В умовах тривожного сьогодення пропонуємо читачам правдиву історію кінця ХХ століття, яка сталася під час Боснійської війни. Зокрема це “Спогади виживальника: досвід виживання у Сараєво під час бойових дій”, розповідь чоловіка про те, як він та його родина виживали в містечку з населенням 60 000 осіб поблизу обложеного Сараєва. Текст дає розуміння, якими навичками треба володіти та що робити, щоб вижити у місті під час військової облоги.
Довідка – Облога Сараєва стала найдовшою облогою столиці Боснії і Герцеговини в історії сучасної війни. Спочатку вона була обложена силами Югославської народної армії, а потім збройними силами Республіки Сербської і так званими «російськими добровольцями», вихідцями з колишніх радянських республік, в основному з Росії. Облога тривала під час Боснійської війни від 5 квітня 1992 року по 29 лютого 1996 року (1.425 днів), це втричі довше, ніж час облоги Сталінграда і на рік довше, ніж час блокади Ленінграда. Після того, як Боснія і Герцеговина проголосила свою незалежність від Югославії, боснійські серби, чиєю стратегічною метою було створення нової Республіки Сербської, яка мала включати частини боснійської території, оточили Сараєво силами чисельністю близько 13.000 осіб і взяли його в облогу. На довколишніх пагорбах були розміщені артилерія, міномети, танки, зенітні установки, важкі кулемети, реактивні системи залпового вогню, звідки проводилися обстріли і атаки на місто. Починаючи з 2 травня 1992 року, серби блокували місто. Боснійські урядові збройні сили всередині обложеного міста, що налічували 70.000 війська, були погано озброєні і не мали змоги прорвати блокаду. Підраховано, що 9.502−14.011 осіб загинули під час облоги, у тому числі 4.548−8.407 солдатів і 4.954−5.604 цивільних осіб. Військові втрати боснійських сербів становили 2.229 солдатів, загиблими або зниклими безвісти. Перепис 1991 року показує, що до облоги в місті та прилеглих до нього районах проживало 525 980 осіб. Існують оцінки, що до початку облоги населення в самому місті становило 435.000. Нинішні оцінки числа мешканців, що проживають у Сараєві, коливаються від 300.000 до 380.000 осіб.
Текст наведений без змін.
«Я з Боснії, а ви знаєте, що там було пекло з 1992 по 1995 роки. Протягом року я жив і вижив у місті з населенням 60 000 осіб без води, електрики, бензину, медичної допомоги, цивільної оборони, системи розподілу продовольства та інших муніципальних служб, без будь-якої форми централізованого управління.
Наше місто було блоковане армією протягом цілого року, і життя в ньому було справжнім лайном. У нас не було ні поліції, ні армії, були озброєні групи, і ті, хто був озброєний, захищали свої будинки та сім’ї. Коли все це почалося, деякі з нас були підготовлені, але у більшості сусідських сімей запасу продовольства було всього на кілька днів. У деяких з нас були пістолети і тільки у небагатьох були АК47 і рушниці. Через 1-2 місяці в місті почали орудувати банди, вони трощили всі, наприклад, лікарні дуже скоро перетворилися на справжні бійні. Поліції більше не існувало, а лікарняний персонал не виходив на роботу на 80%.
Мені пощастило, що моя сім’я була на той час численною — 15 людей у великому будинку, 6 пістолетів, 3 АК47. Тому ми вижили принаймні більшість із нас.
Американці скидали нам сухі пайки кожні 10 днів, щоб допомогти оточеному місту, але цього було замало. Біля деяких, дуже небагатьох будинків були городи. Вже через 3 місяці поповзли перші чутки про смерть від голоду та холоду.
Ми зняли всі двері та віконні рами із занедбаних будинків, розібрали наш паркет і спалили всі меблі для того, щоб зігріватися.
Багато хто помирав від хвороб, особливо через воду (з моєї родини — двоє), оскільки пили ми здебільшого дощову воду. Доводилося також їсти голубів і навіть щурів.
Валюта дуже швидко стала нічим і ми повернулися до бартерного обміну. Жінки віддавалися за банку тушонки. Важко про це говорити, але це правда – більшість жінок, які торгували собою, були зневіреними матерями.
Вогнепальна зброя, боєприпаси, свічки, запальнички, антибіотики, бензин, акумулятори, їжа – це те, за що ми билися, як звірі. У такій ситуації все змінюється — більшість людей перетворюються на монстрів. Це було огидно.
Сила була у кількості. Якщо ти живеш один у домі, бути вбитим і пограбованим було лише питанням часу, незалежного від того, наскільки добре ти був озброєний.
Сьогодні я та моя сім’я добре підготовлені — у нас є запаси, я добре озброєний і маю досвід. Не має значення, що може статися — землетрус, війна, цунамі, інопланетяни, терористи, дефіцит, економічний колапс, масові заворушення… Важливо те, що щось трапиться.
