чужими здаються їм всі інші? Чи просто сприймаються як об’єкти, а не суб’єкти? Спробую дати відповідь тобі, мій друже, співвітчизнику, на ці та інші питання, основуючись на тому, що на собі відчув і зрозумів, чого раніше навіть не підозрював, позаяк може стати в нагоді. Адже вища ця дійсність все ще не проявляється, тож добре невідома, проте владний її вплив лишається досить суттєвою й серйозною проблемою також нашого часу. Можливо й людство йде тією дорогою, яку йому підказують, тому вектор розвитку і донині не спрямовано на людину та її життя, яке наповнюється іншим, попри те, що Сутності знають про дійсне її призначення. Чи не звідси лишаються нерозгаданими питання, хто є насправді людина, ким вона може бути, хто навколо неї і поза нею. Також, чому здорові суспільства не виникли над державами, а навпаки, тим паче, що людські уряди особливо не керують подіями і явищами. Врешті, й розуміння «влада» існує як категорія більш особистісна і суб’єктивна, ніж стійка колективна, й поділ на вищих і нижчих є досить умовним і не постійним. І все ж, попри це, тих, кого відношу до енергетично владно вищих, продовжу називати просто Сутностями, без надання їм особливої магічності. З часом, можливо, все воно приверне значнішу увагу й набуде дійсної своєї природної назви.
Певно, не буде зайвим, коли нагадаю, що я вже розповідав тобі в першому листі як відбулася на мене з’ява на Землі першолюдини і для чого. Як тоді не було, але саме звідтоді все, що народилося на планеті й вижило, є також від одуховлення її самої і одуховленої нею природи. Звідтоді й основна причина того, що відбувалося й продовжує відбуватися з нею і створеного для неї. Найперші в часи початку роду людського, потім їх першонащадки, самі належали до небесно-земного, тому ніяких влад над собою не мали, їм не потрібно було, бо перебували в ладі з безсмертними силами Вищого Розуму – Духом і Душею. Оскільки тримали з Ними лад, то несли також в собі переважаючу силу нематеріального Духа й мізки мали цілком іншої якості. Тобто, в ті часи вони також були як співтворці (деміурги) світу земного.
Все ж, не їх плоть в процесі земного становлення, тільки діяння одуховлення ставали безсмертними – тіло їм, найзагадковіше і най недосліджене на Землі донині, лише слугувало. Надалі, неперервність земного людського буття стала наповнювалося також вічністю. Одначе й натуральні процеси в Природі та житті людей вели також до одного приземного матеріального. До того ж, могло бути й втручання в індивідуальну природу людини, або самі нащадки дещо потім порушили у своєму бутті і в самих себе. Щось із явищ могло вплинути, як в наші часи катастрофи на атомних електростанціях, коли збивається енергетика здорової клітини й суттєво підривається біологічна основа. Тобто, пройшов підрив тоді енергетичної основи існування людства. В результаті, відбулося внутрішнє перетворення людини і поступовий її перехід від енергетичного свого наповнення до простого біохарчування.
Відтак, ще з тої далекої давнини, з ускладненням проходу по клітинам певних імпульсів, розпочала проявлятися перебудова розуму, тож й не поодинокі вже явища духовної порожнечі, яку заповнювало значно простіше – одне матеріальне. Що більшою мірою, проявився й новий антропологічний тип та не просто біотілесний, але й слабкий розумово, проте з досить високими адаптивними можливостями. Поступово матеріально обмеженій людині закрився й цілісний світ – вона розпочала жити немовби уві сні як суперхижак. Подібне триває й понині. Не сприймає вона нічого іншого, окрім того, що отримує від малопотужних п’яти своїх сенсорних органів, які лишилися їй після зникнення над чуттєвості. Тобто, лише з їх діяльністю чуттєво-конкретний біопредметний образ став проецируватися в мізках. Звідси й торжество в неї грубо матеріального, й використання його у людських процесах здебільше як нездорового явища – фантома збагачення або певної зброї.
Коли людина відійшла від свого природно цілісного Буття й перейшла на одне матеріальне, то отримала також відторгнення небес – Вищих сил верхнього світу Духа й Душі з Духосфери. Тобто, як недосконала, вона стала заживо чахнути та йти, як все тимчасове й тлінне, назустріч своєму небуттю. Людина перестала себе відчувати також вищим творінням, адже, перебуваючи в постійних суто матеріальних турботах, сприймала лише половину природної дійсності. Звісно, й тілесне її, підкорившись такій нарузі, не могло виробляти духовну енергію, важливу свою складову, бо відсутня стала для цього й енергетична основа. З часом тип горизонтально-приземної людини повністю заповнив світи стародавніх цивілізацій і саму планету Земля. Надалі саме в такому його середовищі виникла потреба й у керівництві. Тим не менш, його представники вимушено лишалися пов’язаними між собою одним рухом, тож повне відчуття духовного серед них ще не зникло. Однак, основний орган його сприйняття досить ослаб, а з часом – зник зовсім. Не розуміючи навіть самих себе, вони продовжували жити в обмеженому матеріальному світі і в потребах одного приземного буття. В той же час, поряд з ними існував також інший вид земної цивілізації, який хоча й отримав певну мутацію, проте зберіг свій енергетичний рівень і майже першопочатковий потенціал, тож став відноситися до вищих Сутностей. Одначе, з часом і серед них послабла частинка, яка розпочала жити між Небом і Землею окремішньо, проте всі разом вони не полишили собі подібних, тим паче, що в стані були впливати на певні земні процеси. Звідтоді на Землі побутує також вид, який відмежувався й дистанціювався від матеріально нижчих, позаяк природно разом поєднатися стало неможливим – досить різні рівні буття. Коли все ж він, буває, проявляється, привідкриваючи свою потаємність чи лишаючи певні «сліди», хто стає свідком такого – помовчують, щоб не віднесли до диваків, або отримують такий енергетичний вплив, що постійно внутрішньо лишаються із страхом. В народі з’явилося навіть застереження про «демона природи» – Великого Пана, і грандіозні «природні» події своїм характером явно говорять про їх не випадковість. Отже, не простий над стародвній залишок дещо з першопочаткового як втратив, так і зберіг й віками невидимо складає усестороннє своє «особливе об’єднання». Як все живе на планеті Земля, він також здатний еволюціонувати й чисельно збільшуватися, може бути якимось чином й прабатьком людського різнороду. Тут відразу може з’явитися відповідний настрій, мовляв, який то невідомий ще вид? Хто це, конкретніше, з якого роду, народу чи етнічної групи та в ладі ще з Вищим? Все то – не більше, ніж абстракція… Тим не менш, наскільки людські тайни не розкриваються, все рівно зберігається й глибша тайна на мало дослідженій планеті Земля.
