План Сайдіка – це спроба Європи знайти альтернативу непрацюючим Мінському і Нормандському форматам

Спецпредставник голови ОБСЄ в Україні Мартін Сайдік в інтерв’ю австрійській газеті Kleine Zeitung заявив про існування нового мирного плану врегулювання конфлікту на Донбасі. У новому плані – участь ООН, військовий та поліцейський компоненти місії і питання амністії. Передбачається, що у процесі братимуть участь ОБСЄ, ООН та спеціально створене агентство Євросоюзу. Також, відповідно до документу, Росія та Україна мають укласти договір, який потім повинні схвалити парламенти. За словами Сайдіка, необхідно серед іншого закріпити гарантії того, що жителі окупованих територій матимуть права на “лінгвістичне самовизначення”.

На мою думку, “план Сайдіка” – це спроба Європи знайти альтернативу непрацюючим Мінському і Нормандському форматам. Звертаю увагу, що цей план з’явився незабаром після того, як США анулювали санкції проти компаній російського олігарха Дерипаски – на прохання європейських партнерів. В Європі періодично обурюються позицією України, яка скаржиться, що страждає від російської агресії, а сама торгує з країною-окупантом, при цьому вимагаючи від інших посилювати тиск санкцій на РФ. І профінансовані Кремлем європейські політики, а таких вистачає в Угорщині, Чехії, Італії, Німеччини, Австрії, де діє потужне проросійське лобі, всіма силами працюють над тим, щоб санкції з Росії були якщо не зняті, то вже точно не посилені.

Але без вирішення ситуації на Донбасі санкції зняти складно. Ось і намагаються наші західні “партнери” вигадати хоч щось. Черговим таким проявом активності і став “план Сайдіка”. Його поява – це так званий контрольований витік інформації. Це була не офіційна заява, а думка, висловлена в інтерв’ю австрійській газеті Kleine Zeitung. Але такі думки не висловлюють випадково. Такий крок – спроба подивитися на реакцію сторін конфлікту. І відіграти назад, якщо така реакція виявиться негативною. Що ми і побачили після критичних заяв про “план Сайдіка” з боку України і Росії. До речі і сам Сайдік фактично не коментує свій же план. А представник генсека ООН Стефан Дюжаррік заявляє, що не має даних про можливу комунікацію між ОБСЄ і ООН щодо впровадження нового плану з врегулювання конфлікту на Донбасі. Мовляв, бачив інформацію про цей план у пресі. А більше сказати нічого, крім загальних слів про підтримку зусиль керівництва Нормандської четвірки, зокрема щодо вирішення “українського питання”.

До речі, можна згадати, як Сайдік нещодавно спростовував інформацію глави українського МЗС Павла Клімкіна про те, що в Мінську представники ОБСЄ нібито говорили про спільну місію ОБСЄ та ООН на Донбасі. А потім в плані самого Сайдіка з’являється та сама інформація. І це не просто нестиковки. Мова йде про явне зондуванні ґрунту в спробі хоч якось зрушити з мертвої точки переговорний процес. Не особливо враховуючи при цьому інтереси України. Втім, Росія від “плану Сайдіка” теж не в захваті.

Згідно плану, прийнята стратегія має бути підписана і ратифікована парламентами чотирьох країн. “Мінські угоди” – це папірець, а не договір, тому якщо буде ратифікований цей план, то Росія автоматично перетвориться в країну, яка стане безпосередньою стороною конфлікту. Такий план точно не задовольняє Кремль, оскільки руйнує його плани переведення конфлікту у “внутрішньоукраїнський” з подальшою федералізацією України. Москва ніколи на це не погодиться, там вже заявили, що сторонами конфлікту є Луганськ, Донецьк і, відповідно, Київ. Це перший момент.

Другий момент. У разі реалізації плану, контроль над проблемною ділянкою кордону України має перейти до миротворчого контингенту та адміністрації ООН і ОБСЄ – у Москві цього не дозволять. Пам’ятаєте заяву Путіна на Валдайському форумі про те, що РФ ніколи не передасть контроль над спірною ділянкою російсько-українського кордону, бо наступний день стане “чорною п’ятницею” для мешканців ОРДЛО. Тут малося на увазі російськомовне населення, яке начебто буде “вирізане” українською стороною.

Кремль мріє посадити за стіл переговорів Київ і маріонеткових ватажків “ЛДНР”, а собі залишити роль “миротворця”. А далі – федерація, конфедерація та інші розкольні для України моменти. Будь-який план, який дозволить зробити це, Москва прийме. А інші буде саботувати.

Україну теж не задовольняє “план Сайдіка”, бо там не прописані механізми, так званої амністії і виборів, які мають відбутися під егідою ООН. До того ж, в “плані Сайдіка” немає нічого про деокупацію Криму. А нам важливо обов’язково пов’язувати питання Донбасу і Криму, тому що питання територіальної цілісності – це не тільки вигнання агресора з окупованих територій Луганщини та Донеччини, а й повернення півострова. Примітно, що перший заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко вважає малоймовірною реалізацію пропозицій Сайдіка щодо врегулювань конфлікту на Донбасі. Вона висловила сумнів, що парламенти України і Росії зможуть ратифікувати один і той самий документ.

Показово, що в український інформаційний простір періодично вкидаються повідомлення від МінТОТ про “хорватський сценарій” звільнення ОРДЛО. В чому тут “підводна течія”? В Східній Славонії сторонами конфлікту були центральний хорватський уряд і сербські громади. Таким чином, виявляється, що українське міністерство пропонує сісти за стіл переговорів з Донецьком і Луганськом. Це відверта дурість чи зрада національних інтересів?

В “плані Сайдіка” називається приблизна чисельність миротворців 20 тисяч військових і 5 тисяч поліцейського компоненту. У нас 405 кілометрів неконтрольованої ділянки кордону. Тому цього недостатньо! В Хорватії було задіяно вдвічі більше миротворців при вдвічі меншій площі конфлікту.

До речі, щоб реалізувати план введення на Донбас миротворців, потрібно вирішити питання фінансування і складу контингенту.

Фінансування. За оцінками спеціалістів від 1,5 до 2 мільярдів доларів буде коштувати реалізація планів проведення миротворчої місії. Хто буде за це платити? Контингент. Де взяти хоч ті 20 тисяч? Адже вимога України, що ці держави не мають бути афільованими з РФ, відповідно треті країни. У третіх країн, які не є членами НАТО, немає такого військового контенгенту. Те, що Білорусь пропонує себе в якості миротворців – це смішно. В ЗС РБ досвід миротворчих операцій лише один – Ліван, в якому був контенгент з 5 білоруських вояків.

От коли нам покажуть план, де буде враховано вищезгадане, тоді можна говорити про миротворчу місію, як дорожню карту для вирішення питання війни на Донбасі.

Так що “план Сайдіка” – мертвонароджений. І багато в чому саме через позицію Кремля, який вже чітко дав зрозуміти, що до кінця виборчого процесу в Україні (президентського і парламентського) ніяких зрушень у вирішенні конфлікту на Донбасі не буде. Путін сподівається, що йому вдасться привести до влади в Україні проросійські сили, які допоможуть йому вийти з війни на сході нашої країни з мінімальними втратами для себе і максимальними – для унітарної України.

Дмитро Снєгирьов