Висновок з мого досвіду – ви не зможете вижити один, сила в кількості, правильному виборі надійних друзів, в єдності сім’ї та її підготовці.
Наскільки безпечно було пересуватися містом?
Місто було поділено на спільноти за вулицями. На нашій вулиці було 15-20 будинків, і ми організували патрулювання по 5 озброєних людей щовечора, щоб стежити за бандами та нашими ворогами.
Усі обміни відбувалися лише на вулиці. За 5 кілометрів від нас була ціла вулиця для обміну, все організовано, але через снайперів туди було надто небезпечно ходити.
До того ж по дорозі туди можна було нарватися на бандитів і бути пограбованим. Я сам ходив туди лише 2 рази, коли мені потрібно було щось дійсно особливе та важливе (ліки, здебільшого антибіотики).
Ніхто не користувався автомобілями — вулиці були заблоковані уламками, сміттям, кинутими машинами та й бензин був за ціною золота.
Якщо треба було кудись іти, то робилося це лише вночі. Не можна ходити одному, не можна ходити надто великою групою, лише по 2-3 особи. Всі повинні бути добре озброєні, переміщатися потрібно дуже швидко, в тіні, через руїни будинків, а не вулицями.
Було багато банд із 10-15 осіб, іноді їх чисельність сягала 50. Але було багато і нормальних людей — таких як ти і я, батьки, діди, які вбивали та грабували. Не було „героїв” та „лиходіїв”. Більшість була десь посередині і була готова до всього.
А дерева, мені здається, що навколо вашого міста багато лісів, чому ви палили ваші меблі та двері?
Навколо мого міста не було великого лісу. Це було дуже гарне місто — з ресторанами, кінотеатрами, школами, аеропортом та культурними центрами. У нас у місті був парк, плодові дерева, але все це було спиляно менше ніж за два місяці.
Коли немає електрики для того, щоб приготувати їжу і зігрітися, вам доведеться спалювати все, що попадеться під руку — меблі, двері, паркет… А горить все це дуже швидко.
У нас не було доступу до передмістя та приміських ферм – у передмісті був ворог, ми були оточені. А в місті ти ніколи не знаєш, хто твій ворог.
Які знання стали Вам у нагоді в цей період?
Ви повинні собі уявити, що це фактично було повернення до кам’яного віку! Наприклад, я мав газовий балон. Але для опалення та приготування їжі я його не використовував, це було занадто дорого! Я пристосував його для заправки запальничок – запальнички були безцінними! Хтось приносив мені порожню запальничку, я її заряджав і брав за це банку консервів чи свічки.
Сам я за професією фельдшер і за цих умов мої знання були моїм капіталом. У такий час знання та навички, наприклад, вміння лагодити речі, цінуються дорожче за золото. Речі та запаси закінчаться, це неминуче, а ваші знання та навички – це можливість заробити собі на їжу.
Я хочу сказати — вчися лагодити речі, взуття чи людей. Мій сусід, наприклад, умів робити гас для ламп. Він ніколи не голодував.
Якби у Вас сьогодні було 3 місяці на підготовку, щоб Ви зробили?
3 місяці на підготовку? Хм… Утік би за кордон! (Жарт)
Сьогодні я знаю, що все може змінитись дуже швидко. Я маю запас продовольства, засоби гігієни, батарейки… Запас на 6 місяців. Я живу в квартирі з хорошим рівнем безпеки, я маю будинок з притулком в селі в 5 км від моєї квартири, в будинку також є запас на 6 місяців. Це невелике село, більшість його мешканців добре підготувалися, вони навчені війною.
У мене 4 види вогнепальної зброї та є по 2000 набоїв до кожної.
У мене гарний будинок із садом, а садівництво я знаю.
Крім того, я більше не хочу почуватися лайном — коли всі довкола кажуть, що все буде добре, я вже знаю, що все завалиться.
Тепер у мене є сили робити все для того, щоб вижити та захистити мою сім’ю. Коли все руйнується, треба бути готовим робити неприємні речі заради врятування своїх дітей. Я просто хочу, щоб моя сім’я вижила.
Вижити одному практично немає шансів (це моя думка), навіть якщо ти озброєний і підготовлений, зрештою, якщо ти один, ти помреш. Я бачив це багато разів. Добре підготовлені численні групи та сім’ї, з різноманітними навичками та знаннями це найкращий варіант.
Чим є сенс запасатися?
Окрім боєприпасів, продовольства, засобів гігієни, акумуляторів, батарейок, зверніть увагу на прості речі для обміну – ножі, запальнички, мило, кремні. І ще алкоголь, який може зберігатися довго — віскі (марка не має значення), найдешевший, це дуже хороший товар для обміну.