Попри те, що досить непростий цей вид існував з прадалекої минувшини, якось враз і скрізь в нові часи він перестав навіть згадуватися, а в новіші – немовби ніколи і не було. Немає нічого тут дивного, позаяк лише в деяких міфах і казках лишився про нього певний відголос. Проте ці Сутності – не вигадка і не ілюзія, вони продовжують своє особливе й незриме буття на землі, створивши передовсім від себе незриму перепону. Але не від свого контролю і невідчутного впливу на розумові рівні нижчих від себе. Тому складно визначити (або виявити) їх дії, оскільки зовні все видається не чужим, природно своїм, навіть коли появляється щось незвичним, випадковим, стихійно явленим чи ніби в собі магічним відчуттям. Дивний цей стан: людські суспільства немовби й самостійні (як і самі люди), відбувається в них самоуправління, одначе життя проходить в цілому як в просоночному стані, станах сомнамбулізму чи забуття – по передбаченому й ментально переданому в їх мізки. Стільки часу тримати людство немов уві сні, не під силу ні наймогутнішій людині і ніякій їх групі чи групам. Сутності ж виконують свій вплив-контроль на тонкоенергетичному рівні негласно довготривалими ідеями, «невмирущими» доктринами, програмами, проникненням інформаційних потоків й символів, сутнісні явища яких можуть існувати в скритому виді навіть століттями й розкриватися при певних умовах чи обставинах. Та не менш впливовим – різними ілюзіями, недовірою й існуванням, безперечно, нижчих влад, політики та церков з «їх вірами-програмами», з якими їм не має причин боротися. Сутностям не складно впливати, позаяк досконало володіють телепатичними здатностями й добре знають примітивні потреби одноосновних людей. Тому нікого особливо не дивує, що людський світ ніби сам по собі плавно рухається у визначеному напрямку – ні уряди, ні церква, ні суспільство в цілому на це не реагують. Що й зрозуміло, адже майже у всіх однакове світосприйняття, інтелектуальні й культурні досягнення з певними, звісно, відмінностями. До того ж, в його русі універсально-базовими й обов’язковими принципами є автосинхронізація на основі немовби природної самоорганізації, пов’язаної з минулим життям (таке відомо було ще в Древньому Єгипті), анонімним змішуванням народів та створенням різних їх об’єднавчих конгломератів. Сутностям ні до чого також кордони й національні держави і байдуже, що світ існує поділеним на протилежні сторони, народи та території* – в ньому проходить головне під невідчутно упорядкованим і регламентованим їх контролем. Звідси й соціально-політична матриця (устрої) людей і «нові» події серед них в основі своїй завжди абсолютно тотожні головному їх наміру. До нього відноситься також виникнення єдиних центрообразів – монархів «з древніх династій» і «по праву» – імператорів, царів, халіфів, королів, князів, їх ідентичне майже скрізь титулування з отриманням нумерологійного псевдоніма. З завершенням до 1920 року розподілу монархо-абсолютної влади на три гілки, стали набувати очільники держав й імперій як по команді нової для себе назви – «президент» з широкими також повноваженнями й у поміч, як підмічено, немовби самого дідька-демона. Відомо чимало прикладів, коли керівниками великих держав ставали навіть нікчеми. Сутностям не складно приводити все також в рух, оскільки завжди добре поінформовані завдяки телепатії, й століттями мають свій владний центр, в який постійно входить тридцять їх Торекторів людського буття. Вони рівномірно розміщені на кожному континенті, а їх взаємозв’язки повністю синдиціровані. Використовуючи потужніші енергії й глибоко приховані «технічно-розумні» сфери, вони не потребують інших механізмів для свого впливу чи якихось матеріальних ресурсів, позаяк самі «харчуються» енергіями вищого порядку, бо не жвачні. Майже ніде про них не згадується, але їх «люди є всюди». Окрім Торекторів діють також повсякчас тимчасові їх сатрапи й союзники – епігони і кліри, не афішуючі себе розумні сили з підлеглими владним центрам гласними над системами, організмами-сенсорами. Вони також перебувають в значному розпорошенні й несуть характерний позитивний зміст людству: врівноважують великодушно його сили своїм існуванням, а головне – застережують повну гибель від самих себе. Без них і їх допомоги воно уже загинуло б. Один із таких організмів-сенсорів легко сприймається, оскільки займається догматичною підтримкою й ритуальним забезпеченням столітніх ідей та тисячолітніх міфів і легенд, маючи лише незначне відношення до їх створення. Чи не звідси й те, що офіційна історія зберігає тільки певний зв’язок з реальною історією?
Торектори людського буття діють, буває, й з упередженням, проявляючи «драконові зуби» – руйнівними проявами, коли нижчі влади в крайнощах чи не так послушні. Втім, вони не бажають, напевно, колонізувати народи, й непомірна жага до панування – не їх притягальна сила, позаяк володіючи вищими і більш потужними знаннями й енергіями, вони утримуються їх використовувати, не переймаючись можливістю втрати свого впливу. Звісно, коли суспільства й національні держави розполяризовані і є вплив на «народних вождів», впливаєш без панування також на народи, які віками до того ж розділені географічними і політичними конфігураціями, етно-релігійно, матеріально й соціально, а індивідуальність людини та її мудрість чітко утримаються в рамках матриці. Певен що, розглядають людство всього лише як набір з віковим своїм основним _____________________________________________________________________________
* Територіального поділу землі не було, вона належала всьому планетарному. Лише з часу відмирання початкових архаїчно-общинних порядків нижчих та з господством матеріальної основи розпочалися й земельні захвати.
завданням – не допустити відродження двоосновної людини й появи духовно нової спільноти, за чим, напевно, ховається таємниця чогось ще іншого. Тож бо, стає зрозумілим, чому замість відновлення духовної основи стійко утримується одна лише матеріальна.
