Аналітичний ресурс Global Firepower опублікував щорічний рейтинг військової сили. У 2024 році спеціалісти проаналізували низку факторів, щоб скласти список найсильніших армій світу.
Global Firepower не розкриває подробиць формули, яку застосовує для розрахунку рейтингів. Відомо, що для створення рейтингу аналітики використовують власний індекс PowerIndex, який включає чисельність армії, кількість військової техніки, транспортну інфраструктуру, доступ до енергоресурсів, фінансування військової сфери. Чим нижчий бал, тим кращою є армія країни, а ідеальним показником буде 0 балів.
Україна у 2024 році займає 18-те місце в рейтингу з 0,2598 бала, що робить її шостою найсильнішою армією в Європі. Минулого року Україна посідала 15-те місце, а у 2022-му перебувала на 22-й позиції зі 145 армій світу.
Згідно з аналізом Global Firepower найсильнішою армією світу залишаються США. На другому місці – Росія, а трійку лідерів замикає Китай.
За даними Bellingcat, Global Firepower входить до мережі сайтів MilitaryFactory.com. Його засновником є Деніел Пучек, який відомий своїми інформаційно-розважальними сайтами.
Експерти, опитані Bellingcat, не вважають, що рейтинг Global Firepower заслуговує на довіру. Вони називають методологію, використану у дослідженні, непрозорою.
Звертаю увагу, що в рейтингу Global Firepower Росію знову названо “другою армією світу”. При цьому дані, які наводять укладачі списку, можуть бути застарілими.
Проаналізуємо такий показник, як чисельність армії.
Підготовлений мобілізаційний резерв РФ становить 1,7 млн. Загальний мобілізаційний резерв, за оцінкою спеціалістів, може становити до 12 млн осіб. Однак, згідно з російським законодавством, провести загальну мобілізацію можна тільки указом президента за умови бойових дій безпосередньо на території Росії. Тому, щоб продовжувати війну проти України, влада проводить приховану мобілізацію. Одне з основних джерел її поповнення – ув’язнені, яких у РФ на сьогодні близько 600 тисяч.
Перший варіант поповнення особового складу – це за рахунок указу президента про можливість укладення договорів засудженими особами безпосередньо з Міністерством оборони. У день т. зв. “заколоту” Путін підписав указ про можливість укладання контрактів з Міноборони особам, засудженим за певні злочини. Якщо раніше такий спецконтингент вербував Пригожин та його ПВК, то тепер монополія на це належить винятково державі. Своїм указом Путін фактично дав старт черговій хвилі прихованої мобілізації. Відстежити реальну кількість зеків, які укладуть контракти з Міноборони, буде неможливо. А з огляду на те, що у РФ офіційно близько 600 тисяч ув’язнених, не виключено, що чималий відсоток цього спецконтингенту незабаром опиниться на фронті.
Із засуджених осіб у РФ формують так звані ударні батальйони “Шторм-Z”. Це тактика, яка була апробована ПВК “Вагнер” під час вербування ув’язнених.
Кількість особового складу першого, другого так званих армійських корпусів самопроголошеної “ЛНР” – 35 тис. У 2022 році в планах мобілізації “ДНР” та “ЛНР”, згідно з інформацією з відкритих джерел, повідомлялося про нарощування чисельності 1-го й 2-го армійських корпусів квазіреспублік до 100 тисяч, а не на 26 тисяч, як про це повідомляв ГУР МОУ.
Більше того, 19 березня 2022 року ватажок квазіутворення “ДНР” Пушилін вніс зміни до “указу” №30 “Про спеціальні формування”. Згідно із внесеними змінами, мобілізації підлягають чоловіки віком від 18 до 65 років, хоча раніше було до 55 років. Повідомляється, що служба проходитиме у спеціальному формуванні т.зв. “МВС ДНР”.
За інформацією командувача Об’єднаних сил Володимира Кравченка, до початку активної фази російсько-української війни Генштаб Збройних сил РФ сформував та тримає на окупованих територіях Луганської і Донецької областей два армійські корпуси – 1-й (Донецьк) та 2-й (Луганськ). Їх загальна чисельність – понад 35 тисяч осіб. Корпуси оперативно підпорядковані 8-й загальновійськовій армії Південного військового округу ЗС РФ.
Нескладно порахувати, що число примусово мобілізованих – причому йдеться про призив усіх чоловіків віком від 18 до 65 років – складає щонайменше 50–60 тисяч.
