З метою популяризації петриківського розпису і графіки української мови РУТЕНІЯ лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Василя Чебаника як складників візуальної культури та засобів самоідентифікації нації 4-го квітня 2023 р. у ЦРБ «Свічадо» відбудеться презентація персональної виставки української художниці вірменського походження, майстрині петриківського розпису та каліграфині Марини Саркісян «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки».
У понад 30-ти роботах Марини Саркісян поєднано візуальні образи української абетки РУТЕНІЯ (шрифт Krasen, автор – художник-графік В. Я. Чебаник) із петриківським орнаментом. Творчий задум виник після того, як мисткиня, за висловом Василя Яковича, «інфікувалася каліграфією» і протягом 2020‒2021 рр навчалася на курсах каліграфії Вероніки Чебаник.
Під час презентації Марина Саркісян проведе майстер-клас і наживо поділиться секретами петриківського розпису та каліграфії.
У заході беруть участь:
Марина Саркісян, художниця, каліграфиня, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Спілки дизайнерів України;
Леонід Гук, член Національної спілки художників України, заслужений працівник культури України, завідувач кафедри дизайну Університету «Україна»;
Тамара Маркелова, головна редакторка журналу «Жінка»;
Світлана Гонда, директорка ЦБС «Свічадо».
Довідка:
Центральна районна бібліотека Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» — важливий складник галузі культури Святошинського району м. Києва, центр соціокультурних подій, навчання, дозвілля; громадський корисний простір, діяльність якого сприяє підвищенню соціальної активності, формуванню високої громадянської свідомості, створенню особливого суспільного мікроклімату місцевої громади.
Марина Саркісян
Українська художниця вірменського походження, майстриня петриківського розпису, каліграфиня. Магістр з дизайну інтер’єру. Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Спілки дизайнерів України.
Випускниця кафедри дизайну Університету «Україна» (Київ, 2015), курсів каліграфії Вероніки Чебаник (2021). Викладачка образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та каліграфії в Академії мистецтва краси м. Києва. Працює в жанрі декоративного петриківського розпису й каліграфії. Петриківку втілює на різноманітних матеріалах: папері, дереві, склі, тканині, розписує інтер’єри.
Бере участь у міських та міжнародних виставках, арт-проєктах: «З Україною в серці» (2013); «Душі людської глибина» (2015 ); «374 художники» (2016, абсолютний переможець VI Фестивалю-конкурсу писанок). Під час Міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення» (2017) Марина здійснила петриківський розпис чотирьох двометрових тарілок. Мала персональні виставки: «Українська душа з вірменським серцем» (2017), «Вінок безсмертя» (присвячена пам’яті Героя України Сергія Нігояна, 2017); «Петриківські дивотвори Марини Саркісян» у Музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка (Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», 2020).
На ушанування 150-річчя з Дня народження Лесі Українки (2021) Марина Саркісян створила ескіз рушника із символом Дерево життя «З України квіту йде любов по світу», яким опікувалася поетеса і громадська діячка Зоя Ружин. Вишивали рушник майстрині народної творчості з усіх регіонів України.
Від 2020 р. розпочала серію робіт із вірменською абеткою та петриківським розписом «Хачкар ‒ мереживні письмена», 40 великих полотен якої завершила напередодні вторгнення.
Створює антистрес-розмальовки: «Khachkar & petrykivka» («Хачкар і петриківка», 2017), «Нескорена вільна. Сильна. Незалежна Україна» (2022) та сувенірну продукцію (листівки, горнята, календарі тощо).
Від 2022 р. бере участь у благодійних аукціонах на підтримку ЗСУ. Так, у лютому 2023 р. передала 18 робіт на благодійну виставку-продаж, яку проводить Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Працює над серією робіт з українською абеткою: «РУТЕНІЯ в обіймах петриківського розпису», «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки», «РУТЕНІЯ витинанкова».
РУТЕНІЯ (від однієї з назв східнослов’янської території древньої Русі, що використовувалася у європейських рукописах 11 ст. ‒ Ruthenia) ‒ узагальнена назва шрифтів та шрифтових гарнітур для української абетки, створених протягом 2000‒2023 рр. Василем Чебаником на основі традицій руської доби та козацьких скорописів у рамках проєкту «Графіка української мови». Налічує загалом понад 60 (63) шрифтів. У шрифті РУТЕНІЯ історичний вигляд українських літер поєднався із формами та лініями давніх символів, що відбивають закодовані послання пращурів.
Метою автора є створення державного шрифту, який би виконував роль національного державного атрибута та засобу самоідентифікації нації, а також як засобу зображення мелодійної української мови, як одного з символів суверенності держави, як частини візуальної культури і навіть візуальної екології нації.
Василь Чебаник ‒ український художник-графік, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019).
Автор проєкту «Рутенія. Графіка української мови» – оновленої абетки української мови. Розробник дизайну Конституції України – церемоніальної книги, на якій присягають Президенти України на інавгурації, а також посвідчення «Президента України» (1996), дипломів Шевченківської премії, візуальної символіки Києво-Могилянської Академії, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, Публічної бібліотека імені Лесі Українки та ін.
Петриківський розпис ‒ декоративно-прикладне візерункове народне малярство України 19‒21 ст., яке зародилося в с. Петриківка, що на Дніпропетровщині. У петриківському розписі переважають рослинні орнаменти, зображення квітів (айстр, жоржин, троянд, ромашки) та плодів, які поєднуються у фантазійні композиції. Іноді рослинні візерунки поєднують із зображенням людей, птахів та тварин. Традиційно орнаментальні композиції виконуються на білому тлі.
Тепер петриківський орнамент є художньою візитівкою України. 2013 р. петриківський розпис внесено до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Вірменські хачкари (від поєднань слів «хач» – хрест і «кар» – камінь) – зображення хреста на кам’яній стелі, художній символ народу Вірменії. Спершу камені з вирізьбленими знаками та орнаментом ставили на межі землеволодінь, на цвинтарі, на ушанування язичницьких ідолів і сприймалися як обереги. Від 4 ст., після прийняття християнства, хрест-камінь поєднує давні традиції та християнську символіку Вірменії і прикрашає також храми та монастирі. У центрі кам’яної стели зазвичай викарбовується хрест (як виноградна лоза, що розпустилася, чи квітуче дерево – «Дерево життя»), що символізує життя вічне. А навколо нього майстри вирізьблюють мереживний орнамент із зображенням сонця, кипарису, листя фініка, плодів гранату, квітів, трави, а також зображення янголів, зірки, птахів (павичів, голубів, орлів), звірів (бика, лева) та ін.
Мистецтво крилатого хреста (своєрідне графіті) порівнюється з ювелірним. 2010 р. хачкари внесено до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Кураторка виставки Ніна Головченко (067) 7483961; https://www.facebook.com/dotsent.golovchenko.
Медіа партнери заходу: Всеукраїнський журнал «Жінка», мистецький веб-портал «Жінка-Українка»