Отже, глобально людство йде до нового варварства і ким народ чи країна не були б, яке місце в політичній, економічній чи соціальній ієрархії не займали б, тим не менш, вони не вирішальні. Можуть виявитися навіть не в тимчасових лідерах, однак і в такому стані перебуватимуть з нав’язаним концептуальним «кліматом». Буває, що Торектори, маючи імунітет від всього земного, виходять із-за своєї перепони й «спускаються з Олімпу». Проявляючись диспозинно, або як виняткові маги (можливо, не в перших проявах), вони не розчиняються серед людей, а ведуть себе немовби напівбоги (по-сучасному – супермени), засвідчуючи свою могутність й благородність зазвичай чудовими інтелектуальними проявами. Прикладом може бути історично-казкове по Геродоту: «древнім скіфам впало з неба золоте знаряддя…» для обробки землі. Століттями людству чимось допомагали, нині дивують людей нанотехнічним розвитком й видовищами. Звісно, такі їх прояви відбувалися в поодиноких випадках, можливо, й не з доброї волі, проте стає ясним, що не завжди нові технічні можливості і планетарні перспективи виникають з людських задумів. Поряд з таким, добре знаючи, що вірус любої війни розпалює не тільки тваринні інстинкти, чомусь навчали людей навикам і технологіям ведення бойових дій й прививали бажання воювати, в тім числі всіх проти усіх. Тож, з тих досить далеких часів розпочалося застосування у світі також грубої сили і став він утримуватися здебільшого «вогнем і мечем»: відбувалися віроломні захвати, а битви та війни ставали довготривалими стихіями. Тут може бути також відповідь, звідкіля нетлінний той вогонь, що підпалює мир. Загадку поглиблює й з’ява в ті над далекі часи досить мудрих першоповчань, за ними – таких же письмен, в тім числі різно релігійних, яким передували, звісно, певні ідеї. А от повернути людину і людство в цілому до духовності та їх одуховлення, хоча б закликати до такого – не роблять, бо не можуть. Можуть впливати на тіло, а от щодо вищого іншого… Мабуть від того, бо самі не одуховлені – у них навіть відсутня повна система тонко-духовного сприйняття, вони не відчувають духовних просторів і не знають духовних вимірів, тож їм не знано таке. Хоча й володіють деякими вищими енергіями, але, не маючи до духовного відношення, навіть не в помислах гармонізувати світ. Тому, з техногенно-глобальним його наповненням, питання про повернення людини до Людини ними не ставиться – функціонально вони для іншого. Звідси й дивний перекіс в існуючім «прогресі» людства зовсім не дивний. Якщо так, то радше їх можна віднести до іншої, ніж людська, біосистеми і не до тих світлих, хто за «образом і подобою», а до темно-сірої рушійної сили. Втім, добре все це не відомо, адже їх форми буття на людях мало кому відкриваються. Можливо, й самі вони не впевнені, що можуть бути єдино найвищою і наймогутнішою впливовою силою на землі. Може бути, що віками й самі кимсь поневолені. Тому, дотримуючись застереження, повсякчас «ховаються» й користуються не одним своїм захисним інстинктом, а також здатностями, наприклад, інфразвукового випромінювання. Врешті, їм є від чого застерігатися, адже людське буття має й своїх вищих покровителів – Дух і Душу. Попри все, у них, як і у тварних, ніщо не пов’язано з жалістю, совістю чи співчуттям. В цьому, певно, криється розгадка і тих тайн, коли немовби самі по собі виникають грандіозні бійні, напруги, пандемії, «природні» наземно-підземні й атмосферні катастрофи та щось подібне інше. Тож існуючі гіпотези їх пояснень без врахування високо організаційного й упорядкованого втручання не зовсім повні. Як і поява, а потім несподіване зникнення імперій, територіально-державних утворень з невипадковим їх пірамідальним розташуванням. Нині до них можна віднести наддержавні корпоративні сили – монополії і гіпермонополії з куди не кинь кланово-олігархічним капіталом й «герметично-таємничими» товариствами та організаціями «монопольного» контролю над людьми. Усі вони сучасні імперії, організатори «єдиного порядку», самі існують в системі по неодмінній матриці як певне знаряддя. Тому постійно проявляється вакуум у світовому лідерстві й сильно віддається його невідповідність поверховим ехом, мовляв, то велика політика, вищі інтереси, неочікувані обставини, навіть – воля Всевишнього. Та немало визнавали, що самі бувають ніби маріонетками якогось невблаганного фатуму чи задуму, характер якого їм невідомий, але вимушені підкорятися й керуватися незрозуміло звідкіля прийдешнім. Безперечно, у таких випадках не тільки первинна ідея не за ними.
Також Сутності і їх владні Торектори з наддалеких часів мають на планеті Земля щільно сформовану глобальну сітку зв’язків з енергетично сконцентрованим єдиним владним центром. Вона охватила всю земну кулю, однак самі в такій сітці майже не проявлені. В той же час, незримо і суттєво проявляють себе своїм впливом. При цьому, своєю владою не користуються, нею володіють, добре розуміючи людей, які живуть у своїй шкаралупі буття зі своїми слабостями та те, що цілісним воно відкривається їх розуму досить і досить повільно – переважній більшості зовсім не відкривається. Виникає питання, чому вони так сильно різняться своїми здатностями й можливостями від інших? Попри те, що колись їх представники разом з усіма отримали зміни на клітинному рівні (можливо, й мутаційні), органіка в них тонкого сприйняття все ж лишилася. Тож, маючи особливу природу своїх мізків і всього тілесного, вони добре прижилися в оптимістичних періодах розвитку всього земного й в стані витворювати різні рівні вібраційно-частотних коливань – не для одної лише тлінної плоті. Звідси й рідкісні прояви їх сильно відчутні, і мислення дещо відмінне від загальнолюдського. Зрозуміло, від такого й людство, буває, отримує свій техногенний поступ і напрямок руху в плині століть і навіть тисячоліть, позаяк їх «задуми» не дріб’язково тимчасові. Тому й виникає час від часу не просто фантастичне, а дійсно пророче. Прикладом репродукту такого щодо держави й людини може бути бачення Фрідріхом Ніцше (1844-1900). Подібні пророцтва проявляються також в змінених станах, коли система тонкого сприйняття менш заблокована і при умові чіткого запиту.