Ці два варіанти дають можливість російському диктатору Путіну і, відповідно, збройним силам Російської Федерації, мінімізувати втрати особового складу за рахунок неврахованих втрат – ув’язнених і громадян України з тимчасово окупованих територій.
Щодо третього варіанту російської мобілізації, то склад окупаційної армії РФ поповнюється завдяки фактичним облавам на жителів середньоазіатських держав, трудових мігрантів на території країни-агресора.
За розрахунками аналітичної служби аудиторсько-консалтингової мережі FinExpertiza, зробленими на підставі даних МВС РФ, 2022 року було зафіксовано 11,8 млн випадків постановки іноземних працівників на міграційний облік. У цю статистику входить як продовження реєстрації тих, хто живе у Росії протягом кількох років, так і первинна постановка на облік.
Наразі по всій території РФ відбуваються облави на жителів середньоазіатських держав, так званих трудових мігрантів, яких виловлюють і ставлять перед вибором: або вас депортують назад до Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану, або ви підписуєте відповідний указ зі збройними силами Російської Федерації.
Таким чином, трудова міграція – це чергове джерело так званої прихованої мобілізації.
Три основних джерела, на які зараз розраховують російські можновладці, дають можливість продовжувати війну проти України без проведення так званої часткової мобілізації, про можливість якої заявив очільник ГУР МОУ Буданов.
На тлі заяв представників офіційного Кремля про те, що наразі немає потреби у проведенні другої хвилі часткової мобілізації, Держдума РФ ухвалила закон про збільшення мобілізаційного резерву за рахунок підвищення граничного віку перебування в запасі. Новий закон підвищує на п’ять років всі вікові межі для військовослужбовців запасу і мобілізаційного резерву. Також збільшується граничний вік перебування в мобілізаційному резерві – до 65 років для старших офіцерів і до 60 років – для молодших офіцерів. Примітно, що для всіх інших категорій граничний вік перебування в мобілізаційному резерві підняли відразу на 10 років – з 45 до 55 років.
Стосовно самого економічного потенціалу РФ, за оцінками західних аналітиків, попри санкційний пакет, він дозволяє вести активний характер бойових дій ще півтора року. Як це не парадоксально, ВВП у Росії зростає за останні пів року. Bloomberg із посиланням на дані щомісячного звіту Міжнародного енергетичного агентства повідомив про те, що доходи Росії від експорту нафти та нафтопродуктів у липні 2023 року зросли на 20% в порівнянні з червнем – до 15,3 мільярда доларів. Як зазначає агентство, ВВП Росії збільшився на 4,9% у другому кварталі минулого року, перевищивши більшість прогнозів. Крім того, зазначається, що збільшення витрат на оборону стимулює промислове виробництво.
Утім, незважаючи на стимулювання промислового виробництва, російська влада все частіше застосовує принципи командно-адміністративної економіки до свого військово-промислового комплексу, який не встигає забезпечувати потреби фронту у боєприпасах.
Йдеться про те, що на початок війни у Російської Федерації було близько 15 млн снарядів. Перші місяці війни використовувалася тактика вогневого валу – на добу застосовувалося до 70 тис. снарядів. Відповідно, за даними російської сторони, за перші місяці війни, за перше півріччя, було використано близько 8–9 млн снарядів. Та кількість снарядів, яка залишилася на складах в окупаційної армії, розміщена не в європейській частині Російської Федерації, а в основному в сибірських військових округах, у такий спосіб ускладнено логістику постачань снарядів безпосередньо з тилових районів РФ.
У мережі наразі активно поширюється інформація, що РФ може виробляти до 100 тисяч артилерійських снарядів великих калібрів на місяць. Більше того, днями Reuters з посиланням на неназваного західного посадовця повідомив, що Росія зможе наростити виробництво артилерійських снарядів до 2 млн штук на рік. Однак для війни, яку вона веде в Україні, цього буде недостатньо. Примітно, що у матеріалі не уточнюють, на яких джерелах ґрунтуються ці оцінки.
Річ у тім, що ще у вересні 2022 року Джек Вотлінг з аналітичного центру RUSI пояснив, що попередні оцінки російського артилерійського виробництва, починаючи з червня минулого року, були значно завищені. Своєю чергою американська і британська розвідки стверджують, що російські виробничі потужності дуже обмежені. До останнього часу у відкритих джерелах були цифри, що підприємства російського “Ростеху” за весь 2021 рік змогли виготовити лише 400 тис. нових снарядів, тобто цифра сумарного виробництва у 2 млн нових снарядів за рік видається значно завищеною.