Багато хто помер через антисанітарію. Вам будуть потрібні дуже прості речі, але у дуже великій кількості, наприклад, дуже багато мішків для сміття. І клейкої стрічки. Одноразові тарілки та склянки, пластикові чи картонні, їх знадобиться дуже багато. Я це знаю, бо ми цим не запаслися. Моя думка, що запас засобів гігієни важливіший, ніж запас продовольства.
Можна легко підстрілити голуба, знайти їстівні рослини, але неможливо знайти або підстрелити дезінфікуючий засіб, наприклад. Необхідно мати багато миючих засобів, дезінфікуючі засоби, мило, рукавички, маски… все одноразове.
Крім того, потрібні навички надання першої допомоги, необхідно знати, як промивати рани, опіки або навіть вогнепальне поранення, бо жодної лікарні немає. І якщо ти навіть знайдеш лікаря, у нього може не бути знеболювального або тобі не буде чим йому заплатити. Навчіться використовувати антибіотики та запасіться ними.
Зброя має бути простою. Зараз я ношу Глок .45, тому що він мені подобається, але цей калібр тут не поширений, тому я маю ще два 7.62-мм російських ТТ. Тут багато такої зброї та боєприпасів. Я не люблю автомат Калашникова, але він є у всіх, тож…
Потрібні речі невеликі та непримітні, наприклад, добре мати генератор, але краще мати 1000 запальничок «BIC». Генератор при експлуатації шумить і привертає увагу, а 1000 запальничок недорогі, займають мало місця, і їх можна обміняти на щось.
Воду ми використовували переважно дощову — збирали в 4 великі бочки, а потім кип’ятили. Поруч була річка, але вода в ній незабаром стала брудною. Ємності для води також дуже важливі. У вас повинні бути бочки, відра та контейнери для зберігання та транспортування води.
Золото, срібло допомогли Вам?
Так. Я особисто все золото поміняв на боєприпаси. Іноді ми могли використовувати гроші (німецькі марки та долари), щоб купити деякі речі, але ці випадки були рідкісні, а ціни непомірні. Наприклад, банка квасолі коштувала $30-40. Місцева валюта знецінилася дуже швидко, простіше кажучи, ми постійно обмінювалися.
Чи дорого коштувала сіль?
Дорого, але дешевше ніж кава та сигарети. Я мав багато алкоголю, і я його обмінював без проблем. Споживання алкоголю зросло більш ніж у 10 разів, ніж зазвичай.
Тепер, мабуть, для бартеру краще запасатися цигарками, запальничками та батарейками, бо вони посідають менше місця.
Я не був готовий на той час, у мене не було часу підготуватися. За кілька днів до того, як “лайно потрапило у вентилятор”, політики по телевізору продовжували повторювати, що все гаразд.
А коли небо впало нам на голови, ми просто взяли те, що могли.
Чи важко було роздобути вогнепальну зброю, що можна було виміняти на зброю та боєприпаси?
Після війни зброя була у кожному будинку. Поліція конфіскувала багато зброї на початку війни, але більшість людей сховали. У мене є легальна зброя (з ліцензіями), згідно із законом це називається „Тимчасова колекція”. У разі заворушень уряд маєте право тимчасово конфіскувати всю зброю… отже, майте на увазі. Знаєте, є люди, які мають легальну зброю, але ще мають і нелегальну, на випадок можливої конфіскації.
Якщо у Вас є хороші речі для обміну, знайти зброю не складно. Але ви повинні пам’ятати, що перші дні будуть найнебезпечнішими через хаос і паніку. Цілком можливо, що ви не матимете часу знайти зброю, щоб захистити свою сім’ю. Бути беззбройним під час хаосу, паніки та заворушень – це дуже погано.
У моєму випадку знайшлася людина, якій був потрібен автомобільний акумулятор для його радіо, а у нього була зброя, і я поміняв акумулятор на дві рушниці.
Боєприпаси я іноді вимінював на їжу, а за кілька тижнів міняв їжу на боєприпаси. Я ніколи нічого не обмінював у себе вдома та ніколи у великій кількості. Тільки дуже мало людей (мої сусіди) знали про те, як багато в мене зберігалося в будинку.
Хитрість полягає в тому, щоб зберігати максимум можливого по площі і по грошах. Потім, ви розберетеся, що найбільш затребуване.
Уточню – боєприпаси та зброя, як і раніше, для мене головна позиція, але хто знає, може на друге місце, я поставлю протигази та фільтри.
А що з безпекою?
Захист був дуже примітивним. Повторюю — ми не були готові, і ми використовували те, що могли.
Вікна були вибиті, покрівля у жахливому стані через бомбардування. Усі вікна були заблоковані мішками із піском, камінням. Я підпер ворота до саду сміттям і використав алюмінієві сходи, щоб перелазити через паркан. Коли я повертався додому, просив, щоб мені її передали.