Отже, людей вони не цураються і їх не бояться, але від них відмежовуються своїм не проявом. Може й тому, бо в земному житті, в порівнянні з людським світом, їх всього мізерна кількість і своє таке природно отримане змінити на свою користь не можуть, оскільки не мають прямого відношення до виникнення буття (самі із нього). В той же час, тривалість їх життя, напевно, врази перевершує людське. Втім, оскільки існують розсіяно на Землі з досить далекої давнини як таємничі сфінкси, глибше розуміння їх дійсності поглинає непроглядна імла. Коли ще з тих часів лишається щось не зрозумілим, то тільки посилюється його особлива таємничість. Тим не менш, в потоках довготривалого буття, нехай будуть в ньому й розрізнені події, все ж можна виявити, вони – не без незримої їх участі. Чи можна науково таке доказати? Думаю, поки що ні: науки у таких випадках майже мертві, адже сприймають весь біоматеріальний світ на рівні його енергій. Проблема ще в тому, що всі навіть все бачать і чують, але майже нічого насправді не розуміють. Не той рівень, адже живуть в рамках матриці свого часу і виміру. Однак, століттями велика схожість різних грандіозних явищ, їх ніби стихійність і непередбачуваність, може лише свідчити не про волю чи промисел Вищого, як звично трактується, а про причетність до них й іншої рушійної сили і її існування. Від цього твердження виникає, звичай, питання: чи є приклади? Вбачаю, що є.
Проглянувши хроніку буття людського світу, можна виявити їх не мало не лише на євразійському континенті. Розпочну з наддалеких часів, з місійного походу пасіонарних й духовно багатих, з високим рівнем матеріального розвитку, світлих людей особливої цивілізації – аріїв (вони ж гіпербореї, арктиди) на чолі з втаємниченим аватаром Рамою. Вони добре вже знали космологічну модель буття, тож, маючи також над здатності й отримавши пасіонарний поштовх до свого призначення, не стали проявляти свій гонор у величних будовах на своїх землях, а проголосили себе обраними й пішли зі своєю природною місією вселенського масштабу з древньої Скіфії через Кавказ, Іран, в Тибет та Індію (цей знаменитий шлях отримав пзніше назву «Великий арійський Пояс»). За декілька тисячоліть вони охопили й іншу значну частину планети Земля, заклавши на ній також основи цивілізаційної людяності. Серед них проявився й магічний Заратустра (греч. Зароастр) зі своєю Авестою. Коли ж енергетично ослабли та ще й розсіялися, їх нащадки повернулися частково на Святу Русь предків. Попри те, що етнічно самі суттєво вже трансформувалися, продовжили місійно укріплювати соціальну її структуру на межі територій двох континентів. Попри те, що величне людське арійської цивілізації вилучено й замовчується, про нього засвідчують не одні полишені зікурати. Надалі, з широким, напевно, розвитком одної матеріальної основи та як протилежний аріям, наступником став інший народ – древні іудеї, які розпочали свій рух після «неочікуваного» звільнення з вавілонського полону персами. Дотримуючись вікової спрямованості свого буття, вони продовжували жити розсіяно й відокремленими общинами по всьому світу і несли йому вже «благодатну капіталізацію». Проте, не тільки в цьому напрямку вони «розвивали» світ, на відміну від аріїв, запроваджували й сліпе релігійне поклоніння. Чи не звідти продовжуються ці процеси і нині? Як не як, ці два обрані народи зі своїм «особливо своєрідним і специфічним буттям» стали першими, але мажуть виявитися не останніми. Відомо й про інших (китайців, арабів), які також розселялися по всьому світу, проте без особливої місії.
Тепер декілька прикладів значно ближчих до нашого часу: «стихійне» переміщення, переселення (з одночасною нелегальною гіпермасовою міграцією) народів з Африки в Європу, що назвали себе потім поєднано – готами. Або, над швидке сприйняття в арабському світі ісламу й отримання назви мусульманин (муслім – покірний). Відомі в історії також неодноразові руйнівні хрестові походи до Святої Землі за оволодіння «гробом Господнім», коли європейські володарі полишали беззахисними свої території на довгі роки. Та не випадково хтось один по простоті своїй, а декілька й водночас. Ці та інші походи є свідченням дивного народного до них потягу з чітким регламентуванням в них всього, духовним знищенням особистості й людини. Тож такі «стихійні» збудження, за ними й масштабні події з колективною спрямованістю, не є випадковим імпульсом самих людей, як і фізичні явища є лише результатом, а не причиною чогось. До того ж, походи з величезною кількістю жертв відразу стали відносити до світлих й прославлялася їх могутність та сила завойовників. Проте, хто ж насправді був їх рушійною силою? Або, чи випадкова з’ява Чингісхана та йому подібних? Він, як звісно, отримавши ніби підтримку монгольських феодалів і кочівної знаті (чи насправді були вони так розвинені, багаті й об’єднані між собою?), скерував рух війська «відсталих» східняків через всю Середню Азію на Захід. Невдовзі з’явився також не менш відомий завойовник Тімур, засновник сильної держави Тімуридів в Туркестані. Однак, «їх держави» розвивалися в ширину, не в глибину свого пізнання, хоча все в світі має, в першу чергу, глибинний зміст. Коли ж процес їх виникнення був поверховим, то і «зусилля» не мали перспектив й зводилися нанівець. Дійсно, із смертю завойовників, майже відразу розпочався розпад величезних загарбаних територій, названих колись державними й імперськими утвореннями, на дрібні конаючі «князівства та царства». Потім і вони дивним чином зникають навіки. Майже теж саме стосується й певних народів, які йшли чомусь «світ за очі», наприклад, саків чи гунів. Останні, полишивши на просторах Азії своє природне середовище, потіснили, затим послабили в Європі готів, проте і самі зникли назавжди – ніби розчинилися і їх ніколи не було. Щось подібне відбулося в Ірані в ХI-XII віках, коли після руху ісмаїлітів, виникла теократична держава з резиденцією її керівника в горах Єльбурса. Її широко підтримали селяни й ремісники гірських районів Середнього Ірану. Проте навіть організаційно вона мала в собі таїнний характер, а однією з форм її боротьби зі своїми противниками (чомусь й за тисячі кілометрів) був терор. І знову ж, після зникнення в ньому потреби, зникає й сама держава, виникають кволі феодальні утворення на чолі з каліфами на час. Звісно, бажаючих заявити світу про себе «красивих» завжди досить. Велику схожість має розпад Римської імперії у V віці і Радянського Союзу в кінці XX. Центри їх розпаду відомі, а от дійсні рушійні сили та хто вони, попри існуючі міркування і трактування, – насправді ні. Тож бо, хоча часи й різні, прийоми і способи появ великих утворень з неоминаючим потім їх зникненням по стандартним схемам одні і ті ж. Зрозуміло, в новіші часи за участі промислово-фінансових монополій та гіпермонополій є дещо й новіше, однак завжди безрадісні для народів стани отримують свій відповідний кінець. Тим не менш, навіть з таким завершенням, ці та інші історичні факти, як алогічні феномени на горизонталі буття, певен, неодноразово підправлялися, ретушувалися чи повністю переписувалися, тому без знання тонких енергій, хто б не взявся значно глибше їх досліджувати, обов’язково зайде в глухий кут.