За оцінками Military Balance, станом на 2021 рік на озброєнні армії США було приблизно 1200 одиниць 155-мм артсистем. В той час на озброєнні російської армії – близько 1800 одиниць 152-мм артсистем. Якщо теоретично припустити, що виробничі потужності російського і американського ВПК стосовно виробництва боєприпасів тотожні, то темп виробництва снарядів має складати 22,5 тисячі 152-мм снарядів на місяць. Але подібних темпів виробництва у російського ВПК немає. Переговори Москви з Північною Кореєю про можливе постачання артилерійських снарядів є наочним свідченням скрутного становища російського ВПК.
Укладачі рейтингу Global Firepower зазначають, що в Росії є 14 777 танків. Але ж минулого року їх було 12 566. Це означає, що, за підрахунками авторів Global Firepower, за рік війни російська армія не лише не втратила бронетехніку, а й змогла виготовити понад 2000 танків у порівнянні з минулим роком.
Нещодавно видання The New York Times із посиланням на офіційних осіб у США, Європи та України написало, що Росія зуміла подолати санкції та експортний контроль, щоб збільшити виробництво до 200 нових танків щорічно. Звертаю увагу, що, за даними Bild, РФ випускає близько 50 нових танків щомісяця (в основному Т-90 та Т-80). Тобто щорічно РФ випускає вже не 200, а 600 танків. The Economist вирішив теж не пасти задніх і авторитетно заявив, що у 2022 році Росія відновлювала зі своїх резервів приблизно 45 танків на місяць. А 2023-го планувала збільшити цю кількість до 110 танків на місяць. Звертаю увагу, відновлювала, не виробляла. Але подібна розбіжність у цифрах, яку озвучують західні видання, ставить під сумнів їхню достовірність.
Теоретично виробництво танків у Росії може зрости до 200 на рік. Але цього катастрофічно мало на тлі втрат, яких російські війська зазнали в Україні. За даними Генштабу ЗСУ, за минулий рік армією РФ було втрачено 3031 танк. Утім на складах тривалого зберігання на території Росії залишалося приблизно 15 000 танків. Це старі радянські Т-72, Т-62 та Т-55/54. Більшість із них не можна відновити. Згідно із супутниковими знімками центральних баз зберігання на території РФ, лише 2075 танків із 5678 наявних на складах були боєздатними. Отже, окупаційна армія може залучити лише близько третини від загальної кількості своїх запасів.
Наразі є масовий ремонт і модернізація Т-90М “Прорив”, Т-80БВМ, Т-72Б3, Т-62, Т-54/55, знятих з консервації. Останній танк “з нуля” зійшов із конвеєра 2011-го і це був Т-90. Т-72 і Т-80 не сходили з конвеєра з 1998 року. Російському ВПК потрібні десятиліття, щоб повернутися на довоєнний рівень.
Тож, російський ВПК в тих умовах, які є, може розраховувати, на ремонт застарілої бронетехніки, але аж ніяк не на серійне виготовлення сучасних танків та бронемашин, велику кількість яких окупаційний контингент втратив за півтора року війни.
Разом з тим, не варто думати, що Росія взагалі нічого не може. Так, російська оборонна промисловість збільшила кількість ракет різного типу базування – як повітряного, так і наземного.
Від початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія накопичила приголомшливі 550 мільярдів євро доходу від експорту викопного палива. Про це свідчать дані Center for Research on Energy and Clean Air (CREA). За оцінками CREA, за цей період країни Європейського Союзу закупили викопного палива у Росії на понад 180 мільярдів євро.
Але у будь-якому випадку, матиме російська армія нове озброєння чи ні, на тамтешнє суспільство чекають важкі часи – перш за все, через скорочення соціальної частини державного бюджету.
Станом на 2022 рік військові витрати вже досягли позначки у 21% від всього російського держбюджету. І мають сталу тенденцію до зростання. Але історичний досвід Росії свідчить про те, що економіка Російської імперії в 1917 році зазнала краху і призвела до революційних потрясінь саме тому, що військові затрати тодішньої російської імперії досягли рівня 25% від всього національного бюджету.
Крім того, виходячи з даних рейтингу, постає питання: як “друга армія світу” може так довго зі змінним успіхом воювати з Україною – армією, яка, згідно з підрахунками Global Firepower, займає лише 18-ту позицію.
Таким чином, рейтинг Global Firepower, за оцінкою спеціалістів, є дуже обмежений і не враховує ряд суттєвих факторів, що впливають під час реальної війни. Відповідно, він дає лише дуже умовну оцінку потенціалу армій, які входять до цього списку.
Д. Снєгирьов
