В засобах масової інформації активно обговорюють та аналізують підсумкову прескоференцію Президенти України Володимира Зеленського. Більшість журналістів зазначають, що прориву у відносинах президента з медіа не сталося. Йому поставили 32 запитання. Відповіді Володимира Зеленського мало кого задовольнили.
Журналісти зазначають, що підготовка до пресконференції глави держави, окреслення важливих тем для висвітлення у ЗМІ , відповіді мали б бути на порядок кращими.
Підсумкова пресконференція Президента України Володимира Зеленського 2023 року не стала проривом у його відносинах з медіа.
Далеко не на всі запитання глава держави дав повні відповіді. Водночас і журналісти не щоразу ставили чіткі запитання. Втім, захід вийшов справжнім – сторони показали себе такими, як вони є. Лояльні до влади медіа не мали помітних привілеїв, а анонімні телеграм-канали слова не отримали.
Зеленський спілкувався з журналістами протягом двох годин. Присутніми були представники близько 200 редакцій. Виданню “Цензор.Нет”, за словами головного редактора, в Офісі президента щодо акредитації на пресконференцію не відповіли. Можливість поставити запитання отримали представники 16 українських медіа, 15 іноземних, а також одного українського бюро міжнародного ЗМІ.
Сенсаційних відповідей та неочікуваних заяв не прозвучало. Володимир Зеленський залишився вірним своєму стилю спілкування, що видає його емоції, виказує, які питання його дратують, а в кому з журналістів він бачить своїх недоброзичливців.
Зі свого боку представники медіа також показали ставлення до президентської вертикалі влади: хто чекає від неї рішень та дієвих кроків, а хто лишається лояльним і готовий грати в піддавки.
Західний песимізм
Більша частина запитань стосувалася теми війни Росії проти України, зокрема ролі в ній західної допомоги. Помітно, що від часу попередньої пресконференції президента Зеленського 24 лютого 2023 року більшість іноземних медіа стали песимістично сприймати перспективи України в цій війні. Якщо ще на початку цього року їхні запитання зводилися до того, коли українська армія відкине ворога на кордони 1991 року, то тепер говорять про нестачу боєприпасів та фінансових ресурсів і цікавляться, що Україна з цим робитиме, чи не побоюються поразки, чи можуть активні бойові дії перетворитися на заморожений конфлікт. Відповідаючи на такі запитання, Володимир Зеленський наголосив на вирішальній ролі допомоги з-за кордону, насамперед від США та ЄС, подякував країнам-партнерам та висловив упевненість, що вони допомагатимуть надалі. Також глава держави відкинув можливість того, що Україна піде на поступки агресору, питання перемовин, з яким нині не є актуальним, і наголосив, що Росія не досягла цього року жодного результату на полі бою. Президент також запевнив, що держава має воєнні плани на 2024 рік, натякнув на можливі зміни в тактиці, але вдаватися в подробиці не став. Також він запевнив, що Україна не змінить стратегії – звільнятиме всі свої території.
Запитання-монологи
Українські журналісти, крім війни, у своїх запитаннях порушили тему ефективності системи державного управління та її антикорупційної політики. Втім, формулювання більшості таких запитань важко назвати лаконічним, частина з них скидалися більше на монолог і не мали чіткого фокуса. Можливо, дався взнаки брак прямого спілкування з президентом, і журналісти хотіли в одному запитанні зачепити кілька тем. Можливо, бажання висловитися переважило мету отримати відповідь. Так чи інакше, але це дало можливість Зеленському обирати, на якій частині запитання акцентувати, та уникати прямих відповідей на незручні аспекти. Крім того, довгі неоднозначні запитання забрали якусь частину відведеного для пресконференції часу, що могла б бути використана для запитань більшої кількості представників медіа.
Втім, навіть у такій ситуації зі слів глави держави можна виокремити відповіді на кілька запитань, що турбують українське суспільство. Так, стало зрозуміло, що він вважає “своєю командою” лише “п’ять-шість осіб” серед посадовців Офісу президента, на яких всеціло покладається і яким наразі не загрожують жодні кадрові ротації. Ідеї створення коаліційного Кабінету Міністрів, так званого уряду єдності, Зеленський не розглядає і такого завдання перед Верховною Радою не бачить, натомість має бажання скоротити чинний уряд. Водночас на парламент президент перекладає відповідальність за посилення антикорупційної політики, а виконання вимог МВФ пояснює скаргами бізнесу на посилення тиску з боку держави.