Щоразу відбуваються немовби випадкові, стихійні і не пов’язані між собою природно-людські процеси – то концентрація, то дроблення, об’єднання-роз’єднання, зміцнення-поразка, мир-війна. Змінюються соціально-політичні формації, гинуть держави й імперії, все це проходило в різних частинах світу, навіть паралельно, було ірраціональне й алогічне, однак, коли віднестися до всього уважніше, то такі «фундаментальні» світові події у своїх проявах й трагічності майже тотожні рівнем дозволеної самостійності і досить схоже повторюються у головному – розривом поколінь й недопущенням переможців до повної влади і всього розуміння. Поряд з руйнуванням, на поверхні Землі народжувалися й нові світи, замість старих і померлих цивілізацій з’являлися новіші, але знову ж таки – життя звично в них розпочиналося й проходило заради простого і короткого перебування в ньому людини без врахування невдалого духовного минулого. Тому прогрес знову розпочинався з технічно згубним його розвитком. Як, яким чином таке відбувається? – не зовсім ще ясно. Певно від того, бо знову проходить по неодмінній горизонтальній матриці, в якій все та ж «боротьба в боротьбі» включно до повного вимирання чи зникнення, як єгиптян, фінікійців, скіфів, сарматів, готів та інших. В той же час, завжди з чимось обов’язковим для нового покоління технічно, технологічно й енергетично владно вищим, як довговічним внеском у загальний новий розвиток. Тож, які б не відбувалися спади чи падіння в ході людського буття, проходить його одночасно певний прогрес, але ніяк не по вертикалі, тільки по горизонталі. Зрештою, і в такому досить обережно й зважено розкривається (буває навіть блокується) те, що людству невідоме. Зазвичай, відносять подібне до кроків еволюції чи поступу самого прогресу, але ніяк не до чогось там незримого та ще й не знаного. Одначе варто пам’ятати: нові яснознання приходять не самі по собі, мовляв, «Еврика»! і не в звичній суєті суєт. Сутностям, напевно, не досить тільки впливати на напрямок руху і нічого не давати до загальнолюдських справ, бо в «тривозі», мабуть, більше земним, ніж небесним. Тому утримують й контролюють неприборкані серед людей прояви їх гніву. Тим паче, працюючи з енергополями, їм без проблем просторово впливати на людський розум, втім не в стані вони противитися природним перемінам. Як не як, в історії чимало є свідчень існування несподіваної «над свідомості» у предтеч. Звідси, то там чи там відбуваються винаходи і відкриття, одначе за сімома замками утримується, що є насправді людина, звідкіля вона прийшла і для чого. Чи не звідси і ті ситуації з «неординарними винахідниками» та «визначними науковцями», коли на теоретичному ще рівні не уряди, а ніби щось заставляє їх витворювати, в тім числі – досить над небезпечне. Коли такі «їх досягнення» спрямовуються проти людини і людства в цілому, розпочинає спотворюватися сам людський світ, наприклад, ядерна зброя випалює й перетворює в пустелі величезні райські території, тоді вони немовби прокидаються, гублять свій спокій й розпочинають побиватися щодо нелюдського використання ядерної енергії, каятися і насправді боротися проти подібного її застосування. Однак, саме вони довгі роки працювали над такою зброєю як невинні вчені! Що двигало цими бідолахами? Не лише амбітність і не лише просте бажання прояви свого «Я»… немовби безумство їх охватило, де був розум? Зрозумівши, чим закінчується передчасне вторгнення в непізнаний світ матерії, Ейнштейн заснував навіть «Комітет відчаю» з учених-атомників, але… запізно. То був тиск вже з позиції слабкості, а подолати з такого інерцію нового руху без духовного його наповнення – за складно, буває навіть неможливо. В наш час подібним шляхом крокує вже нове покоління до інших видів над зброї – нейтронної «гуманної» і генетичної бомб й додає до всього космічну тривогу. Тут криються можливі причини й зникнення цивілізацій, які досягли у своєму розвитку небезпечно високих знань та практик, що призвело до перемін навіть лиця землі. Що не було, чи що не є, а питання тут є, в тім числі, чи природно все відбувається? Безперечно, таке видається досить таємничо, але навряд чи над природно. Просто Сутності, або «люди без обличчя», не зобов’язані бути кимсь зримо відчутними, тому й лишаються незримими.