На нашій вулиці мешкав хлопець, який повністю забарикадував свій будинок. Він зробив дірку у стіні сусідського зруйнованого будинку – свій секретний вхід.
Це здасться дивним, але всі будинки, які були найбезпечнішими, були розграбовані та зруйновані першими.
У моєму районі були гарні будинки із парканами, собаками, сигналізаціями та залізними ґратами на вікнах. Натовп нападав саме на них. Деякі змогли відбитися та встояти, інші ні. Все залежало від того, скільки було людей та зброї всередині.
Безумовно, безпека важлива, але й поводитися потрібно стримано. Якщо ви живете в місті і трапляється таке лайно, вам знадобиться просте скромне житло з великою кількістю зброї та боєприпасів. Скільки боєприпасів? Та скільки можливо!
Наскільки це можливо, потрібно зробити свій будинок непривабливим.
Сьогодні, я маю сталеві двері з міркувань безпеки, але це тільки для того, щоб врятувати мене від першої хвилі хаосу. Після цього я піду, щоб приєднатися до великої групи друзів чи сім’ї у сільській місцевості.
Під час війни у нас були різні ситуації, не хочу вдаватися до подробиць. Але на нашому боці завжди була переважаюча вогнева міць та паркан. Завжди хтось спостерігав за вулицею – гарна організація у разі набігу банд має першорядне значення.
У місті завжди стріляли.
Знову ж таки, наша кругова оборона була примітивною – всі виходи забарикадовані, залишені лише невеликі отвори для стволів. Завжди щонайменше 5 членів сім’ї всередині будинку були готові до бою, а одна людина на вулиці сиділа в укритті.
Щоб не бути вбитим снайпером, доводилося залишатися вдома цілий день.
Слабкі гинуть у перші дні, інші виборюють життя.
Протягом дня майже ніхто не з’являвся на вулиці через снайперів – лінія оборони була дуже близькою.
Багато хто загинув, бо хотів розвідати ситуацію, наприклад, адже це дуже важливо. Хочу нагадати, що ми не мали інформації, ні радіо, ні телевізора, нічого, крім чуток.
Не було організованої армії, але ми були солдатами. Ми були змушені. Кожен носив зброю та намагався захищатися.
Я вам так скажу, якщо завтра це повториться, я буду як усі – скромним, зневіреним, можливо я навіть покричу, або заплачу.
Жодного модного одягу. Я не збираюся одягати супер форму і кричати: “Вам усім… негідники!”
Я буду непомітним, добре озброєним і підготовленим, уважно оцінюючи ситуацію разом зі своїм найкращим другом чи братом.
Зрозумійте, не мають жодного значення ваша супер-оборона, супер-зброя, якщо люди побачать, що тебе слід пограбувати, бо ти заможний, тебе пограбують. Це лише питання часу та кількості стволів.
Як було з туалетом?
Ми використовували лопати та будь-яку ділянку землі, ближче до будинку… це виглядає брудно, але це так і було.
Ми милися дощовою водою, іноді в річці, але це було надто небезпечно.
Туалетного паперу не було, а навіть якби він був, я б його на щось обміняв. Все це було тяжко.
Я можу дати вам кілька порад – по-перше, ви повинні мати зброю та боєприпаси, а вже після цього все інше, я маю на увазі все!
Звичайно, багато залежить від ваших площ та вашого бюджету.
Якщо ви щось забули або прогаяли, це не страшно, завжди знайдеться хтось, з ким ви можете обмінятися. Але якщо ви пропустите зброю та боєприпаси, доступу до обміну у вас не буде.
І ще, я не бачу проблем у великих сім’ях та кількості ротів – більше сім’я, більше зброї та більше сил, ну а потім, як і закладено у людях природою, відбувається адаптація.
А догляд за хворими та травмованими?
Травми переважно це вогнепальні поранення.
Без фахівців та всього іншого, якщо потерпілому вдавалося знайти лікаря, він мав десь близько 30% шансів вижити.
Це не було як у кіно, люди помирали, і багато хто з них загинув від занесених до ран інфекцій. У мене був запас антибіотиків на 3 або 4 процедури, звичайно, тільки для моєї родини.
Найчастіше зовсім дурні речі вбивали людей. За відсутності ліків та нестачі води, простої діареї буде достатньо, щоб убити вас, особливо дітей протягом кількох днів.
У нас було багато шкірних захворювань, харчових отруєнь, і ми нічого не могли з цим зробити.
Використовували багато лікарських рослин та алкоголь. На короткий термін це допомагало, але в довгостроковій перспективі це було жахливо.
Гігієна це основне, та мати максимальну кількість ліків, особливо антибіотиків.
Переклад та адаптація матеріалу зроблена
Олександром Білецьким