Тим часом Зеленський узяв на себе відповідальність за закон №5655 про реформу містобудування, а отже впливає на порядок витрачання коштів, що країни-партнери надають Україні на відновлення. Він заявив, що до нього ніхто не звертався з проханням його ветувати, що підписати закон – його особистий вибір, оскільки “є причини”.
Коротко і ясно
Водночас прозвучали й лаконічні однозначні запитання. Серед таких було – від Радіо Свобода щодо військовополонених та ув’язнених Росією цивільних громадян України, зокрема журналістів Владислава Єсипенка та Дмитра Хилюка. Тут Володимир Зеленський визнав, що процес обміну полоненими та повернення цивільних в’язнів сповільнився, оскільки ускладнений з боку Росії, але запевнив, що робота над активізацією цих процесів триває.
Також, відповідаючи на чіткі запитання, президент заявив, що не підпише закону з нормою про мобілізацію жінок, водночас може погодитися на зниження мобілізаційного віку з 27 до 25 років, “якщо будуть аргументи”.
Крім того, він дав обіцянку, що наступного року Україна випустить 1 мільйон дронів, а в армії на структурному рівні буде розв’язане питання про створення відповідних спеціальних підрозділів.
Щоправда, і у відповідях на однозначні запитання Володимирові Зеленському вдалося проігнорувати окремі аспекти. Так, щодо можливого конфлікту з Валерієм Залужним президент відповів, що має з головнокомандувачем ЗСУ “робочі відносини” й чекає від військових “конкретних речей” на полі бою. Але частину запитання про те, чи планує змінювати військове керівництво, все ж залишив без відповіді.
Неоковирні перли
Важко обійти увагою окремі пікантні моменти пресконференції. Відповідаючи на ще одне запитання щодо Залужного, про претензії до головнокомандувача з боку депутатки від “Слуги народу” Мар’яни Безуглої, Володимир Зеленський заявив, що не цікавиться коментарями у фейсбуці, оскільки не має на це часу. Водночас він припустився знецінювального пасажу: “Мар’яна, Валєра щось там їздять на фронт, потім сваряться”.
Крім того, далеке від офіційного протоколу формулювання від президента прозвучало у відповідь на запитання польського журналіста про відносини з новою владою Польщі та блокування на кордоні між двома країнами. Зеленський заявив, що блокада виникла через передвиборчу боротьбу польських політичних сил і призвела до значних економічних втрат обох держав. Підсилив свою позицію український президент фразою: “Я не тряпка, я захищаю інтереси своєї держави під час війни!”
Чи президент під впливом емоцій не знайшов коректніших формулювань, чи вдався до різких фраз, щоб підкреслити своє ставлення, – доказів жодної з версій немає. Але зрозуміло, що як прихильники літературної мови та дипломатичного протоколу, так і просто опоненти трактуватимуть це проти Зеленського та пригадуватимуть йому неоковирні словесні звороти. Тому такі фрази з вуст президента під час пресконференції сильним і доречним ходом назвати важко.
Значно приємнішими для вуха були його відповіді на прості, так би мовити, м’які запитання від лояльних до влади медіа. Зразковим серед таких стало запитання від телеканалу “Рада” про підсумки року для сім’ї Зеленських. У відповідь на нього суспільство дізналося, що президент пишається своєю дружиною, його син ходить до школи, а дочка – до університету.
Втім, такі медіа з такими запитаннями були в меншості. Водночас анонімним телеграм-каналам, яких не без підстав підозрюють у лояльності, якщо не більше, до президентської вертикалі, слова не дали, хоча їхні раніше акредитовані представники й були присутні на пресконференції.
У підсумку можна констатувати, що “теплої ванни” для президента Володимира Зеленського не вийшло. Прозвучало немало складних запитань, які можуть його дратувати. Водночас не склалась і послідовна конструктивна розмова, що дала б чіткі оцінки 2023 року і реалістичну візію на 2024-й. Видається, що відповідальність за це справедливим було б розділити між президентом, від якого залежала повнота і чесність відповідей, та журналістами, які визначили перелік порушених під час пресконференції тем.