Все ж, чому вони тримають себе скрито, чи просто маскуються? Головна причина, напевно, в самій людині: відсутність у неї особливих здатностей та в тому, що життя її йде здебільше по одній горизонталі, не поєднано з вертикальним і його енергіями. Навіть себе вона і своє буття досконало не розуміє, безсила пояснити, що насправді відбувається з нею і навколо неї. Натомість, незрозуміло для чого збільшує свої матеріальні потреби та статки, чим все далі віддаляється від свого місійного. Разом з таким, позаяк вона не загубила ще повністю свого значення в ціліснім світі Природи, Сутності і їх Торектори не полишають її й контролюють для системного порядку. Зрештою, чи відносяться вони до людського виду і насправді їх буття проходить на горизонтальній і вертикальній основах? Коли представники нехай і вищого рівня, попри те, що є носіями певних здатностей, перебувають в сучасно-цивілізованому людському світі і дещо в ньому визначають, то мусять йому також відповідати. В тім числі і їх ядра (чи центри) з історичним початком (предиктом чи предиктами), енергобатареями живлення яких є енергетика матеріальних людей з віковим їх Агрегором страху. Чи не звідси й те, що «нерозумна» людина утримується на одній лише матеріальній основі з невипадково астрально привнесеним страхом як в індивідуальне, так і вселюдське життя?* Якщо так, то їх сила також в людях й можлива причина все більш безмірної концентрації людей в містах. Десь в цьому, певно, відповідь щодо стійкої витребуваності морально й матеріально тяжкої для народу і досить застарілої олігархічно-бюрократичної системи – вона все так же крокує по планеті Земля поряд із неконтрольованим страхом, постійними стресами і невипадковими, буває, жахіттями, які майже скрізь й невпинно переслідують людину, від чого її розум навіть часто губиться. Тому, перебуваючи в стражданнях й постійній напрузі, вона боїться всього, не розуміє значної кількості природних явищ, серед яких найстрашнішого для себе – неминучої смерті. Поряд з таким, їй приємно сприймати навіть у своєму ілюзорному світі оманливо задеклароване, що саме вона наділена вищою земною владою…
Насправді, це не так, є вища ще влада, яку, як зазначалося, утворюють Торектори з досить високими природними своїми здатностями, завдяки чому можуть перебувати в різних в станах і умовах. Проте, якій справі вона призначена з часу свого запровадження – то питання. Її господарі також відкрито нічим не зазначали свою належність ні до яких нащадків найдревніших родів чи якихось уламків патриціанських пануючих династій, кланів або системи королівських дворів, які у всі часи, згідно нібито родинного поєднання та міфу про інтелектуальну перевагу, прагнули до династичного утримання влади. Насправді, всього лише щоб зберегти себе і свій привілейований стан зі своєю «святою» власністю – головним у віковому родовому їх занятті. Однак, хоча самі для себе і від себе ввели принцип легітимного корпоративізму, охоплені вищою концепцією являли собою лише певний засіб. До того ж, мало хто з них був в ладах з здоровим людським мисленням у без кінцевих процесах інтриг та обманів. Тож бо, Сутності і їх Торектори не можуть належати ні до них, ні до одного із стародавніх народів та їх багаточисельної різночинної знаті, яких постійно самі тасували й пере загружали. Зрештою, нас не цікавлять ті, хто зійшов з доріг історії. Тим паче, що Сутності і Торектори особливо не потребували постійних партнерів чи союзників із швидкоплинно тлінного земного буття. Безперечно, все воно належить глибинам праісторії, де повніші знання про їх коріння, природні зв’язки, а також відповідь, чому не лишають навіть свого захоронення на поверхні Землі. Проте і ця мізерна й фрагментарна розповідь про них, може вже «годувати» розум. ____________________________________________________________
* Наприклад, легким любим дотиком до протеїну генів виділяється кислота, що визиває страх.
Як не як, не по простій причині виявилися вони над людством, підтримуючи в ньому певний консенсус, а також відповідність людського буття згідно з ходом незримого природного маятника: коли він на Сході, привалює Схід, коли на Заході – Захід.
Далі. Однією з невід’ємних і непорушних владних гілок Торекторів є їх концептуальна діяльність з масштабом, як і всього в них, глобального. В той же час, для вирішення свого концептуально вищого, буває, через нижчих дещо довготривале навіть проголошується. Позаяк Торектори не знано з яких часів прив’язані до територіально-географічного розподілу, то здебільшого це проявляється в заснуванні нових держав, імперій чи масових переселеннях. Прикладом останнього може бути переселення українців Галіції Австро-Угорської імперії з кінця ХIХ століття в Америку і Канаду. В силу особливостей Торекторів, їх концепти ніколи не були тотожними логіко-математичному людському розуму, коли на певний виклик з’являються, хоча футурологічні й просторово-об’ємні, проте все ж не повні і менш тривалі концепції. Що й зрозуміло, оснащений лише горизонтально, обмежений вільного простору і самостійності для нагвально-вертикального сприйняття, такий людський розум не в стані заглянути за горизонт в далеку перспективу, оскільки не несе всеохопного й цілісного буття, навіть недалекого його майбутнього. Розуму йому, як говориться, не бракує, а от думати як Сутності і насправді концептуального мислення… Його концептуальність – скоріше задум і концепт певного моменту, тому майбутнє не досить вірно ним подається, позаяк вищі енергії не сприймає. Звідси, концептуальна гілка Торекторів є глибоко цікавою. Ще й тим, бо присутня була в древніх цивілізаціях, є в сучасних, органічно разом з людиною зростала, з нею пов’язана нині, складає її минуле, рухає в майбутнє і надає певну можливість угледіти загальні його риси. Попри те, що знання про вище концептуальне здавна тільки для обраних і не розголошуються (заборонено ділитися будь з ким), а загальна людська думка до оволодіння їх рівнями не піднялася, все ж можна зробити деякі узагальнення. По своїй формі концептуальна їх гілка також автократична, має скритий характер, саме на її представників покладений контроль «розвитку» матеріальної людини, через що віками нав’язує базові свої концепти: матеріальну нерівність і постійну релігійну роз’єднаність в існуючих протилежних світових системах, щоб вони неперервно перебували в станах свого виснаження. Тому й римлянам було передано напевно: «розділяй і володарюй».
Торектори-концептуалісти мають здатність користуватися не одними вищими енергіями, вміло й тим, що відносять до психіки людини. На неї вони завжди покладаються для розповсюдження й посилення інформації страху – з таким значно простіше ментально впливати на людей. А головне – не складно страх впроваджувати, оскільки нічого не винаходять, а легко копіюють з простору століть і навіть тисячоліть, модернізуючи. Вони добре володіють також біологічними законами людини, довготривалими стереотипами мислення в соціумах й переконанням в тому, що матеріальне населення Землі схильне до недовіри, багато чисельних слабостей, піддається гіпнотичним впливам, захоплюється втаємниченими й велично-яскравими обрядами та різними ритуалами. Тому концептуалісти чинять не стільки матеріально-тілесний, як телепатичний вплив. Також можуть застосовувати й анти людські концепції із зміною або порушенням у будь який час біологічної основи людини, призводити до демографічного «вибуху», зникнення чи повного вимирання народів, здатні робити круті повороти в історії, підносити в могутності раніше невідомі чи мало відомі територіальні одиниці, а потім підводити їх до неочікуваного падіння, в стані розвалити любу імперію, якою б тривалою чи міцною не здавалася, та не тільки одної – трьох і чотирьох відразу. Але бувають й винятки. Наприклад, імперія Великих Моголів, яку заснував у середні віки (1504-1530 р.р.) узбек по національності, пасіонарний Бабур, завоювавши різні народи, проіснувала до 1858 року – часу, коли останній падишах цієї династії був скинутий руками нової вже сили: англійськими колонізаторами.
Незрима присутність Торекторів є також у відомих довготривалих ідеологіях, навіть особливо революційних – у спільному їх базовому і не випадково співпадаючому. Тож господарі влади ідеологічної (політичної) ніби й різні, одначе господа цих господ, може дивно й звучить – Торектори-концептуалісти. Звідси й значна складність назвати насправді їх вершителів. Позаяк діють вони на всій земній території просторово й об’ємно також як регулятори, то тримають під контролем й швидке зростання населення планети і ріст пасіонарної молоді. В 1500-х роках, як приклад, маленькі європейські держави Португалія й Іспанія не очікувано розпочали завойовувати величезні регіони. Або, не зважаючи на постійні війни десятиліттями, населення Афганістану зросло з 14 до 22 мільйонів, в Іраку з 5 до 25. Проте відомо, із-за швидкого росту молодого населення, характер суспільства може через декілька десятиліть повністю змінитися при умові, коли молодь енергетично не задіяна і країну не покидає. Звідси й те, чому її енергія розсіюється, особливо в грандіозних походах-війнах, локальних конфліктах, переміщеннях, переселеннях та міграціях. В основі такого – одні й ті ж рушійні сили, хоча на поверхні економічні. З часів ближчих до нас цим стали користуватися також недалекі «володарі» держав.
Підтвердженням того, що Торектори-концептуалісти діють згідно розподілу територій, свідчать притаманні лише їм знаки й символи – носії певної інформації і базових цінностей. Вони – зрозуміла також мова для обраних й орієнтири для спрямування людської енергетики, що дозволяє поєднувати (узагальнювати) на значних відстанях ідеї й дії до рівня матриці. Звідси може бути й вислів китайського філософа Конфуція «Знаки і символи керують світом, а не слово і не закон». Отже й за ними стоїть не проста сила. Тому, щоб насправді в собі щось змінити чи для себе отримати, наприклад, концептуально іншу форму буття, необхідно самим обов’язково змінитися, привнісши в себе, в першу чергу, духовний свій розвиток. Тоді повернеться й тонко-енергетична природна своя складова, адже існуюча матеріальна система людського буття і формула влади в ньому потребують оновлення до поєднання з тим, з ким здавна було зазначено: «людина планує, а Вище керує…». Тобто, необхідне введення внизу того, що і вверху. Зрештою, односторонній (матеріальний) розвиток у XXI віці виглядає вже просто недопустимим.
Адже сама епоха Водолія, мій друже, співвітчизнику, потребує надалі відродження духовно-енергетичної функції людини для збереження життя на планеті Земля. Його історія засвідчує, що були й насправді пасіонарно мудрі монархи: халіфи, імператори, королі, султани, падишахи. Неординарні є і нині особистості – керівники держав, монополій і мегамонополій, які не стільки у владі, як справедливим чином виконують свій обов’язок перед народом у матеріальному світі. Одначе, з відновленою духовно-енергетичною функцією вони та їм подібні змогли б задати імпульс руху народам, щоб поєдналися для людини світи і в них вона проявлялася. З таким держави розвивалися й квітнули, а народи почувалися в безпеці. Щоб не ставала влада безконтрольною, в ній запроваджувалися високоавторитетні ради-дивани з посвячених і віковою мудрістю старійшин. Вони не брали участі в управлінні державою, але, будучи живою пам’яттю не одного соціального досвіду, ставали невід’ємними духовниками порадниками. Були серед них й творці певних метафізичних еманацій, під впливом яких проявлялися бажані буттєві категорії. Нажаль, мілких і випадкових «особистостей», бажаючих керувати людьми й матеріальним світом було також не мало – в історії їх легіон. Прикладів «цезарів і наполеонів», в тім числі «божественного» походження, які використовували владу не до ладу, мислили і діяли здебільшого привнесеними категоріями, було також досить. Однак саме вони, серед них вбивці й мільйонів, неприпустимо підносяться чомусь на скрижалях історії, і людство досить швидко забуває про нестерпні свої муки й марні втрати. Подібне відбувалося не тільки десь там і колись, воно продовжується тут і тепер.
Незважаючи на те, що людське буття звузилося від поєднаного колись вертикально-горизонтального до одного майже горизонтального й існує в ньому духовна пригніченість, Велика Реальність людині постійно відкрита, тому її тонко-духовне проявляється природно у земному різноманітними еманаціями теплоти, відчуттями легкості, комфорту, проявами добра і доброти та чисельною іншою благодаттю. Нажаль, переважно у тих, хто бажає поєднати в собі нижче і вище, розвиває свою двоосновність для досягнення вищого свого рівня й створення невмирущих творів людського розвитку, або руху його до людяності. Тому саме вони і хто став рівня аватара, шавлія чи рахмана, яким підкоряється найзагадковіше майбутнє, являють реальну загрозу не одним випадковим «легіонерам», передовсім скритим владним Сутностям.
На землі під небесним дахом в роді людському перебувають досить різні його представники, але, позаяк переважна більшість природно менш оснащена здібностями й волею, ніякої небезпеки вона їм не несе. Зведення на трон золотого тільця тільки посилює розшарування людей, їх відчуження між собою і все більше віддаляє від вого природного. Як результат, людський світ є жертвою, а на матеріальній площині все міцніше постає майже безвільна істота Про неї досить влучно сказав у свій час в своїх «Роздумах про першу декаду Тита Лівія» Ніколо Макіавеллі: «Народу звиклому жити під владою монархів досить тяжко зберегти свободу, навіть коли він і отримав її з якогось випадку. Причина такого зрозуміла, адже подібний народ не що інше, як груба тварина, яка хоча є й дикою і нещадною, але вирощена в тюрмі і рабстві. Коли її раптом випускають в поле, то вона, не в стані найти ні пасовища, ні притулку, стає здобиччю першого, хто задумає нею заволодіти». Тим не менш, не можна погодитися, що навіть з такого виходу не має.
Тож повернемося до самих себе в Україну, на свою етнічну територію й рідну землю, яка дісталася нам благодатною від Предків. Що ж у нас є таке, чого в інших немає? Наскільки значимі ми у всезагальному бутті? Що нам відведено на шляху свого природного буття й розвитку Сходу і Заходу в часи, коли відбуваються глобальні переміни у світовій системі й умах людей? Тобто, чим ми важливі і яку ідею несемо нашим життям в нових умовах? Позаяк корінний народ України, утримуючи в собі матрицю й арійського духовного буття, не заразився всеохопним рабством гешефта, корупцією та зажерливістю, зберіг насправді людяність, а ново епохальна його роль і місія країни в природно світових процесах Сходу і Заходу від цього лише зростають, то мають вони змінити навіть незначну конфліктну енергетику на позитивну. Цьому мусить бути все підпорядковане. Розпочавши своє природне, буде порушена також здавна запропонована йому спрощено-смертельна система буття і над невразимою Україною і ним з’явиться свій, а не чужий Агрегор – інформаційно-енергетичне поле (простір). Коли рушиться міцний цей «горішок» (таке під силу лише колективному мисленню і спільним діям), навзамін розпочне міцніти свій споконвічно духовний Агрегор, поєднаний, безперечно, з матеріальним. Непомітне його наповнення перейде в певний момент в якість й Україна і народ отримають свій український шлях. З таким, звичайно, зміниться сам устрій і стиль життя в країні, стануть вони без нав’язаних форм суто кланово-корпоративної держави. Народ, відродившись, поверне також свою арійську самобутню значимість й стане насправді внизу поєднувати те, що і вверху – біофізичний світ з вищим. Коли народ значно глибше себе пізнає, відкриється йому суть-радість свого життя-буття й для чого воно насправді дістається. Зрештою, в Україні достатньо також необхідних духовних ресурсів і базових для такого компонентів, й українці не мають права замовчувати про себе для світової цивілізації. Рух по українському шляху з новим рівнем епохи Водолія розпочали вже укри – нащадки аріїв. Вони, звільнившись з неволі матеріального рабства і не перейнявшись чужою грою «сильних світу цього», несуть також арійську спадщину. Тож, як важливо знати правду про себе: хто є і для чого є насправді українці.
Слід визнати, що проблема духовної кризи – фундаментальна проблема, вона поглинула не одну Україну. До того ж, любе суспільство не той механізм, який враз і легко переключається. Проте, головна причина не в такому. Народу України з досить давніх часів допомагали жити перемінно, то яскравіше, то спокійніше, ці ж самі утаємничені сили, тому він не дезінтегрувався і не розчинився в інших. Попри це, він зберіг в собі свій духовний код й в стані укріпити свою волю і стійкість духу. Ще й тому, бо його незламна країна знаходиться не десь на краю землі, а майже в самому центрі Європи й лишається важливим природно-космічним стабілізуючим фактором Сходу і Заходу – всього євразійського континенту, постійно нейтралізуючи появу на ньому масового безумства. Отже, вони перебували й перебувають в концепті вищих влад. Тим не менш, хоча є їх не лише сліди, як говориться, в тім числі «технопрогресу», з духовним ніхто нікому не слугує, адже його енергія відноситься не до матеріального. Тут мене можуть застерегти, мовляв, ставка нині на інтелект, який швидко крокує вже планетою й космосом і до нього всі прагнуть. Це так, він на висоті. Втім, все менше згадується про зникнення інтелектуально високо розвинутих, але бездуховних, цивілізацій й спустошення Землі. Тож не можна серйозно сприймати немовби оновлену конвергенцію з старим в ній кліматом, де всім явищам надається товарність, все нівелюється, а людина все так же сприймається як додаток та засіб. Як тут бути?
Безперечно, необхідно продовжувати зміцнення в собі духовної основи. Звісно, не всім під силу з «неіснуючого» відтворити існуюче, йти від звичного у невідоме. Але сама Природа це потребує, щоб відкрився людині вселенський цикл цілісного її Буття. Духовно загартовані з патріотичним запалом укри, Люди світлого Шляху, вже знають мету свого буття не в одній українській реальності. Своїм прикладом ядерного роззброєння вони безстрашно засвідчили роз’єднаному людству необхідний шлях розвитку великого суспільства. Повне відродження споконвічної духовно-енергетичної своєї функції природного Ладу й цілісного Буття дозволить народу поновити також моральні фільтри і спроможність еліт не пристосовувати Україну до потреб незримої влади, а протистояти їй. Безперечно, не проста це задача. В такому краще ні на кого не покладатися чи легковажно орієнтуватися, тим більше, що можуть бути самі вони не в ліпшому стані. Надважливо якнайшвидше самим трансформуватися передовсім в широкому просвітництві й засвідчити насправді людино центризм – утвердження людини в земному бутті. Врешті відомо, ніщо в світі не може протистояти просвітленим й духовно об’єднаним народним умам. Не тим, звісно, у кого думки і міркування постійно перебувають на рівні одного споживання, або збагачення, а тим, хто, наповнюючись тонко духовним, отримає стійку і довговічну основу свого цілісного Буття. Прикладом може бути й український шлях, спрямований до інших народів. Адже він – гарантоване майбутнє в розпочатому руйнуванні існуючої світової системи одного матеріалізму й виникнення тривалого життєздатного інструментарію миру.
Як проходитиме в Україні відновлення народом духовно-енергетичної своєї функції? Звичайно, із значнішим розумінням, що насправді є духовність і духовне й повернення пріоритету особистості в суспільстві і державі. Позаяк суть саме в людині, духовно-енергетична її функція – лише засіб наповнення себе вищою енергією і її енергетичністю. Зрештою, людину і людство ніщо так не захоплює, мій друже, співвітчизнику, ніщо їм так не важливо, як питання їх майбутнього.
Автор Михайло ГРЕЧКА – сходознавець, філософ, письменник,
керівник геополітичного «Центру «Євро-Азія» – III тисячоліття»
Leave a Reply